Українська культура періоду бароко 2 страница

часів до 1769 р., зосередивши головну увагу на козаччині, національ-

но-визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, Гетьманщині.**

* Конституція ___________розпочинається з історичного екскурсу – так званого офі-

ційного представлення української історії з козацького погляду. Після чого

окреслено головні елементи державної правосуб’єктності – територію, фінанси,

судочинство, релігію. Значну увагу приділено формам «корисного устрою»,

який личить «вільній нації». Документ складається з преамбули та 16 статей. У

преамбулі урочисто декларувалося, що «Україна обох боків Дніпра має бути на

вічні часи вільною від чужого панування». Крім конституції, перу П. Орлика

належать трактати «Вивід прав України» (1712) та «Маніфест до європейських

урядів» (1712), великий рукописний «Діаріуш подорожній» («Щоденник»,

1720–1733), написаний польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і

речень латинською мовою. У «Виводі прав України» та «Маніфесті до

європейських урядів» мав на меті довести законність своїх та І. Мазепи дій.

Змалювавши порушення царем прав і вольностей козацької держави, створеної

Б. Хмельницьким, П. Орлик підкреслює, що козаки мають, за собою людське й

природне право протестувати проти гніту і повернути попередні свої права.

** Основна ідея твору – право кожного народу на самостійний державно-

політичний розвиток. Боротьба українського народу проти іноземних держав

становить основний зміст «Історії Русів». Їх використовували під час написання

своїх історично-літературних творів Т. Шевченко, Є. Гребінка, І. Срезневський,

М. Гоголь, М. Костомаров.

Українська культура періоду бароко… 129

Варто наголосити, що в епоху бароко історико-наукове осяг-

нення своєї самобутності стало зовнішнім вираженням єдності.

Культура бароко покликана своїм напруженням нікого не залишати

байдужим саме через поєднання протилежностей – божественного й

світського, трагічного і переможного на рідних просторах.

Розвиток барокової літератури впродовж другої половини

XVII – першої половини XVIII ст. зумовлений передусім роботою

Києво-Чернігівського культурного осередку, навколо якого гурту-

вались такі відомі митці і вчені того часу, як Л. Баранович,

О. Бучинський, І. Величковський, А. Заруцький, І. Галятовський,

С. Яворський, І. Орновський, П. Армашенко, П. Терлецький, П. Ор-

лик, Д. Туптало, І. Максимович та ін. Їхня діяльність була тісно

пов’язана з Києво-Могилянською академією, Чернігівською ___________коле-

гією та друкарнями цих міст.

Найбільше праць за життя (близько 20) видав відомий ук-

раїнський письменник, педагог, церковний та громадський діяч

другої половини XVII ст. І. Галятовський (1620–1689), який у 1658–

1668 рр. був ректором могилянки. Крім того, він був відомий ще й

своїм ораторським талантом.* Основу філософського світогляду

І. Галятовського становив теїзм**, який розвивався на гуманістичних

ідеях доби Відродження. Відповідно гуманістичні ідеї просвітитель

розробляв, спираючись на специфічні риси української ментальності

та з урахуванням соціокультурних особливостей тогочасної ситуації

в Україні. Визнаючи існування Бога, І. Галятовський водночас в дусі

засад гуманізму вірив у наявність у людини свободи волі, тобто

здатності вибору мети й способів її досягнення.

Визначним представником ораторсько-проповідницької прози

у другій половині XVII ст. був Л. Баранович (1616–1693). Він автор

* І. Галятовський уклав збірку проповідей «Ключ розуміння» з дода-

ванням до неї першого вітчизняного курсу гомілетики, тобто теорії проповіді

під назвою «Наука альбо способ зложення казання». Автор уславився

написанням також таких цінних полеміко-богословських трактатів, як «Розмова

Білоцерківська» (1676), «Стара церква» і «Фундаменти». По-бароковому

І. Галятовський яскраво описує несправедливість і знущання над православними

та подає чимало побутових картин культурно-національних зіткнень.

** Теїзм є релігійним або філософським переконанням існування найви-

щої, надсвітової істоти – Бога, що створив світ, його підтримує та ним керує.

130 Розділ 5

збірок казань «Меч духовний» (1666), «Труби словес проповідних»

(1674) та збірки віршів польською мовою «Лютня Аполлона» (1671).

