Засади конституційного ладу України

План

1. Конституційне право України: предмет, місце в системі національного права, джерела

2. Засади конституційного ладу України

3. Конституційний процес в Україні. Конституція України 1996 р. та її юридичні властивості

4. Громадянство України

5. Основні (конституційні) права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні

Кожна галузь права займає певне місце в системі національного права конкретної держави. Це місце визначається колом суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Конституційне право є провідною галуззю в системі національного права України, оскільки воно врегульовує відносини, пов'язані із здійсненням народовладдя, його політико-юридичними формами і гарантіями, включаючи відносини з організації та здійснення державної влади і місцевого самоврядування, визначення правового становища людини і громадянина в державі. Тобто, нормами конституційного права врегульовується, закріплюється устрій української держави.

Конституційне право України являє собою систему правових норм, які регулюють відносини владарювання, суть яких полягає в організації державної влади та місцевого самоврядування. Ці норми визначають об'єкт конституційних (основних) прав і свобод людини та громадянина, встановлюють систему політико-правових гарантій реалізації цих прав та свобод.

Оскільки людина визнається найвищою соціальною цінністю в державі, нормами конституційного права врегульовуються суспільні відносини, які виникають у зв'язку із закріпленням базового рівня основ правового статусу особи (розділ II Конституції України - "Права, свободи та обоє 'язки людини і громадянина "). Зміст основ правового становища особи складають ті правові інститути, які фіксують відносини, що існують між особою, з одного боку, і суспільством, державою, з другого. Конституційно-правовий зміст відносин, що виникають між особою та державою, обумовлюється інститутом громадянства або конституційно-правовим статусом особи як іноземця (біженця, іммігранта) чи апатрида (особи без громадянства).

Отже, громадянство є складовою частиною основ правового становища особи в державі, воно є юридичною підставою для розповсюдження на особу влади держави - як всередині країни, так і поза її межами. Наявність у людини громадянства України обумовлює розповсюдження на неї прав і обов'язків, закріплених законодавством нашої держави. Права і обов'язки займають центральне місце в характеристиці правового становища громадян. Причому, визначаються вони всіма галузями національної системи права:

Ø цивільним,

Ø адміністративним,

Ø трудовим,

Ø фінансовим та ін.

У зарубіжній юридичній літературі поряд з терміном "Конституційне право" використовується також термін "державне право". Як правило, застосування того чи іншого терміну пов'язується з наявністю або відсутністю конституційного ладу.

Основою конституційного права є конституція. Як і багато інших юридичних термінів, це слово прийшло до нас із Давнього Риму. Походить воно від лат. слова сопаїііиііо, що означає "устрій"', "установлення".

У Середньовічній Європі конституціями називали різного роду нормативно-правові акти, зокрема, постанови сейму Речі Посполитої. Вважають, що першими писаними конституціями - основними законами були Конституція США (1787р.), яка чинна й на сьогоднішній день, та Конституція Франції (1791р.)-

Конституція - це основний установчий юридичний акт держави. Преамбула Конституції України визначає її як Основний Закон нашої країни. Колена галузь українського законодавства мас свій виток у тому чи іншому положенні Конституції України. Конституція регулює найважливіші суспільні відносини в країні.

Серед усієї сукупності прав і обов'язків наших громадян особливе значення мають конституційні права і обов'язки (право на життя - ст. 27Конституції України; на свободу та особисту недоторканність - ст. 29 Конституції; право на власність, підприємницьку діяльність - ст. 41 та 42 Конституції; право на працю - ст. 43 Конституції; право на соціальний захист - ст. 46, право на житло - ст. 47 Конституції та ін.). Вони фіксують найбільш життєві зв'язки та відносини між суспільством, державою і окремою особою. Конституційні права і обов'язки записані не в звичайному законі, а в Конституції Основному Законі України. Вони виражають основний зміст правового становища особи в нашому суспільстві, тобто, закріплюють його основи. Тому називаються вони основними правами і обов'язками громадян. Власне, нормами конституційного права закріплюються не всі права й обов'язки людини, громадянина України, які втілюються в усіх галузях націо­нальної системи права, а лише основні права і основні обов'язки, тобто, конституційні права і обов'язки. До речі, в Основному Законі (абзаці ст. 22) зазначається, що права, свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Отже, суспільні відносини, що становлять основи правового статусу особи в Україні, складають першу групу відносин, яка входить в предмет конституційного права.

Будь-якій державі властива певна територіальна чи національно-територіальна організація, що найбільш повно забезпечує народовладдя. Конституційне право встановлює організацію території, тобто питання визначення її кордонів, зміни цих кордонів, форму держави, адміні­стративно-територіальний поділ її (ст.ст. 2; 5; 85 п.29; 92 п.13; 132; 133; ^34-139; 140 Конституції України). Звідси випливає, що другою групою суспільних відносин, які є предметом конституційного-правового регулю­вання, є відносини, що становлять державно-територіальний устрій України, тобто, визначають просторову сферу її владарювання, форму держави, її структуру, взаємовідносини держави з її складовими частинами, правове становище останніх, адміністративно-територіальний поділ.

Конституційне право регулює відносини, які виникають в процесі організації і здійснення державної влади і місцевого самоврядування (розділи ПІ-УІП, XI, XII Конституції України). Основними формами здійснення народовладдя в Україні є представницька система та безпосередня демократія. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку з втіленням цих форм в життя, є за своєю суттю конституційно-правовими. Вони, зокрема, виникають в процесі формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчої системи, а також в процесі багатогранної діяльності обраних народом представницьких установ:

Ø Верховної Ради України;

Ø Президента України;

Ø обласної, районної, міської, районної у місті, селищної та сільської рад;

Ø сільських, селищних, міських голів.

