Вими компонентами

Десятки тися- ДУША в арахаїчно- Душа – це двійник тіла, що живе власним жит

чоліть до н.е. му розумінні тям та покидає тіло під час сну, непритомності,

Душа – це нематеріальна, незалежна від тіла життєдайна але не пізнавальна основа.

Кінець IY тис. ДУША В античну епоху ототожнювалась з атомом, во-

до н.е. гнем, повітрям, а в епоху середньовіччя – із свідо містю, як здатністю до рефлексії. Що таке душа і, що вона уявляє собою психологія свідомого ще не з*ясувала.

Перші століття СВІДОМІСТЬ Сукупність мотиваційних, пізнавальних та н.е. емоційних властивостей індивіда

Друга поло- ПОВЕДІНКА Сукупність реакцій у відповідь на зовнішні повина XIX ст. дразники. За деякими поглядами вони проти-

Кінець XIX САМОСВІДО- Система уявлень індивіда про себе, що регулює

століття МІСТЬ його стосунки з іншими людьми, ставлення до себе, образ власного “Я” з притаманними йому

когнітивними, емоційними та оцінково-вольо-

Початок ХХ ст. ОСОБИСТІСТЬ Соціальнозумовлена система психічних якостей і до теперішн. індивіда, яка формується і виявляється у пред-

часу метній діяльності та спілкуванні. Містить кому-

нікаційні, мотиваційні, характерологічні, само-

свідомісні, психологічні властивості суб*єкта

Останні два етапи розвитку психології – це вже наукова психологія, коли вона завоювала право на самостійне існування. В цей час склалась сукупність

наукових теорій, представники яких прагнуть дослідити сутність психіки, оп-рацювати методи її дослідження (насамперед експериментальний метод), відкриваються наукові заклади та школи, в яких досліджуються психологічні проблеми. В останній чверті XX ст. психологія заявляє про себе як про науку, що активно втручається у суспільне життя.

1.1.6. ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЇ

БІХЕВІОРИЗМ – напрямок, предметом психологічного дослідження якого вважається тільки те, що відповідає методам об’єктивного вивчення. Насамперед це поведінка – сукупність зовнішніх дій людини і тварини; реакції на зовнішні стимули та подразники.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ – напрямок, програма якого вивчення психіки як цілісної структури – гештальта (образ, цілісна форма). Головним положенням цієї школи є те, що гештальти, як первинні дані психіки, які не можуть бути виведені з компонентів цих гештальтів. Навпаки, властивості психіки визначаються саме структурою гештальту.

ГЛИБИННА ПСИХОЛОГІЯ – напрямок, засновником якого був З.Фрейд. Розглядає психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме, щой визначає в цілому зміст поведінки людини.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – напрямок, який визначає своїм предметом унікальність особистості, вбачаючи в ній активну свідому істоту, що відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Активність особистості, на думку представників гуманістичної психології, визначається її потребою у відносинах з іншими людьми, відчуттям необхідності постійного самовдосконалення, пошуку сенсу життя.

ДІЯЛЬНІСНА ПСИХОЛОГІЯ – напрямок психології, в якому, по-перше, стверджується, що психіка виникає тільки завдяки життєдіяльності, а, по-друге, що вона є функцієюмозку, який в свою чергу теж розвивається в процесі життєдіяльності.

ПАРАПСИХОЛОГІЯ – напрямок, який вивчає психічні процеси, явища, психічні стани, психічну діяльність та здібності глибинного несвідомого рівня.

Психіка являє собою біологічну енерго-інформаційну властивість мозку, а психічна діяльність здійснюється за допомогою несвідомих біопрограмних процесів та свідомості.

1.2.1. РОЗВИТОК ПОГЛЯДІВ НА ФІЗИОЛОГІЧНУ ОСНОВУ ПСИХІКИ

Р. ДЕКАРТ у XYII ст. французький вчений висунув припущення про те, що нервова система, керуючи життям організму, фунціює рефлекторно, що різні види діяльності організму є відповідями на ті чи інші подразники, та здійснюються завдяки участі певних відділів мозку.

