Причини виникнення і соціально-економічні наслідки зростання державного боргу

Сутність і види державного боргу.

Джерела погашення державних позик.

Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації вкраїні виступають: • доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційніпроекти; • додаткові надходження від сплати податків; • кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету; • додаткова емісія грошей; • кошти, отримані від розміщення нових державних позик. Використання тих чи інших джерел для погашення позик приводить до різнихнаслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційніпроекти є найбільш привабливим, хоч і не завжди реальним джереломпогашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівеньінфляції та економічну ситуацію в країні.

Державний борг – непогашення на конкретну дату основної суми заборгованості за фін зобов’язаннями держави з фіксованим строком. Загальна сума держ боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і держ підприємствам. Держ борг належить до запасів, він накопичується, розраховується на конкретну дату. З юр точки зору в Укр державним визначається борг центр уряду. З економ точки зору для мікроаналізу до держ боргу можуть вкладатися боргі центр уряду, місц органів влади, борги позабюджетних фондів, держ підприємств. Види держ боргу: 1. В залежності від ринку залучення держ позик: внутрішній (сукупність зобов’язань держави перед резидентами) і зовнішній (нерезидентами). 2. В залежності від ступеня охоплення боргових зобов’язань (для економ аналіза): поточний і капітальний; 3. В залежності від отримувача кредит ресурсів: прямий (борг в зв’язку з отриманням кредитів у розпорядженні уряду), умовний чи гарантований (умовна сума боргу, яка дорівнює сумі кредитів, отриманих суб’єктами господарювання під гарантією уряду).

Державний зовнішній борг складається з:
• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;
• позик на підтримку національної валюти;
• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;
• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Державний борг-це сума заборгованості дер-ви своїм кредиторам.

Держ борг має економічно обґрунтовані межі. Існування великого держ боргу може підірвати економ зростання країни і негативно впливати на ії фін стан. Наявність держ боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соц.-економ програм, або збільшувати свої доходи (установлення нових податків та інших додаткових платежів).

Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися. Це може призвести у перспективі до подальшого зростання державного боргу.
Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.

129. Управління державним боргом та його обслуговування.

Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

У широкому розумінні управління державним боргом передбачає формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у ролі позичальника і гаранта, що потребує комплексного підходу, координації грошово-кредитної (монетарної) та фіскальної політики, узгоджених взаємовідносин уряду та Національного банку з питань боргової політики; розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря у контексті переходу від антикризового менеджменту (тобто реструктуризації боргових зобов'язань) до стратегічного боргового менеджменту із застосуванням інструментів активного управління державним боргом. Управління боргом у вузькому розумінні варто розглядати як сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщенням боргових зобов'язань держави, наданням гарантій, а також проведенням операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

Відповідно до зазначеного вище державну політику у сфері управління державним боргом можна поділити на боргову стратегію і боргову тактику.

Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування. Важливо враховувати суттєву відмінність між:

— погашенням боргу, яке варто розглядати як виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів;

— обслуговуванням боргу, що передбачає виплату відсотків за позиками (доходу, що сплачується на користь кредитора згідно з умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів).

130. Методи управління державним боргом.

Методи управління державним боргом:

Рефінансування державного боргу — це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позичальників виражається в рейтингах, що присвоюються відповідній країні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація — це передання зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики.

Уніфікація являє собою об'єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає не що інше, як часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

131. Зовнішній і внутрішній державний борг: сутність, склад, причини виникнення та заходи щодо скорочення.

Структурно державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній державний бор г – сукупність зобов’язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації). Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу внутрішнього державного боргу України входять такі зобов’язання:

Заборгованість КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери.

Заборгованість з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками.

Зобов’язання щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України.

Грошові кошти, які призначені для погашення зобов’язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших передбачених законодавством обов’язкових виплат громадянам.

Зобов’язання перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик.

Компенсація заборгованості суб’єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ.

Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов’язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Зовнішній державний борг класифікують за такими ознакам:

за видами кредитів (банківські і фірмові);

за формами представлення (валютні та товарні);

за цільовим використанням (інвестиційні та не інвестиційні);

за умовами надання (пільгові, зі сплатою високих відсотків, на компенсаційній основі);

за термінами повернення заборгованості (короткострокові, середньострокові, довгострокові);

за умовами повернення боргу (одноразові, рівними частинами, нерівними частинами).

Внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплата відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

132. Призначення і характеристика державних цінних паперів.

Державний кредит може мати дві форми: ощадна справа і державні позики.

Державні позики є основною формою державного кредиту. За правом оформлення розрізняють державні позики, що надаються на підставі угод і забезпечені випуском цінних паперів.

Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями (векселями).

Облігація являє собою боргове зобов’язання держави, за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість – зазначену суму боргу – і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю облігації становить курсову різницю.

Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів чи на дисконтній основі. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові – казначейські ноти), облігаціями – середньо- та довгострокові.

За ознакою характеру використання цінних паперів є ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном).

Перетворення частини вкладів населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань), а також оформленням безоблігаційних позик.

Дата добавления: 2014-12-23