Випадках та порядку, передбачених чинним законодавством, на кор-

поратизоване підприємство (державне акціонерне товариство).

Особливості діяльності таких державних акціонерних товариств, яки-

ми є ДАК «Хліб України» та НАК «Украгролізинг», визначаються їх

статутами. Управління корпоративними правами цих акціонерних

компаній здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до постано-

ви Кабінету Міністрів України «Про управління корпоративними пра-

вами держави в агропромисловому комплексі» від 25 жовтня 2006 р.

№ 1473.

Спеціального закону про державні сільськогосподарські підпри-

ємства досі не прийнято.

Обсяг прав та обов'язків державних сільськогосподарських під-

приємств залежить, передусім, від правового режиму майна, закріпле-

ного за ними. Так, майно державного унітарного сільськогосподарсь-

кого підприємства перебуває в державній власності й закріплюється за

ним на праві господарського відання.

На сьогодні до державних унітарних сільськогосподарських

підприємств належать: машино-випробувальні станції, дослідні заводи

сільськогосподарського машинобудування, насінницькі та племінні

заводи й підприємства, кінні заводи, іподроми, державні заводські ко-

нюшні, селекційно-гібридні центри, дослідно-селекційні станції, сор-

товипробувальні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, пта-

хофабрики, парниково-тепличні комбінати, підприємства з відтворен-

ня цінних та анадромних видів риб (рибокомбінати, рибоводно-

меліоративні станції, нерестововиросні господарства), підприємства,

які вирощують ефіроолійні та лікарські рослини і культури, що міс-

тять наркотичні та отруйні речовини, а також підсобні господарства

несільськогосподарських державних (комунальних) підприємств, які

мають відокремлене майно і наділені правами юридичної особи.

На сьогодні в Україні не існує сільськогосподарських казенних

підприємств (хоча теоретично зберігається можливість їх створення).

Таким чином, державне унітарне сільськогосподарське підприємство є

суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту та на за-

садах господарської автономії, самофінансування, комерційного роз-

рахунку і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім на-

лежним йому на праві господарського відання майном.

Виходячи із правосуб'єктності державного сільськогосподарсь-

кого підприємства, воно має на праві господарського відання майно та

на праві постійного користування земельні ділянки, на яких здійснює

сільськогосподарську діяльність. Майно державного сільськогоспо-

дарського підприємства закріплюється за ним на праві господарського

відання. Статутний фонд державного підприємства утворюється упов-

новаженим органом, до сфери управління якого воно входить, до ре-

єстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання.

Державні сільськогосподарські підприємства не мають права

передавати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємст-

вам, організаціям, установам і громадянам, крім випадків, передбаче-

них законодавством; відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти,

що належать до основних засобів, закріплених за підприємством. Від-

повідно до свого правового становища державні унітарні комерційні

сільськогосподарські підприємства можуть створювати дочірні під-

приємства здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних

підрозділів підприємство може лише за згодою органу державної ви-

конавчої влади, до сфери управління якого воно належить. Державні

сільськогосподарські підприємства формують виробничі програми,

визначають перспективи свого економічного і соціального розвитку,

вибирають постачальників і споживачів з урахуванням доведених до

них в установленому порядку державних замовлень і державних конт-

рактів. Прийняття і виконання таких замовлень і контрактів для дер-

жавного підприємства є обов'язковим.

Правовою основою для здійснення господарської діяльності

державними сільськогосподарськими підприємствами є статут під-

приємства та чинне законодавство, яке регламентує його діяльність.

Державне сільськогосподарське підприємство зобов'язане приймати та

виконувати доведені до нього в установленому законодавством по-

рядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробни-

чої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального

розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний

та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний

рік.

Керівництво державним сільськогосподарським підприємством

здійснює його директор — переможець конкурсного відбору, який

здійснює поточне керівництво підприємством, організовує його виро-

бничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпе-

чує виконання завдань підприємства, передбачених законодавством,

статутом підприємства та контрактом. Керівник зобов'язується забез-

печити виконання показників ефективності використання державного

майна і прибутку, а також майнового стану підприємства.

