Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Засновник української школи методики математики

ЧТЕНИЕ И РАЗВИТИЕ РЕЧИ

По вопросам приобретения

книг издательства <КАРО>

обращайтесь в наши представительства:

Оптовая торговля:

в Санкт-Петербурге: ул. Бронницкая. 44 тел./факс: (812) 575-94-39,320-84-79 е-таИ: каго@ре1ег5Гаг.гц

Розничная в Санкт-Петербурге:

Торговая фирма «Санкт-Петербургский Дом Книги», библиографический отдел Тел.: (812) 314-58-88,570-65-46 «Азбука». пр.Обуховской обороны. Д.103. Тел.:(812)567-56-65 Магазин в помещении ЛОИРО. Чкаловскийпр.25Д Сеть книжных магазинов «Буквоед»

б Великом Новгороде: Книжный магазин «Прометей». Тел.:(8162)7730-21

в Москве:уп. Краснобогатырская. 31 тел./факс: (495) 964-02-10, 964-08-46

торговля:

в Москве:

•»Библио-Г>юбуо Торговый дом

Тел.: (495)928-35-67,924-46-80

"Московский дом книги»

Тел.:(495)789-35-91

«Молодая гвардия» Дом книги

Тел.: (495) 238-50-01, 238-26-86

Торговый дом книги «Москва»

Тел.:(495)229-64-83

•Дом книги» Медведково

Тел.:(495)476-00-23

«Дом книги на Ладожской»

Тел.:(495)267-03-02

Никитина Маргарита Ивановна Красилъникова Ольга Александровна

Угебно-методигеское пособие

Ответственный редактор М.О. Еайполина

Редактор ЕЯ. Фурштатова

Технический редактор Е.К. Лебедева

Дизайн обложки Е.В. Усова

Лицензия ЛР № 065644 Издательство «КАРО», 195279, Санкт-Петербург, шоссе Революции, д. 8

Подписано в печать 16,02.2006. Формат 60x88 '/]6. Бумага газетная. Печать офсетная. Усл. печ. л. 16. Тираж 3 000 экз. Заказ №90,

Отпечатано в 000 «Профпринт» 194362, Санкт-Петербург, пос. Парголово, ул.Ломоносова, д. 113

_______________(1879–1962)_________________

 

Визначний український педагог-реформатор, вчений, засновник школи з методики викладання математики, професор, автор підручників, навчальних і методичних посібників з геометрії, алгебри, арифметики, заслужений діяч науки України (1944), лауреат премії ім. К. Д. Ушинського (1952), нагороджений орденом Леніна (1953). Олександр Матвійович Астряб народився 3 вересня 1879 р. у м. Лубни (тепер Полтавської області) в учительській сім'ї з Лемківщини. По закінченні гімназії (1899) вступив до Київського університету Св. Володимира на фізико-математичне відділення природничо-історичного факультету. Роки його навчання (1899-1904) припали на період студентських виступів за демократизацію вищої школи. У своїх спогадах О. М. Астряб згадував, що саме студентський колектив розбудив його політичну свідомість. У січні-лютому 1902 р. пройшли активні виступи університетської молоді проти введення у вищих навчальних закладах "тимчасових правил", які обмежували права студентів студентів. За участь у них юнака було заарештовано й на рік виключено з університету. В 1904 р. він завершив навчання з дипломом першого ступеня. Початок педагогічної діяльності Олександра Матвійовича пов'язаний з м. Глуховим, куди його призначили викладачем фізики й математики чоловічої та жіночої гімназій. Та вже через рік він повертається до Києва, де його повторно заарештували за участь у революційних виступах, що охопили студентство. Після цього О. М. Астрябу офіційно було заборонено викладати в державних навчальних закладах.

