Зобов'язання – це кредиторська заборгованість банку, яка виникла в результаті попередніх операцій і яка повинна бути погашена в певний термін. 2 страница

Мета аудиту Звіту про рух грошових коштів — перевірити достовірність складеного Звіту про рух грошових коштів підприємства, відповідність його Балансу та Звіту про фінансові результати.

Завдання аудиту — встановити:

· дотримання методичних підходів при складанні Звіту про рух грошових коштів прямим і непрямим методом у результаті операційної діяльності;

· правильність відображеного у Звіті про рух грошових коштів за видами діяльності (операційної, інвестиційної і фінансової);

· оцінити зміни в чистих активах, фінансовій структурі, впливу на суми й час потоків грошових коштів з метою коригування відповідно до умов та можливостей, що змінились;

· розробка пропозицій аудитором щодо врахування змін у грошових та їх еквівалентах, які відбулися за звітний період та вплив фінансової діяльності на грошові потоки підприємства.

Аудитор на початку перевірки повинен з’ясувати, який метод використано підприємством при складанні Звіту про рух грошових коштів.

При використанні прямого методу аудитор має пам’ятати, що у Звіті наводять усі класи надходжень та видатків, різниця яких показує приріст або зменшення грошових коштів.

Суть непрямого методу полягає у відображенні в Звіті суми чистого прибутку (збитку), який коригується до величини чистої зміни грошових коштів, за виключенням впливу негрошових операцій і операцій, пов’язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

Різниця у використанні прямого й непрямого методів стосується тільки розділу операційної діяльності. В Україні згідно П(С)БО використовують непрямий метод складання Звіту про рух грошових коштів.

Аудит руху коштів у результаті операційної діяльності здійснюють за такими статтями: прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування; коригування на амортизацію необоротних активів; коригування на збільшення (зменшення) забезпечень; коригування на збиток (прибуток) від нереалізованих курсових різниць; коригування на збиток (прибуток) від неопераційної діяльності; витрат на сплату відсотків; прибутку (збитку) від операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах; зменшення (збільшення) оборотних активів; зменшення (збільшення) витрат майбутніх періодів; збільшення (зменшення) поточних зобов’язань; збільшення (зменшення) доходів майбутніх періодів; грошових коштів від операційної діяльності; сплачених відсотків; сплаченого податку на прибуток; чистого руху коштів до надзвичайних подій; руху коштів від надзвичайних подій; чистого руху коштів від операційної діяльності.

Мета аудиту Звіту про власний капітал — підтвердити вірогідність інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства упродовж звітного періоду.

Завдання аудиту — встановити: достовірність і повно відображення у звіті результати роботи підприємства щодо збільшення або зменшення власного капіталу. Інформація, наведена в Звіті про власний капітал, має бути достовірною, без помилок і перекручень, які впливають на користувачів фінансової звітності. Підставою для заповнення Звіту є дані синтетичного й аналітичного обліку, які мають бути тотожними. Оцінка й визначення власного капіталу залежать від оцінки й визначення його активів і зобов’язань.

Сума власного капіталу — це абстрактна вартість майна підприємства, яка не є його поточною або реалізаційною вартістю і тому не відображує поточну на даний час вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу впливають оцінка активів і кредиторська заборгованість, які використовуються в бухгалтерському обліку підприємства. У зв’язку з цим сума власного капіталу може збігатися або не збігатися з ринковою вартістю акцій підприємства або із сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів або підприємства взагалі.

Водночас слід пам’ятати, що власний капітал є основою для початку, а також продовження господарської діяльності підприємства. Він виконує такі функції:

довгострокового фінансування (використовується підприємством протягом тривалого часу);

відповідальності та захисту прав кредиторів (сумою власного капіталу визначаються відповідальність підприємства перед зовнішніми користувачами, а також захист кредиторів від втрати капіталу);

компенсації зазнаних збитків (гарантує їх погашення);

кредитоспроможності (вартість власного капіталу є гарантією погашення отриманого кредиту);

фінансування ризику (сума власного капіталу може використовуватися для проведення ризикованих операцій господарської діяльності підприємства та здійснення ризикованих інвестицій);

незалежності і влади (розмір власного капіталу визначає незалежність власників і його вплив на господарську діяльність підприємства);

розподілу доходів та активів (відповідно до внеску власників у капіталі здійснюється розподіл отриманого фінансового результату за звітний період та майна у разі ліквідації підприємства).

