Поняття законності та правопорядку

З правом тісно пов'язані такі соціальні інститути, як законність та правопорядок.
Законність — це принцип функціонування суспільства та його підсистем в певному режимі, для якого характерні: по-перше, вимога суворого й неухильного додержання законів держави усіма громадянами, посадовими особами, державними органами, об'єднаннями громадян та всіма іншими суб'єктами права, а по-друге, реальне виконання цих законів.
Отже, додержання законності — це необхідна умова створення такого соціального середовища, за якого тільки й можлива повна реалізація права.
Законність як вимога звернена до всіх суб'єктів права, й саме їх спільними зусиллями і створюється згадане соціальне середовище. Водночас законність виступає передумовою реалізації їх власних суб'єктивних прав та законних інтересів.
Ця думка виражена в словах, що належать стародавньому римському політичному діячеві, оратору й філософу Марку Туллію Ци-церону: "Щоб бути вільним, необхідно підкорятися законам".
Режим законності забезпечує правопорядок. Правопорядок — це такий стан суспільних відносин, який є сукупним результатом фактичного здійснення юридичних норм в умовах законності. Правопорядок — це законність у дії, це реалізована законність.
Правопорядок — ємне поняття. Його види: громадський правопорядок (в громадських місцях), виробничий, трудовий, військовий, навчальний та інші.
Правопорядок важливий в будь-якій сфері виробничого й суспільного життя. Не є винятком комерційна й банківська діяльність, торгівля й громадське харчування тощо. Хоча ці галузі завжди були і є особливо уразливі саме з огляду законності й правопорядку.
Правопорядок своїми неодмінними, необхідними передумовами має:
1. Досконале законодавство, що відображає потреби і інтереси громадян і суспільства, регулює відповідно до них суспільні відносини.
Сучасна практика парламенту — Верховної Ради України — як її законодавчого органу переконливо свідчить, наскільки це складна справа — законотворення, яке адекватно відбивало б нові умови життя суспільства.
2. Неухильне виконання чинного законодавства усіма й повсюдно.
Лише у єдності ці передумови можуть створити надійні засади для правопорядку. Прийняття гарного закону — це лише початок, лише одна з умов законності і правопорядку. Закон тільки тоді виконує свою соціальну службову роль (функцію), коли він виконується всіма без винятку і повсюдно. Нормальний стан суспільного буття немислимий без найсуворішого додержання законів, що охороняють права громадян й інтереси суспільства, тобто без правопорядку. Законність має підтримувати й зберігати демократію. Демократія без законності — річ неймовірна, оскільки законність — це принцип, глибинна суть якого полягає у рівності всіх перед законом. Що стосується державної влади, то дія цього принципу поширюється на всі її відгалуження — виконавчу, судову, а також й законодавчу владу.
В теоретико-правовій літературі значне місце приділяється опрацюванню проблеми гарантій забезпечення законності та правопорядку.
Зазначені гарантії, серед яких розрізняють об'єктивні та суб'єктивні гарантії, поділяються на такі групи: економічні, політичні, ідеологічні, юридичні, соціальні, організаційні.
Зупинімось на юридичних (та організаційно-юридичних) гарантіях. Юридичні гарантії законності та правопорядку — це сукупність засобів та настанов правового характеру, наявність і використання яких забезпечує реалізацію законів та функціонування усієї соціальної системи в режимі законності.
Ці гарантії досить різноманітні та багатопланові. До юридичних гарантій законності та правопорядку можна віднести такі їх конкретні види:
1) наявність конституційних норм, з яких виходить та яким підпорядкована уся правова система;
2) конституційне правосуддя, яке здійснює Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції;
3) парламентський контроль за виконанням Конституції та законів України, який здійснює Верховна Рада України;
4) діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; у
5) функціонування системи правосуддя; *
6) функціонування системи прокурорського нагляду за додержанням законів;
7) державний контроль в усіх його різновидах;
8) встановлення юридичної відповідальності за правопорушення;
9) юридичний інститут захисту прав громадян, який полягає в можливості реалізації права на скаргу та звернення до суду;
10) можливість одержати кваліфіковану юридичну допомогу професійних юристів-адвокатів;
11) процесуальні гарантії при розгляді справ юрисдикційними органами;
12) процедурний порядок розгляду справ в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Серед організаційних гарантій особливо треба виділити підготовку належної кількості юридичних кадрів. До цієї справи залучена широка мережа вищих навчальних закладів. До організаційно-юридичних гарантій можна віднести також наявність в усіх органах, установах, організаціях, підприємствах, як державних, так і недержавних, спеціальних юридичних служб.

Дата добавления: 2014-12-25