Свобода договору: вільність, обов’язковість, обмеження

Поняття, принципи та функції договору

Договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК). На підставі цієї домовленості договір набуває характеру норми права, забезпечується примусовою силою держави у випадку порушення умов договору його сторонами. Договір треба відмежовувати від домовленості, яка може тільки змінити, доповнити, обмежити або припинити сутність правовідносин, але не створити нові.

Договір можна розглядати у таких аспектах:

Ø як документ, форму якого приймає відповідне правовідношення;

Ø як юридичний факт, що є підставою для виникнення правовідносин;

Ø як локальний акт – цивільно-правовий засіб саморегулювання (внутрішнього регулювання) сторонами їх взаємних відносин (ст. 6 ЦК);

Ø як власне правовідношення між двома та більше конкретними учасниками внаслідок спільного волевиявлення або правової обіцянки, до виконання якої можна примусити у судовому порядку.

Принципи договору: принцип свободи договору, принцип диспозитивності, принцип моральності, принцип економічності та співробітництва; принцип належного виконання договірних зобов’язань; принцип обов’язковості виконання договору; принцип судового адекватного застосування санкцій до порушника зобов’язань з метою спонукання боржника до виконання договірного зобов’язання.

Функції договору: ініціативна функція як акт проявлення волі; програмно-координаційна функція як планування поведінки учасників; інформаційна функція про права та обов’язки учасників; гарантійна функція як забезпечувальний засіб; захисна функція як можливість примусу до виконання, відшкодування збитків тощо.

У загальнофілософському сенсі свобода розглядається як здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів, спираючись на пізнання об’єктивної необхідності. Реалізація свободи не повинна призводити до посягань на законні інтереси інших осіб, суспільства, держави. Якщо у праві йде мова про свободу, то не надається перелік того, що дозволено, оскільки дозволене перелічити неможливо, дозволено все, окрім того, що заборонено або обмежено законом. Головним у свободі договору є проголошення вільності, тобто самої свободи, однак законодавець звертає більшу увагу не на вільність, що є правилом, а на обов’язковість, заборони та обмеження, що є винятком, оскільки завдяки цим нормам здійснюється захист свободи.

Вільність. Принцип свободи договору означає такі аспекти вільності:

· сторони договору є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору;

· сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства;

· сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами;

· сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Обов’язковість. Свобода договору не означає вседозволеність, свободу від виконання зобов’язань; договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК).

Обмеження. Безмежна свобода може обернутися свавіллям, завданням шкоди іншим, тому свобода договору обмежується вимогами цивільного законодавства, звичаями ділового обороту, вимогами розумності та справедливості.

Обмеження свободи договору вимогами законодавства:

– сторони договору не можуть відійти від положень актів цивільного законодавства:

1) якщо в цих актах прямо вказано на це;

2) якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає:

а) з їх змісту,

б) із суті відносин між сторонами, тобто, обов’язковість норм права є доцільною, інакше втрачається сенс (встановлення відплатності у договорі дарування буде нонсенсом, безглуздям).

Дата добавления: 2014-12-25