Оскільки мета створення підприємства — отримання прибутку, то реалізувати цю мету можна лише за збереження власного капіталу.

Збереження капіталу, наприклад за рік, здійснюється в разі, якщо підприємство заробляє прибуток (водночас зберігає й нарощує власний капітал) за умови, що сума чистих активів на кінець року перевищує суму чистих активів на початок року після вилучення виплат власникам або внесків власників протягом звітного року.

Шаховий принцип побудови Звіту передбачає розміщення по горизонталі джерел утворення власного капіталу, а по вертикалі — статей з відображенням інформації про його зміни (збільшення або зменшення).

За даними складу та змінами джерел власного капіталу користувачі фінансової звітності провадять докладну оцінку ефективності управління, визначають динаміку та перспективи економічних прав інвесторів.

Утворення власного капіталу здійснюється таким чином:

· внесенням власниками підприємства коштів та інших активів;

· накопиченням отриманого прибутку.

Сума власного капіталу може збільшуватися в результаті збільшення вартості активів (наприклад, дооцінка внесених активів).

Власний капітал за рівнем відповідальності поділяють на:

· капітал, сума якого визначається в установчих документах, з обов’язковою державною реєстрацією і розмір якого не може бути меншим за встановлену законодавством суму;

· нереєстрований капітал — додатково вкладений капітал для ведення господарської діяльності підприємства.

До джерел власного капіталу відносять статутний, пайовий, додатковий вкладений, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток, неоплачений та вилучений капітал. Дані у цих графах наводять у дужках, якщо такі показники призводять до зменшення залишку відповідного елементу власного капіталу.

Перевірка правильності формування за кожною статтею власного капіталу здійснюється в розрізі джерел його формування: статутного, пайового, додатково вкладеного, іншого додаткового, резервного капіталу, нерозподіленого прибутку, неоплаченого й вилученого капіталу.

Аудит Приміток до фінансової звітності. Iнформація, відображена у фінансовій звітності, має надавати користувачам можливість оцінювати реальні зміни фінансового стану підприємства за звітний період (квартал, рік). Крім передбачених форм фінансової звітності підприємство має складати Примітки до фінансових звітів. Iнформацію, подану в фінансовій звітності, поділяють за місцем її подання на інформацію у складі показників звітів та інформацію в Примітках до звітів. Для забезпечення зрозумілості даних фінансової звітності перевіряють, чи відображено в ній:

· підприємство (назву, територію, форму власності, орган державного управління, галузь, вид економічної діяльності);

· дату звітності та звітний період;

· валюту звітності та одиницю її виміру;

· відповідну інформацію за звітний і попередній періоди;

· облікову політику підприємства та її зміни;

· консолідовану фінансову звітність;

· припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

· обмеження щодо володіння активами;

· участь у спільних підприємствах;

· виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування;

· переоцінку статей фінансових звітів;

· іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями.

Під час здійснення контролю слід пам’ятати, що фінансовий звіт має містити дату, станом на яку наведено його показники, або відображувати період, який він охоплює. У разі, якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, то причини й наслідки цього мають бути розкритими в Примітках до фінансових звітів.

Крім того, у фінансовій звітності має бути зазначено валюту, в якій відображено елементи звітності, та одиницю її виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, за якою ведеться бухгалтерський облік, то підприємство має розкривати причини цього та методи, використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу.

Підприємство має висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису:

· принципів оцінки статей звітності;

· методів обліку щодо окремих статей звітності.

Iнформацію, що підлягає розкриттю, слід наводити безпосередньо у фінансових звітах або в Примітках до них.

Примітки до фінансових звітів— це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обґрунтування статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами бухгалтерського обліку) (рис. 14.2).

Складання Приміток можна поділити на три основні етапи:

1) аналіз вимог до змісту Приміток відповідно до чинних нормативних актів;

2) вибір необхідних розділів Приміток (збір, обробка та вибір форми подання інформації, підготовка графічного матеріалу);

3) відображення необхідної інформації у Примітках до фінансових звітів.

Рис. 14.2. Класифікація Приміток до фінансових звітів за змістом

Під обліковою політикою розуміють сукупність принципів, методів і процедур, які підприємство використовує для складання та подання фінансової звітності. Підприємство повинне розкривати облікову політику шляхом опису: принципів оцінки статей звітності; методів обліку щодо окремих статей звітності.

