Розділ 4. Забезпечення стійкості роботи підприємства у НС. 2 страница

Правильність проведених заходів перевіряється на спеціальному навчанні тривалістю 2-3 доби, яке проводиться під керівництвом началь­ника ЦО об’єкту або вищого керівництва.

4.1.2. Методика оцінки стійкості роботи ОГД до дії різних

вражаючих факторів

В ході досліджень необхідно, керуватися наступними положеннями:

а) оцінка стійкості елементів об’єкта проводиться до дії кож­ного уражаючого фактора окремо;

б) всі елементи об’єкта підлягають дії, вражаючих факторів одночасно і в однаковій мірі;

в) дослідження доцільно проводити для найнесприятливіших умов.

Це дозволяє визначити максимальні значення параметрів вражаючих факторів та доцільну межу підвищення стійкості роботи ОГД.

Методика дослідження стійкості роботи ОГД зводиться до визначення:

І) - мінімальної відстані від об’єкту до передбаченого центру виникнення небезпеки;

2) – максимального значення очікуваних величин основних показників кожного вражаючого фактора:

ΔP_Фmax - надлишковий тиск

ΔІmax - світловий імпульс

Д _max - доза радіації

Р_1max - рівень радіоактивного забруднення на I год. після аварії

К ^ЕМІ_max - електромагнітний імпульс

К _ЕМІ= 20 lg (4.3.)

Vg- гранично допустима напруга

V_E -наведена напруга

3) - lim - межі стійкості кожного елемента і об’єкта в цілому до кожного вражаючого фактора в порівнянні з очікуваною величиною.

Якщо значення межі стійкості більше очікуваної величини - об’єкт стійкий до впливу даного фактора і навпаки:

ΔP_Фlim ≥ ΔP_Фmax (4.4.)

Іlim≥ І max

Д _lim ≥ Д _max

Р_1lim ≥ Р_1max

К ^ЕМІ_lim ≥ К ^ЕМІ_max

4) - зробити висновок про стійкість об"єкту до кожного уражаючого фактору, тобто чи може об’єкт виконувати роботу після аварії, здійснити заходи по підвищенню стійкості.

Розглянемо методику оцінки стійкості до кожного уражаючого фактора.

4.1.2.1 Методика оцінки стійкості до дії ударної хвилі

В якості показника стійкості інженерно-технічного комплексу до дії ударної хвилі приймається таке значення надлишкового тиску, при якому будівлі, споруди і обладнання зберігається або отримають такі руйнування, які можливо відновити в короткі терміни. Це значеня надлишкового тиску прийнято вважати межею стійкості об’єкту до впливу ударної хвилі - ΔP_Фlim, кПа.

Послідовність оцінки:

- визначається ΔP_Фmax – максимальне очікуване значення надлишкового тиску;

- знаючи характеристику основних елементів об"єкту /цеху, дільниць/, від яких залежить випуск запланованої продукції, почи­нають дослідження стійкості кожного елемента;

- всі основні елементи кожного цеху, дільниці або окремої спо­руди заносять в спеціальну таблицю;

- на основі вивчення проектно-будівельної та технологічної документації складають і заносять в ту же таблицю коротку характеристику кожного досліджуваного елемента;

- визначаються при яких значеннях ΔP_Ф досліджувані елементи отримають слабкі, середні, сильні та повні руйнування;

- аналізуючи заповнену таблицю, визначимо межу стійкості найбільш уразливого елемента цеху;

- порівнюємо загальну межу стійкості цеху ΔP lim з максимальним значенням очікуваного надлишкового тиску ΔP_Фmax;

Якщо ΔP_Фlim ≥ ΔP_Фmax, то цех (об’єкт) стійкий до ударної хвилі.

Якщо ΔP_Фlim ‹ ΔP_Фmax, то цех (об’єкт) не стійкий.