7. Особливості припинення сільськогосподарських підпри-

ємств

За характером волевиявлення припинення буває двох видів: до-

бровільне або примусове. Добровільне припинення відбувається за

рішенням власників сільськогосподарських підприємств або уповно-

важених ними осіб чи правонаступників. Для цього достатньо зазна-

ченим особам проявити ініціативу.

Примусовим є припинення, рішення про яке прийняв вищестоя-

чий за галузевим підпорядкуванням державний орган, або орган міс-

цевого самоврядування (щодо державних і комунальних сільськогос-

подарських підприємств), спеціальний центральний орган державної

виконавчої влади або відповідний судовий орган. Спеціальним

центральним органом державної виконавчої влади є Міністерство аг-

рарної політики та продовольства України. Державними органами з

аналогічними повноваженнями є також Державний комітет рибного

господарства України, Фонд держмайна України та ін.

Рішення окремих державних органів щодо припинення підпри-

ємства, наприклад, Антимонопольного комітету України, потребує

дублювання відповідним рішенням суду. Підставами для постанов-

лення судового рішення щодо припинення підприємства є: 1) визнан-

ня недійсним запису про проведення державної реєстрації через по-

рушення закону, допущені при створенні підприємства, які не можна

усунути; 2) провадження підприємством діяльності, що суперечить

установчим документам, або такої, що заборонена законом; 3) невід-

повідність мінімального розміру статутного фонду підприємства ви-

могам закону; 4) неподання протягом року органам державної подат-

кової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності

відповідно до закону; 5) наявність в Єдиному державному реєстрі за-

пису про відсутність підприємства за вказаним його місцезнаходжен-

ням. Нарешті, виключно на підставі судового вердикту здійснюється

процедура банкрутства сільськогосподарських підприємств.

Підсумовуючи сказане, можна узагальнити підстави добровіль-

ного припинення сільськогосподарського підприємства, якими є:

— ініціатива власника (власників);

— закінчення строку, на який створювалося підприємство;

— досягнення мети, для якої створювалося підприємство.

Так само можна визначити й підстави примусового припинення

сільськогосподарського підприємства:

— порушення антимонопольного законодавства;

— прийняття рішення про приватизацію;

— визнання підприємства банкрутом;

— скасування державної реєстрації.

Припинення може відбуватися з правонаступництвом (злиття,

приєднання, поділ, перетворення) або без правонаступництва (лікві-

дація). Слід зазначити, що злиття, приєднання і поділ сільськогоспо-

дарських підприємств не мають значних відмінностей від підприємств

у інших сферах економіки. Специфіка, належна суб'єктам аграрного

права, проявляється при перетворенні сільськогосподарських підпри-

ємств. Нагадаємо, що перетворення — це зміна організаційно-

правової форми підприємства, при якій до нового підприємства пере-

ходять усе майно, усі права та обов'язки попереднього сільськогоспо-

дарського підприємства.

Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо при-

скорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня

1999 р. перетворення колективних сільськогосподарських підприємств

(КСП) здійснювалося шляхом паювання їхнього майна та створення

на їх основі приватних підприємств, фермерських господарств, госпо-

дарських товариств, сільськогосподарських кооперативів та інших

суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. При

цьому процес розпаювання супроводжувався запровадженням обов'я-

зкового укладання новоствореними підприємствами договорів оренди

земельної частки (паю) та майнового паю з їх власниками, тобто ство-

рення приватних сільськогосподарських підприємств на орендній ос-

нові.

Існують також особливості припинення сільськогосподарських

підприємств шляхом банкрутства. Ці особливості виокремлено у ст.

44 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника

або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (у редакції Закону

від 30 червня 1999 р. № 784-ХІV).

1. У разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються

для цілей сільськогосподарського виробництва та є у власності сільсь-

когосподарського підприємства, що визнане банкрутом, за інших рів-

них умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить

сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам,

розташованим у даній місцевості. Такий підхід є результатом реаліза-

ції загального правила цільового й раціонального використання майна

сільськогосподарського призначення. Справа в тому, що жоден з уча-

сників торгів з приводу продажу майна аграрного підприємства-

банкрута, не може ефективніше, ніж сільськогосподарські товарови-

Дата добавления: 2014-12-25