До переліку конкретних аспектів облікової політики, необхідних для правильного розуміння фінансових звітів, слід віднести: визначення доходів; принципи консолідації фінансових звітів підприємств, включаючи дочірні підприємства та асоційовані компанії; об’єднання компаній; спільні підприємства; визнання та амортизацію матеріальних і нематеріальних активів; капіталізацію витрат і позики та інших витрат; будівельні контракти; інвестиційну власність; оренду; витрати на наукові дослідження та розробки; запаси; податки, включаючи відстрочені; резерви; витрати на виплати працівникам; перерахунок та хеджування іноземної валюти; визначення господарських і географічних сегментів та основу розподілу витрат між сегментами; визначення грошових коштів і їх еквівалентів; облік інфляції; державні гранти.

Під час проведення перевірки слід пам’ятати, що всі конкретні положення облікової політики в Україні визначаються відповідними П(С)БО.

14.3. Аудит фінансової стійкості підприємства

Фінансова стійкість підприємства – це комплексний показник рівня організації процесів управління за підсистемами діяльності підприємства (фінанси, маркетинг, виробництво, персонал тощо), що дозволяє забезпечити стійке та стабільне функціонування та розвиток на різних етапах життєвого циклу розвитку підприємства.

Досліджуючи фінансову стійкість підприємств, не слід надавати перевагу окремим елементам цієї категорії, оскільки її складові формують зазначений стан загалом, а неврахування окремих складових може знизити фінансову стійкість. Але окремі складові мають схоже коло характеристик з іншими складовими. Тому доцільно провести певне об’єднання складових елементів фінансової стійкості для глибшого розуміння її природи та захисту підприємства від різноспрямованих хаотичних дій при досягненні стійкого фінансового стану (рис. 1.2).

  ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ

стан матеріальної бази

виробництво та технології

управління бізнес-процесами

природо- охоронна діяльність

інвестиційне забезпечення

  персонал

Рис. 1.2. Складові фінансової стійкості підприємства

Фінансову стійкість підприємства характеризують такі складові: виробничо-технологічна складова; високі та стабільні фінансово-економічні показники; природоохоронна діяльність; інвестиційне забезпечення; персонал; управління бізнес-процесами на підприємстві.

Виробничо-технологічний елемент складається з: рівня застосування на підприємстві новітніх технологій для удосконалення виробничого процесу, ефективності використання основних виробничих фондів, а саме: ступінь зносу, частоти оновлення та вибуття тощо, для досягнення високих обсягів виробництва продукції, що є основоположним ресурсом забезпечення фінансової стійкості.

Стан матеріальної бази характеризують такі фінансово-економічні показники, як рівень прибутковості, рентабельності, ліквідність, платоспроможність, маневреність та багато інших, та постають якісною характеристикою фінансової стійкості підприємства, і тому є вагомою складовою цієї економічної категорії.

Управління бізнес-процесами, як складова фінансової стійкості, забезпечується сукупністю процесів: контролінг; логістична складова; внутрішній аудит і моніторинг; наявність та управління інтелектуальним капіталом, високе інформаційне забезпечення тощо, а також важелів управління цією категорією: планування фінансової стійкості; сформовані стратегічна та антикризова політика управління підприємством, що спрямована на збереження його фінансової стійкості.

Якісна та ефективна робота персоналу підприємства характеризується наявністю висококваліфікованих кадрів, розвиненою системою соціального та матеріального забезпечення працівників, що здійснює високий мотиваційний ефект, безпечними та сприятливими умовами праці, програмами підвищення кваліфікації тощо.

Доведено, що ефективність роботи підприємств залежить від забезпечення підприємства інвестиційними ресурсами, необхідними для впровадження нових технологічних процесів, придбання новітньої техніки, сервісного обслуговування устаткування, машин тощо. Здійснення цих заходів у сучасних умовах господарювання майже неможливе за рахунок власних коштів підприємств і вимагає пошуку нових ефективних форм фінансування – інвестицій. Саме тому забезпечення інвестиційними ресурсами є важливою складовою фінансової стійкості.

Що стосується природоохоронної діяльності підприємства, то важливим елементом цієї складової фінансової стійкості, у першу чергу, є вплив на стан земельних ресурсів, виробництво екологічно чистої продукції, використання природоохоронних технологій та інші заходи охорони навколишнього середовища.

