Плани кваліфікаційних робіт

Слово «план» (від лат. planum - площина), одне із значень якого розкриває взаємопов'язані, об'єднані загальною метою завдання, що конкретизує строки, порядок і послідовність виконання господарських програм, окремих робіт і технологічних операцій. Інше значення - послідовність проведення науково-дослідних робіт, композиція викладу матеріалу.

До початку складання загального плану дослідження доцільно розробити структуру програми, яка включає три складові:

1) методологічну (визначає наукову та практичну проблему, яка підлягає дослідженню; формулювання мети і завдання; загальні характеристики об'єкта; перевірка того чи виконувалися подібні проблеми іншими дослідниками та ін.);

2) методичну (розробка загального плану дослідження; методи збирання й опрацювання літератури та іншої інформації; етапи і процедури дослідження, аналіз методик дослідження іншими авторами та пропозиції щодо створення своєї та ін.);

3) організаційну (організація праці; графік виконання; підготовка рукопису; публікація результатів).

З урахуванням методологічних, методичних та організаційних вимог розробленої програми наукового дослідження приступають до складання загального та робочого плану.

План виконує кілька функцій:

Ø структурування дослідження (виділення частин роботи, розділів, пунктів, параграфів);

Ø логіка викладення матеріалу дослідження;

Ø розподіл часу на виконання роботи;

Ø визначення архітектоніки рукопису роботи.

Плани досліджень є важливою складовою творчої роботи студентів. Від плану залежить успішна діяльність у науковій сфері, оскільки добре складений план на 10-15 % визначає успіх к подальшому дослідженні обраної теми.

Складання плану вимагає певних інтелектуальних зусиль, але без цього етапу неможливо виконати навіть окремих найменших за обсягом наукових робіт. Навички у складанні планів формує у студентів логіку мислення та розширення кругозору, які закріплюються у процесі виконання наукової роботи в гуртках та піших формах наукової діяльності в навчальному закладі.

Загальний план роботи складають до початку здійснення наукових досліджень за обраною проблемою, в якій розкривають теоретичні та емпіричні питання, оскільки науковість його ґрунтується на логічному процесі розгортання системи знань під загального до конкретного.

Як правило, у науковій роботі теоретичні питання розглядають у першому чи кількох наступних розділах, де знаходять розкриття нові наукові факти, наукові проблеми, гіпотези й структура теоретичних положень дослідження.

Саме в такій послідовності викладений матеріал сприяє отриманню стрункого та цілеспрямованого знання і впровадження його у практику.

У розділах дослідження концентрують увагу на живому спогляданні (чуттєвому рівні) реальних явищ і процесів, які органічні пов'язані з логікою теоретичного пізнання, що наводяться у перших розділах будь-якої наукової праці.

Збирання фактів, їх опис, групування, узагальнення, систематизацію, моделювання відносять до емпіричного рівня пізнання. Будь-яке емпіричне дослідження спирається на факти (factum - лат. зроблене, звершене). Факти характеризують все різноманіття буття та зміни в ньому, які відбуваються як природнім шляхом, так і під впливом діяльності людини, у процесі мислення людини при вивченні природи, суспільства і пізнання властивості речей, явищ, процесів.

Факти дійсності - це події, речі, процеси, відношення та інші елементи, які відбуваються в реальності з конкретними об'єктами і пізнаються через органи відчуття людини як явища об'єктивного світу, в той час як наукові факти - це відображення у свідомості людини фактів дійсності за допомогою мислення, коли емпіричні факти оцінюють з позиції сутності, глибинних властивостей, відношень і перетворень. Такі факти перевіряють, усвідомлюють, осмислюють та фіксують у мові науки у вигляді емпіричних суджень. Наукові факти стають надбанням теорії, тоді, коли їх включають в логічну структуру системи знання на основі узагальнень і формування нових понять.

Причиною виникнення фактів є реальна дійсність - історичні події, діяльність людей, осіб, держави, діяльність підприємств природні явища і процеси. Важко вказати на такі факти, які б не становили інтересу для людей будь про що і в будь-якому ракурсі що стало причиною появи різних наук і число яких з кожним роком зростає.

Факти становлять собою перший етап дослідження, які на другому етапі проходять первинну обробку та оцінку з тієї чи іншої позиції вченого щодо господарської діяльності, яку описують у термінах наукової мови - класифікують за різними критеріями, вимірюють і виявляють залежності між ними, групують за факторами виробництва, кругооборотом капіталу, видами економічної діяльності, бізнес-процесами, актуальністю тощо на основі теорії науки, її законів, закономірностей, категорій, понять. Але потрібно усвідомлювати, що збирання фактів у системі обліку відбувається на відживших уявленнях про функціонування підприємства в умовах індустріальної епохи, коли К. Маркс узагальнив економічні процеси, що відбувалися в кругообороті капіталу і висвітлив у роботі «Капітал», ідеї якої ґрунтуються на аналізі діяльності підприємств 150 річної давності, через що вони неадекватно реальній дійсності відображають тенденції розвитку економіки в постіндустріальному і суспільстві. Чи не тому в останні десятиріччя все в більшій мірі економісти та менеджери відзначають недосконалість існуючої парадигми обліку?

Некритична оцінка фактів та їх взаємозв'язків дає спотворену картину реальності, що призводить до хибних висновків у практичній діяльності. В цих умовах потрібно домагатися у подальшому удосконаленні системи обліку сполучення наукової об'єктивності та сумлінності дослідників, а не бути апологетом тієї системи, яка піджила своє і стала гальмом у справі народження інформаційного менеджменту.

