Умови дійсності правочинів

У цивільному праві діє презумпція, що дія особи є правомірною, якщо її недійсність не встановлена законом або якщо вона не визнана судом недійсною. Ця презумпція відповідає принципу приватного права: дозволено усе, що прямо не заборонено законом. Спростування презумпції передбачається шляхом визнання неправомірності, недійсності правочину прямим приписом закону або судом.

Правочини є дійсними, якщо дотримані такі вимоги:

· щодо законності змісту правочину – учасники повинні враховувати вимоги щодо здійснення цивільних прав, зміст правочину не повинен суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадянського суспільства;

· щодо цивільної дієздатності суб'єктів до вчинення правочину – фізичнаособа, яка його вчиняє, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; юридична особа має загальну правоздатність, може вчиняти правочини, якщо їх вчинення не суперечить її правовому статусу, якщо не треба отримувати спеціальну ліцензію тощо;

· щодо відповідності волі та волевиявлення; тобто формування волевиявлення учасника правочинумає бути вільним від чинників, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину (омана, обман) або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності (погроза, насилля) відповідність форми вчинення правочину вимогам закону;

· щодо спрямованості правочину на реальне настання правового результату. Кожний правочин має правову ціль, яка повинна бути законною та досяжною;

· щодо захисту прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб. Правочини, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити інтересам вказаних осіб;

· щодо дотримання передбаченої законом форми правочину.

Параграф 2. Правові наслідки протиправної дії (недійсності правочину)

1. Засади визнання дії протиправною (правочину недійсним)

Протиправні дії (недійсні правочини) – це такі дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на трансформацію цивільних прав та обов'язків, але не визнаються правочином, оскільки їх недійсність встановлена законом або судом. Недійсними можуть бути визнані тільки здійснені дії (укладений правочин).

Відмову від правочину слід відрізняти від протиправних дій (недійсності правочину). Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього на свій розсуд. Однак, якщо такою відмовою порушено права іншої особи, ці права підлягають судовому захисту.Якщо особи вчинили дво- або багатосторонній правочин, то відмовитися від нього сторони мають право за взаємною згодою, а також у випадках, передбачених законом.

Елементи правочину. Правочин як правовідношення складається з чотирьох елементів: суб’єктів (осіб, які беруть участь у правочині), суб’єктивної сторони (єдності волі та волевиявлення), форми, змісту. Протиправність, правові недоліки-дефекти елементів цього правовідношення призводять до визнання цих дій протиправними (правочину недійсним).

Залежно від порушення вимог щодо дійсності правочину визначаються такі

засади визнання дій протиправними (правочину недійсним):

1) дефекти (недоліки) суб'єктного складу, якщо у сторін правочину недостатній обсяг дієздатності (у фізичних осіб) та правоздатності (у юридичних осіб), дефекти захисту малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних осіб, а також якщо правочин вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою. Так, ст. 221 ЦК передбачає нікчемність правочину, вчиненого малолітнім за межами його дієздатності і не схваленого його батьками або опікуном;

2) дефекти (недоліки) форми правочину, що стосуються оформлення правочину як документу, у письмовій формі, у нотаріальній формі, державна реєстрація документу, якщо така формальна вимога встановлена законом та її недотримання тягне недійсність дії. Наприклад, недотримання письмової форми тягне нікчемність правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язання, кредитного договору, недотримання нотаріальної форми тягне нікчемність договорів про відчуження нерухомості;

3) дефекти (недоліки) у формуванні волі – якщо правочини вчинені без внутрішньої волі на їх вчинення, та внутрішня воля особи сформувалася у правочинах неправильно (наприклад, якщо особа не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, або діяла під впливом обману, насильства, погрози, або правочин вчинений особою під впливом тяжкої обставини та цій правочин був вкрай невигідним для цієї особи, також, якщо правочин обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки);

4) дефекти (недоліки) змісту правочину (незаконність, аморальність); недолік, якщо ціль, зазначена у правочині, є недосяжною; недолік порядку укладення правочину, недолік; якщо існує невідповідність умов правочину вимогам законодавства, наприклад, фіктивні, удавані правочини, правочини, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави, суспільства, здійснені в обхід закону. Так, умови ліцензійного договору, що суперечать положенням ЦК, є нікчемними (ч. 9 ст. 1109 ЦК).

