Налагоджений проект можна зберегти двома способами

§ використовуючи команду Save Project чи Save Project as... в меню File головного меню;

§ використовуючи команду Make EXE File в меню File головного меню.

У першому випадку виконати проект можна тільки після запуску Visual Basic.

В другому випадку програми проекту компілюються і створюється ЕХЕ-файл, що дозволяє виконати проект автономно без запуску Visual Basic, навіть якщо на комп'ютері не встановлений Visual Basic.

При виконанні команди Save Project as... з'являється вікно (рис.5), що дозволяє задати директорію для збереження й ім'я проекту (проект зберігається в директорії C:\Program Files\Microsoft Visual Studio\VB98\ під ім'ям Project1_mex ).

Рисунок 5 - Зберігання проекту за допомогою Save Project as...

При виконанні команди Make EXE File з'являється вікно (рис.6), що дозволяє задати директорію для збереження ЕХЕ-файла і його ім'я (EXE- файл зберігається в директорії C:\Program Files\Microsoft Visual Studio\VB98\ під ім'ям Project1_mex ).

Рисунок 6 - Зберігання проекту за допомогою Make EXE File

Програма на будь-якій мові програмування перед виконанням переводиться на машинну мову (набір команд процесора) спеціальними програмами перекладачами. Ці програми принципово поділяються на компілятори (compilers) і інтерпретатори (interpreters). Перші транслюють усю програму цілком і створюють закінчений програмний модуль машинною мовою. Другі транслюють одноразово тільки один рядок програми мовою програмування і відразу ж виконують отриманий фрагмент програми машинною мовою. Далі інтерпретатор повертається до наступного рядку програми мовою програмування, транслює її і т.д.

Visual Basic відноситься до мов програмування інтерпретуючого типу.

Змістовий модуль. Сучасні комп’ютерні мережі.

Тема: “Сучасні мережні технології. ЛКМ і їх можливості”.

План

1. Локальні комп’ютерні мережі.

2. Комп’ютерна мережа Internet.

3. Інформаційні послуги Internet.

Література.

1. Игер Б. Работа в Internet. - М.: Бином, 1996.

2. Негус К. Internet Ехрlоrеr 4. Библия пользователя. - М. Диалектика, 1998.

3. Кент П. World Wide Web. - М.: ЮНИТИ, 1996.

4. Кирк Ч. Internet: книга ответов. - СПб.: Питер, 1998.

5. Левин Д. Р., Бароди К. Секреты Internet. - Киев: Диалектика, 1996

6. Пайк М. Internet в подлиннике. - СПб.: ВНV-Санкт-Петербург, 1996.

7. Перри П. Д. Секреты World Wide Web. - Киев: Диалектика, 1996.

8. Поляк Ю., Сигалов А. Желтые страницы Internet 98. Русские ресурсы. - СПб.: Питер, 1998.

9. Работа в сети Internet (пер с англ.). - СПб.: ВНV-Санкт-Петербург, 1996.

10. Уолл Дэвид А. Использование World Wide Web. - Киев:Диалектика, 1997.

11. Фок Б. Internet с самого начала. - СПб.: Питер, 1997.

12. Берри Нанс Компьютерные сети: Пер. с англ. – М.:БИНОМ, 1996.

13. Гиббонс Д. и др. Работа в Е-Мail.: Пер. с англ. – М.:БИНОМ, 1996.

Тема: “Сучасні мережні технології”.

Назвемо задачі, що важко або неможливо вирішити без організації інформаційного зв'язку між різними комп'ютерами:

• перенос інформації на великі відстані (сотні, тисячі кілометрів);
• спільне використання декількома комп'ютерами дорогих апаратних, програмних або інформаційних ресурсів — могутнього процесора, ємного нагромаджувача, високопродуктивного лазерного принтера, баз даних, програмного забезпечення і т.д.;
• перенос інформації з одного комп'ютера на іншій при несумісних флопі-дисководах (3,5 дюйма);
• спільна робота над великим проектом, коли виконавці повинні завжди мати останні (актуальні) копії загальних даних щоб уникнути плутанини, і т.д.

Є три основних способи організації міжкомп’ютерного зв'язку:

• об'єднання двох поруч розташованих комп'ютерів через їхні комунікаційні порти за допомогою спеціального кабелю;
• передача даних від одного комп'ютера до іншого за допомогою модема за допомогою провідних або супутникових ліній зв'язку;
• об'єднання комп'ютерів у комп'ютерну мережу.

