Великий князь Київський Ярослав Мудрий (1019 – 1054 рр.)

Після смерті великого князя Володимира після деякого часу боротьби між претендентами на великокняжий престол великим князем Київським став старший син Володимира Ярослав.

Західний та північно-західний напрями геополітики

Однією з найперших зовнішньополітичних акцій молодого князя була боротьба з Польщею, з якою і в його батька князя Володимира не склалося дружніх стосунків, «за Червенські городи». Їх Ярослав відвоював остаточно у 1031 р. Тоді ж князь заснував місто Ярослав над р. Сян як прикордонну твердиню. Зробивши ще два походи на Захід, князь урешті решт посвоячився з польським князем Казимиром і уклав з ним союз.

Здійснював Ярослав походи й на Північ, де покорив південно-західних фінів (чудь) й на захід від Чудського озера заклав місто Юріїв, пізніше університетське місто Дербент (нині м. Тарту в Естонії).

Розгром печенігів.

Перемоги Ярослава на Заході й Півночі не відвертали його уваги від давньої проблеми – степових орд. Печеніги займали степовий південь України. І, слід сказати, що печеніги, хоча й були вже послаблені важкою боротьбою зі Святославом та Володимиром, ще залишались небезпекою грізною. Й ось вони з’явилися у 1034 р. знов під стінами Києва, й саме в той час, коли там не було Ярослава, який знаходився в Новгороді, де зібрав армію й рушив з нею на Південь. Вирішальна битва відбулася на рівнині, на якій згодом постане собор Св. Софії Київської й ціла нова ділянка княжого Києва. Битва тривала цілий день і закінчилась повною перемогою Ярослава. Це була остання поява печенігів на українських землях. Однак від того Руси не стало легше – на їхньому місці з’явилась чергова орда – половців. Ярославу вдалося посунути кордон Київської Руси далі на південь від фортифікацій Володимира на р. Стугні. Князь збудував нові фортифікаційні споруди на р. Рось, а велику територію між Россю й Стугною велів заселити й забудувати. Серед нових будов слід згадати місто Юріїв над Россю.

«Тесть Європи».

Ще князь Володимир Великий, ставши одним з наймогутніших володарів Європи, прагнув посилити авторитет своєї держави тісними стосунками з найближчими європейськими сусідами. Літопис фіксує, що Володимир жив «съ князи околными его миром, съ Болеславомъ Лядьскымъ, и съ Стефаном Угорьскым, и съ Ондроникомъ Чьшьскимъ, и бЬ мир межи има и любы». Такі ж стосунки були у володимира і зі скандинавськими монархами. Ці відносини скріплювалися династичними шлюбами: так, старший його син Святополк був одружений з донькою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав – з донькою короля Швеції Олафа Інгігердою-Іриною; донька Премислава – з угорським королем Владиславом Лисим, інша донька – з чеським королем Болеславом Рудим, а донька Марія-Доброніга – з польським королем Казимиром Обновителем.

Ця тенденція Володимирової політики була розвинута Ярославом. Цей князь – старший син князя Володимира, був не тільки сміливим воїном, а й гарним політиком та дипломатом. Підтримував зв’язки з Німеччиною, скандинавські князі часто шукали захисту при його дворі, а Ярослав посвоячив свою родину з ними. Сам великий князь Київський був одружений з донькою норвезького короля Олафа Інгігердою (у православ’ї Іриною), а норвезький князь Гарольд Сміливий був одружений з Єлизаветою Ярославною. Гарольд так довго домагався її руки, й навіть зробив на її честь багато сміливих вчинків, що навіть сам склав баладу про своє кохання до «руської дівчини в золотому намисті», яка «нехтувала ним». Узагалі слід зазначити, що зносини Руси з країнами Північної Європи були дуже інтенсивними. І дружина Ярослава Мудрого Інгігерда (Ірина) всіляко сприяла, бо сама була досить активним політиком, активному втручанню Київської держави у скандинавські справи, а також зміцненню її військової сили завдяки використанню вікінгових дружин.

Розширенню політичного впливу Київської держави у Європі сприяла також діяльність прихильного до Ярослава норвезького принца, а згодом короля – Гаральда Сміливого (1015 – 1066 рр.). Тривалий час він служив Ярославу Мудрому, брав участь у анти-візантійському поході Руси 1043 року й того ж року одружився з донькою Ярослава принцесою Єлизаветою. Посівши у 1047 році норвезький престол, він утрутився в боротьбу за англійську корону й незадовго до норманського вторгнення в Англію загинув у битві з Гаральдом ІІ Англійським під Станфордбриджем. Але на цьому зв’язки руси з Англією не припинились. Невдовзі, коли Вільгельм Завойовник розгромив у переможній битві при Гастингсі Гаральда ІІ Англійського, два брати останнього і його донька Гіта втекли в Данію, й Київ надав їм свою підтримку. На цей час Київ налагодив стосунки з Данією, король якої Свен ІІ (1047 – 1075 рр.) одружився зі вдовою норвезького династа Гаральда Сміливого Єлизаветою Ярославною. За їхнім посередництвом англійська принцеса Гіта була просватана за онука Ярослава Мудрого – Володимира Всеволодовича (Мономаха). І сьогодні, оскільки Великобританії вдалося відсунути від престолу нащадків Вільгельма Завойовника й відновити династію Стюартів, до якої британці мають значний пієтет, нинішня королева Великобританії Єлизавета є 25-ю династкою-нащадком династії Рюриковичів. Королева Великобританії пам’ятає це й своїм походженням пишається.