Талановитим письменником та проповідником барокової доби

був А. Радивиловський (р. н. невід. – 1688), який увів у проповіді на-

родні казки та приповідки, а також популярні світські сюжети з

життя народів Заходу і Сходу. Завдяки використанню багатого істо-

ричного, літературного і фольклорно-побутового матеріалу А. Ради-

виловський намагався наблизити релігійну тематику до реального

повсякденного життя широких мас народу. Найвідоміші його про-

повіді – «Огородок Марії Богородиці» (1676) та «Вінець Христов, з

проповідей недільних, аки з цвітов рожаних сплетений» (1688).

Викладання поетики в школах і колегіях стимулювало роз-

виток барокової поезії. Вміння віршувати вважалось ознакою рито-

ричної освіченості та належності до суспільного прошарку носіїв

культури. Так, у Києво-Могилянській академії студенти вивчали до

30 видів і жанрів поетичних творів класичного, середньовічного,

новітнього стилів (комедія, трагедія, драма, ода, елегійна, дидак-

тична, сатирична поезія тощо). Регулярно проводились літературні

диспути, конкурси поетичної майстерності з нагородженням кращих

авторів лавровими вінками. Тогочасні поети шукали нові виражальні

засоби в межах риторичної поетичної традиції. Популярністю

користувались вірші із різноманітними вишуканими бароковими

формами курйозного вірша: акростихами (з перших літер рядків

утворювалося ім’я), «раками» (рядки читались однаково як зліва

направо, так і навпаки), «лунами» (другий рядок був коротким

відлунням рими першого), а також різними варіантами фігурно-

візуальної поезії – вірші у формі серця, чаші, геометричного візе-

рунку тощо. Найвідоміші поети курйозних віршів – С. Полоцький та

І. Величковський. Інколи недостатність виражальних засобів

компенсувалась розміром творів, про що свідчить духовний епос

чернігівського архиєпископа І. Максимовича «Богородице Діво,

радуйся» (1707), що містить 23 166 силабічних віршів*.

«Енциклопедією життя усіх верств і прошарків» тогочасного

українського суспільства називають збірку віршів «мандрівного

* Силабічне віршування – система віршування, в основу якої покладена

рівна кількість складів (часто – 13, рідше – 11) за невпорядкованого вільного

розташування наголошених та ненаголошених.

Українська культура періоду бароко… 131

дяка» кінця XVII – початку XVIII ст. Климентія «сина Зинов’єва». У

його творчості найяскравіше відобразились традиції демократичного

народного віршування.

Без сумніву, найсамобутнішим українським мислителем доби

Бароко був Григорій Сковорода (1722–1794), творчість якого має

глибоке значення, яке важко переоцінити в історії української

духовності, європейської ментальності як такої. Він один з перших у

новоєвропейській цивілізації утвердив феномен мудрості, висунув

ідею смислонаповненості самого буття, яке в українській менталь-

ності було ідейним мотивом протистояння хаосові.*

* Услід за Сократом Г. Сковорода твердив, що справжня мудрість поля-

гає не стільки в пізнанні істини, скільки в тому, щоб жити в істині. Саме цим

пояснюється той факт, що філософ заборонив видавати свої книги, хоч називав

їх своїми «дітьми». Сковорода вважав істинним філософським результатом

«книгу» свого життя, в якій кожний вчинок будується як рядок життєтворчості,

а рукотворні тексти є лише символізацією цього витвору життя, його знаками.

Реальність, за Сковородою, не є моністичним (одновимірним – ідеальним чи

матеріальним) буттям, вона є гармонійною взаємодією трьох світів: макрокос-

мосу (величного всесвіту, в якому «живе все народжене»); мікрокосмосу або

людини; символічного світу або «Біблії». Своєю чергою, кожен із трьох світів є

єдністю двох «натур»: «видимої» (зовнішньої) й «невидимої» (внутрішньої). Бог

не є самою природою, а її «джерелом», «світлом», «сонцем». Матерія вічна,

проте вічність ця – лише похідна функція вічності божественного буття,

«тінню» якого є буття матеріальне. «Світ оцей і всі світи…є то тінь Божа» –

писав філософ.

Ворожість церковної верхівки до неортодоксальних поглядів та педа-

гогічних методів змусила Г. Сковороду залишити викладацьку роботу (від

1751 р. до 1769 р. викладав етику в Переяславському та Харківському

колегіумах) і розпочати життя мандрівного філософа. Він пішки обходив

Лівобережжя та Слобожанщину, вступав у гострі філософські суперечки з

найрізноманітнішими людьми. Передусім його цікавило те, як людина може

стати по-справжньому щасливою. Він вважав, що потрібно за будь-яку ціну

забезпечувати особисту незалежність і уникати непотрібного багатства і слави.