Часто при організації зв'язку між двома комп'ютерами за одним комп'ютером закріплюється роль постачальника ресурсів (програм, даних і т.д.), а за іншим — роль користувача цих ресурсів. У цьому випадку перший комп'ютер називається сервером, а другий — клієнтом або робочою станцією. Працювати можна тільки на комп'ютері-клієнті під керуванням спеціального програмного забезпечення.

Сервер (англ. serve — обслуговувати) — це високопродуктивний комп'ютер з великим обсягом зовнішньої пам'яті, що забезпечує обслуговування інших комп'ютерів шляхом керування розподілом дорогих ресурсів спільного користування (програм, даних і периферійного устаткування). Клієнт (інакше, робоча станція) — будь-який комп'ютер, що має доступ до послуг сервера

.

Мережний сервер
HP LD PRO

Наприклад, сервером може бути могутній комп'ютер, на якому розміщається центральна база даних, а клієнтом — звичайний комп'ютер, програми якого в міру необхідності запитують дані із сервера. У деяких випадках комп'ютер може бути одночасно і клієнтом, і сервером. Це значить, що він може надавати свої ресурси і збереженим дані іншим комп'ютерам і одночасно використовувати їхні ресурси і дані.

Клієнтом також називають прикладну програму, що від імені користувача одержує послуги сервера. Відповідно, програмне забезпечення, що дозволяє комп'ютерові надавати послуги іншому комп'ютерові, називають сервером — так само, як і сам комп'ютер. Для подолання несумісності інтерфейсів окремих комп'ютерів виробляють спеціальні стандарти, які мають назву протоколи комунікації.

Протокол комунікації — це погоджений набір конкретних правил обміну інформацією між різними пристроями передачі даних. Існують протоколи для швидкості передачі, форматів даних, контролю помилок і ін.

Для роботи з мережею необхідна наявність спеціального мережного програмного забезпечення, що забезпечує передачу даних відповідно до заданого протоколу. Протоколи комунікації пропонують розбити весь обсяг переданих даних на пакети — окремі блоки фіксованого розміру. Пакети нумеруються, щоб їх потім можна було зібрати в правильній послідовності. До даних, що утримуються в пакеті, додається додаткова інформація приблизно такого формату:

Адреса одержувача

Адреса відправника

Довжина

Дані

Поле контрольної суми

Контрольна сума даних пакета містить інформацію, необхідну для контролю помилок. Перший раз вона обчислюється передавальним комп'ютером. Після того, як пакет буде переданий, контрольна сума повторно обчислюється приймаючим комп'ютером. Якщо значення не збігаються, це означає, що дані пакета були ушкоджені при передачі. Такий пакет відкидається, і автоматично направляється запит повторно передати пакет.

При встановленні зв'язку пристрої обмінюються сигналами для узгодження комунікаційних каналів і протоколів. Цей процес називається підтвердженням установлення зв'язку (англ. HandShake — рукостискання).

Комп'ютерна мережа (англ. Computer NetWork, від net — мережа і work — робота) — сукупність комп'ютерів, з'єднаних за допомогою каналів зв'язку і засобів комутації в єдину систему для обміну повідомленнями і доступу користувачів до програмних, технічних, інформаційних і організаційних ресурсів мережі.

Комп'ютерну мережу представляють як сукупність вузлів (комп'ютерів і мережного устаткування) і з'єднуючих їхніх галузей (каналів зв'язку). Галузь мережі — це шлях, що з'єднує два суміжних вузли. Розрізняють вузли оконечні, розташовані наприкінці тільки однієї галузі, проміжні, розташовані на кінцях більш ніж однієї галузі, і суміжні — такі вузли з'єднані принаймні одним шляхом, не утримуючих ніяких інших вузлів. Комп'ютери можуть поєднуватися в мережу різними способами.

Логічний і фізичний способи з'єднання комп'ютерів, кабелів і інших компонентів, у цілому складову мережу, називається її топологією. Топологія характеризує властивості мереж, що не залежать від їхніх розмірів. При цьому не враховується продуктивність і принцип роботи цих об'єктів, їхні типи, довжини каналів, хоча при проектуванні ці фактори дуже важливі.

Лінійна мережа. Містить тільки два оконечних вузли, будь-яке число проміжних вузлів і має тільки один шлях між будь-якими двома вузлами.