На основі аналізу результатів оцінки стійкості по кожному цеху, дільниці, системі і об’єкту в цілому робляться висновки і заходи, в яких вказуються:

- межу стійкості об’єкту;

- найбільш уразливі елементи цеху (об’єкту);

- характер і ступінь руйнувань, очікуваних на об’єкті від ударної хвилі при ΔP_Фmax і можливі збитки;

- межу доцільного підвищення стійкості найбільш уразливих елементів цеху (об’єкту);

- заходи із підвищення межі стійкості об’єкту до дії ударної хвилі.

4.1.2.2 Методика оцінки стійкості об’єкту (цех) до дії світлового (теплового) випромінювання

В якості показника стійкості об’єкта до дії світлового випромі­нювання приймається максимальне значення світлового імпульсу, при якому ще не починається запалювання елементів об’єкту і виникнення пожеж. Це значення світлового імпульсу і вважається межею стійкості об’єкту до світлового випромінювання – І lim.

Послідовність оцінки стійкості ОГД до світлового випромінювання:

- визначається максимальне значення очікуваного світлового (теплового) імпульсу;

- визначаються ступінь вогнестійкості будівель і споруд з врахуванням їх характеристики;

- визначаємо категорію пожежонебезпечності цеху;

- визначаєм пожежну обстановку в цеху, тобто при яких світло­вих імпульсах можливе спалахування окремих елементів цеху;

- визначаєм межу стійкості цеху (І lim) для найбільш уразливих елементів цеху, у якого мінімальна межа стійкості;

- порівнюємо межу стійкості цеху з максимальним значенням очікуваного світлового імпульса.

Якщо Іlim ≥ Іmax то цех (об’єкт) стійкий до світлового випромінювання.

Якщо Іlim ‹ І max то цех (об’єкт) не стійкий до світлового випромінювання.

З результатів досліджень і оцінки пожежної обстановки робля­ться висновки і пропозиції з підвищенням стійкості об’єкту до світ­лового випромінювання.

У висновках вказуються:

- межа стійкості об’єкту до світлового (теплового) випромінювання;

- очікуваниий на об"єкті максимальний світловий (теплового) імпульс.

- найбільш небезпечні в пожежному значенні елементи об’єкту
і можлива пожежна обстановка на об’єкті.

На основі зроблених висновків накреслюються конкретні заходи щодо підвищення протипожежної стійкості об"єкту.

4.1.2.3 Методика оцінки стійкості роботи об’єкту в умовах

радіоактивного забруднення місцевості

До джерел радіоактивного забруднення належать:

- уранова промисловість;

- ядерні реактори різних типів;

- радіохімічна промисловість;

- місця переробки та захоронення радіоактивних відходів;

- використання радіонуклідів в народному господарстві;

- ядерні аварії.

Радіоактивне зараження може вплинути на виробничну діяльність об"єкту переважно через дію на людей.

Загроза захворювань променевою хворобою може викликати необ­хідність зупинки або обмеження функціювання підприємства на пев­ний час, за який рівень радіації в результаті природного розпаду радіоактивних речовин зменшиться до значень, які не будуть представляти небезпеку для людей.

Тому головна мета оцінки уразливості об’єкту від дії іонізуючих випромінювань полягає в тому, щоб виявити ступінь небезпеки радіоактивного ураження людей в конкретних умовах роботи (перебування) на зараженій місцевості.

Послідовність оцінки стійкості роботи об’єкта при дії радіоактивного зараження:

1. Знаходиться максимальний рівень радіації, очікуваний на об’єкті на 1 годину після аварії;

2. Визначається ступінь захищеності робітників та службовців (коефіцієнт послаблення дози радіації К _посл. кожної будови, споруди і сховища, де буде працювати чи переховуватись виробничий персонал).Значення К_посл. для основних типів будівель і транспортних засобів подаються в довідниках.

Коефіцієнт послаблення сховища залежить від типу (вбудоване або окремо розміщене), товщини і матеріалу перекриття, місця розташування і розраховується

за формулою:

К _посл= К _р*2 (4.5.)