На відміну від своїх сучасників, Г. Сковорода вважав, що людину може

ощасливити не розум чи знання, а серце й душа. Прагнучи вказати шлях до

щастя, він розробив теорію «спорідненої праці», в основі якої лежить

сократівська ідея самопізнання, розкриття своїх нахилів і таланту. Г. Сковорода

вірив, що такий шлях приведе не лише до щастя окремої людини, а й до

вдосконалення суспільства загалом. Писав «мандрівний філософ» тогочасною

книжною українською мовою, а також латинською і грецькою. Г. Сковорода –

автор поетичної збірки «Сад божественных песней», збірки байок «Басни

Харковскія», філософських трактатів і діалогів «Разглагол о том: узнай себя»,

«Бесіда наречення двое…», «Розговор п’яти путников о истинном щастія в

132 Розділ 5

Певні зміни в XVII – XVIIІ ст. відбулись у музичній культурі

українського народу. Зріс професіоналізм музичного мистецтва. З

середини XVII ст. з’являються барокові світсько-духовні невеликі

музичні твори-псалми і канти, складені здебільшого для хору «a

capella» на три голоси з яскраво фігурованою басовою партією.

Поширюються романси – специфічний жанр камерної вокальної

музики, в основі яких були, як правило, народні мотиви, а їхні

сюжети навіяні ліричними або ж гумористичними роздумами про

людську долю.

Одним із талановитих народних композиторів початку

XVIII ст. був С. Климовський, найбільше визнання якому принесла

пісня «Їхав козак за Дунай», яка стала народною. На тему цієї пісні

італійський композитор Т. Траєтті створив варіацію. Л. Бетховен

двічі обробляв мелодію пісні, а К. Вебер аранжував. С. Климовський

настільки був популярний у колах любителів музики, що про нього

російський письменник О. Шаховський та композитор К. Ковач

написали оперу-водевіль «Козак-стихотворець».

Найвідомішими осередками музичної освіти були Глухівська

музична школа та згадувана Києво-Могилянська академія.

Глухівську музичну школу засновано в 1738 р., у ній й готу-

вали й професійні кадри для Санкт-Петербурзької придворної

співочої капели. За музично-педагогічною діяльністю це була школа

мистецтв – перша і єдина на той час у Російській імперії.

У стінах Глухівської музичної школи здобули освіту най-

яскравіші представники українського музичного мистецтва цієї

доби: М. Березовський (1745–1777), Д. Бортнянський (1751–1825) та

А. Ведель (1767–1808).**

жизни», «Кольцо» та інших, а також перекладів творів Цицерона, Плутарха,

Овідія, Горація. Живучи в згоді із власним вченням, Г. Сковорода був

популярним серед простого народу, тому багато його висловлювань увійшло до

народних пісень і дум.

** У масштабах української культури фігура М. Березовського цілком

співставна із феноменом Моцарта в західноєвропейському мистецтві. У 1758 р.

М. Березовського запросили у придворну капелу в Петербурзі. Існує версія, що

туди його привіз гетьман К. Розумовський. Незабаром М. Березовський став

придворним капельмейстром, однак його становище було дуже хитким і він

зрозумів, що існує єдиний шлях до визнання на батьківщині – стати відомим у

Європі. У 1765 р. М. Березовський виїхав до Італії, де вчився у відомого

Українська культура періоду бароко… 133

теоретика музики Джованні Мартіні. У 1771 р. композитора обрано академіком

Болонської філармонічної академії. Найвище звання академії – «академік

композиції» давало право на посаду капельмейстра без додаткових іспитів і це

відкривало шлях для широкого визнання у світі. В цей період життя

М. Березовський написав оперу «Демофонт», яка у 1778 р. була поставлена з

великим успіхом у Ліворно. У 1774 р. композитор повернувся до Петербурга. З

духовних композицій особливо славляться «Вірую», концерт «Не отвержи

меня», деякі «Пречасні стихири» та ін. У концертах композитора помітний

вплив української народнопісенної творчості. Постійні придворні інтриги і

неможливість знайти застосування своїм творчим силам привели до само-

губства. Велика частина його творів безслідно зникла, частина зберігається в

бібліотеках різних міст світу.

