Заходи зміцнення довіри. Міжнародний контроль

Заборона розробки, виробництва, застосування хімічної і бактеріологічної зброї та їх знищення

10 квітня 1972 була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної-го зброї та про їх знищення (КОБО). Цей документ, що набув чинності 26 березня 1975, забороняє розробку, виробництво та накопичення біологічних токсичних препаратів, а також передбачає знищення такої зброї та засобів її доставки. У Конвенції беруть участь понад 150 держав.

Конвенція була першим міжнародним документом, який поставив поза законом один з видів зброї масового знищення. На жаль, при укладанні Конвенції не вдалося виробити протокол про контроль за її положеннями. Цей недолік намагається заповнити регулярно скликається Конференція з розгляду дії положень Конвенції.

У 1993 р. була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічноїзброї та про її знищення (КЗХО). Документ набув чинності 29 квітня 1997 КЗХО є першим чинним багатостороннім договором, не тільки забороняє цілий вид зброї масового знищення, а й передбачає механізм перевірки військових і цивільних хімікатів. У 2003 р. в Конвенції брало участь 145 держав.

Конвенція передбачила установу Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ) зі штаб-квартирою в Гаазі.

Заходи зміцнення довіри - порівняно новий елемент системи міжнародної безпеки. Його завдання - попередження погіршення від­носин в результаті взаємного непорозуміння, створення впевненості у відсутності загрози безпеці. Першими міжнародно-правовими актами з даного питання можна вважати Угоди між СРСР і США про заходи щодо зменшення небезпеки виникнення ядерної війни (1971 р.) і про запобігання ядерній війні (1973 р.), в яких сторони зобов'язалися запобігати виникненню ситуацій, що можуть викликати небезпечне загострення їх відносин. У разі появи ризику виникнення де-небудь ядерного конфлікту, сторони негайно приступають до взаємних кон­сультацій.

Саме поняття «заходи зміцнення довіри» було введено в обіг За­ключним актом НБСЄ 1975 р. Він передбачив повідомлення про вій­ськову діяльність, нагляд за нею.

Заходи довіри розроблялися і Генеральною Асамблеєю ООН. Заключний документ першої спеціальної сесії з роззброєння 1978 р. підкреслив зв'язок роззброєння з довірою.

Комісія ООН з роззброєння у 1988 р. заявила, що ефективний контроль - найважливіший елемент будь-якої угоди із роззброєння. Зокрема, укладення Договору про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері,у космічному просторі та під водою (Москва, 1963 р.) стало можливим лише після створення національних технічних засобів на­дійного контролю за ядерними вибухами в інших державах Всі держави повинні поважати право на національний контроль і не перешкоджати його здійсненню.

Формами контролю є обмін інформацією про розміщення озброєнь і заходи з їх обмеження, а також взаємні інспекції на місцях Більшість договорів в області роззброєння передбачає створення систем конт­ролю. Для здійснення контролю деякі договори передбачають створен­ня міжнародних організацій.

Особливе місце в системі контролю займає Договір про відкрите небо 1992 р. Його мета - сприяти більшій відвертості у військовій ді­яльності сторін, а також зміцненню безпеки через заходи укріплення довіри. Договір встановив режим відкритого неба для проведення наглядових польотів державами-учасницями над територіями інших держав-учасниць.

103. Початок війни і його правові наслідки. Цілі війни. Театр війни

Відповідно до Гаазької конвенції про відкриття військових дій 1907 р., держави визнають, що «військові дії між ними не повинні по­чинатися без попереднього і недвозначного попередження,яке матиме або форму мотивованого оголошення війни, або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни».

Оголошення війни, навіть якщо за цим актом не слідують військові дії, означає початок юридичного стану війни. Між державами при­пиняють діяти норми міжнародного права, які застосовуються у мир­ний час Стан війни припиняє дипломатичні і консульські відносини, співробітникам дипломатичних і консульських установ повинна бути забезпечена можливість безперешкодного виїзду до своєї держави.

Всі громадяни на території держави поділяються на власних громадян, громадян союзних держав, інших держав та громадян ворожої держави. Стосовно власних громадян оголошується за­гальна мобілізація.

Для громадян союзних держав забезпечується можливість виїзду до своєї держави з метою надання можливості вступу до союзницьких збройних сил.

Громадяни іноземної держави можуть бути інтерновані. Відносно громадян ворожої сторони застосовуються різного роду обмеження. Ці особи можуть бути примушені до проживання на період війни в певному районі або інтерновані.

Майно, що належить безпосередньо ворожій державі, конфіску­ється (за винятком майна дипломатичного і консульського представ­ництв). Майно громадян ворожої держави в принципі вважається недоторканним. Суднам надається певний термін (індульт) для того, щоб вони залишили порти і територіальні води ворожої держави, після закінчення якого судна підлягають конфіскації.

Ціллю війни є придушення збройного опору противника. Війна не ведеться на знищення противника і не має за мету захоплення його території. Проти осіб, що не приймають участь у військових діях, не­ припустимо застосовувати зброю.

Військові дії розгортаються в певних просторових межах, що іме­ нуються театром війни. Під театром війни розуміється вся територія воюючих держав (сухопутна, морська і повітряна), на якій вони по­ тенційно можуть вести військові операції. Театр військових дій - це територія, на якій збройні сили воюючих фактично ведуть військові дії. Територія (сухопутна, морська, повітряна) нейтральних і інших невою- ючих держав не повинна використовуватися як театр військових дій.

Відповідно до міжнародних договорів не можуть використовува­тися як театр військових дій:

а) деякі міжнародні протоки (наприклад, Магелланова протока за Договором 1981 р.);

б) міжнародні канали (наприклад, Суецький канал згідно з Кон стантинопольською конвенцією 1888 р.);

в) окремі острови і архіпелаги (наприклад, архіпелаг Шпіцберген відповідно до Паризького договору про Шпіцберген 1920 р.);

г) окремі континенти (наприклад, Антарктика відповідно до До говору про Антарктику 1959 р.);

д) Місяць та інші небесні тіла (Договір про космос 1967 р.);

е) частини державної території воюючої сторони, на яких утворено спеціальні зони, передбачені нормами права озброєних конфліктів (наприклад, санітарні зони і місцевості).

Дата добавления: 2014-12-25