Кільцева мережа. Мережа, у якій до кожного вузла приєднані дві і тільки дві галузі.

Деревоподібна мережа. Мережа, що містить більш двох оконечних вузлів і принаймні два проміжних вузли, і в якій між двома вузлами мається тільки один шлях.

Зіркоподібна мережа. Мережа, у якій мається тільки один проміжний вузол.

Мережа осередків. Мережа, що містить принаймні два вузли, що мають два або більш шляхи між ними.

Повнозв’язана мережа. Мережа, у якій мається галузь між будь-якими двома вузлами. Найважливіша характеристика комп'ютерної мережі — її архітектура.

Архітектура мережі — це реалізована структура мережі передачі даних, визначальну її топологію, склад пристроїв і правила їхньої взаємодії в мережі. У рамках архітектури мережі розглядаються питання кодування інформації, її адресації і передачі, керування потоком повідомлень, контролю помилок і аналізу роботи мережі в аварійних ситуаціях і при погіршенні характеристик.

Найбільш розповсюдженої архітектури:

• Ethernet (англ. ether — ефір) — широкомовна мережа. Це значить, що всі станції мережі можуть приймати всі повідомлення. Топологія — лінійна або зіркоподібна. Швидкість передачі даних 10 або 100 Мбіт/сек.
• Arcnet (Attached Resource Computer Network — комп'ютерна мережа з'єднаних ресурсів) — широкомовна мережа. Фізична топологія — дерево. Швидкість передачі даних 2,5 Мбіт/сек.
• Token Ring (естафетна кільцева мережа, мережа з передачею маркера) — кільцева мережа, у якій принцип передачі даних заснований на тім, що кожен вузол кільця очікує прибуття деякої короткої унікальної послідовності бітов — маркера — із суміжного попереднього вузла. Надходження маркера вказує на те, що можна передавати повідомлення з даного вузла далі по ходу потоку. Швидкість передачі даних 4 або 16 Мбіт/сек.
• FDDI (Fiber Distributed Data Interface) — мережна архітектура високошвидкісної передачі даних по оптоволоконним лініям. Швидкість передачі — 100 Мбіт/сек. Топологія — подвійне кільце або змішана (із включенням зіркоподібних або деревоподібних підмереж). Максимальна кількість станцій у мережі — 1000. Дуже висока вартість устаткування.
• АТМ (Asynchronous Transfer Mode) — перспективна, поки ще дуже дорога архітектура, забезпечує передачу цифрових даних, відеоінформації і голоси по тим самим лініях. Швидкість передачі до 2,5 Гбіт/сек. Лінії зв'язку оптичні.

Для з'єднання між пристроями мережі використовується спеціальне устаткування:

Мережний інтерфейсний адаптер

• Мережні кабелі (коаксіальні, що складаються з двох ізольованих між собою концентричних провідників, з яких зовнішній має вигляд трубки; оптоволоконні; кабелі на кручених парах, утворені двома переплетеними один з одним проводами, і ін.).
  
• Коннектори (з'єднувачі) для підключення кабелів до комп'ютера; рознімання для з'єднання відрізків кабелю.
  
• Мережні інтерфейсні адаптери для прийому і передачі даних. Відповідно до визначеного протоколу керують доступом до середовища передачі даних. Розміщаються в системних блоках комп'ютерів, підключених до мережі.
  До рознімань адаптерів підключається мережний кабель.

· Трансивери підвищують рівень якості передачі даних по кабелю, відповідають за прийом сигналів з мережі і виявлення конфліктів.

· Хаби (концентратори) і комутірующі хаби (комутатори) розширюють топологічні, функціональні і швидкісні можливості комп'ютерних мереж. Хаб з набором різнотипних портів дозволяє поєднувати сегменти мереж з різними кабельними системами. До порту хаба можна підключати як окремий вузол мережі, так і інший хаб або сегмент кабелю.

· Повторювачі (репитери) підсилюють сигнали, передані по кабелю при його великій довжині.

По ступені географічного поширення мережі поділяються на локальні, міські, корпоративні, глобальні й ін.

Локальна мережа (ЛОМ або LAN — Local Area NetWork) — мережу, що зв'язує ряд комп'ютерів у зоні, обмеженої межами однієї кімнати, будинки або підприємства.

