Питання 1. Позитивістська соціальна філософія

Білет 4

Позитивістська соціальна філософія. Представники - Огюст Конт, Герберт Спенсер. О. Конт (1798-1857) ввів в науку термін "соціологія" (від латів. societas -общество), що означає "вчення про суспільство". У своїй соціальній науці (він її називав і позитивною філософією, і соціальною фізикою, і соціальною філософією) Конт виступив проти того, щоб вважати суспільство простою сукупністю індивідів, існуючих автономно по відношенню один до одного, проти представлення, що ніж розвиненіші окремі індивіди з точки зору їх здібностей до продуктивної, духовної і іншій діяльності, їх моральних, політичних і інших якостей, тим досконаліше буде суспільство (Гердер, Вольтер, Руссо). Конт вважав, що людина є продукт соціальних обставин (так само його попередники Гольбах і Гельвеций), щоб змінити людей, потрібно змінити суспільство, властиві йому соціальні і політичні інститути, систему виховання і освіти. О. Конт називав свою філософію і соціологію позитивними (позитивними), пояснюючи при цьому, що вони цілком базуються на даних науки - не на уяві або припущеннях (подібно до теології і метафізики), а на наукових спостереженнях. Конт сформулював названий їм "великий основний закон інтелектуальної еволюції людства". Згідно з цим законом пізнавальна діяльність людей, їх суспільна свідомість і, кінець кінцем, людська історія пройшли три стадії свого розвитку: теологічну (домінує релігійна, міфологічна свідомість), метафізичну (метод мислення орієнтується напізнання реальних явищ), і позитивну (свідомість виходить у своїх судженнях і виводах переважно з наукових спостережень). Саме на позитивній стадії (що почалася приблизно в Новий час, коли формуються природні науки) можливе розуміння об'єктивних законів розвитку і еволюції суспільства (яке він розумів органічно, подібно до живого організму), і можлива, відповідно, соціальна наука.

Герберт Спенсер (1820-1903) розвинув ідеї Конта. Спенсер розглядав суспільство як єдину систему взаємозалежних природних, передусім біологічних, і соціальних чинників. Він вважав, що тільки у рамках цілісного соціально-природного організму проявляється справжнє значення будь-якого соціального інституту і соціальна роль кожного суб'єкта. У еволюції суспільства (яку він розумів подібній біологічній еволюції) Спенсер бачив наступні основні моменти: перехід від простого до складного (інтеграція); від однорідного до різноманітного (диференціація); від невизначеного до визначеного (зростання порядку). По Спенсеру, соціальна еволюція - є прогресивний розвиток суспільства по шляху його ускладнення і вдосконалення діяльності соціальних інститутів. Спенсер намагався показати об'єктивну обумовленість соціальної еволюції потребами людей.

Марксистська соціальна філософія і її проблематика. Представники - Карл Маркс (1818-1883), і Фрідріх Енгельс (1820-1895). Виходить з наступних положень: сукупність громадських зв'язків і стосунків усіх соціальних суб'єктів утворює те або інше суспільство. Через систему властивих йому громадських стосунків, умов матеріального виробництва, політичних і інших соціальних інститутів суспільство у вирішальній мірі визначає зміст і спрямованість діяльності людей, впливає на формування і розвиток кожної людини (зведення індивідуального до соціального). Одна з найфундаментальніших проблем в марксизмі - проблема взаємодії громадського буття і суспільної свідомості.Суспільна свідомість людей тлумачиться як віддзеркалення їх громадського буття в ході громадської практики, різних видів їх соціальної діяльності.

Згідно з матеріалістичним розумінням історії найважливішим змістом громадського буття людей є виробництво матеріальних благ, завдяки якому задовольняються їх різноманітні матеріальні і інші потреби. Більше того, спосіб виробництва матеріальних благ обумовлює розвиток соціального, політичного і духовного життя суспільства. Він тлумачиться як матеріальна основа існування і розвитку суспільства - системотворний початок, що зв'язує воєдино усі прояви громадського життя.