Види протиправних дій (недійсних правочинів) за ступенем недійсності

та правових наслідків:

Ø нікчемні (абсолютно або безумовно не дійсні з моменту їх вчинення) – цедії (правочини), недійсність яких встановлена законом. Визнання нікчемного правочину недійсним у судовому порядку законом не вимагається, ця недійсність настає сама собою. У випадках, встановлених законом, нікчемними є такі правочини:

§ щодо яких недодержана письмова форма, встановлена законом (наприклад, договір банківського вкладу, кредитний договір) або недодержана нотаріальна форма (ч.1 ст. 219 ЦК);

§ які укладені малолітньою особою за межами її дієздатності без належного схвалення (с. 221 ЦК);

§ укладені недієздатною фізичною особою (ст. 226 ЦК);

§ вчинені без дозволу органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 224 ЦК);

§ що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК). Водночас ЦК передбачає можливість визнання деяких нікчемних правочинів дійсними (ч. 2 ст. 218, ч.2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч.2 ст. 224), за підставами, визначеними ЦК.

Ø оспорювані (відносно недійсні, у випадку оспорювання недійсні) – це дії (правочини), недійсність яких прямо не випливає із закону, закон в імперативній формі не визнає їх не дійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними, якщо одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність, вимагає визнання цього правочину недійсним на підставах, встановлених законом. Зазначений правочин породжує права і обов'язки сторін, однак його дійсність перебуває під загрозою оспорювання його у судовому порядку.

Оспорюваними є такі дії (правочини):

§ вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника (ст. 222 ЦК); фізичною особою, обмеженою у дієздатності, без згоди піклувальника (ст. 223 ЦК);

§ вчинені під впливом помилки (ст. 229 ЦК);

§ вчинені під впливом тяжкої обставини (ст. 223 ЦК);

Ø оспорювані за підтвердженням (близькі до оспорюваних), але на відміну від оспорюваних, що можуть визнаватися недійсними судом, вони визнаються судом недійсними за умови підтвердження допущених порушень вимог закону. Ці правочини вчинені:

§ під впливом обману (ст. 230 ЦК);

§ в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК);

§ фіктивні дії (правочини) (ст. 234 ЦК).

2. Загальні наслідки протиправних дій (недійсності правочину)

Протиправні дії (недійсні правочини) створюють наслідки, пов'язані з їх недійсністю, та не створюють наслідки, що передбачалися сторонами при їх вчиненні. Недійсним може бути не тільки правочин у цілому, а й окрема його частина.

Загальні наслідки протиправних дій (недійсності правочину):

1. двостороння реституція – це охоронний засіб, спрямований на відновлення порушеного майнового стану внаслідок виконання недійсного правочину, повернення сторін правочину у той майновий стан, в якому вони перебували до його вчинення, відповідно з чим у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути одна одній у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, у тому числі тоді, коли те, що одержано, полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (наприклад, правочини з дефектами суб'єктного складу, правочини з дефектами форми, правочини юридичних осіб, на вчинення яких вони не мали права, правочини, вчинені під впливом помилки, правочини, вчинені під впливом тяжких обставин). Для застосування двосторонньої реституції не має значення, хто винний у недійсності правочину. Відновлення сторін у початкове становище не пов’язане із правом на майно, а є наслідком нікчемності вчиненого правочину.

2. відшкодування збитків та моральної шкоди винною стороною, при цьому закон у деяких випадках покладає на винну сторону обов'язок відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі (ст. 230 під впливом обману, ст. 231 ЦК під впливом насильства). Зазначені правові наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції та відшкодування збитків і моральної шкоди застосовуються завжди, якщо положеннями закону щодо окремих видів недійсних правочинів не встановлені інші правові наслідки. Правові наслідки недійсності правочинів, встановлених законом, можуть бути змінені за домовленістю сторін правочину, за винятком нікчемних правочинів.

