Тема 2: Історія етики: основні тлумачення та концепції етичного. 3 страница

Друга вихідна теза філософського постмодернізму звучить так: оскільки знаково-семантична та знаково-символічна діяльність постає тепер вирішальною в людських взаєминах, а реальність недосяжна для освоєння та осмислення, то єдине, на чому тримається така діяльність – це цінності, які визначається виключно співвідношенням певних знаково-текстових структур. Тому будь-яка знакова діяльність визначається через вписування в контексти, гіпертексти, інтерпретації. Отже, текст не прочитується (оскільки його зв'язок із реальністю втрачається), а створюється навіть в процесах його читання. Тому все вирішує вільний герменевтичний дискурс, тобто накручування сенсів та значень навколо певного первинного тексту. Відповідно, й морально-етичні норми не можуть мати не те щоби єдиного, а й навіть певного значення.

Третя теза стверджує, що між окремими жанрами та видами текстової та культурної діяльності не може існувати чітких та певних меж: все є умовним і відносним, а єдино значущим постає вже не зміст текстів чи знаково-символічних форм, а та дія, той акт, що намагається представити те, чого представити не можна; його часто називають "перформенс" (вистава, дійство) або "інсталяція" (встановлення). В обох випадках йдеться про певні, інколи досить умовні або епатажні дії, що повинні викликати реакцію з боку тих, хто за ними спостерігає.

Торкнемося окремих конкретних ідей представників постмодернізму. Праця німецького філософа П.Слотердайка "Критика цинічного розуму" вважається своєрідним маніфестом постмодернізму. Автор вважає, що вихідні ідеї класичної філософії приховували в своїх підвалинах прагнення влади та панування. Непомітно ці ідеї привели до загальнокультурної та цивілізаційної кризи, за умов розгортання якої класичні моральні настанови виконують роль "моральних транквілізаторів". Сьогодні, на думку П.Слотердайка, мужність мислити полягає в тому, щоби відмовитись від розуму і сприйняти дійсність поза готовими настановами, що виявились марними. Французький культуролог Поль де Мен також стверджує, що такі категорії класичної метафізики, як благо, єдине, істина більше не підтримують культуру. За таких умов Одо Марквард вважає за потрібне звичну моральну максиму "Я на цьому стою, і не можу інакше" замінити іншою: "Я на цьому стою, але можу як завгодно". В тому ж дусі Франсуа Ліотар проголошує, що істина не виголошує точних настанов, а діє. І взагалі, оскільки між розумом і реальністю, між суб'єктивним та об'єктивним не існує чітких меж, поняття істини втрачає будь-яке нормативне значення (Жіль Дельоз). Єдино реальними лишаються прямі бажання індивіда та цінності; саме вони лежать в основі його поведінки.

Поставимо запитання: які уроки ми можемо винести із перегляду численних концепцій, що подають сутність етичного та врешті підводять до заперечення будь-якої значущості моральних норм, міркувань, теорій в житті сучасної людини? – Перш за все огляд класичних етичних концепцій дозволяє зробити певні виправдані висновки:

- необхідність моральних норм, їх усвідомлення та свідоме запровадження сягає досить давніх часів людської історії, проте немає сумніву в тому, що вони пов'язані із принциповим розрізнянням людської поведінки від дій будь-яких живих істот: людина як творець та осереддя соціально-культурного процесу поставала зовсім в інших якостях, функціях, характеристиках, а тому не могла діяти на основі інстинктів життя, як вроджених, так і набутих;

- звідси стає зрозумілим і те, що при певній умовності, історичній та регіональній варіативності моральних норм та етичної свідомості, останні не вигадуються і не є цілком довільними: під ними стоять певні цілком реальні вимоги до дій, вчинків, способів людських взаємодій, що окреслюються в конкретних ситуаціях життя людини і суспільства;

- ці цілком об'єктивні структури моральних регулятивів людського життя по-різному конституюються в конкретному суспільстві, по-різному усвідомлюються, виражаються, закріплюються в суспільній практиці, що дозволяє зрозуміти як великі відмінності в моральних нормах різних культур та етносів, так і те, що в своїх конкретних формах ці норми можуть досить далеко відходити від об'єктивних моральних структур та навіть їм суперечити;

- в останньому випадку, коли спостерігається суттєве розходження між свідомими настановами щодо правил та норм моралі та вимогами об'єктивних моральних структур, коли в суспільстві намагаються будь-що утримати певні моральні імперативи недоторканими, незмінними, можуть врешті відбутись зміни із такими деструктивними для даного суспільства наслідками, що й поховати взагалі певну соціальну систему (як це відбулось із падінням культури та соціального устрою Стародавнього Єгипту, культури Майя, імперії Радянського Союзу та ін.);

- в ситуаціях, коли починають даватися взнаки розходження між імперативами життя та встановленими в суспільстві моральними нормами, досить часто спостерігаються прояви негативного ставлення до моралі, прагнення відкинути її не в конкретних проявах, а взагалі, і такі прагнення можна виправдати хиба що тим, що в людства немає реального досвіду трансформацій моральних засад життя із однієї їх якості в іншу.

Отже, в цілому можна стверджувати, що історія моральної свідомості та етичних концепцій дає нам можливість сприйняти явища морально-етичного плану в їх русі та внутрішній єдності, у формах виразу та вихідних засадах, в їх внутрішній необхідності та фактичній варіативності. Це значить, що в історії моралі має місце певне зрощення реальної необхідності моралі та людської свободи у процесах її вироблення, запровадження, дотримання та збереження.

Висновки.

- Поява морально-етичних регулятивів людського життя була зумовлена виділенням людини із природно-космічного процесу, переходом до якісно іншого способу життєдіяльності, пов"язаного із зміною природи, створенням культури, тобто штучних умов та засобів життя.

- Люди почали усвідомлювати необхідність дотримання норм моралі в давні часи, тому найперші фіксації та усвідомлення етичного плану носять міфологічний характер; в життєдіяльності давньої людини моральні норми поставали у формі заборон, яким надавали священного та містичного характеру.

- В ранніх цивілізаціях разом із появою філософської думки почалися спеціальні розмірковування над морально-етичними явищами, а відповідно були створені ранні концепції моралі та виділені певні моральні позиції, такі як натуралізм, гедонізм, цинізм, етатизм, теологічне тлумачення моралі та ін. Проте в давніх цивілізаціях мораль поставала органічною частиною якихось важливих складових життєдіяльності (державного життя, релігії, громадянського виховання).

- Виділення морально-етичних проблем в самостійну сферу людського буття відбувається в епоху Нового часу (епоху модерну), де мораль починає розглядатися окремо від споріднених сфер життя; в цей час домінували теологічні, метафізичні та природні підходи до моралі, що набули найбільш деталізованого та розгорнутого характеру в творах І.Канта та Г.Гегеля.

- В умовах некласичної культури філософські тлумачення моралі відбуваються в межах провідних філософських парадигм; в цілому спостерігається підсилення критичного ставлення до можливостей моральних норм, їх певна релятивізація, хоча все це відбувається на тлі наголошування на глибинному, об'єктивному характері моралі, що дає можливість проводити відмінність між об'єктивними морально-етичними структурами людського життєдіяльності та їх виявленням у реальному житті та людській свідомості.

Дата добавления: 2015-01-03