І.М.СЄЧЄНОВ своїми дослідженнями показав, що в рефлекторному акті виділяються три ланки: перша – подразнення перетворюється в нервове збудження; друга – на основі процесів збудження і гальмування відбувається аналіз інформації і прийняття рішення; третя – виконуюча ланка, тобто передача команди до виконуючих органів. Об’єднання ланок назвали рефлекторною дугою.

І.П.ПАВЛОВ В першій половині XX ст. обгрунтував ідеї рефлекторної роботи вищих відділів головного мозку та винайшов метод об’тивного до слідження їх функціювання.

Н.А.БЕРНШТЕЙН обгрунтував ідею зворотного зв’язку при активній регуляції пове-

дінки організму, завдяки чому відбувається співставлення резуль-

тату дії з її попереднім планом. Це регулювання вчений назвав

принципом сенсорної кореляції і виклав його схематично у вигля-

П.К.АНОХІН В дослідженнях цього вченого стверджується, що рефлекторне кільце та принцип корекції є універсальним механізмом саморегулю вання всієї складної поведінки тварин і людини, і чим вище рі- вень розвитку психіки, тим досконаліший механізм саморегуляції.

НЕРВОВА СИСТЕМА – це інформаційно-регулятивний механізм організму, що складається з великої кількості (у людини біля 120 млрд.) взаємопов’язаних і ізольованих між собою нервових клітин – НЕЙРОНІВ. Нейрон має тіло, ядро, розгалужені паростки— ДЕНДРИТИ, які закінчуються застібками – СИНАПСАМИ. За їх допомогою здійснюється перехід збудження - нервового току (біотоку)- від одного нейрона до іншого.Та одного довгого нервового волокна – АКСОНА, кінцеві розгалуження якого(синапси) міняють мембранний потеціал інших нейроів або м*язових волокон. Міжнейронний простір мозку заповнюють менші від нейрона, за розміром, клітини – НЕЙРОГЛІЇ. Нейрони можуть бути РЕЦЕПТОРАМИ --датчиками (сприймачами) подразнення. Різні рецептори виконують різні функції. Одні перетворюють коливання енергії зовнішнього світу в нервові імпульси (електричні посилки, що проходять по нервових волокнах зі швидкістю від 3 до 100 м/с., частотою 460 кГц), які є закодованою інформацією про фізичні та хімічні властивості оточуючого світу. Інші – СЕНСОРНІ НЕЙРОНИ – проводять по нервах збудження від рецепторів до мозку. Треті – МОТОРН І, проводять по нервах команди мозку до м’язів та залоз внутрішньої секреції. І, нарешті, останні – ІНТЕРНЕЙРОНИ, здійснюють обмін інформаційними нервовими імпульсами між нейронами. Нервова система функціює як єдине ціле, але окремі її функції пов’язані з діяльністю певних її відділів. На безсвідомому рівні нервова система працює в автоматичному режимі. Структурна схема нервової системи зображена на таблиці 1.

НЕРВОВА СИСТЕМА ділиться на ПЕРИФЕРІЙНА (поєднує центральну нервову систему з рецепторами, м’язами і залозами) і ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА

Периферійна ділиться на ВЕГЕТАТИВНА (регулює роботу внутрі шніх органів та залоз)і СОМАТИЧНА НЕРВОВА СИСТЕМА (регулює рухи м'язів)

Вегетативна ділиться на СИМПАТИЧНА (мобілізує енергію організму) ПАРАСИМПАТИЧНА НЕРВОВА СИСТЕМА (заспокоює організм)

ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА відповідає за СПИННИЙ МОЗОК (поєднує периферійну нервову) та ГОЛОВНИЙ МОЗОК(інформувати про те, що відбувається в навколишньому середовищі та регулювати відношення організму з середовищем

В цілому нервова система виконує дві взаємообумовлені функції: взаємодії організму із зовнішнім середовищем (вища нервова діяльність) та об’єднання і регулювання роботи внутрішніх органів (нижча нервова діяльність).