і=1,2,.. n

К_р- коефіцієнт, який враховує умови розташування сховища, який поданий у довідниках

h_i- товщина і-го захисного шару,см;

d_i -товщина шару половинного послаблення матеріалу і-го захисного шару,см.;

n - кількість захисних шарів матеріалів перекриття сховища, які виступають над поверхнею стін;

3. Визначається доза радіації, яку може отримати виробничий персонал, що перебуває у виробничих будівлях та у сховищах, за формулою:

Д _{буд (сх.)}= (4.6.)

де: Р₁ – рівень радіації на 1 годину після аварії (рад/год);

t_п - час початку роботи в умовах зараження від моменту аварії /год/;

t_к - час закінчення роботи в умовах зараження від початку аварії, який дорівнює часу початку і тривалості роботи /год/;

К _посл.- коефіцієнт послаблення радіації будівлею (спорудою).

4. Визначається межа стійкості цеху в умовах радіоактивного зараження - найбільше значення рівня радіації на об’єкті за якого ще можлива виробнича діяльність у звичайному режимі (двома пов­ними змінами, повний робочий день і при цьому персонал не отримає дозу опромінення, більшу за встановлену):

(4.7.)

де: Д _вст - допустима (встановлена) доза опромінення для працю­ючої зміни;

5. Порівнюємо межу стійкості цеху з максимальним значенням очікуваного рівня радіації на об'єкті.

Якщо P₁lim ≥ ΔP₁max, то цех стійкий до радіоактивного зараження.

Якщо P₁lim ‹ P₁max, то цех (об’єкт) не стійкий до радіоактивного зараження.

Отримані результати аналізуються і робляться висновки, в яких вказуються:

-очікувані максимальні значення рівня радіоактивного зараження території об’єкту;

-ступінь захисту виробничого персоналу і обладнання від іонізуючих випромінювань;

- межа стійкості роботи об’єктів в умовах радіоактивного зараження;

- можливіеть неперервної роботи об’єкту у звичайному режимі при очікуваному рівні радіації на протязі встановленої тривалос­ті робочої зміни;

- заходи по підвищенню стійкості роботи об’єкту (підвищення захисних властивостей сховищ, герметизація виробничих приміщень і підготовка системи вентиляції для роботи в режимі очистки повіт­ря від радіоактивного пилу, заходи по захисту обладнання і мате­ріалів від радіації і т.п.).

4.1.2.4 Оцінка стійкості роботи ОГД до впливу електромагнітного

імпульсу /ЕМІ/

Для підвищення стійкості роботи ОГД в умовах дії ЕМІ прово­диться аналіз і оцінка стійкості всіх видів апаратури електропос­тачання, електричних систем, радіотехнічних засобів і засобів зв’язку, які є на об’єкті.

В якості показника стійкості елементів системи до дії ЕМІ приймається коефіцієнт безпеки К, який визначається як відношення гранично допустимого до наведеного струму (або напруги).

Коефіцієнт безпеки є логарифмічна величина, яка вимірюється в децибелах.

Так як окремі елементи системи можуть мати різні значення коефі­цієнта безпеки, то стійкість системи в цілому буде характеризу­ватись мінімальним значенням коефіцієнта безпеки елементів, які входять в її склад. Це значення коефіцієнта безпеки є межею стійкості системи до дії ЕМІ.

Стійкість системи до ЕМІ оцінюється в такій послідовності:

1. Виявляється очікувана ЕМІ - обстановка, яка характеризується наявністю ЕМІ - сигналів, створюваних блискавками, що характеризуються параметрами: напруженістю полів, часом зростання і спаду електромагніт­ного поля.

2. Електронна або електротехнічна система розбивається на окремі елементи (ділянки), аналізується призначення кожного елемента, виділяються основні елементи, від яких залежить робота системи.

3. Визначається чутливість апаратури і її елементів до ЕМІ, тобто граничні значення наведених напруг і струмів, при яких робота системи ще не порушується.

