Механізми відторгнення алотрансплантату

ІУ. Вихідний імунний статус реципієнта.

ІІІ. Антиендотеліальні антитіла в реципієнта до антигенів донора.

Наявність у реципієнта антиендотеліальних антитіл часто є причиною надгострого або прискореного кризу відторгнення. Саме тому доцільно виявлення таких антитіл до пересадки. Для цієї мети використовується спеціальна панель типуючих сироваток. Небезпека, пов'язана з наявністю антитіл проти ендотелію судин алогенної нирки, обумовлена тим, що антигени судинного ендотелію, які не відносяться до HLA-системи, специфічні, високоімуногенні і здатні індукувати реакцію відторгнення.

У рамках селекції пари донор — реципієнт також досліджують вихідний імунний статус реципієнта, що, як правило, впливає на плин посттрансплантаційного періоду. З показників системного імунітету істотне значення має абсолютна кількість Т- хелперів і Т-супресорів /кілерів, а також їхнє кількісне співвідношення — показник ІРІ (імунорегуляторний індекс), рівень ІЛ-2 та рецептора до ІЛ2 та інші.

Алотрансплантат, наділений чужорідними антигенними структурами, ініціює в реципієнта імунну відповідь. У результаті цього розвивається реакція відторгнення, що у клініці називається кризом відторгнення.

Класифікація кризів відторгнення:

1 ) надгостре, що розвивається негайно після підключення трансплантата до кровотоку реципієнта;

2) гостре, що розвивається протягом перших трьох тижнів після трансплантації;

3 ) хронічне, що спостерігається через кілька місяців або років.

Механізм надгострого відторгнення обумовлений наявністю в реципієнта передіснуючих антитіл. Функція алогенної нирки при негайному кризі відторгнення припиняється в перші хвилини або години після пересадки. Доказом того, що передіснуючі антитіла є причиною надгострого кризу відторгнення, є факт їхнього зникнення з периферичного кровообігу реципієнта відразу ж після підключення трансплантата до кровотоку. Ці антитіла фіксуються в пересадженій нирці, про що свідчать результати імунофлюоресценції й електронної мікроскопії.

При надгострому кризі відторгнення передіснуючі антитіла пошкоджують ендотелій капілярів ниркового клубочку по механізмі комплементзалежного лізіса, або розвивається імунного запалення при участі системи комплементу, що супроводжується гемокоагуляционними порушеннями: відкладення фібрину й утворенню тромбів у судинах трансплантата. Порушення кровотоку в трансплантаті приводить до відторгнення трансплантату.

Механізм гострого відторгнення. У патогенезі гострого кризу відторгнення, що виникає внаслідок недостатньої імуносупресивної терапії, основна роль належить клітинній ланці імунітету, хоча категорично заперечити участь гуморальних реакцій не можна. Патогенез заснований на принципі імунологічного розпізнавання "чужого". Початковий етап — стадія розпізнавання чужорідного антигену, а кінцевий — взаємодія СD8+ Т-кілерів із клітиною-мішенню і здійснення кілінгового ефекту.

Імунологічне розпізнавання антигену системи HLA донора відбувається двома шляхами: прямим і непрямим.

Пряме розпізнавання: антигени донора у виді пептидів представляються для розпізнавання Т-лімфоцитам реципієнта АПК самого донора. Як правило, ними є так звані "лейкоцити-пасажири", що мають фенотип дендритичних клітин і несуть на собі молекули HLA І і II класу. Це лейкоцити, що залишилися в донорській нирці після її вилучення з організму донора. Таким чином, створюються умови для стимуляції Т-хелперів і Т- кілерів реципієнта. Стимуляція цих лімфоцитів реципієнта ініціює дозрівання специфічних Т-клітин, тобто клітинної імунної відповіді із реалізацією гострого кризу відторгнення на 1-му тижні після пересадки. Стимуляція Т-хелперів реципієнта сприяє розвитку як клітинної, так і гуморальної імунної відповіді. Таким чином, пряме розпізнавання донорських антигенів засноване на тому, що антигенрозпізнаваючим Т-лімфоцитам реципієнта "пропонуються" уже готові антигенні детермінанти донора донорськими АПК. На рис. 1 схематично зображені механізми, що беруть участь у відторгненні алотрансплантату при його прямому розпізнаванні.

Рис. 1 Механизми відторгнення трансплантанту

Примечание: АПК - донорьска АПК, яка має фенотип дендритної клітини (лейкоцит -“пасажир”); P Fc Ig - рецептор к Fc фрагменту Ig; АТ - антитіла; ІЛ-2Р- рецептор до ІЛ-2.

Непряме розпізнавання антигенів донора засновано на загальнобіологічному принципі: процесинг донорських антигенів і презентація пептидів здійснюються АПК реципієнта. У даному випадку також ініціюється як клітинна, так і гуморальна відповідь на антигени донора, однак імунна реакція розвивається більш повільно і гострий криз відторгнення спостерігається на 2-му, або на 3-му тижні після пересадки.

Дані морфологічних досліджень свідчать, про те, що гострий криз відторгнення є результатом стимуляції, в основному, Т- хелперів 1-го типу, оскільки відторгнення супроводжується клітинною імунною реакцією.

Механізм хронічного відторгнення. Розвиток хронічного відторгнення трансплантата можливий через кілька місяців або навіть років після пересадки алогенного органа, частіше всього внаслідок недостатньої імунодепресивної терапії. У патогенезі хронічного відторгнення трансплантата в основному беруть участь гуморальні антитіла до антигенів системи HLA донора. Спостерігається кореляція між рівнем гуморальних антитіл і розвитком змін судин із їхньою облітерацією. При хронічному відторгненні в інфільтраті превалюють плазмоцити і спостерігається фіброз інтерстиціальної тканини. Для хронічного відторгнення трансплантата характерне поступове ушкодження й облітерація просвіту судин — артерій та артеріол, а також клубочкових і канальцевих капилярів. Млявий плин хронічного відторгнення трансплантата і поступова поразка судин супроводжується погіршенням функції трансплантата і заміщенням фіброзною тканиною паренхіми нирки.

Дата добавления: 2014-12-24