Інтерес до питань реформування викладання шкільної математики привів Олександра Матвійовича до київського "Першого товариства викладачів”, членом якого він став у 1905 р. і разом з педагогом-новатором М. М. Володкевичем взяв участь в організації навчального процесу першого в Україні комерційного жіночого училища нового типу. Позаяк цей заклад був приватним (ним фактично володіла дружина М. М. Володкевича), О. М. Астряб обійняв посаду викладача математики. Учительський колектив училища, як свідчать архівні матеріали (статут, протоколи засідань тощо), стояв на передових позиціях у питаннях організації навчального й виховного процесу. Демократичні педагогічні ідеї легше було втілити в життя у приватних навчальних закладах, які менше регламентувалися та контролювалися владними структурами. Так, за пропозицією О. М. Астряба було розширено курс математики, введено до програми основні відомості з тригонометрії та аналітичної геометрії. Найважливішою інновацією у викладанні математи ки стало запровадження пропедевтичного (вступного підготовчого) курсу наочної геометрії, розробленого Олександром Матвійовичем. Цьому передувало творче відрядження молодого педагога до Франції (1907) для вивчення шкільної математичної реформи. Це стало можливим завдяки доброму знанню ним мови та глибокій зацікавленості в удосконаленні шкільної математичної освіти. Значний науковий вплив справила на молодого педагога також участь (з 1907 р.) у роботі відомого Київського фізико-математичного товариства, що існувало при університеті і ставило на меті „слідкувати за новими навчально-педагогічними течіями, сприяти розробці й поширенню фізико-математичних наук, а також допомагати встановленню правильних поглядів їх викладання...”. Усі ці чинники й привели до створення О. М. Астрябом у 1909 р. одного з перших у Російській імперії підручника „Наглядная геометрия”, що витримав 13 перевидань, був перекладений польською, німецькою, татарською, болгарською, єврейською мовами, а „Задачник” до нього перевидавався тричі. Цю книгу можна розглядати як результат і одночасно як досягнення дореволюційної реформи викладання шкільної математики, запровадженої в контексті спроб загального реформування освіти в дожовтневий період.

„Наочна геометрія” призначалась учням підготовчих класів, 1-3 класів середніх навчальних закладів і початкових училищ. Це було видання нового типу, що поєднувало у собі задачник і власне підручник. Вивчення починалося не з площинних фігур, а з просторових, у світі яких дитина перебуває і які саме тому доступні її сприйняттю. Виклад властивостей геометричних елементів здійснювався на основі спостереження, вимірювання, що виконувались учнями й результати яких давали їм змогу самостійно доходити простих висновків. При створенні підручника О. М. Астряб вважав за необхідне залучати до сприйняття не лише очі й мозок дитини, а й інші органи чуттів. Він конструював курс на основі доцільно підібраних задач, запитань і практичних робіт, які сприяли б розвитку у школярів уміння спостерігати, порівнювати, зіставляти й робити самостійні висновки.

Для розширення і поглиблення знань із наочної геометрії педагог склав „Задачник по наочній геометрії” (1916), який містив 1300 вправ.

З 1910 по 1917 р. О. М. Астряб викладав математику й методику математики на Вищих жіночих курсах, у народному університеті, на Київських вищих педагогічних курсах, брав активну участь у роботі комісії Київського навчального округу зі складання проекту програми з математики і фізики для гімназій (1910–1916).

Підготовці учительських кадрів О. М. Астряб віддавав усі свої знання і сили. З кінця 1919 р. він викладав алгебру й геометрію на Київських вищих трирічних українських педагогічних курсах ім. Б. Грінченка. У спогадах колишнього студента педкурсів, а згодом професора М. М. Грищенка, Олександр Матвійович постає душевним і делікатним педагогом, який ніколи не підвищував на учнів голос і ніколи не ставив незадовільної оцінки, вмів прищепити любов до свого предмета. Окрім читання лекцій, він керував новою на той час формою підготовки студентів до професійної роботи - педагогічною практикою у досвідних школах. З початку 20-х років О. М. Астряб викладав елементарну математику на робітфаках політехнічного та сільськогосподарського інститутів у Києві, а згодом – Київського інституту народної освіти (КІНО), де з 1925 р. став викладачем методики математики факультету соціального виховання.
Постановою кваліфікаційної комісії Державного Науково-методичного комітету України від 1 вересня 1927 р. за досягнення у розробці актуальних питань методики математики О. М. Астрябу було присвоєно звання професора. Викладацьку роботу Олександр Матвійович поєднував з активною участю у Методичному консультаційному бюро (при КІНО), яке забезпечувало вирішення різноманітних питань методичного й загальнопедагогічного характеру: надання індивідуальних консультацій учителям, складання методичних рекомендацій з перепідготовки та самопідготовки вчителів, анотованих оглядів нової фахової літератури тощо.