Таким чином, оскільки фінансова стійкість розглядається як основний інструмент регулювання продуктивності підприємства, то необхідність постійного управління фінансовою стійкістю вимагає пошуку засобів, методів та факторів впливу на її складові з метою підвищення їхнього рівня.

Абсолютна фінансова стійкість на підприємстві забезпечується за допомогою підтримання постійної рівноваги фінансових ресурсів протягом його життєвого циклу. Традиційно аналіз фінансової стійкості підприємства може бути здійснений за допомогою таких основних прийомів: горизонтальний (часовий) аналіз; вертикальний (структурний) аналіз; трендовий аналіз; аналіз відносних показників; порівняльний аналіз; факторний аналіз. Схематично деякі прийоми аналізу фінансової стійкості можна зобразити за допомогою рис. 2.1.

Слід зазначити, що серед існуючих підходів аналізу фінансової стійкості більше уваги надається оцінці, ніж управлінню цієї категорії. Тобто їх використання надає можливість отримання лише бази для оцінки та аналітичних висновків на мікрорівні, а відтак, аналізувати фінансову стійкість підприємства лише під впливом внутрішніх факторів і показників, не враховуючи при цьому фактори зовнішнього середовища.

Основними прийомами, за допомогою яких можливий аналіз управління фінансовою стійкістю, можуть бути порівняльний та трендовий аналіз. Їх застосовують незалежно від спеціалізації та специфіки діяльності підприємств, тому вони мають універсальний характер. Проте, ці прийоми мають певні недоліки, оскільки надають можливість здійснення лише часткового управління фінансовою стійкістю.

ОСНОВНІ ПРИЙОМИ ОЦІНКИ ТА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ

горизонтальний (часовий) аналіз

вертикальний (структурний) аналіз  

ПРИЙОМИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ  

ПРИЙОМИ ОЦІНКИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ

аналіз відносних показників

факторний аналіз

аналіз абсолютних показників

порівняльний аналіз

трендовий аналіз

Рис. 2.1. Основні прийоми оцінки та управління фінансовою стійкістю

У процесі здійснення порівняльного аналізу експерти використовують дані, що характеризують фактичний стан діяльності підприємства, конкурентів, галузі, не маючи можливості при цьому враховувати поточні та перспективні зміни в економічному середовищі, що у свою чергу не дозволяє ефективно управляти фінансовою стійкістю.

Відмінною рисою трендового аналізу та головним його недоліком є те, що він здійснюється за часовим фактором, проте, у цьому випадку не враховується змінність коливання циклічних ринкових явищ, у результаті чого отримані прогнози не можуть бути абсолютно достовірними, а, відтак, значно знижуються можливості щодо управління фінансовою стійкістю підприємств.

Кожний прийом аналізу фінансової стійкості має важливе значення при проведенні оцінки або управління фінансовою стійкістю. Але, на основі здійсненого дослідження можна сказати, що не існує прийому, який би поєднував обидва такі елементи на підприємствах різного розміру та форм власності. Тому логічно їх використовувати в комплексі, поєднуючи на різних етапах діяльності, планування, залежно від цілей та потреб керівництва підприємства. Доповнюючи один одного, вони сприяють розкриттю складних зв’язків і взаємозалежностей, що виникають між різними показниками фінансової стійкості (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.

Порівняльна характеристика прийомів аналізу управління фінансовою стійкістю та доцільність їх застосування на сільськогосподарських підприємствах (фрагмент)

Назва прийому	Сутність та переваги	Недоліки	Розмір підприємств, для яких доцільне оптимальне використання
Горизонтальний (часовий) аналіз	Дозволяє дослідити динаміку абсолютних показників бухгалтерської звітності, яка здійснювалася на підприємстві протягом низки звітних періодів	Аналізуючи лише показники фінансової звітності, до уваги не беруться інші, як внутрішні, так і зовнішні фактори впливу на фінансову стійкість, таким чином немає змоги управління цим показником	Великі, середні та малі підприємства
Вертикальний (структурний) аналіз	Передбачає поетапне, від укрупнених статей до окремих елементів в залежності від ступеня деталізації, вивчення структури ключових статей майнового й фінансового положення підприємства	Цінність вертикального аналізу значно знижується в умовах інфляції, що не дає можливості об’єктивної оцінки та управління фінансовою стійкістю підприємства	Великі, середні
Трендовий аналіз	Дає можливість визначити зміни певного показника, який змінився за аналізований проміжок часу, на підставі чого формується уявлення про управління фінансовою стійкістю, стає можливим прогнозування її в майбутньому	Здійснюється відповідно до єдиного фактора – часу, не враховуючи при цьому змінності ритмів коливання циклічних економічних процесів, що ставить під сумнів достовірність отриманих прогнозів, відсутність можливості ефективного управління фінансовою стійкістю	Великі підприємства