Психологічний напрям (кін. 19 -нач. 20в). Представники - Лестер Уорд, Габриэль Тард, Вильфредо Парето. Сприйнявши ідеї еволюційного розвитку суспільства, обгрунтовані в працях О. Конта і Г. Спенсера, Л. Уорд переніс центр тяжіння з біологічних моментів на психологічні, і намагався розкрити психологічні причини діяльності і поведінки людей, а тим самим обгрунтувати психологічні механізми розвитку суспільства. Бажання і воля виступають, по Уорду, як основні природні і соціальні сили, що забезпечують розвиток суспільства. Кінець кінцем він розглядає їх як дуже динамічні психологічні сили, діючі чаші усього мимоволі, стихійно. Оскільки дії людей здійснюються в їх взаємному спілкуванні, вони, на думку Уорду, є соціальними діями.

Г. Тард також вирішував проблему взаємодії особи і суспільства, і первинним елементом у взаємодії людини і суспільства він вважає людини. Тард виходив з того, що в основі соціальної діяльності лежить психологічний настрій окремих людей і соціальних груп. В процесі їх взаємодії одна людина або соціальна група наслідує інші. У взаємному наслідуванні людей Тард бачить первинний елемент соціальності, основний спосіб існування і розвитку особистості, соціальних груп і суспільства. Він розглядав наслідування як засвоєння і повторення людьми того нового, що з'являється в тій або іншій сфері громадського життя ("Суспільство - це наслідування"). Тард вказував на три основні закони, процесів наслідування, що характеризують зміст, і їх реалізацію в суспільстві:

1. закон повторення - засвоєння і відтворення людьми тих або інших нововведень

2. закон опозиції, що виражає боротьбу самих нововведень і старого в суспільстві

3. закон пристосування, тобто адаптації людей до нововведень, що з'явилися, і умов життя, що змінилися.

Оригінальні ідеї у рамках психологічного напряму в соціальній філософії розвивав італійський мислитель В. Парето. Він обгрунтував логічно-експериментальний метод дослідження соціальних явищ виходячи з того, що висновки науки про суспільство, рушійні сили його розвитку повинні базуватися виключно на точних емпіричних (досвідчених) даних. Соціальні дії він ділить на "логічні" і "нелогічні". Перші в тій або іншій мірі усвідомлені і логічно обгрунтовані людьми, другі - неосознанны, інстинктивні, спонтанні. У психічних імпульсах, схильностях і нахилах людей Парето знаходив "джерело соціального життя". Оригінальною частиною соціальної філософії Парето є створена ним теорія еліт. На думку Парето, соціальна неоднорідність суспільства і соціальна нерівність обумовлені психологічною нерівністю людей, що виражається, передусім, в нерівності їх здібностей. Найбільш здатні представники суспільства утворюють еліти в різних сферах громадської діяльності.

Неокантианство (кін. 19 - нач. 20 вв.). Воно грунтувалося на філософії Канта і в розвивало її в нових умовах. Основні представники - Вільгельм Виндельбандт і Генріх Риккерт.

Суть соціальної філософії неокантианцы бачили в тому, щоб досліджувати методи пізнання і тлумачення історичних події, що становлять культурне життя народів різних країн і історичних епох: "метод є шлях, що веде до мети", Завдання наук про суспільство зводилося в неокантианстве до того, щоб зрозуміти і пояснити окремі історичні факти, їх характерні особливості, оскільки неокантианцы заперечували закономірний характер розвитку суспільства і йогокультури. Соціальна значущість тих або інших історичних явищ, їх роль в розвитку людської культури неокантианцами трактувалася шляхом звернення до проблеми цінностей. Цінності тлумачилися як свого роду ідеали і, отже, орієнтири соціально-культурного розвитку суспільства. Цінності носять надисторический характер і утворюють у своїй сукупності ідеальний, незалежний від людей, вічний трансцендентний (тобто потойбічний) світ. З цього світу виходять відповідні ідеї і передусім ідея трансцендентного долженствования. Вона вказує на безумовне, необмежене часом, абсолютне значення вищеназваних цінностей. У міру їх усвідомлення люди виробляють відповідні ціннісні установки і вимоги, якими вони керуються в їх житті, поведінці, повсякденній і історичній діяльності.