Психічна діяльність базується на нейрофізіологічному механізмі як РЕФЛЕКТОРНЕ КОЛО, одні ланки якого забезпечують сприймання подразників, інші перетворюють їх в сигнали, треті – центральні - здійснюють планування, регулювання поведінки, четверті доводять команди центру до м’язів та залоз внутрішньої секреції, п’яті забезпечують зворотній зв’язок, завдяки чому корегуються дії організму.

Фізіологічним центром психічної діяльності є головний мозок вага якого в межах 1200 – 1400 гр.,товщина кори мозку 4-6 мм, площа кори мозку 0,25 квадратних метра яка налічує 15-20 мрд. нейронів.Функціональну організацію роботи мозку відображено в таблиці 2:

1 БЛОК	Енергетичний блок, який підтримує тонус, необхідний для нормальної роботи вищих відділів кори головного мозку (розміщений у мозковому стовбурі)	При пошкодженні функцій першого блоку увага стає нестійкою, з’являється байдужість, сонливість
2 БЛОК	Блок прийому, переробки і зберігання інформації (розміщений у задніх відділах обох півкуль, тім’яні, потиличні та скроневі відділи мозку)	Порушення нормальної роботи блоку призводить до втрати чутливості і глибокої втрати чіткості рухів
3 БЛОК	Блок, який забезпечує програмування, регулювання і контроль діяльності (розміщений у лобних долях кори)	Пошкодження блоку призводить до дефектів поведінки, зміни в сфері рухів

У психічному житті людини особлива роль належить лобним долям, пошкодження яких знижує розумові здібності, порушується особистісна сфера людини. Головний мозок має дві півкулі – ліву таправу.

ЗМІСТ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ ПІВКУЛЯМИ
ЛІВА ПІВКУЛЯ	ПРАВА ПІВКУЛЯ
Індуктивна обробка інформації Сприймання абстрактних ознак Послідовна обробка Аналітичне сприймання Сприймання часу	Дедуктивна обробка інформації Сприймання конкретних ознак Одночасна обробка Цілісне сприймання (загальне) Сприймання простору

Ліва півкуля – це «формальний логік», що розрізняє хибні вислювлювання і істинні, це орган рефлексії (відображення), свідомості та регуляції довільних дій і когнітивного (мислевого) навчання. Ця півкуля відповідальна також за почуття «ми», соціальну систему значень. Крім цього, з її роботою пов’язані позитивні емоції та почуття гумору.

Права півкуля в цілому відповідальна за підсвідомі процеси, мимовільну увагу і її розподіл. Тут забезпечується сприймання безперервної картини світу, мимовільна та емоційна пам’ять. Ця півкуля мислить чуттєво, образно, здійснює інтуїтивну перевірку гіпотез. Суттєво, що вона має справу з актуальним часом, діями «тут і тепер». Права півкуля – це півкуля правди, бо все вона сприймає серйозно. Тому це також півкуля об-раз і депресії.

Загалом, базовою функцією фізіологічної діяльності півкуль головного мозку є формування умовних рефлексів на базі інстинктів та безумовних рефлексів.

Нагадаємо, що рефлекси - це закономірні психофізиологічні автоматичні реакції організму на певні подразники, що здійснюються на несвідомому і свідомому рівнях

Якщо безумовні рефлекси з’явилися в процесі біологічної еволюції і передаються кожному організму в спадщину, то умовні рефлекси утворюються на основі безумовних рефлексів у процесі індивідуального життя. В основі виникнення умовного рефлексу лежить утворення нового, тимчасового нервового

зв’язку між двома збудженнями у ділянках кори великих півкуль головного мозку, замикання шляху між ними.

В цілому, для індивідуальних організмів, що мають нервову систему, з точки зору їх адаптації до навколишнього середовища, головне значення має саме умовно-рефлекторна діяльність. Саме вона дозволяє організмам пристосовуватися (адаптуватися) до безлічі динамічних умов, в яких вони існують. Активність умовно-рефлекторної діяльності зумовлена наявністю таких нервових процесів як збудження і гальмування. Збудження виникає завдяки впливу зовнішніх і внутрішніх подразників на рецептори, що приводить мозкові клітини, і пов’язані з ними робочі апарати організму, в діяльний стан. Гальмування також виникає під впливам зовнішніх та внутрішніх подразників, але результатом цього є пасивний стан нервових клітин та робочих апаратів організму.