4. Визначаються можливі значення струмів і напруг в елементах системи, наведені від дії ЕМІ.

5. Визначається коефіцієнт безпеки кожного елемента системи і межа стійкості системи в цілому.

6. Аналізуються та оцінюються результати розрахунків і робляться висновки в яких вказується: ступінь стійкості системи до дії ЕМІ; найбільш уразливі місця /елементи системи; необхідні організаційні та інженерно-технічні заходи по підвищенню стійкос­ті уразливих елементів і системи в цілому з розрахунком економічної доцільності.

4.1.3. Шляхи і способи підвищення стійкості роботи ОГД

В результаті оцінки стійкості роботи об’єкту розробляються заходи по підвищенню стійкості його елементів.

До них належать:

1. Захист працівників і членів їх сімей.

2. Підвищення стійкості інженерно-технічного комплексу.

3. Підвищення стійкості системи управління.

4. Підвищення стійкості системи матеріально-технічного постачання та виробничих зв’язків.

5. Виключення або обмеження руйнувань, уражень від дії вторинних факторів ураження.

6. Підготовка об’єкту до відновлення зруйнованого виробництва.

Розглянемо їх детальніше.

Для захисту виробничого персоналу та членів їх сімей зав­часно проводяться наступні заходи:

- навчання робітників і службовців діям, способам захисту в екстремальних ситуаціях, діям по сигналах оповіщення;

- підтримка у постійній готовності систем оповіщення ОГД, міста;

- створення на ОГД фонду сховищ та ПРУ;

- планування будівництва швидко споруджуваних сховищ і ПРУ;

- нагромадження ЗІЗ та МЗЗ;

- планування роззосередження та евакуації і робітників,службовців та інших категорій населення.

Підвищення стійкості інженерно - технічного комплексу.

Інженерно-технічний комплекс кожного підприємства включає будівлі і споруди, технологічне обладнання і комунікації, електромережі, тепломережі, водопровід, каналізацію та газопровід.

а) Підвищення стійкості будівель і споруд досягається:

- встановленням додаткових зв»язків між несучими конструкціями (балки перекриття, прогони, ферми);

- улаштування металевих каркасів по периметру будівель;

- встановлення додаткових рам, підкосів контрфорсів, додаткових опор для зменшення довжини панелей, закладкою віконних пройм цеглою або металевими щитами і т.д.;

- високі споруди (труби, башти, колони) закріпляються розтяжками;

- ємкості та резервуари для зберігання рідини, які легко займаються і НХР заглиблюються в грунт або обваловуються;

- дерев’яні елементи конструкцій і будівель (двері, віконні рами й т.п.) покриваються вогнезахисними замазками світлих кольорів (вапном, суперфосфатом).

б) Захист технологічного обладнання забезпечується розташу­ванням важких верстатів на нижніх поверхах будівель, міцним закріпленням їх на фундаментах.

Над верстатним обладнанням встановлюються міцнї металеві сітки, парасольки, навіси, шатра. Найбільш цінне обладнання розташовується в заглиблених спорудах типу сховищ або в металевих шафах.

Цінне, але достатньо міцне обладнання розташовується в окремих будівлях павільйонного типу з полегшеними і важкозаймистими елементами конструкцій.

Крім того, необхідно створювати запаси найбільш уразливих деталей приладів для того, щоб була можливість швидко відновити пошкоджене виробництво.

Для зменшення дії світлового випромінювання потрібно всі горючі матеріали, які використовуються в технологічному процесі, сховати в нішах стін або підлоги і їх кількість звести до міні­муму. Обладнати заглиблені аварійні емкості для швидкого зливу горючих речовин з технологічного обладнання.

Стійкість системи управління виробництвом досягається:

- розробкою і впровадженням надійних способів оповіщення посадових осіб і всього виробничого персоналу підприємства, їх дублюванням;

- забезпеченням надійного зв’язку з місцевими органами, шта­бом ЦО;

- обладнанням двох пунктів керівництва: основний - в одному із сховищ на ОГД і запасний - в позаміській зоні;

- створенням двох груп управління, які послідовно перебуваю­чи в основному ПК і запасному ПК, забезпечують виконання всіх заходів у відповідності до плану ЦО.