У сучасних підходах існують різноманітні методи оцінки фінансової стійкості, зокрема: матричні методи; інтегральні методи; методи визначення фінансової стійкості з точки зору стратегічного потенціалу підприємства; методи, що базуються на порівнянні з еталоном; графічні методи тощо.

Велике значення в оцінці фінансової стійкості підприємства займають матричні методи, у яких здебільшого акцентується увага на факторах динамічного розвитку навколишнього середовища. Їх використання забезпечує здійснення більш системного аналізу, урахування взаємозалежностей між складовими в поточному періоді або на перспективу. Змістовна сутність методів матричного аналізу характеризується визначенням та розрахунком інтегрального рейтингового показника підприємства за відповідними параметрами або графічному представленні.

В економічній літературі розрізняють такі матричні або портфельні методи аналізу фінансової стійкості: матриця Бостонської консалтингової групи (BCG), Дженерал Електрик/МакКінзі (GE/McKinsey), Шелл/ДПМ (Shell/DPM), Литтла (ADL/LC), Хофера/Шендела (Hofer/Schendel) тощо. При здійсненні оцінки зовнішнього середовища підприємства можливе використання таких матричних методів, як SWOT-аналіз, PEST-аналіз, модель HOFER/SCHENDEL. За допомогою LOTS-aналізу, SPACE-аналізу, GAP-аналізу можливе проведення аналізу внутрішнього середовища підприємства. Їх особливостями є врахування темпів фізичного й морального зношування необоротних активів підприємства.

Проте, незважаючи на змістовність оцінки, використання матричних методів дозволяє оцінити лише відносний рівень фінансової стійкості підприємств, що діють у певному ринковому середовищі. Таким чином, кількість розроблених заходів є недостатньою для ухвалення якісних управлінських рішень, проте, можливе визначення необхідних стратегічних напрямів функціонування та розвитку підприємств.

Аналіз фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств може бути здійснено з використанням сукупності певних матричних методів, що враховують специфічні риси їх діяльності. Використання будь-якого одного методу, без змін і доповнень, не гарантує змістовності здійсненого аналізу.

Характеризуючи матричні методи аналізу фінансової стійкості підприємств, слід відзначити їх основні переваги, а саме: комплексність дослідження, простота, наочність, якісний бік аналізу. Недоліками можна назвати статичність характеру моделей, обмежену кількість показників.

Порівнюючи наведені переваги і недоліки, жоден із представлених матричних методів не забезпечує комплексність здійснення аналізу фінансової стійкості, без якої здійснюється неякісне управління фінансовими ресурсами підприємства, бізнес-портфелем, напрямами диверсифікації і ін., що впливають на фінансову стійкість.

Серед найбільш поширених методів аналізу фінансової стійкості відзначається коефіцієнтний метод, сутність якого полягає в розрахунку відповідних коефіцієнтів, до яких належать зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на фінансову стійкість підприємств. Проте коефіцієнтний метод характеризується певними недоліками, а саме: використання великої кількості коефіцієнтів, які нерівномірно можуть змінюватися в часі, що, в свою чергу, викликає труднощі формулювання однозначних висновків щодо якості аналізу фінансової стійкості підприємства в цілому; відсутність нормативних значень більшості коефіцієнтів, що використовуються при аналізі фінансової стійкості.

У сучасних економічних умовах для сільськогосподарських підприємств набирає значущості оцінювання факторів, що впливають на їх фінансову стійкість. Такими, наприклад, може бути галузева швидкозмінність, достовірну інформацію за якою досить складно отримати лише математичними способами. Тому, в окремих випадках, при необхідності, математичні розрахунки комбінуються з експертними методами.