Невелика офісна локальна мережа

Для з'єднання локальних мереж використовуються наступні пристрої, що розрізняються між собою по призначенню і можливостям:

· Міст (англ. Bridge) — зв'язує дві локальні мережі. Передає дані між мережами в пакетному виді, не роблячи в них ніяких змін. Нижче на малюнку показані три локальні мережі, з'єднані двома мостами.

З'єднання локальних мереж за допомогою мостів

Тут мости створили розширену мережу, що забезпечує своїм користувачам доступ до колись недоступних ресурсів. Крім цього, мости можуть фільтрувати пакети, охороняючи всю мережу від локальних потоків даних і пропускаючи назовні тільки ті дані, що призначені для інших сегментів мережі.

· Маршрутизатор (англ. Router) поєднує мережі з загальним протоколом більш ефективно, чим міст. Він дозволяє, наприклад, розщеплювати великі повідомлення на більш дрібні шматки, забезпечуючи тим самим взаємодія локальних мереж з різним розміром пакета.

Маршрутизатор може пересилати пакети на конкретну адресу (мости тільки відфільтровують непотрібні пакети), вибирати кращий шлях для проходження пакета і багато чого іншого. Чим складніше і більше мережа, тим більше вигода від використання маршрутизаторів.

· Мостовий маршрутизатор (англ. Brouter) — це гібрид моста і маршрутизатора, що спочатку намагається виконати маршрутизацію, де це тільки можливо, а потім, у випадку невдачі, переходить у режим моста.

· Шлюз (англ. GateWay), на відміну від моста, застосовується у випадках, мережі, що коли з'єднуються, мають різнімережні протоколи. Повідомлення, що надійшло в шлюз, від однієї мережі перетвориться в інше повідомлення, що відповідає вимогам наступної мережі. Таким чином, шлюзи не просто з'єднують мережі, а дозволяють їм працювати як єдина мережа. C допомогою шлюзів також локальні мережі приєднуються до мєйнфреймам — універсальних могутніх комп'ютерів.

Глобальна мережа (ГОМ або WAN — World Area NetWork) — мережа, що з'єднує комп'ютери, вилучені географічно на великі відстані друг від друга. Відрізняється від локальної мережі більш протяжними комунікаціями (супутниковими, кабельними й ін.). Глобальна мережа поєднує локальні мережі.

Глобальна мережа

Міська мережа (MAN — Metropolitan Area NetWork) — мережа, що обслуговує інформаційні потреби великого міста.

Безпроводні мережі використовуються там, де прокладка кабелів утруднена, недоцільна або просто неможлива. Наприклад, в історичних будинках, промислових приміщеннях з металевою або залізобетонною статтю, в офісах, отриманих у короткострокову оренду, на складах, виставках, конференціях і т.п.

Топологія "Всі-Зі-Всіма"

У цих випадках мережа реалізується за допомогою мережних радіо-адаптерів, постачених всеспрямованими антенами і передачі, що використовують у якості середовища, інформації радіохвилі. Така мережа реалізується топологією “ Всі-Зі-Всіма ” і працездатна при дальності 50–200 м.

Для зв'язку між безпровідної і кабельної частинами мережі використовується спеціальний пристрій, називане крапкою входу (або радіомостом). Можна використовувати і звичайний комп'ютер, у якому встановлені два мережних адаптери — безпровідний і кабельний.

Топологія "точка-крапка"

Іншою важливою областю застосування безпровідних мереж є організація зв'язку між вилученими сегментами локальних мереж при відсутності інфраструктури передачі даних (кабельних мереж загального доступу, високоякісних телефонних ліній і ін.), що типово для нашої країни. У цьому випадку для наведення безпровідних мостів між двома вилученими сегментами використовуються радіомости з антеною спрямованого типу.

Топологія типу "зірка"

Якщо в мережу потрібно об'єднати кілька сегментів, то використовується топологія типу “ зірка ”. При цьому в центральному вузлі установлюється все спрямована антена, а вилучених вузлах — спрямовані. Мережі зіркоподібної топології можуть утворювати мережі різноманітної конфігурації.

Тема: “Комп’ютерна мережа Internet”.