На початку 1926 р. при Всеукраїнській академії наук (ВУАН) почало функціонувати Бюро педагогічної інформації та консультацій. Воно об'єднало значні методичні сили Києва, налагоджувало й підтримувало зв'язки з сільським учительством. О. М. Астряба було запрошено керувати сектором методики викладання математики. Хоча діяльність таких консультаційних інституцій була нетривалою, проте завдяки участі в ній відомих учених й їхньому ентузіазмові вона пожвавила освітню науково-дослідну роботу, сприяла поширенню педагогічних знань і літератури, тобто позитивно вплинула на розвиток педагогічної думки в Україні у 20-ті роки.

У той час постало завдання створення принципово нових програм і підручників для єдиної трудової школи. Проявом перебудови шкільного життя стало запровадження комплексної системи навчання, нових типів підручників (робочих книжок, розсипних книжок). Продовжуючи вдосконалювати методику пропедевтичного курсу геометрії відповідно до нових вимог, О. М. Астряб створює підручники „Досвідна геометрія” (1923) та „Геометрія для трудшкіл” (1927). В основу підручника автор поклав індуктивно-лабораторний метод вивчення геометрії, який передбачав спочатку спостереження учнями певної геометричної властивості на прикладах з довкілля, далі, за певної можливості, „відкриття” її досвідним шляхом, а на завершення – математичний доказ.

У 20-ті роки підручники О. М. Астряба для початкової школи були одними з найпоширеніших. Їхні тиражі сягали 300–500 тис. примірників. Вони вирізнялися методичною послідовністю у викладенні матеріалу, доступністю і наближеним до життя змістом задач, використанням численних вправ на спонукання дослідницької самодіяльності учнів, доцільністю застосовуваних автором методів і прийомів навчання математики.

У 1927–1932 рр. учений активно співпрацював з авторськими колективами, які створювали новаторські, узгоджені з комплексною системою навчання, підручники для молодшого концентру трудшколи – „Робочі книжки з математики”, „До світла”. Він долучався також до роботи з підвищення кваліфікації освітян: брав участь у наданні методичної допомоги досвідно-педагогічним станціям, вивчав стан викладання елементів математики у дошкільних закладах. Згодом працював (1932) у Науково-методичній комісії Наркомосу України, яка під керівництвом академіка ВУАН М. П. Кравчука укладала словник української математичної термінології для середньої школи (був виданий у 1933 р.). Комісія розробляла й програми з математичних дисциплін для техніко-математичних відділів інститутів соцвиху. В рамках цієї роботи педагог склав програму з методики математики. З 1932 р. О. М. Астряб почав працювати у Київській філії Українського науково-дослідного інституту педагогіки, де згодом (1936–1956) завідував відділом методики математики. Наукова діяльність Олександра Матвійовича у довоєнний період була сконцентрована не лише на поглибленому викладанні геометрії і створенні методичних посібників з геометрії для вчителів „Як викладати геометрію в середній школі” (1934); „Розв'язування стереометричних задач” (1936); „Методика стереометрії” (1939); „Методика розв'язання задач на побудову в середній школі” за редакцією О. М. Астряба і О. С. Смогоржевського (1940), а й на розробці актуальних питань дидактики математики, що стосувалися наочності у викладанні цього предмета, фактичної підготовки учнів з математики, особливостей іспитів з нього. В його доробку також знайшли відображення часткові проблеми викладання алгебри, навчальний посібник „Перші уроки з алгебри” (1940) й арифметики, навчальний посібник „Арифметична задача” за редакцією О. М. Астряба (1941) та історико-математичні статті.

Під час Другої світової війни О. М. Астряб перебував в евакуації, не полишаючи педагогічної роботи. У 1941–1942 рр. він працював в Астраханському педінституті, а згодом – в Українському об'єднаному університеті в м. Кзил-Орда. Із спогадів сучасників відомо, що, незважаючи на похилий вік, Олександр Матвійович на громадських засадах виконував обов'язки інспектора міського відділу освіти, часто відвідував школи, надавав методичні консультації вчителям, виступав із доповідями.

Після звістки про звільнення Харкова О. М. Астряб першим товарним потягом виїхав в Україну. Зі звільненням Києва почав викладати в Київському державному педагогічному інституті (КДПІ), а після поновлення діяльності УНДІПу знову очолив у ньому відділ методики математики і фізики. У 1946–1959 рр. був членом редколегії журналу „Радянська школа”, де завідував відділом математики.

