Джерела патентного права

Джерела патентного права – це юридичні акти органів держав­ної влади, які містять правові норми, що регулюють відносини, пов’язані зі створенням і використанням винаходів, корисних моде­лей і промислових зразків.

В Україні основною формою встановлення правових приписів щодо об’єктів права промислової власності є закони.

Одним із перших кроків на шляху створення національної зако­нодавчої бази у сфері охорони об’єктів промислової власності стало затвердження у вересні 1992 р. Президентом України Тимча­сового Положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій. Введення в дію Положення надало можливість уже у жовтні 1992 року розпочати прийом та експертизу заявок на винаходи, а у грудні того ж року видати перші патенти на винаходи.

У грудні 1993 р. у Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», який із липня 1994 р. набрав чинності, прийшовши на зміну Тим­часовому положенню. За процедурою регулювання відносин прийнятий закон у цілому гармонізований із моделями законів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) і основ­ними принципами, на яких базуються міжнародні договори з питань інтелектуальної власності. Згідно з цим законом єдиною формою охорони винаходів і корис­них моделей став патент.

На сьогодні в Україні діє більше десятка спеціальних законів із питань інтелектуальної власності. Відносини, що виникають у зв’язку з набуттям, здійсненням та захистом права власності на ви­находи (корисні моделі) в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р.

Основною особливістю Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» є поєднання у ньому норм, які регулю­ють майнові та немайнові відносини, що виникають у зв’язку зі створенням, правовою охороною і використанням винаходів і ко­рисних моделей, службових винаходів і корисних моделей, секрет­них винаходів і корисних моделей. Таким чином, Закон здійснює комплексну правову охорону всіх категорій винаходів і корисних моделей.

Відносини, які виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні, регулюються За­коном України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р.

Поряд із законами у всіх країнах діють нормативно-правові акти, розроблені урядовими органами (головним чином міністерствами – торгівлі, промисловості, економіки) і патентни­ми відомствами: декрети, правила, інструкції, регла­менти тощо.

Найважливішими актами, що видаються патентними відомст­вами, є патентні правила, за допомогою яких докладно регламен­тується діяльність патентного відомства, що стосується процесу одержання прав на винаходи.

Велике значення мають керівництва, інструкції з експертизи за­явок, що регламентують порядок її здійснення.

Підзаконні акти охоплюють широке коло патентно-правових питань і мають велике практичне значен­ня при оформленні патентних прав. З їхньою допомогою виконавчі органи держав через патентні відомства здійснюють патентну політику, що зумовлюється економічним і технічним розвитком країни.

В Україні існує понад 80 підзаконних актів, затверджених по­становами Кабінету Міністрів або наказами відповідних централь­них органів виконавчої влади, зокрема Міністерством освіти і на­уки України, до системи якого входить Державний департамент інтелектуальної власності і, відповідно, Український інститут про­мислової власності (Укрпатент).

Помітне місце у патентному законодавстві багатьох країн посідає судова практи­ка.

Слід зазначити, що в Україні судова практика із патентних спорів поступово накопичується, що сприятиме вдосконаленню правового регулювання відносин у сфері патентного права.

Розглядаючи джерела патентного права в Україні, особливу ува­гу слід приділити міжнародним угодам, учасницею яких є або в найближчому майбутньому буде Україна.

При цьому слід підкреслити, що Україна є учасницею найваж­ливіших міжнародних угод і договорів у сфері охорони промисло­вої власності, у тому числі:

- Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) (1967),

ВОІВ виконує роботу, близьку до роботи звичайного патентного відомства. Адміністративні функції біль­шості міжнародних угод виконує Женевське Міжнарод­не бюро (секретаріат) Всесвітньої ор­ганізації інтелектуальної власності.

- Паризької конвенції з охорони промислової власності (1883),

Ця конвенція є основною міжнародною угодою, що містить загальні принципи охорони прав на об’єкти промислової власності. Вона була підписана 11 державами на дипломатичній конференції в Парижі у 1883. На 15 січня 2006 р. учасниками конвенції були 169 держав. Одне з найважливіших положень Паризької конвенції – прин­цип «національного режиму», згідно з яким кожна держава-учасни­ця зобов’язана надавати громадянам інших держав-учасниць такі самі права з охорони прав на об’єкти промислової власності, які вона надає або коли-небудь буде надавати своїм громадянам

Другим найважливішим положенням є принцип конвенційного пріоритету (ст. 4). Він передбачає, що будь-який заявник, що по­дав правильно оформлену заявку на патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок в одній країні, може протягом визна­ченого терміну зажадати охорону в усіх державах-учасницях зі збе­реженням пріоритету першої заявки. Для патентів на винаходи і корисні моделі цей термін становить 12 місяців із дати подачі первісної заявки, для промислових зразків – шість місяців.

Право пріоритету означає, що ці наступні заявки в інших дер­жавах будуть розглядатися як подані на дату подачі першої заявки, тобто вони будуть мати пріоритет перед будь-якими заявками, по­даними у цей термін, і їм не будуть протиставлені публікації або інші дії, що відбулися за цей проміжок часу.

- Договору про патентну кооперацію (РТС) (1970),

Станом на 15 квітня 2006 р. учасниками Договору були 130 держав – учасниць Паризької конвенції. Договір передбачає подачу міжнародних заявок на винаходи, а та­кож міжнародне співробітництво (кооперацію) у сфері патентного пошуку. Слід зазначити, що РСТ не передбачає видачі ніякого міжна­родного патенту.

- Буда­пештського договору про міжнародне визнання депонування штамів мікроорганізмів з метою патентної процедури (1977).

На сьогодні до нього приєдналися 37 держав – учасниць Паризь­кої конвенції. Розробка і прийняття Будапештського договору були пов’язані з бурхливим розвитком мікробіології та труднощами ідентифікації і визначення новизни штамів мікроорганізмів. Практично це мож­на здійснити тільки через порівняння зразків мікроорганізмів, що є (депоновані) у якій-небудь колекції.

Інше важливе положення визначає, що міжнародний орган із депонування зобов’язаний видати зразок депонованого мікроор­ганізму будь-якому патентному відомству держави-учасниці, до якого надійшла заявка на патент із посиланням на депонований мікроорганізм, якщо зразок необхідний відомству при розгляді за­явки.

- Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків.

Станом на 15 січня 2006 р. учасниками Гаазької угоди про міжна­родне депонування промислових зразків були 42 держави. Основ­ною метою міжнародного депонування промислових зразків є за­безпечення охорони промислових зразків у державах – учасницях Гаазької угоди з виконанням мінімальних формальностей і мінімальними витратами шляхом подання лише однієї заявки до Міжнародного бюро В ОІВ. Міжнародне депону­вання здійснюється спочатку на п’ятирічний строк. Цей строк мо­же бути продовжено принаймні на п’ять років.

Дата добавления: 2014-12-07