Загальна характеристика соціально-економічного розвитку країн з перехідною економікою

До країн з перехідною економікою належить більшість колишніх соціалістичних країн, що здійснюють перехід від соціалістичних до ринкових методів господарювання. Це - колишні союзні республіки СРСР: Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Латвія, Литва, Естонія, Грузія, Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикистан; колишні соціалістичні країни Центральної та Східної Європи: Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Боснія й Герцеговина, Maкедонія, Албанія; азіатські країни - Китай, Монголія і В'єтнам. Країни з перехідною економікою також називають транзитивними перехідними економіками, або емерджентними (англ. emergence — виникнення, поява нового) країнами, де з’являються ознаки, що не властиві їх попередньому стану.

Перехідна економіка означає трансформацію централізованої неринкової моделі економічного розвитку з жорсткими командно – адміністративними методами управління у економіку, в якій ринковий механізм функціонування поєднується з методами державного регулювання. Перехідні економіки як регіон світової економіки мають за мету визначення свого місця і функцій у міжнародній економіці, зокрема в інтенсивних процесах глобалізації та інтернаціоналізації, що розгортаються у світі.

Країни з перехідною економікою неоднорідні за своїм соціально-економічним розвитком (рівнем технології, структурую економіки, рівнем життя населення) та політичними уподобаннями. Реформування економіки на ринкових засадах стимулює постсоціалістичні країни до економічної інтеграції, що все більше набуває глобального характеру. Проте вектори інтеграції в різних країн неоднакові. Всі європейські держави перехідної економіки (крім Росії) стратегічною метою вважають вступ до ЄС. У Центральній Європі в 1992 р. була підписана Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю. ЇЇ підписали Польща, Чехія, Словаччина й Угорщина ('Вишеградська четвірка'); згодом до них приєдналися Румунія й Болгарія. Ця організація стала проміжною моделлю, яка полегшила вступ цієї групи країн до ЄС. Ще в 1989 р. Європейський Союз розробив програма PHARE (економічна допомога реформуванню) для Польщі та Угорщини; згодом вона поширилася на Чехію й Словаччину. Нині ці країни вже є членами ЄС.

На теренах колишнього СРСР у 1991 р. утворилася Співдружність Незалежних Держав (СНД), яка поєднала 12 з 15 колишніх радянських республік (Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і Україну). Головною метою СНД передбачалося співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній сферах для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися на Економічний союз, угоду про його створення підписано в 1993 р., але до реалізації цієї мети ще далеко. Для успішної інтеграції на просторі СНД є чимало об'єктивних умов. На початку 90-х років ще зберігалися виробничі зв'язки між підприємствами колишніх республік СРСР. Тривалий процес територіального поділу праці в межах Союзу утворив механізм доповнення, кооперації між економіками союзних республік.

Необхідно було пристосувати цей механізм до нових умов, пов'язаних з переходом до ринкової економіки. До того ж відсутність мовного бар'єру, культурні, навіть сімейні зв'язки сприяли, здавалось, успішному розвитку інтеграції. Проте насправді цей процес іде з великими труднощами. Цілями задекларованого Економічного союзу є стабільний розвиток економіки країн-членів, утворення спільного економічного простору, спільне здійснення економічних проектів, розв'язання екологічних проблем. Функціонування Економічного союзу означало б вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами СНД.

Передбачається здійснення узгодженої політики в сферах грошово-кредитних відносин, бюджету, цін і оподаткування, митних тарифів. Зараз економічна інтеграція в СНД, по суті, знаходиться на стадії зони преференційної торгівлі. Тому шлях до Економічного союзу пролягає через проміжні стадії: зону вільної торгівлі - митний союз - спільний ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили - валютний союз. В 1994 р. було підписано Договір про утворення зони вільної торгівлі. Він передбачає поступове скорочення митних зборів і утворення в майбутньому міждержавної економічної ради. Було підписано низку документів, які конкретизували цілі Економічного союзу й розробляли механізм його дії в різних сферах. Проте багато з важливих рішень про зміцнення інтеграційного процесу в межах СНД залишаються тільки на папері.

Країни з перехідною економікою входять також до деяких економічних організацій Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Так, членами Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва (АТЕС) є Китай і Росія. В Організацію економічного співробітництва (ОЕС) Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан входять спільно з Афганістаном, Іраном, Пакистаном і Туреччиною. основними напрямами співробітництва країн - членів цієї організації, яка утворилася ще в 1985 р., є: промислове й технічне співробітництво; енергетика; сільське господарство; транспорт і комунікації; навколишнє середовище й охорона здоров'я; освіта, наука й культура; боротьба з наркоманією. В’єтнам і Монголія входять до Азіатської організації з питань продуктивності (АОП). В’єтнам є також членом Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН).

Дата добавления: 2014-12-25