Суб’єкти права та правовідносин. Правосуб’єктність осіб. Особливості правосуб’єктності фізичних і юридичних осіб

Поняття і види правовідносин. Склад правовідносин.

Правовідносини

План

1. Поняття і види правовідносин. Склад правовідносин.

2. Суб’єкти права та правовідносин. Правосуб’єктність осіб. Особливості правосуб’єктності фізичних і юридичних осіб.

3. Об’єкти правовідносин.

4. Зміст правовідносин.

5. Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин.

Серед усього різноманіття суспільних відносин — економічних, полі­тичних, моральних, культурних — правовідносини вирізняє те, що вони регулюються правом. Право регулює не всі, а тільки найважливіші для держави, суспільства та окремої людини відносини, без яких неможливою є їхня нормальна життєдіяльність. Це відносини власності, управління, економічні, сімейні, суспільна праця і розподіл тощо. Інші відносини або не регулюються взагалі (сфера дії моралі, дружби, симпатії, кохання тощо), або регулюються лише частково. Наприклад, у сім'ї, крім тих питань, які регулюються за допомогою права, існують також суто особистісні відносини між подружжям, батьками й дітьми, що регулюються нормами моралі, ре­лігії, звичаями. Учасники правових відносин наділяються державою взаєм­ними, пов'язаними між собою правами та обов'язками. Ці відносини стають підконтрольними державі й керованими нею.

Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, у ході яких їхні учасники реалізують свої суб'єктивні права і виконують юри­дичні обов'язки.

Правовідносини мають свої характерні ознаки:

• є різновидом суспільних відносин, тобто створюються людьми в процесі їхніх взаємовідносин;

• є ідеологічними відносинами, результатом свідомої діяльності люди­ни;

• виникають на основі норм права, тобто виступають як засіб реалізації правових норм;

• є вольовими відносинами, оскільки в них втілюється воля (інтерес) держави, з одного боку, і воля (інтерес) їх учасників — з іншого;

• мають зазвичай двосторонній характер, причому в однієї сторони є суб'єктивні права, а на іншу покладені юридичні обов'язки.

Правові відносини мають складну структуру. До структурних елементів правовідносин належать суб'єкти правовідносин, об'єкти правовідносин та зміст правовідносин.

Існує багато видів правовідносин. Найчастіше їх розрізняють за галузевою ознакою: конституційні, сімейні, адміністративні, трудові, цивільні тощо. За галузевою ознакою можна також виділити матеріальні й процесуальні правовідносини. Матеріальні правовідносини виникають на основі норм матеріального права і регулюють суспільні відносини безпосередньо. Процесуальні правовідносини (кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні тощо) виникають на основі норм процесуального права і мають організацій­ний характер. Існують також інші підстави для розрізнення правовідносин.

Суб'єкти правовідносин — це учасники правовідносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки на основі юридичних норм.

Суб'єктами правовідносин можуть бути фізичні і юридичні особи.

Фізичні особи — це люди, які, залежно від свого правового статусу, у правовідносинах виступають як:

• громадяни;

• іноземці;

• особи без громадянства;

• особи з подвійним громадянством.

Юридичні особи — це організації, що створені та зареєстровані у визначеному законом порядку і можуть бути самостійними учасниками правовідносин.

Розрізняють також індивідуальних і колективних суб'єктів правовідно­син. Індивідуальними суб'єктами правовідносин є окремі фізичні особи.

Серед колективних суб'єктів виокремлюють такі категорії:

• держава;

• державні органи та установи;

• громадські об'єднання;

• адміністративно-територіальні одиниці та їх населення;

• виборчі округи;

• релігійні організації;

• промислові підприємства;

• іноземні підприємства тощо.

Бути учасником правовідносин окрема особа чи організація може лише за наявності правосуб'єктності. Правосуб'єктність складається з правоздат­ності, дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність — це визнана державою загальна (абстрактна) мож­ливість мати передбачені законом права та обов'язки, здатність бути їхнім носієм. Тобто правоздатність не є фактичною здатністю реалізовувати права й обов'язки на практиці, а лише принциповою потенційною здатністю суб'єкта мати їх у певний момент або в майбутньому. Усі громадяни наділені і правоздатністю незалежно від віку та стану здоров'я. Вона виникає від моменту народження та припиняється зі смертю. Правоздатність є однаковою для всіх і гарантована державою. Правоздатність випливає з міжнародних пактів про права людини, із принципів гуманізму, формальної рівності, спра­ведливості.

Але замало просто володіти правами та обов'язками. Важливо бути здат­ним свідомо здійснювати ці права, виконувати обов'язки, проводити необ­хідні для їх набуття дії, брати на себе відповідальності за їхні наслідки, тобто бути дієздатними

Дієздатність — це здатність особи своїми діями реалізовувати свої права та обов'язки.

Повністю дієздатна особа — це повнолітня особа, яка є психічно здоро­вою та розумово повноцінною, тобто такою, що усвідомлює значення своїх дій та несе за них відповідальність. Ніхто не може бути обмежений в дієздат­ності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих осіб власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених, осіб — батьків, опікунів або піклувальників. Отже, дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного ста­ну особи, а також інших особистих рис людини, що з'являються в неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.

Третім елементом правосуб'єктності є деліктоздатність.

Деліктоздатність — здатність нести юридичну відповідальність за ско­єні правопорушення.

У деяких випадках деліктоздатність передує настанню повної дієздат­ності. Наприклад, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за деякі види злочинів така відповідальність настає з 14 років. Обов'язковою умовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент вчинення суспільно небезпечного ді­яння усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Правосуб'єктність юридичних осіб знаходить свій вияв у сукупності прав і обов'язків, які надані їм для виконання відповідних функцій згідно з метою і завданнями, зафіксованими в їхніх документах. Правоздатність і дієздат­ність юридичної особи настає одночасно — від моменту її державної реєстра­ції. Обсяг дієздатності юридичної особи має спеціальний характер і залежить від мети і завдань, для яких ця особа створена (вони закріплені в статутних документах). Припиняється дієздатність і правоздатність юридичної особи також одночасно — з моменту припинення існування такої особи.

Поняття «суб'єкт права», «суб'єкт правовідносин» не є тотожними. По­няття «суб'єкт права» є ширшим. Суб'єкт права — це носій прав і обов'язків, які можуть ними і не скористатися. Суб'єктами правовідносин вони стануть лише тоді, коли такі правовідносини виникнуть у результаті настання кон­кретного юридичного факту. Наприклад, право укладати договори цивільно-правового характеру, ще не означає, що особа обов'язково укладе такий до­говір. До того ж, учасниками правовідносин можуть бути особи, наділені не тільки правоздатністю, але й дієздатністю.

Отже, суб'єктами правовідносин є фізичні особи (громадяни України, іно­земці, особи без громадянства), юридичні особи (державні органи, організа­ції, установи, підприємства, об'єднання громадян), держава, державні утво­рення (республіки, штати, землі), адміністративно-територіальні утворення (міста, села); соціальні спільноти (народ, нація, етнічна група). Суб'єкт пра­вовідносин повинен мати правосуб'єктність, тобто правоздатність, дієздат­ність та деліктоздатність.

Дата добавления: 2014-12-07