Державне екологічне нормування

Спеціальні функції державного екологічного управління

Спеціальні функції державного екологічного управління — це еко­логічне нормування, ліцензування, експертиза, сертифікація, оцінка впливу на навколишнє середовище, а також екологічний моніторинг, екологічна паспортизація, що спрямовані переважно на забезпечення охорони й кон­тролю за станом навколишнього природного середовища, прогнозування його змін.

Одним із базових механізмів регулювання навколишнього природного середовища є державне екологічне нормування.

Екологічні нормативи — це закріплені законодавством норми, що регу­люють природоохоронні і природоресурсні відносини, спрямовані на задо­волення екологічних потреб суспільства й забезпечення оптимальної якості навколишнього середовища людини, мають кількісні значення і визначають рівень екологічної безпеки. За юридичною силою вони поділяються на законодавчі норми (закони) і підзаконні норми, які входять до урядових правових актів, нормативних актів міністерств і відомств, актів місцевого рівня, а за змістом юридичного припису — на попереджувальні, заборонні, відновлювальні, заохочувальні та каральні. Екологічні нормативи розробля­ються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та іншими уповноваженими державними органами відповідно до законодавства України.

Метою екологічного нормування є встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів визначає кількісні показники, що мають зменшувати антропогенний вплив суспільства до меж, у яких допус­кається така зміна природного середовища, а це, у свою чергу, дає змогу механізмам саморегуляції екосистем здійснювати процес відновлення при­родних ресурсів і не призводить до деградації довкілля.

Нормування взаємовідносин між суспільством і природою у світлі пара­дигми збалансованого розвитку нині набуває надзвичайної актуальності. В ідеалі екологічне нормування повинно сприяти забезпеченню збалансова­ного виробництва і споживання в межах несучої, або господарської, ємності екосистем, тобто здатності витримувати певне максимальне антропогенне навантаження.

Сьогодні розвиток екологічного нормування в Україні здійснюється так, щоб забезпечити, по-перше, відповідність норм завданням збереження екосистем; по-друге, розвиток нормативної бази як елемента управління і засобу контролю в діяльності суб'єктів господарювання; і по-третє, ефек­тивність норм як правових гарантій соціальної захищеності людини.

В екологічному нормуванні слід виділити два напрями: саме норму­вання і лімітування. При нормуванні визначаються нормативи гранич­но допустимих викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та інших видів шкідливого впливу на нього, а також нормативи плати за забруднення навколишнього середовища і розміщення відходів. Мета лімітування полягає в затвердженні для підприємств, ус­танов та організацій лімітів використання чи добування природних ресурсів, лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та лімітів на утворення і розміщення відходів.

До основних видів екологічного нормування, що використовуються в Україні, належать норми, ліміти і нормативи плати за забруднення навколишнього середовища, а також норми, ліміти і нормативи плати за викори­стання природних ресурсів.

Існує система показників, за допомогою яких оцінюється антропоген­ний вплив — вплив забруднювальних речовин на навколишнє середовище. Основними з них є гранично допустима концентрація (ГДК), гранично допустимий викид або скид (ГДВ, ГДС) та гранично допустиме навантажен­ня (ГДН).

Гранично допустима концентрація — максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об'єму або маси природного ресурсу (повітря, води, грунту), яка практично не впливає на здоров'я людини.

Гранично допустимий викид (скид) — маса (об'єм) забруднювальних ре­човин, розсіювання яких у природних умовах конкретного джерела забруд­нення з урахуванням рівня загального фонового забруднення в сукупності з іншими джерелами забруднення не створює за межами санітарно-захисної зони перевищення допустимих рівнів забруднення.

Гранично допустиме навантаження (несуча ємність екосистеми) — су­купність окремих впливів, які або не впливають на якість навколишнього середовища, або змінюють її в допустимих межах, тобто не руйнують еко­систему і не викликають для неї несприятливих наслідків.