Іншого композитора світової слави Д. Бортнянського поважні енцик-

лопедії атестують як «реформатора церковного співу Східної Церкви». Про

велич композитора свідчить той факт, що пам’ятник великому українцеві

знаходиться в Нью-Йорку, в соборі святого Йоанна, у товаристві монументів

одинадцяти найвидатніших європейських композиторів. У 1995 р. у Глухові

зведено пам’ятник обом композиторам-землякам М. Березовському і Д. Борт-

нянському. Скульптору І. Коломійцю вдалось знайти тактовне, пластично

виразне вирішення цієї композиції. Пам’ятник став непересічним явищем не

тільки в сучасній українській пластиці, а й у практиці реконструкції центрів

історичних міст.

Д. Бортнянський за гарний голос був прийнятий до петербурзької

придворної капели. Після навчання у Венеції здобув посаду директора

придворної капели, спів якої підняв до небувалої висоти. Д. Бортнянський автор

опер «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій», які були поставлені на італійській

сцені. Великою популярністю користувались опери «Сокіл», «Син-супутник»,

пасторальна комедія «Свято сеньйора». Композитор створив понад сто творів

хорової церковної музики (зокрема близько 70 концертів і 2 літургії), в яких

значно відобразились мотиви української народної пісенності. Серед хорових

концертів найвідоміші: «Господи, силою твоєю», «Слава во вишніх Богу», «Сей

день», «Услиши, Боже, глас мій» та ін. Хоровий стиль Д. Бортнянського

відзначається урочистістю та ліричністю.

Досить трагічно склалося життя у видатного українського композитора,

хорового диригента, співака А. Веделя. До 1787 р. композитор навчався у

Київській академії, де був співаком-солістом, пізніше регентом хору. Основи

музики А. Ведель вивчав під керівництвом Дж. Сарті. З 1787 р. до 1790 р. він

був регентом і капельмейстром хорової капели московського генерал-

губернатора П. Єропкіна. Після повернення в Україну А. Ведель категорично

відмовлявся їхати до Москви і Петербурга, що робило його неблагонадійним.

Як композитор він вважався консерватором, оскільки ігнорував італійську моду,

а зосередився на опрацюванні власне українських музичних традицій. У 1796 р.

А. Ведель переїхав до Харкова, де керував губернаторським хором і викладав

музику в Харківському колегіумі. Композитора завжди притягувала Києво-

Печерська лавра з її особливими лаврськими розспівами. У 1798 р. він став

послушником Києво-Печерської лаври, а через рік заарештований російським

134 Розділ 5

5.1.3. Архітектура, скульптура та малярство бароко

Очевидним є те, що бароко як стиль найкраще розкриває

мистецтво. Художню культуру України цього періоду прийнято

поділяти на три періоди: ранній – друга половина XVII ст.

(поєднання ренесансних і барокових мотивів); зрілий – кінець XVII –

перша половина XVIII ст.; пізній – друга половина XVIII ст. (поєд-

нання бароко і рококо). Ряд дослідників виводить «козацьке бароко»

від спорудження Іллінської церкви (1653) на хуторі Б. Хмель-

ницького Суботів. Суворість вигляду церкви пом’якшує вибаглива

форма фронтону фасаду.

Культурними осередками «козацького бароко» були Київ,

Чернігів, Ніжин, Полтава, Лубни, Стародуб, Харків, Батурин. До

пам’яток бароко в архітектурі належали родові маєтки Б. Хмель-

ницького в Суботові, І. Мазепи в Батурині, І. Скоропадського в

Глухові, К. Розумовського в Козельці та Батурині, які були зруй-

новані.

Серед трибанних храмів з яскраво вираженою вертикальністю

і стриманим декором найвидатнішим є харківський двоповерховий

Покровський собор (1689). Це справжня перлина української

барокової архітектури другої половини XVII ст. Собор збудований

на території старої харківської фортеці над р. Лопань. Покровський

храм – два в одному: на першому його ярусі розташований теплий,

зимовий храм, а вище – літній, «холодний». Загальна висота всього

собору (від землі до вершечка хреста) – 45 м. Завдяки тому, що

церква має нижній храм, а її вежоподібні об’єми щедро декоровані

напівколонками, карнизами та поясками, святиня здається легкою та

витонченою.

