Суть суспільного відтворення та основні макроекономічні показники

Суть макроекономіки як складової економічної теорії.

Тема 7. Основні положення макроекономіки. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ. ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ

1. Суть макроекономіки як складової економічної теорії.

2. Суть суспільного відтворення та основні макроекономічні показники.

3. Економічне зростання: сутність, типи і фактори.

4. Ефективність суспільного виробництва.

5. Теорія сукупного попиту і сукупної пропозиції.

6. Економічні цикли та їх фази. Теорія "довгих хвиль" в економіці.

Макроекономіка – складова частина економічної теорії. Вона вивчає економічні закони, закономірності і механізм функціонування економіки як єдиного цілого на макрорівні, тобто на рівні національної економіки. Макроекономіка спирається на “Економікс” як базову дисципліну, і досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів з метою максимального задоволення постійно зростаючих потреб людства.

Завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціонування національної економіки.

Мета макроекономіки – аналіз визначення шляхів підвищення ефективності національної економіки.

Проблеми які вивчає макроекономіка:

- темпи, фактори, тенденції економічного зростання;

- досягнення макроекономічної рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією;

- рівень зайнятості та безробіття;

- рівень цін та інфляція;

- державний бюджет та платіжний баланс, тощо.

Головна ціль макроекономіки –це аналіз макроекономічних параметрів економічного життя країни та їх динаміки і надання рекомендацій уряду по вдосконаленню регулювання економіки та підвищенню ефективності суспільного виробництва.

Процес виробництва як основа забезпечення існування людини має постійно відновлюватися. Процес суспільного відтворення — це постійне й безперервне відновлення результату суспільного виробництва — продукту, а також робочої сили, засобів виробництва, природних ресурсів, інформації, форм та методів організації праці.

Залежно від результатів процесу відтворення розрізняють такі види відтворення:

1) просте;

2) розширене;

3) звужене відтворення.

При простому відтворенні в кожному наступному циклі відбувається відновлення суспільного продукту в незмінних обсягах і такої самої якості. Розширене відтворення передбачає, що виробництво відновлюється у постійно зростаючих масштабах. Звужене відтворення характеризується повторенням суспільного виробництва в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді.

Проаналізувати результати суспільного відтворення дає змогу система національних рахунків (СНР), створена за такими методологічними принципами:

1) На основі концепції господарського кругообороту, за якою в економічній системі відбувається постійний рух потоків ресурсів і товарів, що обслуговуються потоками витрат і доходів.

2) Використовується розширене трактування продуктивності праці, коли продуктивною вважається будь-яка діяльність, визнана суспільством як необхідна, що приносить дохід.

3) При обчисленні макроекономічних показників використовується поняття "додана вартість", яке означає, що для реального обчислення загального обсягу виробництва необхідно, щоб усі товари та послуги, вироблені протягом певного року, були враховані тільки один раз, оскільки значна кількість їх проходять декілька виробничих стадій. З метою уникнення багаторазового врахування одного й того самого продукту при обчисленні ВВП враховується тільки кінцевий продукт. Кінцевий продукт — це товари та послуги, куплені для споживання, а не з метою подальшої обробки, переробки чи продажу.

Результати суспільного відтворення відображає ціла низка показників. Розглянемо окремі з них.

Валовий внутрішній продукт — загальна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених на території певної країни протягом визначеного періоду (найчастіше одного року).

Методи обчислення ВВП. Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

– виробничим;

– методом обчислення витрат;

– методом обчислення доходів.

При виробничому методі підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для кожної галузі спочатку розраховується обсяг валового випуску, зменшуваний на величину проміжного споживання. Отримані показники додаються. Однак через складність підрахунків цей метод практично не використовується.

Метод обчислення за витратами полягає в додаванні витрат усіх економічних суб'єктів: домашніх господарств, підприємств, держави, а також іноземних підприємств та громадян, які здійснюють експортно-імпортні операції. Отриманий показник матиме такий вигляд:

ВВП = С + І + G + NХ,

де С — витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів; І — валові приватні інвестиції (витрати підприємств на придбання сировини, матеріалів, обладнання, технологій тощо); G — витрати держави на утримання державного апарату (армії, правоохоронних органів та ін.); NХ — чистий експорт, розрахований як різниця між вартістю вивезених із країни і ввезених у країну товарів.

Метод обчислення за доходами передбачає додавання всіх доходів економічних суб'єктів країни:

ВВП = W + Р +І + R+A+Т_н,

де W — заробітна плата з усіма додатковими виплатами до неї; Р — прибуток підприємств усіх форм власності та господарювання (до вирахування податків); I — процент, що його отримують домашні господарства від розміщення заощаджень у фінансових установах; R — рентні доходи власників різноманітного майна від передачі його в оренду; А — амортизаційні відрахування; Т_н — непрямі (або побічні) податки (такі як податок на додану вартість, акцизи, мито), що входять у ціну товару.

Амортизація – це показник, який характеризує рівень зношуваності основних фондів; норма амортизації визначає ту частину прибутку, яка використовується на заміну зношеного обладнання новим.

Використання того чи іншого методу розрахунку ВВП залежить від чинної інформаційно-статистичної бази.

На основі валового внутрішнього продукту можна розрахувати й інші показники системи національних рахунків. Показник чистого внутрішнього продукту (ЧВП) розраховується шляхом віднімання від вартості ВВП амортизаційних відрахувань. ЧВП є досконалішим індикатором обсягу виробництва конкретного року.

ЧВП=ВВП – А

Особливе місце в системі економічних показників займає національний дохід (НД). Це фактично зароблений дохід усіх економічних суб'єктів країни. НД можна розрахувати двома способами:

– як різницю між ЧВП і непрямими податками:

НД=ЧВП – Т_н;

– як суму доходів домашніх господарств, підприємств (окрім амортизаційних відрахувань) і держави (окрім непрямих податків).

НД=W+P+І+R

Отже, НД характеризує результат діяльності всіх економічних суб'єктів суспільства. Цей показник не враховує затрати минулої праці й частину вартості, створену за рахунок непрямих податків.

У національних рахунках використовується показник особистого доходу (ОД), що визначається шляхом відрахування з суми національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибуток підприємств та їхніх нерозподілених прибутків, а також додаванням трансфертних платежів, які представляють собою соціальні виплати з бюджету у вигляді допомоги з безробіття, пенсії, стипендії, допомоги багатодітним та інші соціальні виплати.

Після сплати відповідних податків із суми особистого доходу залишається дохід, що йде на придбання споживчих товарів та утворення заощаджень, який називається доходом кінцевого використання (КД).

Про результати розширеного відтворення економічного потенціалу країни найповніше уявлення дає національне багатство.

Національне багатство — це сукупність створених та нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, розвіданих природних ресурсів, досягнутого рівня освіти людей, їхнього досвіду, майстерності, творчих здібностей, які призначені для розширеного відтворення з метою підвищення добробуту нації.

Від ефективного використання національного багатства залежить економічний і соціальний прогрес суспільства.

Дата добавления: 2014-12-07