Розуміюча соціологія Макса Вебера (1864-1920). Вебер, розвиваючи деякі ідеї неокантиацев, створив теорію соціальної дії. Соціальні дії (їх три типи: традиційні, целерациональные, ціннісно-раціональні) складають, по Веберу, систему свідомої, осмисленої взаємодії людей, в якій кожна людина враховує вплив своїх дій на інших людей і їх реакцію у відповідь на це. Соціолог же повинен розібратися (зрозуміти) не лише в змісті, але і в мотивах дій людей, заснованих на тих або інших духовних цінностях. У своїй "розуміючій соціології" Вебер виходить з того, що розуміння соціальних дій і внутрішнього світу суб'єктів може бути як логічним, тобто осмисленим за допомогою понять, так і емоційно-психологічним (вчувствование, уживається у внутрішній світ суб'єкта, співпереживання). Найважливіше місце в соціальній філософії Вебера займає концепція ідеальних типів. Під ідеальним типом (до нього відносяться, напр., такі соціальні поняття, як "феодалізму", "капіталізм") їм малася на увазі деяка ідеальна модель того, що найбільш корисно людині, об'єктивно відповідає його інтересам в даний момент історії і взагалі в сучасну епоху. Поза ідеальними типами - моделями сама соціальна реальність невимовна, різноманітна і суперечлива. Наука оперує тільки ідеальними типами, а не реальними об'єктами (чи об'єктами, що повністю відбивають, адекватними реальності).

Фрейдизм і неофрейдизм: представники - Зигмунд Фрейд (1856-1939) і його послідовники. Їх концепції - це так звана социобиология, яка виділяється майже повним ігноруванням соціальних чинників функціонування і розвитку суспільства. Ігнорується, передусім, роль соціальних зв'язків і стосунків в поведінці і діяльності людей. Кожен індивідрозглядається більше як би сам по собі. Рушійні сили його поведінки убачаються в його біологічних потребах і інстинктах (несвідомому, природженому). Особливе значення в розвитку культури і історії сам Фрейд надає психосексуальному розвитку людини, впливу його інстинктивної сексуально-біологічної енергії (л і б і д о) на "життя його почуттів" і поведінку, на її перетворення (сублімацію) в культуру, історію шляхом пригнічення (свідомістю, розумом). Альфред Адлер - учень Фрейда, переніс акцент з сексуально-несвідомого на несвідоме прагнення до влади як основне спонукання людей, що проявляється в їх поведінці у рамках сім'ї, міжособових стосунків і стосунків соціальних груп. Інший його учень - Карл Густав Юнг розвивав вчення про колективний несвідомий, такий, що визначає поведінку соціальних груп. Це вчення базувалося на багатьох положеннях теорії масової психології, викладених, зокрема, в роботах 3. Фрейда.

Представники психокультурного фрейдизму Карм Хорни, Эрих Фромм та ін., визнаючи певну роль підсвідомого, у тому числі сексуальних інстинктів, в поведінці людей, доповнюють його також і роллю соціальних чинників, у тому числі соціальних зв'язків і стосунків між людьми, матеріальної і духовної культури (ідеї, що запозичуються ними з марксизму, - у Фромма це "фрейдомарксизм"). На їх думку, соціокультурні умови життя людей в не меншій мірі обумовлюють мотиви і зміст їх діяльності і поведінки

Дата добавления: 2014-12-25