Надійність системи постачання об"єкту матеріально-технічними ресурсами
забезпечується:

- встановленням і дублюванням стійких зв’язків з підприємствами -
постачальниками. Передбачається використання різних способів транспортування (залізничний, автомобільний, повітряний, водний)

- будівництво за межами міст філіалів підприємств;

-дублюванням виробництва аналогічної продукції на інших підприємствах;

- створенням в позаміській зоні запасів сировини, палива.

Заходи по виключенню або обмеженню ураження від вторинних вражаючих факторів включають:

- вивіз понаднормативних запасів речовин, які викликають вторинні фактори ураження (паливо-мастильні матеріали, отрутохімікати, вибухонебезпечні речовини) на безпечну відстань від об’єктів;

- зміною технологічного процесу, яка виключає появу вторинних вражаючих факторів;

- використанням пристроїв, в тому числі автоматичних, для вимикання систем, руйнування яких може викликати вторинні вражаючі фактори;

- винос за межі території об’єкту запасів бензину, нафти, мазуту, масел, інших вогненебезпечних та вибухонебезпечних речовин;

- встановленням у вибухонебезпечних приміщеннях пристроїв, що локалізують дію аваріяу, противибухових клапанів, панелей, вікон, що самі відкриваються, та фрамуг;

- захист ємкостей для зберігання НХР і паливно- мастильних матеріалів (шляхом розташуванням їх на низьких опорах, заглиблення і обвалування грунтом.

- впроводження автоматичної сигналізації в цехах підприємства, яка б дозволяла запобігати аварії, вибуїом, загазованістю території.

Підготовка об’єкту на режим роботи у надзвичайних ситуаціях включає:

-підготовчі заходи, спрямовані на перебудову виробництва для випуску продукції у надзвичайних ситуаціях;

-переведення об"єкту на двозмінну роботу;

-підготовка виробництва до безаварійної зупинки по сиг­налах ЦО;

-організація цілодобового чергування груп з числа керів­ного складу на пунктах керівництва і т.д.

Для відновлення пошкодженого виробництва передбачається:

- розробка технології відновлюючих робіт по різних варіан­тах можливих руйнувань і перехід на випуск продукції по спро­щеній технології;

-створення запасів будівельних матеріалів, найважливіших вузлів обладнання, деталей, приладів та інструменту;

- створення і підготовка ремонтно-відновлюючих бригад із спеціалістів і кваліфікованих робітників;

-створення страхового фонду технологічної документації шляхом мікрофільмування і організації ії надійного зберігання.

4.1.3.1. Основні напрямки діяльності ОГД у сфері запобігання НС

У справі запобігання НС важлива роль відведена загальнодержавним, відомчим і територіальним заходам організаційно - економічного характеру.

Вони дозволяють підняти за допомогою економічних механізмів відповідальність власників і керівників організацій, які мають у своєму складі потенційно небезпечні об'єкти, шляхом застосування санкцій адміністративного характеру (штрафи), стимулювати роботу щодо зниження ризику НС і управління ними за допомогою податкового механізму і пільгового кредитування, перерозподіляти ризик шляхом страхування і перестрахування.

До таких заходів у техногенній сфері можуть бути віднесені: декларування промислової безпеки об'єктів, ліцензування діяльності небезпечних виробничих об'єктів, страхування відповідальності за завдану шкоду життю і здоров'ю, майну громадян і навколишньому природному середовищу.

Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання НС, а також забезпечення готовності до локалізації та ліквідації їх наслідків.

Одним з основних завдань декларування є покладання на підприємця обов'язків щодо здійснення комплексу робіт з оцінки небезпеки експлуатованих ним об'єктів з урахуванням запроваджених заходів щодо запобігання виникнення і розвитку аварій.