1.3. ПСИХІКА ТА ЇЇ ГОЛОВНІ ОЗНАКИ Психіка -це здатність живих істот свідомо сприймати і відображати об*єктивний світ як він є, біологічно та чуттєво-емоційно реагувати і саморегулювати на цій основі свої психічні і психофізиологічні реакції та поведінку.

Психіка є результат довготривалого розвитку матерії. Суттєво, що різні форми матерії мають таку свою невід’ємну властивість як рух, а рух – це життя, засіб існування матерії. Саме в русі виникає необхідна властивість матерії, це відображення, бо інакше рух мав би тільки хаотичну направленість. Оскільки рух може виступати у механічному вигляді, фізичному(хвильовому), хімічному та біологічному, то й відображення буває механічним, фізичним, хімічним та біологічним. На певному етапі живої матерії виникає психіка як якісно нова форма відображення і яка породжує принципово нові механізми, що зумовлюють появу нових форм руху – поведінки живих істот.Взагалі походження психіки пояснюється наступним чином. Психіка сформувалась у процесі взаємодії (адаптації) найпростіших живих істот з навколишнім середовищем, завдяки чому суттєво вдосконалилась регуляція цього процесу, що забезпечило ефективну життєдіяльність тваринного світу. Психіка виникла як необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки живих істот, що сприяло виживанню та поліпшенню умов їхнього життя.

Психіку мають усі живі істоти, але психіка людини має суттєві відмінності. Так, до складу психіки людини входять такі її механізми як нетваринне відображення, проектування та опредмечення оточуючого середовища.

ВІДОБРАЖЕННЯ: 1) у людини воно має активний характер, пов’язаний з пошуком та вибором адекватних способів дій; 2) психічне відображення має випереджальний характер, забезпечує функцію, передбачену в діяльності та поведінці; 3) кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного відображення через суб’єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя; 4) у процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється і розвивається.

ПРОЕКТУВАННЯ: 1) основною функцією проектування є упорядкування і гармонізація змістів відображення відповідно до мети, дій чи діяльності людини; 2) проектування, як процес, це послідовність розумових або психомоторних дій, внаслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи.

ОПРЕДМЕЧУВАННЯ -це елемент свідомості й доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми: 1) матеріальна – до якої входять виробництво, фізична праця тощо; 2) психічна – створення та інтерпретація змісту відображення, вибір цінностей, розумових операцій, переживання; все, що є конструктивними елементами будь-якого утворення; 3) с творення самого себе – розвиток душевних і духовних потенцій, а також усунення різних форм відчуження.

Рівень психіч- ного відобра- ження	Природні умови виник- нення і функціювання	Зміст(форма) прояву	Вид активності організму
1. Елементарна сенсорна психіка	Нерв має вигляд електричного шнура в якому знаходяться дві ізольовані нитки нервного волокна по яких передаються прямі та зворотні командні психоенергетичні імпульси	Організм реагує подразненням на оточення, відчуває значимі для організму впливи у вигляді відчуттів (на дотик, укол).	Для цього рівня органнізму достатньо інстинктів, які передаються спадково і проявляються у моторно-сенсорних діях.
2. Перцептивна психіка	Нервова система має нервові вузли (ганглії), тобто гангліозна нервова система.	Психіка відображає світ у вигляді цілісних образів, а не лише окремих відчуттів.	Поряд з відчуттями і інстинктами з*яв- ляються більш складні і змінливі форми активності – навички, які набуваються індивідуальним досвідом.
3. Інтелект, який має 2 рівня: - практичний, наочний («ручний» інтелект) - притаманний для вищих тварин; - теоретичний, абстрактно-логічний, притаманний людині і, в деякій мірі, тварині	Нервова система ускладнюється до рівня центральної нервової системи, де кора головного мозку стає головним природнім органом, від якого залежить психічне відображення та реагування. Для другого рівня головною умовою є оволодіння мовою.	Організм здатний відтворювати та встановлювати міжпредметні зв*язки.	Інтелектуальна поведінка характеризуюється досить складною діяльністю, складними формами відображення дійсності, які проявляється в тому, що організм відображає не тільки окремі предмети, а й їх взаємовідносини, тобто міжпредметні зв’язки та ситуацію в цілому. Завдяки цьому можливе рішення проблем, задач різної складності, знаходити рішення в складних, в тому числі прихованих, неявних умовах.
4. Свідомість формується після народження, після мови і мислення	Виникає завдяки розвитку людини в суспільстві та засвоєння суспільних відносин і поведінки.	Відображення та відтворення суспільних зв’язків і відносин.	Суспільна поведінка, оволодіння та додержування суспільних норм, правил, цілеспрямованої діяльності.