Інтернет — гігантська всесвітня комп'ютерна мережа, що поєднує десятки тисяч мереж усього світу. Її призначення — забезпечити будь-якому бажаючому постійний доступ до будь-якої інформації. Інтернет пропонує практично необмежені інформаційні ресурси, корисні зведення, навчання, розваги, можливість спілкування з компетентними людьми, послуги вилученого доступу, передачі файлів, електронної пошти і багато чого іншого. Інтернет забезпечує принципово новий спосіб спілкування людей, що не має аналогів у світі.

Завдяки мережі став доступний (безкоштовно або за помірну плату) величезний обсяг інформації. Так, користувач у будь-якій країні може зв'язатися з людьми, що розділяють його інтереси, або одержати коштовні зведення в електронних бібліотеках, навіть якщо вони знаходяться на іншому кінці світу. Потрібна інформація виявиться в його комп'ютері за лічені секунди, пройшовши шлях по довгому ланцюжку проміжних комп'ютерів, по кабелях і по радіо, через гори і моря, по дну океану і через супутник.

Інтернет фінансується урядами, науковими й освітніми установами, комерційними структурами і мільйонами приватних осіб у всіх частинах світла, але ніхто конкретно не є її власником. Мережа була створена в 1984 році, і зараз нею користуються приблизно сорок мільйонів чоловік. Інтернет увесь час змінюється, оскільки має багато кваліфікованих користувачів, що пишуть програми для себе, а потім поширюють них серед бажаючих. Постійно з'являються нові сервери, а існуючі обновляють свій "репертуар". Стрімко ростуть інформаційні потоки.

Найпоширеніший і недорогий спосіб зв'язку з Інтернет — це наявність модему і телефонній лінії. При цьому використовуються три типи підключення, що відрізняються друг від друга по обсязі послуг і ціні:

1. Поштове — дозволяє тільки обмінюватися електронною поштою з будь-яким користувачем Інтернет, найдешевше;

2. Сеансне в режимі on-line ("на прямому проводі") — робота в діалоговому режимі — усі можливості мережі на час сеансу;

3. Пряме (особисте), саме дороге — усі можливості в будь-який час.

При роботі в сеансном режимі доступ до Інтернет звичайно купується в провайдерів (англ. provide — надавати, забезпечувати) — фірм, що надають доступ до деякої частини Інтернет і різноманітні послуги, що поставляють її користувачам.

Окремі ділянки Інтернет являють собою мережі різної архітектури, що зв'язуються між собою за допомогою маршрутизаторів. Передані дані розбиваються на невеликі порції, називані пакетами. Кожен пакет переміщається по мережі незалежно від інших пакетів. Мережі в Інтернет необмежено комутируються (тобто зв'язуються) один з одним, тому що всі комп'ютери, що беруть участь у передачі даних, використовують єдиний протокол комунікації TCP/IP (читається "ти-си-пи / ай-пи"). Насправді протокол TCP/IP — це два різних протоколи, що визначають різні аспекти передачі даних у мережі:

• протокол TCP (Transmission Control Protocol) — протокол керування передачею даних, що використовує автоматичну повторну передачу пакетів, що містять помилки; цей протокол відповідає за розбивку переданої інформації на пакети і правильне відновлення інформації з пакетів одержувача;
• протокол IP (Internet Protocol) — протокол міжмережної взаємодії, відповідальний за адресацію і дозволяє пакету на шляху до кінцевого пункту призначення проходити по декількох мережах.

Схема передачі інформації з протоколу TCP/IP така: протокол ТСР розбиває інформацію на пакети і нумерує всі пакети; далі за допомогою протоколу IP усі пакети передаються одержувачеві, де за допомогою протоколу ТСР перевіряється, чи всі пакети отримані; після одержання всіх пакетів протокол ТСР розташовує них у потрібному порядку і збирає в єдине ціле.

Кожен комп'ютер, підключений до мережі Інтернет має дві рівноцінних унікальних адреси: цифрова IP-адреса і символічна доменна адреса. Присвоювання адрес відбувається за наступною схемою: міжнародна організація Мережний інформаційний центр видає групи адрес власникам локальних мереж, а останні розподіляють конкретні адреси за своїм розсудом.

IP-адреса комп'ютера має довжину 4 байти. Звичайно перший і другий байти визначають адреса мережі, третій байт визначає адреса підмережі, а четвертий — адреса комп'ютера в підмережі. Для зручності IP-адресу записують у виді чотирьох чисел зі значеннями від 0 до 255, розділених крапками, наприклад: 145.37.5.150. Адреса мережі — 145.37; адреса підмережі — 5; адреса комп'ютера в підмережі — 150.