Як досвідчений педагог-методист О. М. Астряб неодноразово брав участь у засіданнях колегії Міністерства освіти УРСР, коли обговорювались питання викладання математики в педагогічних вузах, школах, проблеми підготовки науково-педагогічних кадрів, аспірантів. Його було призначено керівником секції математики і фізики Науково-методичної ради міністерства. Олександр Матвійович вів також лекційну роботу в Центральному інституті підвищення кваліфікації керівних працівників народної освіти УРСР. Відділ методики математики і фізики на чолі з О. М. Астрябом провів велику роботу з поширення передового педагогічного досвіду та організації науково-методичних осередків у різних регіонах України. Вчений продовжував дослідження з методики; він не тільки поглиблював розробку початкового курсу геометрії у своїх працях: „Наочна геометрія у 4–5 класах: Метод. посібник для вчителів” (1950, 1953); розділ „Методика викладання наочної геометрії” у книзі Н. М. Бескіна „Методика геометрії” (1947), а й зініціював введення цього курсу до шкільних програм 1946–1953 рр. У 50-ті роки він розробляв основні вимоги до викладання геометрії, тригонометрії, питання зв'язку викладання геометрії та креслення, досліджував особливості та основні завдання курсу арифметики.

У його методико-арифметичних працях особливий інтерес становить типізація арифметичних задач („Викладання арифметики у семирічній школі”, 1950; „Нариси з методики викладання систематичного курсу арифметики”, 1950; 1953. Друге видання за редакцією О. М. Астряба було удостоєне премії ім. К. Д. Ушинського). У цей час свій науковий інтерес учений спрямовує на історію математики та її викладання. Він пише статті, присвячені М. В. Остроградському, О. В. Ланкову, К. Д. Ушинському й загалом історії математичної освіти в Росії та Україні у XVII–XVIII ст. У сфері його наукових інтересів були загальнопедагогічні проблеми навчання математики, зокрема, підвищення математичної культури учнів, особливості підготовки вчителів математики у вузі, зв'язок теорії з практикою в навчальному процесі.

Упродовж наукової діяльності О. М. Астряб ніколи не поривав живих зв'язків з учителями-практиками. Незважаючи на вік, він приїздив до обласних і районних центрів республіки з доповідями, вів (про що свідчить його архів) активне листування з учителями, методистами і вченими з різних куточків СРСР. Він користувався великим авторитетом і повагою серед науково-педагогічної громадськості не лише як мудрий наставник, а й завдяки особистим людським якостям.

Створені педагогом підручники, навчальні й методичні посібники свідчать передусім про прагнення максимально полегшити дітям процес навчання, зробити його цікавим і захоплюючим, навчити дітей живому спогляданню і вмінню практично застосовувати набуті знання. Олександр Матвійович любив дітей, що проявлялось і в дослідницькій роботі, й під час спілкування з ними. Учений охоче брав участь в організації і проведенні математичних олімпіад серед школярів, бував на учнівських вечорах, уроках та іспитах. Він листувався з членами шкільних математичних гуртків, був почесним членом учнівських математичних товариств. Важливою рисою О. М. Астряба як методиста-математика було глибоке розуміння й знання психології засвоєння навчального матеріалу дітьми, їхніх вікових особливостей і можливостей. О. М. Астряб організував і очолив першу в Україні кафедру елементарної математики і методики математики (1947) у Київському державному педагогічному інституті ім. О. М. Горького (нині Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова). Багато сил віддав учений підготовці аспірантів. Більш як 20 учителів, викладачів вузів захистили під його керівництвом кандидатські дисертації.

Помер О. М. Астряб 18 листопада 1962 р. в Києві. Він залишив значну педагогічну спадщину (більш як 80 праць), вдячних учнів і послідовників.

__ (09 листопада 1885 - 08 грудня 1955рр.)___

 

Закінчив Геттінгенського університету (1908). Учень Д. Гільберта. У 1913-1930 роках - професор Вищої технічної школи Цюріха, в 1930-1933 роках - професор Геттінгенського університету, в 1933 після приходу до влади фашистів емігрував до США, працював у Прінстоні в Інституті перспективних досліджень (Institute for Advanced Study).