У цілому гранично допустимі нормативи встановлюються для того, щоб поступово досягти нормативу якості природних ресурсів, тобто науково обґрунтованих значень концентрації забруднювальних речовин та показ­ників якості (загальнофізичних, біологічних, хімічних, радіаційних) і сані­тарно-гігієнічних норм у місцях розташування джерел забруднення для за­безпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та природних еко­систем. Поступове досягнення якості природних ресурсів розглядається як процес постійного вдосконалення технологічних аспектів господарської та іншої діяльності людини, які здійснюються в напрямі зменшення шкідли­вого антропогенного впливу на природу. У зв'язку із цим екологічні норма­тиви відображають величини антропогенного навантаження на довкілля, що відповідають ступеню розвитку суспільства і з часом мають змінюватись у напрямі поліпшення якості навколишнього середовища.

Державні екологічні стандарти регламентують інтеграцію екологічних аспектів у різні види діяльності суб'єктів господарювання для забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку суспільства і є чинниками гармонізації його взаємовідносин із природою. Ці стандарти обов'язкові для виконання і визначають поняття й терміни, режим використання та охоро­ни природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природ­ного середовища, вимоги щодо використання природних ресурсів та за­побігання забрудненню навколишнього природного середовища. Екологічні вимоги в таких стандартах відповідають рівню наукового, технічного й тех­нологічного прогресу, досягнутому в державі.

Екологічні стандарти поділяються на міжнародні, державні, галузеві та локальні. Міжнародні стандарти затверджуються і впроваджуються Між­народною організацією із стандартизації (IS0), державні — спеціальни­ми постановами Державного комітету України з питань технічного регулю­вання та споживчої політики, галузеві — наказом відповідного міністерства чи відомства, локальні — постановою відповідного територіального природоохоронного органу в межах його компетенції.

Розвиток екологічної стандартизації в Україні відбувається шляхом вве­дення в державні стандарти екологічних вимог на продукцію і послуги та шляхом впровадження стандартів, гармонізованих із міжнародними і євро­пейськими екологічними стандартами. Основою для розвитку також є екологічні стандарти, що розробляються Міжнародною організацією із стандартизації, зокрема її технічним комітетом ТК 207 «Управління навко­лишнім середовищем». Саме цей комітет, використовуючи досвід і методо­логію систем управління якістю, почав розробляти стандарти серії IS0 14000 «Системи екологічного управління».

Ліміти на природокористування в контексті парадигми збалансованого розвитку за своїм характером є тим важливим регуляторним інструментом, який, обмежуючи економічне зростання, власне і здійснює стабілізацію процесів виробництва і споживання та утримування їх у межах збалансова­ного екологічно безпечного функціонування суспільства. При цьому сут­ність такого інструменту базується на двох стратегічних засадах: обмеже­ності можливостей біосфери приймати, поглинати й асимілювати різного роду відходи, вироблені соціально-економічною системою, та кінцевому характері невідновлюваних природних ресурсів.

Розробка лімітів у галузі охорони навколишнього природного середови­ща грунтується на відповідних екологічних нормах. Так, ліміти викидів і скидів забруднювальних речовин стаціонарними джерелами, ліміти на розміщення відходів визначаються для підприємств, установ та організацій з урахуванням гранично допустимих обсягів і встановлюються у вигляді доз­волів на викиди і скиди.

Окремим видом екологічних норм є нормативи плати за забруднення навколишнього середовища та за використання природних ресурсів. Вони є компонентами економічного механізму природокористування, які створю­ють стимули до раціонального використання природних ресурсів і забезпе­чують реальні джерела бюджетного фінансування природоохоронної діяль­ності. Зазначимо, що в охороні довкілля важливу роль відіграють нормати­ви плати за понадлімітне забруднення навколишнього середовища та за по­надлімітне використання природних ресурсів, які мають характер штрафних санкцій.

Одним з основних недоліків екологічного нормування на сучасному етапі його розвитку є те, що лише незначна частина норм може вважатися екологічними, оскільки встановлені вони без врахування законів існування екосистем та біотичного механізму регулювання якості навколишнього се­редовища. Тому одним із головних завдань є підвищення саме ступеня екологічності норм. Крім того, під час їх розробки слід враховувати специфіку регіонів держави і вносити елементи територіальної диференційованості цих регіонів. Чимало норм природокористування слід також відобразити в зако­нодавчих актах, які регулюють сфери підприємницької діяльності, у нормах цивільного, податкового, інвестиційного, банківського права тощо.

Дата добавления: 2014-12-07