Дослідницька діяльність зводиться до проведення досліджень і розробок, при цьому метою науково-дослідної діяльності є проведення наукових досліджень і розробок

Наукове дослідження - процес вироблення нових наукових знань, один з видів пізнавальної діяльності [1].

Наукова (науково обґрунтована) розробка - це цілеспрямований процес виконання робіт за рішенням наукового завдання (проблеми) обґрунтованого (доказового) формування і застосування.

У вужчому сенсі під наукою розуміють лише систему знань, учення.

Науковими дослідженнями займаються особи, які мають освіту або достатній досвід роботи у області досліджень, що проводяться.

Для кожної особи, яка займається науковою діяльністю, існує доцільне поєднання якостей ученого, адміністратора, інженерно-технічного працівника і господарника, яке дозволяє добитися найбільшого внеску в науку.

Істотною частиною будь-якої освіти є передача навчованим знань, які накопичені наукою.

Нарощування освіти і можливостей займатися наукою здійснюється в системі вищої і післядипломної| освіти, здійснюваної у вищих учбових закладах - університетах, академіях, інститутах, консерваторіях, коледжах, технікумах (училищах), які різняться рівнями акредитації і науковим потенціалом.

Основу системи вищої освіти України складають вищі навчальні заклади різних форм власності. По даним на теперішній час в Україні існує 163 вищих навчальних закладу ІV рівня акредитації.

В Україні [4] встановлено такі ступені вищої професійної освіти, підтверджувані присвоєнням особі освітньо-кваліфікаційного рівню: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності [4].

Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності [4].

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності [4].

Вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти містять вимоги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці. Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації [4].

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою підготовки встановлюється відповідно до визначеного рівня професійної діяльності [4].

Навчання може проводитися в різних формах залежно від об'єму обов'язкових занять в стінах вищого навчального закладу: денною (очною), вечірньою, заочною, дистанційною|, екстернатною. Форми навчання можуть бути поєднані.

Терміни навчання за відповідними формами визначаються можливостями виконання освітньо-професійних програм підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Екстернатна форма навчання - особлива форма навчання, що передбачає самостійне вивчення навчальних дисциплін, складання у вищому навчальному закладі заліків, екзаменів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом.

Особи, що одержали документи державного зразка про вищу професійну освіту освітньо-кваліфікаційного рівню, мають право відповідно до одержаного напряму підготовки (спеціальністю) продовжити навчання за освітньою програмою вищої професійної освіти наступного освітньо-кваліфікаційного рівню.

Наявність вищої професійної освіти є підставою для заняття в державній або муніципальній організації певної посади, отримання посадового окладу і надбавок до нього.

Особи, що здобули вищу освіту можуть здобути додаткову вищу освіту по іншій спеціальності, що засвідчується ще одним дипломом.

Розгалужена мережа наукових організацій, що діє в Україні та охоплює широкий спектр галузей науки і техніки, здатна забезпечувати, за певних умов, позитивні зрушення в економіці та інших сферах суспільного життя. У попередні роки, організації - виконавці науково-технічних робіт з державною формою власності становили понад 70 % загальної кількості. Питома вага організацій, які належали до підприємницького сектору діяльності, у 2002 році, становила 52,5 % загальної кількості наукових організацій, до державного — 36,1 %, до сфери освіти — 11,4% [3].

Основними формами післядипломної| вищої освіти є аспірантура, ординатура, ад'юнктура і докторантура, що створюються у вищих учбових закладах і в наукових установах, таких як науково-дослідні інститути.

У аспірантуру (у військово-карних закладах їй відповідає ад'юнктура) на конкурсній основі приймаються особи, що мають вищу професійну освіту. Навчання в аспірантурі (і відповідно в ад'юнктурі) може здійснюватися в очній або в заочній| формах. Навчання в аспірантурі не може перевищувати в очній формі трьох років, в заочній формі чотирьох років і завершується публічним захистом дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата наук а кажучи коротше – захистом кандидатської дисертації..

У докторантуру приймаються особи, що мають вчений ступінь кандидата наук.

Термін перебування в докторантурі вказаних установ або організацій не може перевищувати трьох років, при цьому захищається докторська дисертація.

При успішному захисті дисертації претендентові (так називається особа, що захищає дисертацію) присуджується вчений ступінь кандидата наук або доктора наук з видачею відповідного диплома.

Осіб, основним видом професійної діяльності яких є наукові дослідження і розробки, іменують науковцями. Вчений - фізична особа (громадянин України, іноземець або особа без громадянства), яка має повну вищу освіту та проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження i отримує наукові та (або) науково-технічні результати [2].

Фундаментальні наукові дослідження - наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язку [2].

Прикладні наукові дослідження - наукова i науково-технічна діяльність, спрямована на одержання i використання знань для практичних цілей [2].

Досвідчених і умілих науковців називають вченими, а кваліфікованими вченими офіційно визнаються науковці, яким присуджені наукові ступені (кандидата або доктора наук) або привласнені вчені звання (доцента, професора або старшого наукового співробітника).

Питання присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук, а також присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника належать до компетенції Вищої атестаційної комісії (ВАК). Питання присвоєння вчених звань професора і доцента належать до компетенції Міністерства освіти і науки України (МОН) [5].

Вимоги до здобувачів наукових ступенів визначаються Положенням про порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України [5].

Номенклатура спеціальностей науковців охоплює галузі технічних наук, фізико-математичних наук, економічних, історичних, медичних, юридичних і ряд інших галузей наук.

