Система жанрів

Структура оцінок і оцінних суджень, гетерогенність усього життя, зокрема наявність різних груп реципієнтів — адресатів критики за ідейно-світоглядними ознаками й характером естетичного досвіду; існування різнотипних органів преси витворили систему жанрових форм літературно-художньої критики. Родо-видо-жанровий поділ художньої літератури малопридатний для розуміння жанрової проблематики у критиці. Конструктивну роль відіграє хіба що аналогія: якщо творчий процес письменника завершується твором певної типової структури, то й писання критиків не є безкінечною низкою неповторних варіянтів. Журнальна критика в Італії, Франції, де вона найшвидше почала конституюватися і функціонувати, а відтак у Німеччині, Польщі, Росії вже протягом XVIII століття виявила певні структурні форми письмових виступів критиків. Аналіз їх виокремив і дозволив констатувати основні жанровотворчі чинники: а) предмет естетичного судження, б) мета, завдання, ставлення критика до предмета оцінки, в) орієнтація критика на адресата критики — читача і тип друкованого органу (ширше — засобу мас-медіа). Жоден з цих чинників зокрема не пояснює жанрових параметрів відомих з історії критики, як-от: анотація, рецензія, огляд, есе, літературний портрет, діалог, монографія і т. под. Щойно опублікований новий художній твір найчастіше, зазвичай, породжує рецензію (відгук, розбір, оцінку) у вигляді невеличкої за обсягом статті. Це — малий наймобільніший жанр критики, що реалізується у численних різновидах залежно від родо-жанрових вимірів художнього твору, його художньо-естетичних якостей і ставлення до нього критика, що репрезентує певний літературний напрям, літературну групу. Оповідання, повість, роман, написані у традиційному ключі, цілком можуть бути поціновані у формі рецензії-переказу, рецензії-відгуку, або викликати рецензію-памфлет, рецензію-фейлетон. А, скажімо, роман-епопея чи новий для якоїсь національної літератури соціяльно-психологічний роман вимагають проблемної рецензії, а то й великої статті монографічного плану. Доробок одного письменника за якийсь період, річні здобутки національної літератури у пресі для масового чи освіченого спеціального читача вимагають статті-огляду. Зосередження уваги на якійсь тенденції літературного процесу закономірно породжує проблемно-оглядову статтю.

Літературно-критична стаття, поряд з рецензією, є найтиповішим жанром журнальної критики. Її різновиди: стаття-огляд, стаття-трактат, стаття-портрет. Кожен з них набуває різновидів і стильової домінанти залежно від наявності у них проблемності, полемічності. Огляди бувають не тільки описово-інформативними (річними і т. д.), а й проблемно-тематичними, пожанровими, пообразними і водночас полемічними, якщо їм передували рецензії-огляди з інших позицій. Літературно-критичні портрети, статті-біографії мають сталі композиційно-змістові ознаки, але емоційно-оцінне їх наповнення, породжене відзначенням ювілею чи виданням вибраних творів тощо, модифікує ці структури. Літературна критика використовує жанри, характерні для преси (репортаж, інтерв’ю, фейлетон і т. д.), для публіцистики (памфлет, нарис, маніфест, есе та ін.), для науки (діалог, трактат, монографія), підпорядковуючи їх основній своїй меті і функції: оцінювати, інтерпретуючи їх, нові твори чи тенденції літературного процесу, привернути до них увагу сучасників, формувати з приводу них громадську думку; або по-новому, крізь призму актуальних потреб, витлумачити сенс творів, написаних раніше. Наявність у різножанрових статтях оцінного пафосу, різних критеріїв оцінки художніх вартощів, арґументованих чи проголошених суджень свідчить про належність їх до сфери літературної критики, що й стає предметом дослідження історика літературної критики.

Ідеї, виражені у таких статтях, належать передусім до сфери суспільної думки, стають предметом уваги філософів, політологів, естетиків і, звісно, філологів. Якщо ж не брати до уваги форм їх вираження, способів об’єктивізації і побутування в суспільстві, то, значить, не простежувати їх історії в усій повноті. Це породжувало аморфні і дуже близькі за змістом дослідження з історії філософії, з історії естетики та з історії літературної критики (досить перегорнути типові для недалекого минулого праці на зразок: «Суспільно-політичні, філософські та естетичні погляди письменника (ім’ярек)», або «Світогляд...» того чи того літератора), хоча у сфері літературознавства цього недоліку не подолано досі. Це спостерігається й у відтворенні всієї номенклатури жанрів літературної критики без виділення домінантних і найорганічніше достосованих до кожної з основних його галузей. Адже літературний портрет і монографія — то таки достеменно історико-літературні жанри: їх не напишеш в розпалі літературного процесу, на початку творчості молодого письменника (хоча винятки бували). Трактат же і проблемна стаття — питомі прихистки теоретичного мислення. Рецензія, різновиди оглядів — найпоширеніші, наймобільніші вияви оцінної літературно-критичної діяльності, хоча й у рецензії не тільки на новаторський твір генія, а й на «прохідний» витвір графомана деколи вдається зробити теоретичне відкриття-узагальнення.

Все залежить від глибини осмислення естетичної свідомості певного періоду, літературного життя і здатності дослідника побачити-збагнути мистецьку мить через перехрестя, взаємодію відносно розмежованих літературної критики, історії літератури, теорії літератури, через призму системи методів новітньої науки.

Дата добавления: 2014-12-07