Вступ та загальні проблеми сучасної фармакотерапії. Види фармакотерапії. Методи контролю ефективності фармакотерапії

Тема №1.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Головне завдання фармакотерапії - ознайомлення майбутніх провізорів із принципами медикаментозної терапії окремих нозологічних груп, що сприятиме підвищенню професійної підготовки фахівців, зіграє велику роль у забезпеченні ефективного і безпечного використання лікарських засобів.

У процесі вивчення фармакотерапії на основі теоретичного матеріалу, отриманого на кафедрах фізіології, патології, біохімії, мікробіології, фармакології, поєднуються знання етіології, патогенезу основних нозологічних одиниць із принципами їхньої лікарської терапії. За час навчання студенти засвоюють на пізнавальному рівні основні методи клінічного обстеження хворих, загальну симптоматологію і синдромологію найбільш розповсюджених захворювань, ознайомлюються з загальними принципами побудови діагнозу.

Сучасна фармакотерапія повинна бути строго індивідуалізованою і вибірною. Золоте правило «Лікувати хворого, а не хворобу», що донедавна було лише добрим побажанням, за допомогою нині використовуваного арсеналу лікарських засобів (ЛЗ) стає усе більш реально здійсненним.

Фармакотерапія як предмет ставить своєю метою підготовку фахівців, які володіють знаннями про основні симптоми і синдроми, методи діагностики і принципи медикаментозної терапії захворювань внутрішніх органів.

У процесі вивчення фармакотерапії студенти повинні засвоїти:

- Основи деонтології, етики відносин з медичним персоналом, хворими;

- Основні клінічні симптоми і синдроми найбільш розповсюджених захворювань;

- Загальні принципи діагностики захворювань внутрішніх органів;

- Загальні принципи інтерпретації результатів обстеження хворого;

- Види фармакотерапії (етіологічна, патогенетична, симптоматична, замісна);

- Основні фармакокінетичні параметри лікарських засобів, їх зміни при різній патології;

- Основні види лікарської взаємодії;

- Основні побічні прояви при призначенні найбільш розповсюджених лікарських засобів;

- Основні принципи і напрямки медикаментозної терапії захворювань.

Мета: Навчити студентівзагальним відомостям про етіологію, патогенез, симптоми, синдроми хвороби людини; ознайомити з видами фармакотерапії, медичною документацією.

І. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1. Предмет і завдання фармакотерапії. Взаємозв'язок фармакотерапії з медико-біологічними і клінічними дисциплінами.

2. Основні принципи етики і деонтології в медицині і фармації.

3. Загальні відомості про етіологію, патогенез, симптоми, синдроми і перебіг хвороби людини.

4. Поняття про хворобу – гостре і хронічне, основне і супутнє захворювання, ускладнення.

5. Методи клінічного обстеження хворих:

а) розпитування – скарги, дані анамнезу (анамнез хвороби, життя);

б) фізікальні методи дослідження – огляд, пальпація, перкусія, аускультація;

6. Лабораторні методи дослідження хворих (загальні аналізи, біохімічні дослідження). Їх практичне значення.

7. Інструментальні методи дослідження хворих: електрофізіологічні (ЕКГ), рентгенологічні, ендоскопічні і цитологічні, ультразвукові.

8. Методологія діагнозу – діагноз попередній, диференціальний, остаточний.

9. Основні види фармакотерапії: етіотропна, патогенетична, симптоматична, замісна.

АНОТАЦІЯ

ФАРМАКОТЕРАПІЯ – наука про використання лікарських засобів з метою лікування (діагностики, профілактики і лікування хвороб)

Від грецького pharmakon – ліки; terapeia – розділ медицини, який займається вивченням внутрішніх хвороб (діагностикою, профілактикою і лікуванням) Хвороба – стан організму, який характеризується функціональними і/або морфологічними змінами внаслідок дії патогенетичних факторів, який призводить до появи захисних реакцій

Хвороба завжди супроводжується обмеженням пристосування організму до умов навколишнього середовища, а також зниженням або втратою працездатності.

Етіологія – вчення про причини і умови виникнення хвороби.

Патогенез – сукупність процесів, які визначають механізм виникнення, течії і наслідків хвороби

Симптом – це прояв захворювання, яке виявляється за допомогою клінічних методів дослідження і використовується для діагностики і/або прогнозу захворювання

Виділяють симптоми:

- суб'єктивні (на них вказує сам хворий) – головний біль, нудота і др.;

- об'єктивні (виявляються за допомогою інструментальних, лабораторних і ін. методів дослідження) – високий АТ, протеїнурія і ін.

За часом появи симптоми можуть бути ранніми та пізніми, а по діагностичному значенню – неспецифічними (лихоманка, загальна слабкість і ін.), специфічними (біль в серці, біль в епигастрію) і патогномонічними - виявляються при конкретному захворюванні (ритм «перепела» - при мітральному стенозі).

Синдром – стійка сукупність низки симптомів з єдиним патогенезом. Синдром об'єднує групу симптомів, яка характеризує те або інше захворювання (задишка + болі у області серця + тахікардія + набряки = синдром серцевої недостатності).

Діагноз – визначення істоти хвороби і стану хворого на підставі його усестороннього медичного обстеження.

Перш, ніж приступити до постановки діагнозу необхідно:

- зібрати скарги хворого;

- з'ясувати анамнез захворювання;

- оцінити об'єктивні прояви захворювання (провести огляд хворого і оцінити дані інструментального і лабораторного досліджень)

Скарги – суб'єктивні відчуття (симптоми), які непокоять хворого і, на його думку, пов'язані із захворюванням.

Скарги збирають шляхом активного опитування хворого

Анамнез захворювання (anamnesis – спогад, історія) описує його початок і розвиток.

Анамнез захворювання з'ясовують шляхом активного опитування хворого

Огляд хворого дозволяє виявити об'єктивні прояви захворювання (зміна форми суглобів, набряки і ін.).

Дані інструментального і лабораторного досліджень дозволяють виявити додаткові об'єктивні прояви хвороби, що дозволяє підтвердити (або спростувати) діагноз захворювання.

Дата добавления: 2014-12-25