Документами, що засвідчують присудження наукового ступеня чи присвоєння вченого звання, є відповідно диплом і атестат державного зразка. Дипломи доктора, кандидата наук і атестат старшого наукового співробітника видає ВАК, а атестати професора і доцента - МОН.

Дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої монографії. Вона містить висунуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, а також характерна єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувача в науку.

Захист дисертацій здійснюється прилюдно в спеціалізованих вчених радах. Спеціалізовані вчені ради створюються за рішенням ВАК у вищих навчальних закладах ІІІ і ІV рівня акредитації, науково-дослідних, науково-технічних установах та інших організаціях, що проводять фундаментальні та прикладні наукові дослідження, за клопотанням центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук, Академії медичних наук, Української академії аграрних наук, Академії педагогічних наук, Академії правових наук чи Академії мистецтв - залежно від підпорядкування [5].

Вчене звання доцента присуджується, як правило, кандидатові наук, а вчене звання професора – докторові наук за наявності досвіду і істотних досягнень в науковій і(або) педагогічній діяльності.

Вимоги до претендентів вчених звань доцента і професора визначаються Положенням про порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України [5].

Вищою науковою організацією України є Національна академія наук України, яка організує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук, а також координує здійснення фундаментальних досліджень у наукових установах та організаціях незалежно від форм власності.

Національну академію наук України та галузеві академії наук засновано державою. До галузевих академій наук належать: Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України (далі — академії), які є державними науковими організаціями, заснованими на державній власності.

До складу академій можуть входити наукові установи, підприємства, організації, об'єкти соціальної сфери, що забезпечують їх діяльність.

Державне управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності академій здійснюється згідно із законодавством України у межах, що не порушують їхнього самоврядування у вирішенні питань статутної діяльності і свободи наукової творчості.

Самоврядування академій полягає в самостійному визначенні тематики досліджень та власної структури, вирішенні науково-організаційних, господарських і кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв'язків.

Академії виконують замовлення органів державної влади стосовно розроблення засад державної наукової і науково-технічної політики, проведення наукової експертизи проектів державних рішень і програм.

Національна академія наук України діє відповідно до законодавства України та свого статуту, який затверджують загальні збори Національної академії наук України та реєструє Міністерство юстиції України.

Галузеві академії наук України діють відповідно до законодавства України та своїх статутів, які приймають загальні збори академій. Статути галузевих академій наук затверджує Кабінет Міністрів України.

Загальні збори Національної академії наук України та галузевих академій наук мають виключне право вибирати вчених України дійсними членами (академіками) та членами-кореспондентами, а іноземних учених — іноземними членами академій.

Приоритетні напрями розвитку науки i техніки та їх обґрунтування подаються Кабінетом Мiнiстрiв України до Верховної Ради України кожні п’ять років.

Основним засобом реалізації приоритетних напрямів розвитку науки i техніки шляхом концентрації науково-технічного потенціалу країни для розв'язання найважливіших природничих, технічних i гуманітарних проблем є державні наукові та науково-технічні програми, а також замовлення на науково-технічну продукцію [6].

Державні наукові та науково-технічні програми поділяються на: загальнодержавні (національні); державні (мiжвiдомчi); галузеві (багатогалузеві); регіональні (територіальні).

Статус державних (міжвідомчих) наукових та науково-технічних програм мають також вiдповiднi частини загальнодержавних (національних) програм економічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

Основним засобом реалізації загальнодержавних (національних) науково-технічних програм є державні (мiжвiдомчi), галузеві (багатогалузеві) та регіональні (територіальні) програми.

Державні наукові та науково-технічні програми формуються центральним органом виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності на основі цільових проектів i розробок, відібраних на конкурсних засадах.

Обсяги фінансування загальнодержавних (національних) науково-технічних програм щорічно визначаються Верховною Радою України при прийнятті Закону України про Державний бюджет України.

Положення про державні наукові та науково-технічні програми затверджується Кабінетом Мiнiстрiв України.

На сьогодні поряд з Національною академією наук, Українською академією аграрних наук, Академією медичних наук, Академією педагогічних наук, Академією правових наук, Академією мистецтв існують і інші академії, наприклад Академія технологічних наук, Академія наук України та кілька десятків різних академій, які створені як громадські організації [3].

Громадські наукові організації є об'єднаннями вчених для цілеспрямованого розвитку відповідних напрямів науки, захисту фахових інтересів, взаємної координації науково-дослідної роботи, обміну досвідом.

Громадські наукові організації можуть створювати тимчасові наукові колективи, утворювати для виконання статутних завдань науково-дослідні, проектно-конструкторські, експертні, консалтингові, пошукові організації, співпрацювати з іноземними та міжнародними організаціями, бути колективними членами міжнародних науково-фахових об'єднань, спілок, товариств відповідно до законодавства України.

Органи державної влади залучають громадські наукові організації за їхньою згодою до участі в підготовці та реалізації рішень стосовно наукової і науково-технічної діяльності, наукової і науково-технічної експертизи, науково-технічних програм, проектів і розробок та у взаємодії з ними до інформування населення про безпеку, екологічну чистоту, економічну та соціальну значущість, екологічні та соціально-економічні наслідки реалізації відповідних програм, проектів і розробок [3].

Україна ще не може назвати імен своїх нобелівських лауреатів — її політична історія не сприяла цьому. Але, автори вважають, що це питання недалекого майбутнього.

Дата добавления: 2014-12-27