Династичні зв’язки Ярослава Мудрого і його нащадків з часом все більше набували характеру міждержавних зносин і були проявом активної інтеграції Київської Руси у західноєвропейський політичний і культурний процеси. Для багатьох скандинавських конунгів, як і інших європейських монархів київський великий князь був одним з наймогутніших у Європі володарів, головним претендентом на титул «цесар» (Rex), еталоном государя. Саме таким він виступає, зокрема, в королівських сагах зводу «Хемскрінгли» та середньовічних європейських хроніках.

Проте чи не найвіддаленішим західноєвропейським партнером Київської Руси доби Ярослава Мудрого була Франція. Найяскравішим фактом, який доводить те, що між нею й Руссю існували дуже тісні стосунки, є знаменита історія про кохання й шлюб французького короля Генріха з донькою Ярослава Анною, про красу якої казали, що «подібної їй на світі немає». То була одна з дуже нечисленних за всю світову історію династичних пар, які кохали одне одного.

З іменем Анни Ярославни пов’язане й поширення в Європі високих культурних цінностей. Про це свідчить, зокрема, привезене нею в Париж так зване «Реймське євангеліє», писане кирилицею, на якому присягали при своєму вступі на престол французькі королі під час коронації. І донині французи віддають велику шану своїй королеві Анні, яку дуже люблять і яка привезла у Францію Київський княжий герб – тризуб, що став основою для знаменитого герба Французької монархії – трьох золотих лілій на білому полотні королівського прапора.

Ярослав одружив з різними європейськими династіями всю свою рідню, за що історики прозвали його «тестем Європи».

Стосунки з Константинополем.

Ярослав мав дуже амбітний і сміливий план завоювання Константинополя з метою посісти його трон і зробити столицею світової імперії. Але Східна Римська імперія в цей час була ще дуже сильною. У 1043 році Ярослав послав свого сина Володимира в похід на Константинополь. Але цей похід закінчився трагічно для русів. Греки взяли багато воїнів у полон і осліпили їх. Партія руського реваншу в Києві, яку очолювала княгиня Інгігерда, наполягала на тому, щоб Ярослав помстився грекам. Але Ярослав не став цього робити, через що Інгігерда навіть покинула його. То був останній похід великокняжої Руси на Константинополь. Ярослав налагодив стосунки зі Східною Римською імперією й від планів її завоювання відмовився.

У цілому, в зовнішній політиці Ярослав, незважаючи на те, що за життя князя Володимира Великого мав проблеми у стосунках з батьком, продовжував справу його життя, ведучи країну тими шляхами й уживаючи тих же зовнішньополітичних засобів, що їх накреслив князь Володимир. Нащадки назвали великого князя Ярослава Мудрим.

Разом з тим, слід мати на увазі, що колонізаційні процеси, спрямовані на оволодіння Чорноморським узбережжям, не набули для Києва свого логічного завершення. Більш успішною була його колонізація на північному напрямку, яка фактично не зустрічала протидії. Але вона викликала й масові переселення, перш за все, найбільш активного й пасіонарного елементу з русів з центру, що послаблювало Київ, який не зміг утримати за собою навіть гирло Дніпра й опинився під безпосередньою загрозою степових орд.

Таким чином, Київська Русь за дуже короткий історичний час – два століття – пройшла період виникнення й розквіту. На сході Європи сформувалась велика держава, що своїми кордонами сягала від Кавказу до Фінської затоки, від середньої Волги до Карпат і Кракова. Київська держава стала бажаним об’єктом і поважним суб’єктом зовнішньої політики багатьох країн. На її могутність мусили зважати визнані лідери Європи. То був закономірно й період розквіту київської дипломаті.

Період князювання Володимира, Ярослава й перших Ярославичів становить цілісну епоху в розвитку староукраїнської державності, яка характеризувалася припиненням далеких та виснажливих військових завойовницьких походів, спрямуванням зусиль на внутрішню консолідацію, піднесенням господарства і культури. Ці зусилля перетворили Київську Русь у найбільшу державу в тогочасній Європі.

Однак після смерті Ярослава Мудрого у 1054 році почнеться період міжкнязівської боротьби за владу, що у співдії з зовнішнім чинником (степові орди) поступово призведе до занепаду Київської держави, її розкладу й нарешті знищення Києва навалою монголо-татар у 1240 році. Це ознаменує собою завершення Київського періоду історії України.

Дата добавления: 2014-12-25