ТЕМА 1. 10. Житлове господарство

Житловий фонд України - одна із складових національного багатства країни. Його соціальна структура, тобто співвідношення за формами власності: державний (комунальний), відомчий, приватний не є постійною. На сьогодні переважну частину (понад 3/4) становить державний житловий фонд. При цьому спостерігається тенденція зростання частки приватного житлового фонду як наслідок приватизації населенням житлового фонду місцевих Рад і відомств.

Експлуатацію житлового фонду здійснюють організації (будинкоуправління, ЖЕКи, житлові об’єднання, управління і т.п.), що підпорядковані міським Радам народних депутатів або підприємствам, організаціям та відомствам, а також приватні фірми.

Завданням житлових організацій є поліпшення експлуатації та забезпечення надійного збереження житлового фонду. Вирішення цього завдання можливе за умови реформування відносин у житловій сфері; реорганізації та роздержавлення житлово-експлуатаційних організацій; створення ринку послуг.

Будівництво нового житлового фонду, а також об’єктів культурно - побутового та комунального господарства в містах проводиться підрядним способом. Функції замовника в основному покладено на виконкоми міських Рад, хоча в останній час такі об’єкти будуються силами й коштами організацій різних форм власності.

Для обслуговування житлових будівель та нежитлових приміщень до складу житлового господарства включено госпрозрахункові ремонтні й будівельні організації, транспортні й постачальницькі контори, промислові підприємства. Управління житловим фондом ведеться на засадах господарського розрахунку, який має особливості, зумовлені характером діяльності, рівнем доходної бази житлового господарства.

Специфіка діяльності житлового господарства виявляється в характері експлуатації будинків, в орендних відносинах з споживачами його послуг.

В умовах товарно-грошових відносин надання працюючим в користування державного житлового фонду опосередковується квартирною платою, а здача нежитлових приміщень організаціям та установам - орендною платою. Ці платежі головним чином і визначають доходну базу житлового господарства.

Переважну більшість основних фондів житлових організацій являють собою не засоби виробництва, а об’єкти споживання, що поряд з відсутністю готової продукції обумовлює специфіку їх амортизації та відтворення. Норми амортизаційних відрахувань на відтворення призначені тільки для виявлення зносу житлових будівель.

У складі оборотних коштів значне місце посідають розрахункові статті, що обумовлено характером відносин житлових організацій з квартиронаймачами.

Житлово-експлуатаційні організації здійснюють свою діяльність згідно з господарсько-фінансовим планом, головним розділом якого є кошторис доходів та видатків на експлуатацію житлового фонду.

Сучасна фінансово-економічна ситуація в Україні така, що без суттєвих змін системи управління житловою сферою ефективне її функціонування не можливе. В перспективі - наближення рівня і якості життя жителів до міжнародних стандартів. Досягнення цієї мети напряму пов'язано із станом розвитку економіки житлової сфери, з рівнем забезпеченості населення житлом. Проблеми розвитку житлової системи зумовлюють необхідність використовування різних інструментів державного регулювання цього сектора в рамках загальнодержавної моделі розвитку житлової системи з метою досягнення якнайкращого результату. В міжрівневих взаємостосунках в структурі функціональної підсистеми моделі можна виділити два види проблем, від яких залежить вигляд і механізм здійснення державної політики на нижніх рівнях: проблеми, пов'язані з практикою управління і взаємодією між рівнями влади, які торкаються функціональної підсистеми, проблеми вибору регіональної і муніципальної політики і її інтеграції в єдину державну політику.

Перший круг проблем розв'язується за допомогою законодавчої бази, нормативного забезпечення і договірних відносин. Проте до теперішнього часу в Україні не існує чіткого розмежування функцій по рівнях влади, статусу державної регіональної і муніципальної власності, не повною мірою розкрито механізм і інструментарій управління регіональними і муніципальними органами влади.

Необхідно відзначити, що склад проблем державного управління і їх оптимальне рішення залежать від конкретних регіональних умов, в яких реалізується державна житлова політика. Кожна з вищеназваних проблем містить в собі елемент суперечності і знаходить своє оптимальне рішення залежно від тимчасових і просторових рамок і у зв'язку з варіантами рішення інших проблем. В органах влади ці проблеми можуть бути визначений і розв'язуватися стихійно, проте, вони об'єктивно існують, і, внаслідок цього від найточнішої їх постановки і ув'язки з метою державного регулювання розвитку житлово-будівельного комплексу залежить вибір оптимального інструментарію регулювання. Від нього, у свою чергу, залежить кінцевий результат управління що виражається в досягненні мети з мінімальними витратами і в мінімально короткий термін.

Достатньо короткий час здійснення комплексного регулювання розвитку житлового будівництва в регіонах, пояснює відсутність відладженого механізму управління як усередині функціональної підсистеми так і в роботі програмно-цільової підсистеми моделі. Це, у свою чергу, вплинуло на результати здійснення програм, які не надали істотних змін в розвитку житлової сфери.

Ієрархічна побудова моделі державної підтримки розвитку житлового будівництва обумовлює супідрядність елементів муніципальних рівнів і їх концентрацію на регіональному рівні. Без ув'язки з нижче стоячими рівнями функціональна підсистема регіонального рівня різко втрачає ефективність управління. Складність функціонування підсистеми визначається ще й тим, що не визначені органи адміністрацій, відповідальні за розвиток житлового будівництва, не організовані фінансуючи органи, відсутні муніципальні програми підтримки розвитку житлового будівництва. Це значно ускладнює здійснення єдиної регіональної політики.

Основними задачами Управлінь по житловій політиці при державних обласних адміністраціях, на нашу думку, повинні бути:

· розробка і реалізація регіональної житлової і будівельної політики в рамках соціально-економічного розвитку області;

· сприяння впровадженню економічних реформ і створенню умов ринкової інфраструктури в будівництві, промисловості будівельних матеріалів;

· проведення у взаємодії з органами муніципальних утворень регіональної житлової політики і координація її реалізації в містах і сільських населених пунктах;

· підготовка пропозицій по формуванню обласних цільових програм, направлених на розвиток соціальної сфери і комунальної інфраструктури;

· реалізація регіональної політики структурної перебудови виробничої бази будівництва, промисловості будівельних матеріалів, конструкцій і деталей.

Інформація, яку надають органи державної статистики, не забезпечує потреби органів управління через свою неповноту і невчасність надходження (іноді інформація за звітний період поступає після півроку), що різко звужує можливості оперативного управління. Оскільки наявність інформації є однією з основних складових процесу управління, формуванню інформаційних потоків усередині функціональної системи слід надати особливу увагу.

Тільки в тому випадку, якщо вся інформація про розвиток житлового будівництва концентруватиметься усередині функціональної підсистеми, це дозволить забезпечити оперативність і результативність управління. Всі розглянуті аспекти організації функціональної підсистеми державного регулювання розвитку житлової системи в регіоні взаємозв'язані і направлені на забезпечення властивих їй видів діяльності - планування, організація, координація, активізація і контроль з метою здійснення найефективнішого програмно-цільового управління.

Дата добавления: 2014-12-07