Декларація безпеки подається наглядовим органам як обов'язковий елемент для одержання ліцензії на експлуатацію об'єктів, а також місцевим органам виконавчої влади і місцевого самоврядування для інформування про проведену роботу. Цим підвищується відповідальність керівників організацій, які експлуатують об'єкти підвищеної небезпеки, в частині безпеки та інформованості про це наглядових органів і органів місцевого самоврядування.

Основи декларування промислової безпеки небезпечних виробництв визначає Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", а також нормативно-правові акти Кабінету Міністрів Украйні. Відповідно до них:

- розробка декларацій промислової безпеки передбачає всебічну оцінку ризику аварій і пов'язані з нею загрози; аналіз достатності запроваджених заходів щодо запобігання, забезпечення готовності організації до експлуатації небезпечного виробничого об'єкта у відповідності вимогам промислової безпеки, а також до локалізації і ліквідації наслідків аварії на небезпечному об'єкті; розробка заходів, спрямованих на зниження масштабів наслідків аварій і розміру збитків, завданих у разі аварії; встановлюється обов'язковість розробки декларації промислової безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, на яких одержуються, використовуються, перероблюються, утворюються, зберігаються, транспортуються та знищуються небезпечні речовини;

- декларації промислової безпеки розробляються у складі проектної до­
кументації на будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення, консервацію і ліквідацію небезпечного виробництва;

- декларація промислової безпеки затверджується керівником організації, яка експлуатує об'єкт підвищеної небезпеки. Керівник цієї організації несе відповідальність за повноту і достовірність відомостей, які містяться у декларації;

- декларація проходить експертизу промислової безпеки у встановленому
порядку.

Органи управління територіальної системи цивільного захисту на основі загальнодержавних вимог до декларації безпеки мають розробляти з урахуванням специфіки території власні додаткові вимоги до змісту декларації, затверджувати їх рішеннями місцевих органів виконавчої влади.

Місцеві органи виконавчої влади і самоврядування мають координувати і контролювати роботу з декларування об'єктів підвищеної небезпеки, взаємодіяти з органами Держнаглядохоронпраці України та іншими органами державного нагляду.

Ліцензування діяльності об'єкту підвищеної небезпеки.

Ліцензування діяльності об'єктів підвищеної небезпеки є складовою частиною соціально-економічного механізму забезпечення безпеки населення і захисту навколишнього середовиша від аварій та катастроф.

Ліцензування - це заходи, пов'язані з наданням ліцензій, переоформлення документів, підтверджуючих їх наявність, призупинення і поновленням ліцензії, їх анулюванням і контролем ліцензуючих органів за дотриманням ліцензіатів під час здійснення ліцензованих видів діяльності відповідно до ліцензійних вимог і умов.

Ліцензія - це спеціальний дозвіл на здійснення конкретного виду діяльності з обов'язковим додержанням ліцензійних вимог та умов, виданий ліцензуючим органом юридичній або фізичній особі (ліцензіату).

Ліцензійні вимоги і умови - це сукупність установлених положенням про конкретні види діяльності, виконання яких є обов'язковим під час здійснення вимог і умов види^- діяльності, яка ліцензується. До цих вимог і умов включаються заходи щодо запобігання аварій та катастроф.

Серед переліку видів діяльності, на здійснення яких необхідна ліцензія, значне місце посідають об'єкти, порушення порядку експлуатації яких може призвести до надзвичайних ситуацій. Основними з них є:

- виконання робіт і надання послуг щодо збереження, перевезення і знищення хімічної зброї;

- експлуатація вибухонебезпечних об'єктів;

- експлуатація пожежонебезпечних об'єктів;

- експлуатація хімічнонебезпечних об'єктів;

- експлуатація магістрального трубопровідного транспорту;

- експлуатація газонафтодобувних підприємств;

- переробка нафти, газу і продуктів їх переробки;

- транспортування по магістральних трубопроводах нафти, газу і продуктів їх переробки;

- зберігання нафти, газу і продуктів їх переробки;

- виробництво і зберігання вибухових матеріалів промислового призначення;

- діяльність з експлуатації електричних (газових, теплових) мереж;

- діяльність, яка пов'язана із збудниками інфекційних хвороб;

- перевезення пасажирів і вантажів морським, річковим, повітряним,
залізничним транспортом;

- перевезення пасажирів автомобільним транспортом (понад 8 осіб) і вантажів (автотранспорту вантажність понад 3,5т);

- діяльність щодо поводження з небезпечними відходами.