Несвідомі психічні явища – це сукупність психічних явищ, станів і дій, непідпорядкованих свідомості людини. Це розум, що дається з народженням, тобто несвідоме мислення на основі генетичної пам*яті. Результатами його роботи є інстинктивна і безумовно рефлекторна діяльність, інтуїція, прогнозування. Природні задатки та мовна ерудиція формують розум (когнітивні процеси), а розум та інтуїція формують творчий інтелект (креативне мислення). 1.4.3. НЕСВІДОМЕ

Несвідомі механізми свідомих дій (Інстинкти) - Несвідомі чинники свідомих дій - Надсвідомі процеси - Неусвідомлювані автоматизми (Безумовні рефлекси) - Неусвідомлювані установки - Неусвідомлюване супроводження свідомих дій - Первиннні автоматизми - Навички

Несвідоме – це дії керовані генетичним умом. Це еволюційно сформована біологічна програмарозвитку тажиття людини; вроджена інстинктивна та рефлекторна поведінка організму, скерована на підтримку життєдіяльності та задоволення біологічних потреб. Субмодуль 2. ОСОБИСТІСТЬ І ДІЯЛЬНІСТЬ

Головною категорією психіки людини є, навіть, не категорія “ ПСИХІКА ”, а категорія “ОСОБИСТІСТЬ ”, тому що власне особистість і є носієм психіки, її виразником.

ОСОБИСТІСТЬ – це все розмаїття психічних проявів людини, що визначають єдність та безперервність її поведінки і переживань в тому вигляді, як це розмаїття сприймається самою особистістю, і іншими людьми.

Таким чином: з точки зору самої людини, особистість це її стійкі якості, що породжують у неї відчуття ідентичності (“моє”), єдності (думки, почуття, поведінка – це все частина мене самого) і унікальності (“Я”). З точки зору інших людей: ОСОБИСТІСТЬ – це сукупність психічних якостей, що відрізняють людей одне від одного.

ПСИХОДИНАМІЧНІ ТЕОРІЇ. Підвалини цих теорій були закладені австрійським психіатром З.Фрейдом та розвинуті його послідовниками – А.Адлером, К.Юнгом, Е.Фромом та ін. Головна задача цих теорій – вивчення рушійних сил особистості, на підставі яких формується її активність. Цей напрям опирається на ідею про те, що глибинною вадою поведінки особистості є неусвідомлювані мотиви. У З.Фрейда це інстинкти, у К.Юнга – неусвідомлений особистісний та суспільний досвід (колективне несвідоме), у Е.Фрома екзистенційні потреби та т.ін. Тобто, в цих теоріях визнається особлива роль НЕСВІДОМОГО, яке головним чином і зумовлює несвідому поведінку особистості.

БІХЕВІОРИСТИЧНІ ТЕОРІЇ. Біхевіоризм відштовхується від ідеї, що ПОВЕДІНКА людини є наслідком безперервної взаємодії між особистістю та її оточенням. Точніше кажучи, біхевіористи звертають увагу на те, що умови оточення людини формують її поведінку через навчання, а поведінка особистості, в свою чергу, формує її оточення. Тобто, людина і ситуація, в якій вона знаходиться, обопільно впливають одне на одного. Тому, щоб прогнозувати поведінку індивіда, треба знати як його характеристики взаємодіють з характеристиками оточення. Цим і повинна займатись, як вважають біхевіористи, психологія особистості.