Реституція як правовий наслідок недійсності протиправних дій (правочинів) є самостійним заходом захисту суб’єктивних цивільних прав. Відшкодування збитків як правовий наслідок недійсності протиправних дій (правочинів), є не тільки заходом захисту суб’єктивних цивільних прав, але й правовим наслідком порушення зобов’язань. Тому, за правовими наслідками треба відрізняти правочини, що є: 1) неукладеними; 2) недійсними; 3) дійсними; 4) дійсними, але порушеними.

3. Наслідки протиправних дій (правочинів) з дефектами суб'єктного складу

Окрім загальних наслідків протиправних дій (недійсності правочину) існують специфічні наслідки залежно від виду дефекту дій (правочину).

Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками, опікуном, інакше він є не дійсним.

Ø Якщо правочин з малолітньою або неповнолітньою особою вчинила особа з повною дієздатністю, яка знала або могла знати про вік другої сторони, відсутність згоди батьків, то окрім двосторонньої реституції вона зобов'язана відшкодувати збитки.

Ø Якщо обома сторонами правочину є малолітні діти, неповнолітні особи, то діє двостороння реституція. У разі неможливості повернення майна в натурі відшкодування вартості проводиться батьками, якщо суд встановить їх вину.

Ø Якщо неповнолітня особа вчинила правочин з малолітньою особою, то має місце двостороння реституція, але з можливістю субсидіарного залучення до участі у відшкодуванні збитків батьків, якщо суд встановить їх вину.

Ø Правочини, вчинені фізичною особою, що обмежена у дієздатності, належать до оспорюваних.

Ø Всі вчинені недієздатною фізичною особою дії (правочини) є нікчемними (абсолютно недійсними). Суд може визнати юридичну силу за таким правочином, якщо опікун звернувся до суду з позовом про це та правочин вчинений на користь недієздатної особи.

Правочини, які можуть вчинятися лише з дозволу органів опіки та піклування, але вчинені без дозволу, є нікчемними, після чого наступає двохстороння реституція. Однак, якщо він відповідає інтересам підопічного, то він може бути визнаний дійсним.

4. Наслідки протиправних дій (правочинів) з дефектами у формуванні волі

Дії з дефектами (недоліками) у формуванні волі – це такіпротиправні дії, за якими волевиявлення особи, що діяла (наслідки скоєних дій) не співпадає з її дійсною волею (з тим, чого особа бажала, уявляла внаслідок своїх дій), а волевиявлення відображає волю якоїсь іншої особи, яка здійснювала впив на виконавця дій. Причому помилка, обман, насильство чи загроза насильства мають бути істотними та стосуються істотних умов угоди (правочину). При посиланні особи на загрозу насильства суди повинні враховувати серйозність загрози. Як критерій серйозності загрози береться об’єктивний фактор, деяка середня, типова людина, та враховується, як би вона сприйняла загрозу (наприклад, загроза уколу булавкою при укладенні договору буде вважатися несерйозною).

Дефект у формуванні волі можливий при таких ситуаціях:

Ø Коли дії вчинені без внутрішньої волі особи на вчинення правочину:

§ у тимчасовому стані, коли дієздатна фізична особа не здатна розуміти значення своїх дій або керувати ними. Сторона, яка знала про такий стан особи у момент вчинення дії (правочину), зобов’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв’язку із вчиненням такого правочину (ст. 225 ЦК);

§ внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 232 ЦК);

§ під впливом насильства (фізичного чи психічного тиску). З винної сторони стягуються збитки у подвійному розмірі та моральна шкода (ст. 231 ЦК);

§ під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах (кабальна угода). Сторона, що скористалася такою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду незалежно від того, хто був ініціатором кабальної угоди (правочину) (ст. 233 ЦК).

Ø Коли внутрішня воля сформована неправильно:

§ під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Особа, яка помилилася внаслідок власного недбальства, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки (ст. 229 ЦК);

§ під впливом обману, якщо одна із сторін угоди навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Така сторона відшкодовує постраждалому збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду (ст. 230 ЦК).