До п’ятибанних храмів раннього бароко належить Свято-

Миколаївський собор у Ніжині (кінець 1650-х – 1660-ті). Могутній,

спрямований вгору центричний об’єм споруди заввишки 55 метрів,

урядом за участь в антиімперських заходах. Був оголошений божевільним і

утримувався у божевільні Кирилівського монастиря. До початку ХХ ст. твори

А. Веделя зберігалися в архіві Київської духовної академії і практично не були

відомі широкому загалу. Його творчість зосереджувалась переважно на релі-

гійній тематиці, якій присвячені більшість з його 30 хорових концертів. Най-

популярнішими були і залишаються «Літургія», «Всеношна», «Херувимська».

Українська культура періоду бароко… 135

із щільно стуленими п’ятьма банями, став в українській бароковій

архітектурі прототипом мурованих хрещатих п’ятибанних храмів.

Він повністю відтворює в цеглі звичні прийоми народного

дерев’яного зодчества. Особлива, парадна роль споруди підкреслена

і в інтер’єрі, де обабіч головного входу на підвищенні влаштовано

спеціальні лоджії для полкової старшини.

У містах і селах України XVII ст. багато будували з дерева –

від великих складних фортець та храмів до простих господарських

будинків. Елементи дерев’яної палацової архітектури можна бачити

в дерев’яних трапезах Києво-Печерської лаври та Межигірського

монастиря під Києвом, якщо звернути увагу на їхні дахи з трьома-

чотирма фронтонами та низькими прибудовами.

У Придніпров’ї сформувався новий тип культової архітектури

центрично-вертикальної композиції. Видатна дерев’яна споруда

XVII ст. цього типу – це Успенська церква в Переяславі. Цей

дерев’яний храм з дев’ятьма візантійськими банями було збудовано

в 1760 р. на місці згорілого в 1655 р. однойменного храму, збу-

дованого у 1595 р. К. Острозьким, і де в січні 1654 р. козаки за-

присяглись на вірність царю Росії.*

Найбільшою дерев’яною будовою XVIII ст. − заввишки

близько 65 метрів, що мала своєрідну просторову композицію з

дев’ятьма банями, був Троїцький собор у місті Новомосковську.

Спорудив його в 1773–1779 рр. народний майстер Я. Погребняк з

Нової Водолаги, який за переказами, перед тим, як будувати церкву,

зробив її модель. Будівля подібна до дев’ятикамерних кам’яних

церков XVIII ст., типу церкви в Сорочинцях. Це єдиний в ук-

раїнському дерев’яному будівництві приклад дев’ятикамерної

церкви з дев’ятьма банями. У 1888 р. новомосковську церкву було

перекладено, як свідчать документи «по старому образцу» за планом

архітектора Харманського.

Вплив архітектури Києво-Печерської лаври особливо яскраво

виявився в одній з найвидатніших пам’яток українського дере-

* У 1825 р. храм було перебудовано. Про церкву відомо з описів

П. Аллепського. Ілюстраціями до описаних П. Аллепським дерев’яних церков

можуть бути окремі гравюри XVII ст, де зображено дерев’яні будівлі Києва та

його околиць. Відповідно до цього велику цінність мають малюнки А. Вест-

ерфельда.

136 Розділ 5

в’яного зодчества − церкві Покрови в Ромнах (1764). Своєю загаль-

ною композицією й стрункими, вишуканими пропорціями вона

подібна на відомі муровані церкви − церкву над брамою в Києво-

Печерській лаврі та Юріївську у Видубицькому монастирі.

Винятково стильового виразу епохи Бароко досягла мурована

архітектура. З кінця XVII ст. і в першій половині XVIII ст. збагатілі

монастирі та козацьку старшину вже не задовольняли дерев’яні

церкви і вони віддають перевагу мурованим. Хоча значення дерева в

будівництві збереглося.

Складними спорудами другої половини XVII ст. були храми,

хрещаті в плані. Вони виглядають центричними (як монументи),

оскільки споруджувались на честь славетних подій. До таких ба-

рокових храмів належить Благовіщенський собор у Ніжині та

Катерининська церква у Чернігові. Благовіщенський собор (арх.

Г. Устинов) у Ніжині споруджувався в 1702–1716 рр. з ініціативи

С. Яворського.

Подібним за планом до ніжинського Свято-Миколаївського

собору є Троїцький собор Густинського монастиря (1674–1676) та

Преображенський собор в Ізюмі (1684). В останньому збереглися

фрагменти фрескового розпису високого художнього рівня.