ГУМАНІСТИЧНІ ТЕОРІЇ. Послідовники цього напряму не дискутують відносно впливу біологічних характеристик та оточення людини на її поведінку, а підкреслюють власну роль людини в визначенні своєї долі. В своїй концепції вони опираються на такі принципи: 1) особистість потрібно зрозуміти, відштовхуючись від її власного погляду на світ, її самосприймання та її самооцінки; 2) приоритетним напрямом дослідження особистості є її вибір, творчість та самоактуалізація, тобто все те, що вона робить сама; робити ставку на її саморозвиток; 3) методи вивчення особистості не повинні бути нейтральними до неї і тому дослідник повинен рахуватись з ціннісними критеріями їх використання; 4) мета психології – зрозуміти людину, а не прогнозувати і контролювати її поведінку.

КОГНІТИВНІ ТЕОРІЇ. Майже усі сучасні психологи, незалежно від їх філософських уподобань, визнають, що особистісні відмінності є також наслідком того, як індивідуми репрезентують інформацію, що надходить до них. Такі репрезентації звуться когнітивними структурами або схемами. При цьому одні з цих структур використовуються індивідами за для інтерпретації себе та свого оточення, а інші допомагають людині сприймати, організовувати та зберігати інформацію.

ПОТРЕБИ – це необхідність підтримки стабільності оптимальних параметрів життєдіяльності організму – комфортного стану.

Е. Фромм стверджував, що конфлікт між прагненням до свободи та прагнення зберегти безпеку визначає всю мотиваційну сферу особистості. Він описав п’ять екзистенційних потреб людини:

1. Потреба в установленні зв’язків. Для подолання ізольованості та відчуження людина прагне до зв’язків з іншими, заснованими на взаєморозумінні, співпраці та спілкуванні.

2. Потреба в подоланні перешкод ( натуральних чи придуманих ). В людині закладена потреба екстремальності, активного подолання всілляких перешкод на шляху до особистісного зростання, їй притаманний опір пасивності та інертності для того, щоб активно творити своє життя. Реалізація цієї потреби полягає в творчості, ризикованих діях, асоціальній поведінці, і ін.

3. Потреба в закоріненні (в „коріннях”). Люди прагнуть відчувати себе невід’ємною часткою світу. Після розриву симбіотичних зв’язків з матір’ю, потреба в зехищеності доповнюється більш складною духовною потребою відчуття стабільності та надійності відносин з реальним оточенням.

4. Потреба в ідентичності. Потреба в тотожності з самим собою, усвідомлення особистої унікальності, розуміння того, ким людина є насправді.

5. Потреба в системі поглядів та вірності (відданості). Людині необхідна система орієнтацій в оточуючому світі, особистий погляд на природу і суспільство, а також об’єкт, у відданості якому людина бачить сенс життя.

Найбільш змістовний перелік потреб належить Х. Мюррею:

1) домінантність – прагнення контролювати, здійснювати вплив, перешкоджати, обмежувати;

2) агресія – прагнення до самоутвердження за рахунок приниження інших;

3) пошук дружніх зв’язків – прагнення зблизити людей, ліквідувати перешкоди між ними;

4) відторгнення інших – прагнення відхилити будь-які спроби зблизитися з боку інших людей, недовірливість, підозрілість;

5) автономія – прагення звільнитися від будь-яких обмежень;

6) пасивне підкорення – підкорення силі, прийняття долі, визнання особистої нездатності;

8) потреба у досягненнях – прагнення досягти чогось більшого, бути послідовним та цілеспрямованим;

10) потреба в іграх – бажання розваг, психоемоційний відпочинок, психічне і психофізіологічне задоволення;

11) егоїзм (нарцисизм) – прагнення ставити свої особисті інтереси вище за інші, зосередженість на собі, самозадоволеність, самореклама;