Доменна адреса (англ. domain — область), на відміну від цифрового, є символічним і легше запам'ятовується людиною. Приклад доменної адреси: server.ufsa.kiev.ua. Тут домен server — ім'я реального комп'ютера, що володіє IP-адресою, домен ufsa — ім'я групи, що привласнила ім'я цьому комп'ютерові, домен kiev — ім'я більш великої групи, що привласнила ім'я домену ufsa, і т.д. У процесі передачі даних доменна адреса перетворяться в IP-адресу.

Тема: “Інформаційні послуги Internet”.

Інтернет надає своїм користувачам різноманітні послуги і можливості (сервіси). Перелічимо основні.

1. World Wide Web — головний інформаційний сервіс.

World Wide Web (WWW, "Всесвітня павутина") — гіпертекстова, а точніше, гіпермедійна інформаційна система пошуку ресурсів Інтернет і доступу до них.

Гіпертекст — інформаційна структура, що дозволяє встановлювати значеннєві зв'язки між елементами тексту на екрані комп'ютера таким чином, щоб можна було легко здійснювати переходи від одного елемента до іншого. На практиці в гіпертексті деякі слова виділяють шляхом підкреслення або фарбування в інший колір. Виділення слова говорить про наявність зв'язку цього слова з деяким документом, у якому тема, зв'язана з виділеним словом, розглядається більш докладно.

Гіпермедіа — це те, що вийде, якщо у визначенні гіпертексту замінити слово "текст" на "будь-які види інформації": звук, графіку, відео. Такі гіпермедійні посилання можливі, оскільки поряд з текстовою інформацією можна зв'язувати і будь-яку іншу двоїну інформацію, наприклад, закодований звук або графіку, Так, якщо програма відображає карту світу і якщо користувач вибирає на цій карті за допомогою миші який-небудь континент, програма може відразу дати про нього графічну, звукову і текстову інформацію.

Система WWW побудована на спеціальному протоколі передачі даних, що називається протоколом передачі гіпертексту HTTP (читається "эйч-ти-ти-пи", HyperText Transfer Protocol). Весь уміст системи WWW складається з WWW-сторінок.

WWW-сторінки — гіпермедійні документи системи World Wide Web. Створюються за допомогою мови розмітки гіпертексту HTML (Hypertext markup language).

Мова HTML дозволяє додавати до текстових документів спеціальні командні фрагменти — тэги (англ. tag — "етикетка, ярлик") таким чином, що стає можливим зв'язувати з цими документами інші тексти, графіку, звук і відео, задавати заголовки різних рівнів, розділяти текст на абзаци, будувати таблиці і т.д. Наприклад, заголовок документа може мати такий вид:

<TITLE> Комп'ютерний клуб </TITLE>

Одну WWW-сторінку насправді звичайно складає набір гіпермедійних документів, розташованих на одному серверу, переплетених взаємними посиланнями і зв'язаних за змістом (наприклад, що містять інформацію про один навчальний заклад або про один музей). Кожен документ сторінки, у свою чергу, може містити кілька екранних сторінок тексту й ілюстрацій. Кожна WWW-сторінка має свій "титульний лист" (англ. "homepage") — гіпермедійний документ, що містить посилання на головні складові частини сторінки. Адреси "титульних аркушів" поширюються в Інтернет як адреси сторінок.

Особисті сторінки — такі WWW-сторінки, що належать не фірмам і не організаціям, а окремим людям. Зміст і оформлення такої сторінки залежить тільки від її автора.

При роботі із системою WWW користувачі мають справу з програмами-клієнтами системи, називаними браузерами.

Браузери (англ. browse — перегортати, переглядати) — програми, за допомогою яких користувач організує діалог із системою WWW: переглядає WWW сторінки, взаємодіє з WWW-cерверами й іншими ресурсами в Інтернет.

Існують сотні програм-браузерів. Самі популярні браузери: Netscape Navigator і Microsoft Internet Explorer. Браузери WWW уміють взаємодіяти з будь-якими типами серверів, використовуючи при цьому їхні власні протоколи. Інформацію, отриману від будь-якого сервера, браузер WWW виводить на екран у стандартної, зручної для сприйняття формі. При цьому переключення з одного протоколу на іншій для користувача часто залишаються непоміченими.

Дата добавления: 2015-01-03