У період гетьманування І. Мазепи, крім національних мотивів,

простежуються і західноєвропейські. У мазепинську добу велось і

цивільне будівництво: добудовано другий поверх Києво-Могилянсь-

кої академії, будинок київської ратуші, мур навколо Києво-

Печерської лаври з вежами і брамами.

У 1687–1706 рр. І. Мазепа спрямував значні кошти на

будівництво Миколаївської церкви на Печерську, Троїцької церкви

Лаври, Братської на Подолі, Всіх Святих над Економічною брамою

Лаври, Вознесенської в Переяславі та ін. Крім того, гетьман роз-

будував п’ять інших споруд старокняжої доби, які втратили первісні

стилістичні риси та набули розкішних барокових форм. Так роз-

ширено розміри і зміцнено Софію Київську, примхливе завершення

спорудили в Михайлівському Золотоверхому соборі.

Руйнівні наслідки пожежі 1718 р. спонукали до початку нових

будівельних робіт у Києво-Печерській лаврі. У 1722–1729 рр. Свято-

Успенський собор перебудували і заново прикрасили. Зведені ра-

ніше навколо храму каплиці були об’єднані між собою стінами.

Українська культура періоду бароко… 137

Храм, як і решта будівель, отримав новий вигляд і архітектурні риси.

Замість храму скромних розмірів, зведеного за візантійською

традицією, церква перетворилася на величну, розкішно декоровану

споруду. Саме тоді склався той бароковий архітектурний ансамбль

монастиря, що зберігся до нашого часу.*

У першій половині ХVІІІ ст. споруджено митрополичий

будинок, що мало відрізнявся від звичайних келій. Оригінальною

спорудою лаври є розташований за Успенським собором Ковнірсь-

кий корпус, названий на честь будівничого – С. Ковніра. Поряд з

митрополичим будинком на Софіївському подвір’ї, творячи одну

композиційну цілісність, розташована Брама Заборовського (створив

архітектор Й. Шедель (1680–1752) на кошти митрополита Забо-

ровського). Особливістю цієї споруди є фронтон, оздоблений

рельєфом рослинного мотиву.

За проектом Й. Шеделя в 1731–1745 рр. будувалась дзвіниця

Успенського собору Києво-Печерської лаври. Вежа восьмигранна в

плані, чотириярусна, з тенденцією поступового звуження вгору,

загальною висотою 96,5 м. За красою до неї рівняється дзвіниця

Софіївського собору в Києві, збудована в 1701 р., а добудована

Й. Шеделем у 1744–1748 рр. Ці дзвіниці з їхньою оригінальною

композицією зараховують до кращих пам’ятників українського

бароко середини XVIII ст. В 1751–1761 рр. за проектом І. Шеделя

майстр С. Ковнір побудував Лаврську дзвіницю на Дальних печерах.

У середині ХVІІІ ст. закінчилось формування багатоярусної

дзвіниці, конструктивно важливої для завершення ансамблю храмів.

До таких барокових ансамблів належить собор Різдва Богородиці

(1752–1763) та дзвіниця (1766–1770) в м. Козельцях.** Виник цей

* Урочисте відкриття Успенського собору відбулося 5 серпня 1729 р.

Після відбудови собор мав такі розміри: 32,4 х 21,62 х 32,4 м. Пишним ліпним

орнаментом були оздоблені стіни, особливо при входах і на східному фасаді. Ці

роботи майстерно виконав у 1729–1731 рр. Й. Білинський. На східному боці

звели додаткові фронтони. У 1761–1779 рр. форми фронтонів і фасадне ліплення

замінив С. Ковнір (1695–1786). Храм завершували сім позолочених бань.

** Серед інших храмів з багатоярусними дзвіницями виділяються: Тро-

їцька церква (1679–1695, арх. І. Баптиста) Троїцького монастиря Чернігова з

дзвіницею (1771–1775) в п’ять ярусів, заввишки 58 м; Спасо-Преображенський

катедральний собор (1692, арх. І. Баптиста, собор побудований на кошти

І. Самойловича та І. Мазепи) Мгарського монастиря з дзвіницею (1785), що на

138 Розділ 5

прекрасний витвір архітектурного мистецтва завдяки клопотанням

матері К. Розумовського Наталі Розумовської. Храм, який побудо-

вано за проектом архітекторів І. Григоровича-Барського і А. Ква-

сова, поєднує елементи петербурзького і українського бароко.

Інтер’єр прикрашав розкішний іконостас із 72 ікон, виконаний у

Дата добавления: 2015-01-03