12) соціальність – нехтування особистими інтересами задля інтересів і цінностей групи, спрямованість та турбота про інших (альтруїзм, емпатія і ін.);

13) потреба пошуку захисника (покровителя) – очікування поради, допомоги, беззахисність, пошук втіхи, уважного ставлення;

15) потреба запобігати покарання – соціальна боязливість, утримання особистих дій з метою запобігти засудження, покарання, прагнення рахуватися з думкою оточуючих;

16) потреба самозахисту – прагнення відстоювати свої права, думки, індивідуальної свободи, посилання на обставини, захищатися;

17) потреба в подоланні поразок і запобіганні невдач – прагення до самостійних дій, самоповага, честолюбність;

18) потреба в запобіганні небезпеки – боягузність, трусливість;

19) потреба у порядку – прагнення до акуратності, упорядкованості, точності, краси;

20) потреба висловлювати судження – прагнення ставити питання і відповідати на них, схильність до узагальнення, абстрагування, захоплюватися „вічними проблемами”.

За функціями та формами прояву розрізняють потреби:

4) екстравертні – спрямовані на зовнішній світ та інших людей.

Потреба проявляє себе в нервово-психічному напруженні (настрій, скарга, розбірки та ін.) і чисто психологічно – у формі мотиву поведінки. Інакше кажучи, якщо потреба – це нестаток в чомусь конкретному, то мотив – це обгрунтування рішення задовольнити зазначену потребу. Це означає, що перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживе складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні потреби і дії, спрямованої на її задоволення. Таким чином, схема переходу потреби в мотив є такою:

ПОТРЕБА (нестаток у чомусь, бажання чогось)

Отже в основі будь-якої поведінки лежать потреби, що психологічно виявляються як мотиви, які в свою чергу, реалізуються в низці психологічних явищ: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках.

ІНТЕРЕС - емоційне сприймання предмету потреби, тобто інтерес виникає тоді, коли його об’єкт викликає емоційний відгук. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне і це співвідношення дає змогу виділити безпосередні та опосередковані інтереси, які тісно пов’язані між собою. БЕЗПОСЕРЕДНІІНТЕРЕСИ пов’язані, передусім, з емоційною привабливістю поведінки, спрямованої на відповідний об’єкт. ОПОСЕРЕДКОВАНІ ІНТЕРЕСИ стосуються результату поведінки, тобто в них переважає компонент розуму.

ПРАГНЕННЯ – це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої діяльності, які можуть домінувати протягом досить тривалого часу в житті людини. Суттєво, що, залежно від змісту цілі та її усвідомлення, прагнення може набути вигляду потягу або бажання.

ПОТЯГОВІ властивий невисокий рівень усвідомленості цілі. Він переживається як неясний емоційний порив, незадоволення існуючим станом речей. Тому самі по собі потяги не спонукають особистість до цілеспрямованої активності. Вони можуть бути лише основою для активності, яка змушує суб’єкта хоча б орієнтовно виявити “зону пошуку” того, чого йому не вистачає, опредметити свій невизначений стан, який проявляється в потязі.

БАЖАННЯ, на відміну від потягу, становить більш - менш чітке усвідомлення цілі і в своїх найвищих проявах, які називають хотінням, спонукають до вольових дій, спрямованих на досягнення значущих цілей.

Чільне місце в житті людини займає такий різновид мотивів як ПЕРЕКОНАННЯ, що становлять основу соціогенних, за своїм походженням, мотивів і втілюють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своїх внутрішніх позицій, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про природу, суспільство і людину, тобто світогляд.

СВІТОГЛЯД і пов’язані з ним переконання мають складну психологічну структуру, яка складається з трьох основних компонентів: когнітивного (знання); емоційного (психічна оцінка, ставлення) і поведінкового (вольовий, дієвий). Це важливо підкреслити, бо досить поширена помилка ототожнення переконань зі знаннями. Але в дійсності знань не достатньо для формування переконання. Знання, щоб стати переконаннями, повинні пройти особисту перевірку. Крім того, людину ще треба навчити реалізовувати свої знання і тільки тоді вони стануть переконанням. Знання одержані від авторитетної особи, чи з літератури породжують віру. Знання не усвідомлені особою формують «сліпу» віру. Важливу роль у мотиваційній сфері особистості відіграють установки, які являють собою певну організацію неусвідомленого досвіду людини.