У системі обліку потрібно подолати консерватизм для чого факти рекомендовано вивчати в такому аспекті:

Ø не лише описувати та класифікувати відомі факти господарської діяльності, а й критично підходити до того, що відомо і що не відомо менеджерам про функціонування підприємства як об'єкта пізнання;

Ø вимірювати і співставляти фактичний та плановий максимально можливий обсяг отриманої інформації про життєдіяльність підприємства на основі трьох підсистем обліку - фінансового, управлінського і стратегічного;

Ø вивчати причино-наслідкові зв'язки між елементами системи господарської діяльності підприємства і проектувати інформаційні ресурси про них для потреб менеджмент верхнього, середнього і нижчого ієрархічних рівнів;

Ø доповнювати інформацію фінансового обліку інформацією і нових підсистем операційного й стратегічного обліку, що дає можливість розширити знання про функціонування підприємства і сприяти процесу інформатизації суспільства;

Ø формувати теорію отримання інформаційних ресурсів підприємства на основі міждисциплінарної взаємодії різних наук та виявлення законів, які управляють обліковими процесами.

Зазначені аспекти подолання консерватизму обліку, як науки, може сприяти прискореному процесу інформатизації суспільства та формуванню «економіки знань» через збільшення отриманої інформації про внутрішнє і зовнішнє середовище в рази підвищить ефективність роботи управлінської системи підприємства, а економіка країни стане більш керованою, оскільки зросте компетентність чиновників високого рангу.

Отже, вибір теми і складання плану повинні орієнтуватися не лише на сучасний стан розвитку науки, а й на її майбутній образ.

З формального боку плани можуть бути складними і простими. У якості простих служать плани, у яких зазначають лише окремі пункти, які нумерують у порядку їх розташування (наприклад, 1, 2, і...). Такий план використовують у рефератах та курсових роботах через їх невеликий обсяг (до 30-40 сторінок).

Складні плани можуть мати окремі частини, а в них - розділи пункти, підпункти. Нумерація може бути ускладнена через субординацію між частинами, розділами і пунктами плану: Наприклад, Частина 1. Розділи 1, 2, 3, 4,.

Пункти до розділу 1. Подають таким чином: 1.1; 1.2; 1.3.; до розділу 2. - 2.1; 2.2; 2.3.; до розділу 3. - 3.1; 3.2.

Якщо виділяють підпункти, то їх вказують в такому порядку підпункти до пункту 1.1 позначають: 1.1.1; 1.1.2; 1.1.3; до підпункту 2.1-2.1.1; 2.1.2 та ін.

Кількість розділів, пунктів, підпунктів, параграфів залежить від обсягу друкованого твору і замислу автора щодо розкриття змів роботи.

Методика складання робочого плану

Робочий план виконує надзвичайно важливу роль у структуризації змісту окремих розділів, якщо вони в загальному плані не деталізовані або недостатньо деталізовані. Це ж стосується й окремих пунктів наукового дослідження, які вимагають виділення окремих питань та зазначення обсягу рукопису й ілюстративного матеріалу.

Наприклад, в одному із пунктів розділу 1 «Наукові основи обліку запасів» у загальному плані зазначено пункт 1.1 таким чином:

1.1. Економічна сутність запасів промислового підприємства.

З цієї назви не ясно яку структуру має зміст рукопису.

У робочому плані в логічній послідовності можна виділити такі аспекти дослідження з розшифровкою тих питань, які вказують на те, що саме висвітлити, який ілюстративний матеріал навести, кількість сторінок, інформаційні джерела, строк виконання та інші дані. Такий план має довільну форму, яку обирає сам дослідник.

До кожного з підпунктів розділу наукової роботи, наведеного в загальному плані, доцільно виділяти не менше 10 питань у робочому плані. Це потрібно для того, щоб детально вказати на проблематику, яку розкриває дослідник, логіку викладу матеріалу, послідовність розкриття питань, доцільність ілюстрацій, календарний план написання, пошук літератури та інші питання.

Надзвичайно складним процесом є розробка теоретичної частини дослідження, оскільки теорія має складну структуру:

Ø використання вихідної основи - фундаментальні поняття, принципи, закони, рівняння, аксіоми, теореми та ін.:

Ø ідеалізований об'єкт - абстрактна модель об'єкта з його властивостями і зв'язками;

Ø логіка теорії - сукупність правил і способів доведення, спрямованих на виявлення сутності об'єкта; діалектики, взаємозв'язків і розвитку категорій, законів, принципів дослідження;

Ø сукупність законів і тверджень, які виведені як наслідок з теорії у відповідності до певних принципів;

Ø філософські установки, цінності та соціально-культурні основи.

На етапі розробки теоретичних основ дослідження відводять не менше 30% часу, оскільки він вимагає збирання, опрацювання й осмислення методів наукового пізнання, які відносять до філософських і теоретичних, що важко сприймаються тими, хто вільно не володіє науковим апаратом. Крім цього треба мати на увазі, що такі методи знаходяться поза змістом конкретних наук, а філософські й загальнонаукові методи вивчають в наукознавчих, соціальних, суспільних та інших науках, які не часто входять у сферу «вузьких» спеціалістів. Зокрема, економісти недолюблюють ці науки і не проявляють до них особливого інтересу, але теоретичні питання становлять ту наукову базу, елементи якої обов'язково потребують висвітлення у наступних конкретних розділах роботи.

Дата добавления: 2014-12-25