Сутність математичних методів зводиться до використання факторних моделей аналізу, що базуються на розрахунку певного інтегрального показника або кількох цифрових показників, що формують кінцеву оцінку. Математичні методи надають найбільш достовірну інформацію в результаті здійсненого аналізу, проте вони потребують спеціальних навичок, додаткових витрат часу, та характеризуються складністю в розрахунках.

Застосування експертних методів здійснюється, якщо виникає необхідність в інформації про визначення кількісного впливу факторів на фінансову стійкість. Основними рисами, що характеризують сутність експертних методів, є: аналіз поставленої проблеми фахівцями інтуїтивно-логічним способом, кількісна оцінка тлумачень, формалізація одержаних результатів.

У фінансовому аналізі використовуються кілька методів експертних оцінок, основними з яких вважаються: дискусія; оперативна гра; анкетування і інтерв’ювання; мозковий штурм; нарада; сценарій. Незважаючи на те, що експертні оцінки, певною мірою містять суб’єктивний характер, проте вони є найбільш достовірними для визначення кількісних параметрів показників оцінки фінансової стійкості підприємств. У той же час, використання експертних методів значно спрощує процес оцінки фінансової стійкості й надає інформацію, якої не вистачає при здійсненні математичних розрахунків.

Разом з тим, здійснення експертної оцінки на сільськогосподарських підприємствах є досить складним процесом, оскільки існують труднощі з підбору експертів, що спеціалізуються у цій галузі.

Ще одним методом аналізу фінансової стійкості є метод, який здійснюється шляхом аналізу порівняльних переваг. Він характеризується засадами теорії міжнародного розподілу праці та оцінкою порівняльних переваг конкуруючих організацій, і зводиться до того, що для досягнення підприємством стійкого фінансового розвитку необхідним є забезпечення ним порівняльними перевагами. Вони допомагають знизити витрати виробництва порівняно з підприємствами-конкурентами. Тому для оцінки рівня фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств зіставляються не лише їх виробничі витрати, а й суми прибутку, обсяги продажу, або нішу на ринку, що займають підприємства. Чим вище отримані значення при зіставленні показників, відповідно, підприємство вважається більш фінансово стійким порівняно з іншими.

Основною перевагою цього методу є простота використання. У той же час він унеможливлює формування цілісних висновків про рівень управління фінансовою стійкістю, оскільки оціночним критерієм є лише виробничі витрати підприємств, що не відображає достовірного аналізу фінансової стійкості.

У науковій літературі для визначення фінансової стійкості функціонування підприємств досить поширеним методом став також інтегральний метод, за допомогою якого надається загальна (інтегрована) оцінка рівня фінансової стійкості господарюючого суб’єкта. Головною перевагою над іншими методами аналізу є наявність взаємозв’язку оцінюваних показників.

Широкого застосування в економічній науці набуває агрегатний метод, що характеризується використанням абсолютних показників при оцінці фінансової стійкості. Він заснований на збалансованості активів і пасивів підприємства та їх рівновазі. З метою отримання абсолютних показників здійснюється перегрупування статей балансу та формуються два основні методичні підходи щодо оцінки. Перший заснований на визначенні надлишків або дефіциту фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення запасів та витрат; інший базується на аналізі власного капіталу, що використовується для формування нефінансових активів.

Оцінка фінансової стійкості підприємств може також здійснюватись за допомогою індексного методу, який, на відміну від агрегатного, ґрунтується на використанні відносних показників. Це надає змогу визначати зміни, що відбуваються за певний проміжок часу, зіставлення рівня економічних явищ, стану виконання планових заходів підприємств. Індексний метод формується на основі оціночних показників, необхідних для аналізу фінансової стійкості, та вагових коефіцієнтів до неї. Головна проблема, що набуває значення при використанні індексного методу сільськогосподарськими підприємствами, полягає у відборі найважливіших і найбільш інформативних фінансо­вих коефіцієнтів, оскільки зі зміною умов діяльності, відповідно, змінюється значущість коефіці­єнтів, а отже, й оптимальний їх набір.

Морфологічний аналіз – метод систематизованого огляду всіх можливих варіантів розвитку окремих елементів системи, яка досліджується та побудованих на повних і суворих класифікаціях об’єктів і явищ, їх властивостей і параметрів [179]. У процесі аналізу головні його складові розподіляються за функціональним призначенням, інакше кажучи, визначається їхній вплив на аналізовану проблему та встановлюється взаємозв’язок з навколишнім економічним середовищем.

Дата добавления: 2014-12-07