УСТАНОВКИ – це несвідомий стан готовності людини сприймати певні явища, предмети, поради, ідеї, думки, оцінювати їх та діяти певним чином задовольняючи свої потреби. Установка виникає внаслідок певного передбачення (прогнозування) людиною майбутніх подій, що забезпечує стійкий, цілеспрямований та більш успішний характер протікання діяльності.

Установка, яка базуються на емоціях, сприймання “серцем, а не розумом”— афективна установка. Взагалі існує багато джерел установок, що базуються на емоціях. Їх основні риси: 1) вони не засновані на раціональному спостереженні; 2) в їх змісті відсутня логіка; 3) вони часто пов’язані з моральними цінностями, тому їх заперечення є заперечення моральних засад. Якщо установка базується на основі моральних переконань, то її в підкріпленні базової системи цінностей людини – це зовнішньодійова установка.

Установки характеризуються не тільки різним походженням, але й різною мірою їх стійкості. Відомо, що чим доступніше установка в нашій пам’яті, тим вона стійкіша. І навпаки, чим складніше викликати спогад відносно якоїсь ус-тановки, тим легше її змінити.

Установка, як напрямок активності, проявляється на усіх рівнях психічної діяльності – від сенсорно-перцептивного до соціально-психологічного. На соціально-психологічному рівні установка характеризує степінь включення людини в соціальне середовище і має назву АТТИТЮДУ. Це поняття відображає наявність спільного ставлення людей до соціальної ситуації традиції та звичаї. Функціювання аттитюдів забезпечує людям, що входять в одну соціальну групу, основу для координації та організації їх дій (система життєвих цінностей – тобто того, до чого людина прагне, на що орієнтує своє життя).

КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС, стан психічного дискомфорту. І тоді виникає поведінка, що спрямована на його ліквідацію. Так ми можемо не сприймати нову інформацію, якщо вона суперечить нашим сталим поглядам, або інтерпретувати її таким чином, щоб вона складала звичну для нас картину. СПРЯМОВАНІСТЬ – це система домінуючих мотивів людини, які виступають стержнем структури особистості, на якому вибудовується вся архітектура її мотивів. Це означає, що мотиви, які має людина, мають досить дійову ієрархію, а тому наша конкретна поведінка завжди залежить не від одного якогось мотиву, а від його співвідношення з іншими.

Існує багато спроб визначення ієрархії мотивів, яка була б загальною для усіх людей. Так, біхевіорисське трактування акцентує увагу на ієрархії зовнішніх мотивів (винагорода, покарання), когнітивна – на потребах кожної людини в знаннях та розумінні довкілля, гуманістична – на внутрішніх мотивах (прагнення незалежності, розвитку, відповідальності, тощо). Найбільш поширеною версією, в цьому сенсі, є піраміда потреб (мотивів) А.Маслоу, що відноситься до гуманістичного трактування (рис. 4). В піраміді відображені фундаментальні потреби, тобто ті, що мають всі люди. Індивідуальний розвиток передбачає проходження від нижніх щаблів до вищих (самоактуалізації). До того ж задоволення первинних (нижчих) потреб є необхідною умовою переходу до реалізації вищих. Окрім того, всю мотиваційну сферу людини А.Маслоу поділив на дві підсистеми: 1) дефіцитарна мотивація потреб, пов*язана з компенсацією дефіциту внутрішніх ресурсів і 2) мотивація росту (в основі потреби росту), пов*язана з розширенням життєвого досвіду і удосконаленням наявних можливостей людини. Друга підсистема мотивів (потреб), яка розглядається в поєднанні з вищими цінностями особистості, має назву метамотивація (мета потреби). Метамотиви визначають спрямованість поведінки людини на пошуки сенсу, істини, краси, самопізнання, самоудосконалення