Ліцензуючи органи здійснюють наступні повноваження:

- надання ліцензій;

- переоформлення документів, які підтверджують наявність ліцензій;

- призупинення дії ліцензій;

- поновлення дії ліцензій;

- контроль за дотриманням організаціями ліцензійних вимог і умов.

У переліку наведених повноважень мають місце ті, здійснення яких може бути спрямованим на запобігання НС, пом'якшення наслідків і зменшення масштабів, що належить до поля діяльності органів управління системи цивільного захисту особливо на регіональному і місцевому рівнях.

Ліцензування видів діяльності на рівні регіонів здійснюється, як правило, уповноваженими на це республіканськими, обласними, міст Києва і Севастополя органами технічної інспекції держенергонагляду, держножнагляду, транспортної інспекції, органами охорони навколишнього природного середовища, природних ресурсів, ядерної безпеки за рішенням місцевих органів виконавчої влади. На порядку денному приєднання до цієї когорти державного нагляду у сфері цивільного захисту.

В процесі розгляду документації та одержання ліцензії проводиться перевірка підприємств органами, які здійснюють ліцензування, на відповідність наданої документації фактичному стану обладнання, тривалих порушень, заміні зношеного обладнання.

Як засвідчує практика, ліцензування експлуатації об'єктів і робіт підвищеної небезпеки сприяє більш якісному навчанню інженерно-технічного персоналу і робітників, зайнятих експлуатацією потенційно небезпечних виробництв і об'єктів, підвищенню відповідальності за стан безпеки юридичних осіб та індивідуальних підприємців, а також підвищенню ефективності нагляду і контролю за безпекою виробничої діяльності потенційно небезпечних об'єктів.

Ліцензування діяльності в комплексі із заходами з декларування безпеки і страхування відповідальності за завдану шкоду під час експлуатації небезпечного об'єкту сприяє запобіганню аварій і катастроф техногенного їй біологи соціального характеру, зменшенню їх масштабів.

Страхування відповідальності за спричинену шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об'єкту

Існують різні механізми державного регулювання промислової безпеки, відшкодування збитків, зумовлених аваріями і катастрофами на небезпечних промислових об'єктах. До їх числа віднесені різні форми державної компенсацій самострахування об'єктів, об'єднані фінансові резерви об'єктів, різні форми фінансових гарантій.

Питання обов'язкового соціального страхування у сфері цивільного захисту в достатній мірі не врегульовані. Тому тут викладена в основному його методологія.

Метою зазначеного страхування має бути підвищення промислової безпеки шляхом використання економічного механізму компенсації шкоди, завданої життю і здоров'ю, майну і природному середовищу в результаті аварій під час експлуатації небезпечних внробнігчих об'єктів, а також захисту майнових інтересів організацій, які експлуатують небезпечні виробничі об'єкти, на випадок таких аварій.

Для здійснення обов'язкового страхування визначаються:

- об'єкти, які підлягають обов'язковому страхуванню;

- ризики, від яких вони мають бути застрахованими;

- мінімальні розміри страхових сум.

Яким чином розуміти ці умови?

По-перше, до об'єктів, що підлягають обов'язковому страхуванню належать ті, де:

- одержуються, використовуються, переробляються, утворюються, збері­гаються, транспортуються, знищуються небезпечні речовини (займисті, окислюючі, пильні, вибухові, токсичні, високотоксичні, інші небезпечні для навколишнього середовища);

Дата добавления: 2014-12-24