5. Наслідки протиправних дій (правочинів) з дефектами форми та змісту

Дії (правочини) з дефектами форми та змісту – це протиправні дії, коли не дотримані формальні вимоги закону щодо форми правочину (письмової, нотаріальної, держреєстрації) та коли дія має вигляд правочину за змістом, але спрямована проти закону або в обхід закону.

При недодержанні простої письмової форми правочину існує презумпція дійсності такого правочину, якщо законом не встановлено, що недодержання письмової форми тягне його недійсність. У разі заперечення його учасниками факту вчинення правочину рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Такий правочин може бути визнаний дійсним, якщо одна із сторін вчинила дію, а інша підтвердила її, наприклад, шляхом виконання.

Нікчемними будуть правочини при недотриманні обов'язкової нотаріальної форми, державної реєстрації.

Наслідки протиправних дій (правочинів) з дефектами змісту

Протиправні дії (правочини) з дефектами змісту – це дії, зміст яких суперечить вимогам ЦК, актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, наслідком яких є нікчемність, тобто їх недійсність встановлена законом та визнання їх недійсними судом не вимагається.

1) Антипублічні дії (правочин) є нікчемними, тобто нікчемним слід вважати волевиявлення, спрямоване проти публічного порядку, а саме, протиправні дії, спрямовані на:

§ порушення конституційних прав та свобод людини та громадянина;

§ знищення, пошкодження майна суб’єктів цивільного права (ст. 228 ЦК).

2) Фіктивні дії (правочин) є нікчемними, які вчинені без наміру створення правових наслідків, обумовлених у правочині.

3) Удавані дії (правочин) є нікчемними, оскільки вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони мали на увазі (наприклад, видача генеральної довіреності на автомобіль маскує купівлю-продаж). Прихований правочин може бути визнаний судом дійсним або недійсним.

Питання для самоконтролю

1. Визначить поняття правочину. Відмежуйте правочин від інших юридичних фактів.

2. Охарактеризуйте види правочинів. Які існують умови дійсності правочинів?

3. Які ви знаєте форми правочинів? Визначить поняття недійсності правочину.

4. Які існують засади визнання правочину недійсним? Що таке нікчемні та оспорювані правочини?

5. Які існують наслідки недійсності правочину? Назвіть наслідки правочинів з дефектами суб'єктного складу.

6. Наведіть ситуації, за якими можливі правочини з дефектами волі.

7. Які існують наслідки правочинів з дефектами волі? Які існують наслідки правочинів з дефектами змісту?

Рекомендована література

1. Теньков С.О. Укладення угод між юридичними особами в усній формі // Вісник господарського судочинства. 2003. - № 1. – с. 114

2. Дзера О. Загальні положення про правочини в новому Цивільному кодексі України // Юридична Україна. – 2003. - № 7. – с. 217

3. Білоус Ж. Проблеми визнання договорів недійсними // Право України. – 2004. – № 11. – с. 31-35

4. Сібільов М.М. Правочини // Цивільне право України: Підручник: У 2 т. За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т.1. – 480 с.

5. Шкіра Я. Юридична форма правочину, укладеного в електронній формі // Право України. – 2005. – № 3. – с. 59-63

6. Коссак В. Правочин як юридичний факт // Українське право. – 2008. - № 1. с. 104-106

Висновок до глави 7 «Правочини»

Правочин як юридичний факт – це правомірна вольова дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Учасники цивільних відносин можуть фіксувати своє волевиявлення будь-яким способом, але для того, щоб воно набуло правового захисту, треба дотримуватися вимог законодавства. Правочини визнаються дійсними при дотриманні вимог законності змісту, цивільної дієздатності суб'єктів, при відповідності волі та волевиявлення, при спрямованості правочину на реальне настання правового результату, при непорушенні прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб, при дотриманні передбаченої законом форми правочину. Протиправні дії (недійсні правочини) створюють наслідки, пов'язані з їх недійсністю.

Глава 8. Представництво і довіреність

Навчальні цілі цієї глави: в результаті вивчення глави студент повинен мати поняття та уміти застосовувати норми цивільного законодавства щодо відносин представництва, оформлення довіреності.

Нормативна база: гл.17 ЦК.

Дата добавления: 2014-12-25