Підсумовуючи, можемо констатувати, що конституційне право України - це основна галузь права, норми якої закріплюють основи правового статусу людини і громадянина України, її державно-територіапьний устрій, встановлюють систему, основні принципи організації і діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, форми безпосередньої демократи.

Наука конституційного права, як галузева юридична наука, що являє собою систему знань про конституційно-правові норми, має своїм завданням вивчати конституційно-правові норми в дії, тобто, в процесі їх реалізації, передбачати шляхи їх зміни, доповнення адекватно до життєвих вимог і, таким чином, служити інтересам практики.

Крім того, наука конституційного права має справу не тільки з діючим правом, але й з його минулим історичним розвитком, тобто, враховує при формулюванні діючих конституційно-правових норм національно-державницькі традиції України. До речі, не випадковими є у вступному розділі Конституції України слова, що, приймаючи Основний Закон держави, Верховна Рада України спиралась на багатовікову історію українського державотворення.

На базі узагальнення досвіду, минулого і сучасного, наука зобов'язана формулювати закономірності роз витку конституційного права, перспективи становлення і розвитку національної української державності.

Отже, предметом науки конституційного права України є діюче конституційне право в процесі його виникнення, здійснення розвитку.

Джерела сучасного конституційного права України:

З метою вирізнення норм права і зазначення їх обов'язкової сили державою встановлюються певні форми вираження норм права. Зовнішня форма конституційно-правових норм - це сукупність тих засобів, за допомогою яких вони (ідеальні за своєю суттю взірці поведінки) узагальнюються й об'єктивуються у відповідну форму предметного існування. Такий спосіб зовнішнього прояву норм конституційного права називають їх джерелом.

Термін "джерело права" юриспруденції відомий давно. Ще римський історик Тіт Лівій назвав закони 12 таблиць джерелом привселюдного і приватного права.

Джерела права - форма закріплення (зовнішнього вираження), а також зміни або відміни правових норм. Джерело права - це корінь, від якого розгалужується право, фактор, що породжує право. Джерелом права с "правостворююче начало ". Більшість з джерел конституційного права виходять за межі права. Розуміння поняття "джерело права" може бути поширено на все, що має відношення до існування конституційно-правових норм, з точки зору їх причинного зв'язку. Це можуть бути: економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (державні органи, пріоритети в їх діяльності і т.п., соціальні групи, партії, об'єднання громадян тощо), психологічні (правосвідомість, менталітет українського народу, моральні

принципи, викладені на сторінках Біблії і т.п.), юридичні (законодавчі пам’ятки минулого, діюче законодавство України та зарубіжних країн).

Розглядаючи конституційне право України як галузь права, нас цікавитимуть виключно юридичні джерела, чинні на території України. Такими джерелами конституційного права в Україні вважаються чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи і норми.

Іноді конституційні закони поділяють на закони:

Ø інституційного профілю (наприклад, Закон "Про громадянство України", Закон "Про Президента України" та ін.);

Ø статутні закони (Закон "Про Кабінет Міністрів ");

Ø закони процесуального характеру (Регламент парламенту, Закон "Про вибори Президента України" тощо);

Ø закони, що вносять зміни і доповнення до конституційних законів.

Окремої уваги заслуговують акти, прийняті на місцевих референдумах, статути територіальних громад, рішення органів місцевого самоврядування.

Статут територіальної громади міста є актом локальної нормотворчості приймається територіальною громадою на підставі Конституції У країни та в межах Закону України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" для закріплення територіальної, організаційної, матеріально-фінансової основ самоврядування, статусу територіальної громади, системи місцевого самоврядування та різних форм здійснення територіальною громадою місцевого самоврядування, участі жителів території у вирішенні питань місцевого значення.

Акти територіальних громад, прийняті як рішення місцевих референдумів, сходів жителів і т.д., та акти органів місцевого самоврядування одночасно можуть виступати і джерелами муніципального права. Тому їх розмежування як джерел конституційного права та джерел муніципального права слід проводити за предметом правового регулювання, який закладений безпосередньо у їх змісті.

Джерелами конституційного права України є міжнародні договори. Конституція встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9).

Під терміном конституційний лад зазвичай розуміють такий порядок, при якому дотримуються права і свободи людини і громадянина, держава підпорядкована праву (є конституційною), сприяє утвердженню справедливих, гуманних і правових взаємозв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою.

Конституційна держава характеризується такими рисами:

Ø обмеженістю (підпорядкованістю) державної влади правом і народним суверенітетом;

Ø забезпеченням такої обмеженості відповідними гарантіями.

Поняття конституційного ладу не можна зводити лише до наявності чи відсутності конституції, воно має характеризувати реальну обмеженість держави консти­туцією, гарантованість прав і свобод людини і громадянина.

Державний лад - це система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами.

Конституційний лад передбачає наявність юридичної конституції, але не зводиться лише до факту її існування. Конституційний лад може набути реального змісту лише за умови:

1) демократичного характеру конституції та

2) реального дотримання її положень.

Засади конституційного ладу - це система основних принципів організації державної влади в конституційній державі, взаємовідносини держави з людиною, громадянським суспільством.

Дата добавления: 2014-12-25