Застосування цивільного законодавства

Дія норм цивільного законодавства

Норми цивільного законодавства втілюються у практичне життя шляхом реалізації закріплених у ньому приписів з моменту їх вступу у дію. Офіційне оприлюднення актів цивільного законодавства здійснюється шляхом опублікування в офіційних засобах масової інформації «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», «Урядовий кур’єр». Порядок набрання чинності законами визначається ст. 94 Конституції України – «закон набирає чинності через 10 днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування». Оприлюднення здійснюється після включення актів до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Дія цивільного законодавства в часі

Ст. 58 Конституції України містить положення про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Норми ЦК, за загальним правилом, мають застосовуватися лише до тих відносин, що виникнуть після набрання ним чинності. Як виняток, у «Прикінцевих та перехідних положеннях до ЦК України» передбачається надання зворотної сили окремим нормам ЦК.

Дія цивільного законодавства в просторі й за колом осіб

Законодавство поширює свою дію на всю територію України, однак територія акта може бути обмежена. Дія законодавства поширена на всіх осіб, що перебувають на її території. Однак він може застосовуватися до певної групи суб'єктів (ЗУ “Про захист прав споживачів”).

Застосування норм права – це одна з форм реалізації права, що є активним здійсненням тих правил поведінки, які сформульовані в правових нормах. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, окрім випадків, якщо договір або акти цивільного законодавства не встановлюють межі (ст. 13, 14 ЦК). Цивільному законодавству властива диспозитивність правового регулювання, що є правилом, диспозитивні нормивизнають повну свободу особи, та обмеження цієї свободи встановлюються імперативними нормами як виняток, також особа може сама себе обмежити договором. Диспозитивні норми надають рекомендації щодо здійснення особою своїх цивільних прав, передбачають «запасні, резервні» правила поведінки на той випадок, якщо особа не скористається свободою самостійно визначати свою поведінку. Особа може дотримуватися цих норм, може відступити від положень цивільного законодавства, а може вільно, на власний розсуд здійснювати свої права відповідно загальним засадам цивільного законодавства. Диспозитивність висловлена словами «якщо інше не встановлено договором», або якщо у нормі відсутні заборони, або якщо обов’язковість цієї норми не випливає із її змісту або суті відносин між сторонами. Імперативність, як правило, виражена у вигляді тих чи інших заборон (наприклад, «не має право», «не може бути», «лише» тощо). Імперативні норми цивільного законодавства встановлюють межі, за які не можна виходити учасникам цивільних відносин при здійсненні цивільних прав та обов’язків, при укладенні договорів, якщо в цих нормах прямо вказано про це. Також імперативними будуть норми у разі, якщо їх обов’язковість випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами, тобто при порушенні цієї норми змінюється суть відносин, це вже будуть інші відносини. Наприклад, у статтях ЦК, що регулюють відносини купівлі-продажу, не встановлена заборона безоплатно передавати речі у власність, однак така умова суперечить суті договору купівлі-продажу, це буде дарування.

Тлумачення правової норми – це діяльність із аналізу, з'ясування або роз'яснення (інтерпретації) її змісту з метою правильного застосування й реалізації норми. Така діяльність є важливою під час дебатів сторін у суді, обговорення справи суддями при винесенні рішення, надання юридичних консультацій тощо. Офіційне тлумачення компетентними органами є обов’язковими лише в тому розумінні, що містять офіційну державно-владну позицію щодо розуміння змісту правових норм і зобов’язують суб’єктів так само сприймати зміст норми, при цьому не з'являється нова норма. Легальне (делеговане) тлумачення – це тлумачення, засноване на спеціальному повноваженні, яким закон наділяє певний орган – Конституційний Суд України, що не приймав акт цивільного законодавства. Рішення, висновки цього Суду є обов’язковими до виконання, як і всі інші судові рішення, що ухвалюються іменем України.

Роз'яснення правової норми – це зовнішнє, документально оформлене юридичне тлумачення, наприклад, письмова юридична консультація. Пленум Верховного Суду України має право давати нормативні роз'яснення з питань судової практики, яке є обов’язковим для судів, та казуальні (індивідуальні) роз'яснення, розраховані тільки на той випадок застосування права, із приводу якого роз’яснюється її зміст. Однак казуальне тлумачення не є прецедентом, не має обов’язкового застосування для всіх інших судових органів при вирішенні подібного спору, воно має рекомендаційний характер.

Аналогія права – це такий засіб заповнення прогалин закону, коли керуються не конкретними нормами, а загальними засадами та сенсом цивільного права, вимогами добросовісності, розумності та справедливості. У ст. 11 ЦК визначено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, не передбачених цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки, тобто, якщо певні відносини є цивільно-правовими та вимагають юридичного рішення. В основі правових аналогій лежить доктрина цивільного права, яка надає розуміння права, сприяє збереженню та утвердженню цінностей суспільного співжиття. Доктринальні основи цивільного права допомагають зрозуміти, пояснити складні правові явища.

Аналогія закону – це поширення судом на відносини, що безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламентують подібні відносини. Аналогія права й закону в цивільному праві підтверджується принципом: дозволено все, що не заборонене законом (ст. 8 ЦК). Суди не можуть відмовити у цивільному правосудді, посилаючись на відсутність конкретного закону. Напроти, у кримінальному праві аналогія не застосовується, діє правило: «немає закону – немає і злочину», оскільки це право має справу із протиправними злочинними діями, тому поведінка, що не кваліфікується Кримінальним кодексом та іншими законами як злочинна, не може бути підставою для застосування покарання за аналогією.

Дата добавления: 2014-12-25