Посилання

При написанні роботи дипломник повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в роботі, та наукові дослідження, на матеріалах яких розроблюються проблеми, що вивчаються у роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке наведено посилання в роботі.

Посилання допускаються: підстрочні – на кожній сторінці, і кінцеві, коли вони виносяться на кінець роботи. Фіксація посилання може бути: квадратними дужками [6], або з верхнім індексом ⁵.

І. У разі використання підстрочних посилань існують наступні вимоги. Перший раз – монографія або ж джерело друкуються повністю з вихідними даними. Далі скорочено з вказівкою прізвища автора та скороченої назви праці, де вказуються лише сторінки. Якщо дослідження цього автора є єдиним в роботі, у подальшому вживається – прізвище автора та скорочений вираз «Вказ. твір». Якщо на одному аркуші роботи посилання йде кілька разів на одну монографію, друкується «Там само». Підстрочні посилання виконуються через 1 інтервал, вони відокремлюються рискою (3 см), але нижнє поле залишається не менше 2 см.

Приклад:

____________

¹ Дейвіс Н. Європа: Історія. – К., 2000. – С. 45.

² Дейвіс Н. Вказ. твір. – С. 75.

³ Там само.

ІІ. Кінцеві посилання у тексті роботи на джерела можна зазначати порядковим номером по мірі їх появи у тексті роботи і виділяти двома дужками,

Приклад:

- «... у працях [1-7]...»

- або кінцевими з верхнім індексом «... у працях^1-7...».

Праці відокремлюються одна від однієї крапкою з комою, [1;7;4;55], а сторінки – комою [1,7; 23, 34-35; 23,2].

Такі посилання виносяться у «Примітки», де їх розміщають згідно з розділами роботи. У «Примітках» пишеться назва розділу роботи, а потім розміщуються посилання, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком «Списку використаних джерел та літератури». Перший раз – назва монографії або ж джерела друкуються повністю з вихідними даними. Далі скорочено з вказівкою прізвища автора та скороченої назви праці, де вказуються лише сторінки. Якщо кілька разів йде посилання на одну монографію, друкується «Там само». Нумерація посилань здійснюється наскрізно у рамках розділу роботи.

Приклад:

Цитата у тексті: “...щорічно в Україні утворюється 1,7 мільярдів тонн різноманітних твердих промислових відходів... [6]”.

Відповідний опис у переліку “Приміток”:

6. Бент О.Й. Про розробку концепції ресурсозбереження в мінерально-сировинному комплексі України // Мінеральні ресурси України. – 1995. – № 2. – С. 20-21.

ІІІ. Кінцеві посилання на джерела і літературу можна здійснювати через зазначення у дужках їх номера у «Списку використаних джерел та літератури» та сторінок, на які іде посилання.

Приклад:

Цитата в тексті: «...щорічно в Україні утворюється 1,7 мільярдів тонн різноманітних твердих промислових відходів... [17; 20-21]».

Відповідне подання через «Список використаних джерел та літератури»:

17. Бент О.Й. Про розробку концепції ресурсозбереження в мінерально-сировинному комплексі України // Мінеральні ресурси України. – 1995. – № 2. – С. 12-35.

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад: див. мал. 1.2.

На всі таблиці роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: в табл. 1.2.

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово “дивись”, наприклад: див. табл. 1.3.

4.6.Оформлення карт

Історичні, географічні та інші карти, які студент вмішує у свою роботу, мають бути складені в масштабі (на форматі А3 або А4). Карту слід розташовувати безпосередньо після тексту, в якому вона згадувалась вперше, або на наступній сторінці, або в додатках.

Карти позначають словом «Карта» і нумерують. Номер складається з номеру розділу та порядкового номеру карти, між якими ставиться крапка. Наприклад: Карта 2.5. – п’ята карта другого розділу.

Ті карти, що знаходяться в додатках нумерують у межах кожного додатку. Наприклад: Карта А.1 – перша карта додатку А.

Кожна карта повинна мати назву, яку розміщують під нижньою рамкою карти. У випадку коли студент є автором карти, після слова «Карта», номера та назви карти ставиться в дужках словосполучення («Виконано автором»). Якщо карта запозичена, студент обов’язково повинен посилатися на автора і джерело, з якого вона запозичена.

Карта обов’язково повинна включати: рамку, саму карту, легенду та масштаб:

- в легенді карти скорочень не допускається.

- при наявності картографічної сітки на карті надписи населених пунктів розташовують уздовж паралелей, при її відсутності – паралельно північний рамці карти.

- необхідно слідкувати за зміною географічних і адміністративно-політичних назв, щоб вони відповідали тому часу, якому вони присвячені, навпаки, щоб у сучасних географічних картах уникнути застарілих термінів.

4.7. Оформлення списку використаних джерел та літератури

Відомості про джерела і літературу, які включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць. Приклади оформлення бібліографічного опису подано у додатку В. Складання списку повинно йти в алфавітному порядку. У випадку, коли в роботі використовується кілька праць одного автора, враховується принцип хронології, тобто за роком видавництва.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно подавати відповідно до вимог стандарту з обов’язковим наведенням назв праць. Зокрема, потрібну інформацію щодо згаданих вимог містять такі стандарти: 1) ГОСТ 7.1-84 «Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления »; 2) ДСТУ 3582-97 « Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила»; 3) ГОСТ 7.12-93 « Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила ».

Якщо у списку є скорочення, перед списком літератури на окремому аркуші друкується список скорочень.

Наявність у роботі різних за походженням джерел повинна знайти відображення у списку. Так, якщо використані неопубліковані джерела, їх необхідно виділити при складанні бібліографії в окрему групу. Виділення групи періодичних видань робиться у випадку використання в роботі в якості джерел газет та журналів.

Насамперед записують літературу, яка видана кирилицею, потім – латинкою та мовами з особливою графікою (за алфавітом назв мов – арабською, грузинською, китайською тощо). Як правило, публікації мовами з особливою графікою подають в українській транслітерації або в перекладі запису українською мовою, тоді мову видання вказують через «.– Араб.,.– Яп.».

Місце видання пишеться повністю: Запоріжжя, Донецьк, Львів, Відень тощо. Виключення: К. (Київ), М. (Москва), Л. або СПб. (Ленінград, або Санкт-Петербург), N.Y. (Нью-Йорк), L. (Лондон), Р. (Париж), В. (Берлін).

Обсяг видання, тобто дані про загальну кількість сторінок і аркушів записують цифрами зі словом сторінка, яке скорочують: с. – в укр. та рос. мовах; р. – англ.; S. – нім.; s – франц.

Якщо у книзі нумерація сторінок вказана арабськими або (і) римськими цифрами, то в описі подають: 252 с. або CCLІІ с.

Отже, основна вимога до укладання списку використаних джерел – це однотипне оформлення та дотримання чинного стандарту на бібліографічний опис документів і друкованих творів (ГОСТ 7.1-84).

Порядок розміщення джерел та літератури:

Дата добавления: 2014-12-25