Землю, сприяння формуванню ефективного земельного власника, насам-

Чення

Мельного кадастру.

По-друге, земельним законодавством встановлені певні обме-

ження на угоди із земельними ділянками, призначеними для сільсько-

господарських цілей.

4. Форми власності на землі сільськогосподарського призна-

За час проведення земельної реформи, яка триває в Україні з

1991 року, відбулася демонополізація державної власності на землю.

Об’єктом реформування стали землі майже 12 тисяч господарств, а 6,8

млн. селян набули права на земельну частку (пай). Наближається до

завершення процес видачі державних актів на право власності на зем-

лю власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай). Видано

6,5 млн. державних актів на право власності на землю власникам зе-

мельних часток (паїв).

В той же час суцільна парцеляція сільськогосподарських земель

та їх розподіл серед колишніх працівників колективних сільськогос-

подарських підприємств не змогли стати основою для сталого соціа-

льно-економічного розвитку аграрної сфери та розвитку індивідуаль-

них (сімейних) форм ведення сільського господарства.

Розглядаючи існуючі форми власності земель сільськогосподар-

ського призначення, визначають такі їх основні форми: приватна, ко-

лективна, державна. Зазначені форми землеволодіння та землекористу-

вання в АПК формують нову культуру агрогосподарювання, відповід-

ний спосіб мислення й поведінки, сільськогосподарську ментальність,

де попередні інституціональні форми господарювання ще тривалий час

залишаються у стереотипах поведінки суб’єктів господарювання і ви-

кликають низку суперечностей. Однією із найсуттєвіших суперечнос-

тей сучасного землеволодіння та землекористування в Україні є невід-

повідність його попередніх інституційно-детермінованих зрівнялівних

форм та економічно-ефективних інституціональних форм, що базують-

ся на приватно-індивідуальній та приватно-корпоративній земельній

власності. Історично створена ідеологема: «землю тому, хто її оброб-

ляє», сучасний ринково-цивілізаційний поступ замінює принципом –

«землю тому, хто використовує її ефективно».

Відповідно до Земельного кодексу земля в Україні може перебу-

вати у приватній, комунальній та державній власності. Чинне законо-

давство виходить з того, що право приватної власності на землю має

давати користь не тільки власникові, а й суспільству. Тому регулю-

вання відносин приватної власності на землю базується на принципі

дотримання інтересів власника і всього суспільства.

Розвиток і підтримка державою інституту приватної власності на

перед у сфері малого та середнього агропідприємництва, є чи не єдиним

шляхом закріплення працездатного населення у селах, основою для пода-

льшого соціального розвитку села, на основі самофінансування (з певною

фінансово-бюджетною підтримкою держави), в умовах природного

кількісного зменшення сільського населення. Це зменшення буде знач-

ною мірою компенсуватися більш високою якістю підприємницького і

трудового потенціалу майбутнього українського села.

Разом з тим, законодавець встановлює певні обмеження щодо

здійснення землевласником своїх правомочностей, які є аргументова-

ними. Зокрема, ст. 20 Земельного кодексу України передбачає, що

зміна цільово-призначення земельних ділянок, що перебувають у вла-

сності громадян та юридичних осіб, здійснюється за ініціативою влас-

ників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом

Міністрів України. Стаття 133 цього кодексу передбачає, що в разі

застави земельної ділянки її заставодержателі повинні відповідати ви-

могам, встановленим законами України. Таке положення закону об-

межує право власника земельної ділянки у виборі заставодержателя за

Дата добавления: 2014-12-25