Відмежування цивільно-правових відносин від інших відносин

Предметом цивільного права як галузі права є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК).

Також будуть предметом цивільного права:

· майнові відносини, що відповідають загальним засадам цивільного законодавства, хоч цим законодавством не передбачені. Відповідно до теорії розподілу права та законута визнанні, що право може існувати поза законодавством, у ч. 1 ст. 11 ЦК встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

· Майнові відносини, що врегульовані іншими галузями права, якщо вони мають майновий зміст та ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, диспозитивності тощо, незалежно в якій сфері ці відносини реалізуються, земельні, корпоративні, господарські, природоохоронні, цінно-паперові та інші.Наприклад, відносини, пов’язані з убивством людини, поряд з кримінальним правом, будуть регулюватися цивільним правом у тій частині, що стосується відшкодування витрат на поховання, відшкодування моральної шкоди тощо.

Не є предметом цивільного права:

· майнові відносини, які врегульовані іншими галузями права, та не відповідають загальним засадам цивільного законодавства, засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також податкові, бюджетні відносини, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1 ЦК);

· інші суспільні відносини, предмет яких не можна оцінити грошима, та вони не пов’язані з особистістю особи. Наприклад, відносини між членами футбольної команди не будуть регулюватися цивільним правом, доки між ними не буде майнових відносин та не буде порушення особистих немайнових прав.

Для встановлення галузевої належності відносин треба звертати увагу не на предмет відносин (речі, грошові кошти та інше майно), а на метод правового регулювання, треба перевірити, чи є у відносинах юридична рівність, вільне волевиявлення та майнова самостійність. Наприклад, хоч трудові відносини також є майновими, але працівник не є майново самостійним, всім необхідним для праці його забезпечує роботодавець, між роботодавцем та працівником існують відносини підлеглості, субординації, контролю. Але треба зазначити, що у більшості норми трудового права є приватноправовими.

3. Елементи (структура) цивільних правовідносин

Цивільне правове відношення складається з 3-х обов'язкових елементів:

1) суб'єктів, 2) об'єкту, 3) змісту (суті).

Суб’єкти цивільного права або правовідносин – це юридично рівні, майново самостійні учасники цивільних відносин, які мають право вільно виявляти свою волю. Це такі учасники цивільних відносин, як фізичні особи, юридичні особи та інші особливі суб’єкти цивільного права (ст. 2 ЦК). Суб'єкти цивільних правовідносин мають цивільні права та обов'язки.

Кредитор – це учасник, що має права, є активним суб'єктом або суб'єктом права.

Боржник або дебітор – це учасник, на якого покладені обов'язки, називається пасивним суб'єктом або суб'єктом обов'язку. Як правило, немає прав без обов’язків, суб'єкт в одному правовідношенні має права та обов'язки одночасно, виступає і як зобов’язана, і як уповноважена особа.

Фізична особа – це людина, учасник цивільних відносин, незалежно від громадянства та інших ознак (статі, віку, національності, фізичних можливостей тощо).Фізичними особами є громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які користуються рівними особистими немайновими та майновими правами.

Юридичні особи – це організації з характерними юридичними ознаками, що визнаються учасниками цивільних відносин як особи. Якщо фізичні та юридичні особи відносяться до осіб приватного права, то існують інші особливі суб’єкти цивільного права, що відносяться до юридичних осіб публічного права, це держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні утворення (громади), іноземні держави та міжнародні урядові та неурядові організації. Юридичні особи публічного права здебільшого виступають пасивними учасниками, однак вони не мають переваг, є юридично рівними у цивільних відносинах.

Об'єкти цивільних правовідносин – це матеріальні або нематеріальні блага, усе те, із приводу чого у суб’єктів правовідносин виникли суб'єктивні права та юридичні обов'язки внаслідок настання юридичних фактів (дій та подій).

Змістом цивільних відносин є майнові права та обов’язки, що завжди мають суб’єктивний характер, оскільки виникають, змінюються, припиняються у конкретних суб’єктів внаслідок юридичних фактів (дій та подій). Структура змісту може бути простою – одне право та один обов’язок, або складною – учасники правовідносин мають декілька прав та обов’язків.

Суб'єктивні цивільні права – це юридично забезпечені права, які належать не особам взагалі, а конкретній особі, що приймає участь у правовідносинах на підставі юридичних фактів, наприклад, право власності може виникнути на підставі спадкування. Суб’єктивні права конкретні й означають наявність конкретних правомочностей стосовно цілком певних благ, що є об’єктом цих прав.Правилом у цивільному праві є свобода, а дозвіл, обмеження, заборона є винятком, тому суб’єктивні цивільні права не можна вважати мірою дозволеної поведінки. Ці права конкретного суб’єкта треба відмежовувати від об’єктивного права, як сукупності правових норм, які існують як об’єктивний факт, незалежно від дій конкретного суб’єкта або інших юридичних фактів.

Зміст суб'єктивних прав особи містить у собі єдність можливостей, а саме:

Ø право на власні дії – право на свободу поведінки вповноваженої особи, якщо це право не обмежене законом або договором;

Ø право на чужі дії – право вимагати виконання обов'язків іншими особами;

Ø право на захист – можливість вимагати застосування засобів державного примусу.

Суб'єктивні цивільні обов'язки – це міра необхідної, належної поведінки зобов'язаної особи, зазначена законом або договором, для задоволення інтересів уповноваженої особи, що виявляється в активних чи пасивних діях.

Ця міра поведінки складається з єдності елементів, що є необхідністю:

- обов'язку діяти активно (як правило);

- обов'язку дотримуватися певних вимог;

- обов'язку звітувати, нести відповідальність.

Юридичний обов’язок, покладений на особу, забезпечує здійснення суб’єктивного цивільного права іншої особи, яка має право вимагати це здійснення. Суб'єктивні права та обов'язки пов'язані між собою та із правом в об'єктивному розумінні, тобто нормами права, у яких вони передбачені. Як правило, немає прав без обов’язків та обов’язків без прав; обов’язки однієї особи кореспондують правам іншої. Наприклад, обов’язок продавця передати товар кореспондує праву покупця вимагати товар. Особа стає зобов'язаною внаслідок закону (наприклад, не завдавати шкоди іншим) або договору (наприклад, повернути борг).

Приклади елементів цивільних правовідносин. 1). Суб’єктами цивільно-правових відносин купівлі-продажу є продавець та покупець, об’єктом цих відносин є товар та гроші. Змістом цих відносин є майнові права продавця вимагати оплату за товар, майнові права покупця вимагати передання товару та відповідні обов’язки сторін. 2). Суб’єктами цивільно-правових відносин власності є власник та всі оточуючі-невласники, об’єктом цих відносин є річ, майно та інші блага. Власник має майнові права вимагати від оточуючих осіб не порушувати його право власності, а ці особи мають майнові права вимагати, щоб власник, здійснюючи свої повноваження, не спричинював їм шкоди, цим правам кореспондують відповідні обов’язки.

Дата добавления: 2014-12-25