Праці присвячені тригонометричним рядах і рядами по ортогональних функцій, теорії функцій комплексного змінного, диференціальних і інтегральних рівнянь. Ввів в теорію чисел т. н. «Суми Вейля». Найбільш значні роботи Вейля з алгебри (в області теорії безперервних груп та їх уявлень) та теорії функцій комплексного змінного (де його книга 1913 «Die Idee der Riemannschen Fl?che» - «Ідея римановой поверхні» стала класичною - вперше було зовсім строго визначено поняття римановой поверхні, яке негайно можна було поширити на будь-яке різноманіття). Праці Вейля з прикладної лінійної алгебри мали значення для подальшого створення математичного програмування, а роботи в галузі математичної логіки і основ математики до цих пір викликають інтерес (Вейль належав до прихильників т. н. Інтуїционізма).

Велике значення мають праці в області математичної фізики, де він незабаром після створення А. Ейнштейном загальної теорії відносності став займатися єдиною теорією поля. Хоча об'єднати тяжіння і електромагнетизм не вдалося, його теорія калібрувальної інваріантності набула величезного значення. Також Вейль відомий застосуванням теорії груп до квантової механіки.

Нагороджений премією Лобачевського в 1927.

 

(1892-1942)_________ _______

"...Майже жодне явище в створенні математичної науки в Україні не сталося без його участі,...ані закладалися перші українські школи в місті і по селах, перші курси, перші українські університети (народний і державний)... ані утворювалася математична термінологія або наукова мова... - нічого цього не робилося без найактивнішої участі Михайла Кравчука"

- так писалося в характеристиці на нього, надісланій до Всеукраїнської академії наук 1929 р. у зв'язку з висуненням його кандидатури в дійсні члени академії.

 

Народився Михайло Пилипович Кравчук 27 вересня (за ст. ст.) 1892 р. у с. Човниця Ківерцівського повіту на Волині в сім'ї землеміра. 1901 р. він разом з батьками переїздить до Луцька, де 1910 р. закінчує із золотою медаллю гімназію. З усіх дисциплін найбільше полонила його математика - поезія формул і чисел.

1910 р. М.П. Кравчук вступає на математичне відділення фізико-математичного факультету університету Св. Володимира в Києві, а згодом закінчує університет з дипломом 1-го ступеня (1914 p.).

Далі - педагогічна, громадська робота. Поряд із великою суто науковою роботою М. Кравчук викладає математичні предмети в 1-й та 2-й українських гімназіях Києва, Українському народному університеті, електротехнічній школі, політехнічному, авіаційному, архітектурному, ветеринарно-зоотехнічному, сільськогосподарському інститутах. Він - співробітник Української академії наук, член комісії математичної термінології. М. Кравчук багато працює над створенням української математичної термінології. Саме він виплекав таланти А. Люльки, С. Корольова і дав їм путівку у світ відкриттів. Архип Люлька згодом стане всесвітньо відомим українським вченим, академіком, генеральним конструктором авіаційних двигунів, творцем перших у світі турбокомпресорного повітряно-реактивного та двоконтурного високоекономічних двигунів. І як рідна мова лишатиметься завжди в шанобі у родині А. Люльки, так і добре ім'я свого дорогого вчителя М. Кравчука він згадуватиме з незмінною повагою та вдячністю впродовж усього життя. У московській квартирі А. Люльки висіло два портрети Т. Шевченка і М. Кравчука.

1924 p. M. Кравчук блискуче захищає докторську дисертацію "Про квадратичні форми та лінійні перетворення". Далі знову напружена творча праця.

Наукові праці М. Кравчука різних галузей математики (вищої алгебри та математичного аналізу, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії ймовірностей та математичної статистики і под.) увійшли до скарбниці світової науки. За його ідеями й відкриттями виразне проступала перспектива поглибленого розвитку й використання їх. Аналізуючи потенціальні можливості науки, він писав у 30-ті роки: "Ми маємо право і підстави сподіватися в найближчому майбутньому таких наукових математичних кадрів, що зроблять нашу математичну школу осередком світового значення". Уже давно існують на сторінках наукових досліджень і поліноми Кравчука, і моменти Кравчука, і формули Кравчука, й осцилятори Кравчука. Увесь свій короткий вік М. Кравчук працював невпинно й творчо на благо науки, на благо освіти рідного народу."Моя любов - Україна і математика", - таким було його життєве кредо.

Він справжній поет формул, математика для нього була творчістю, натхненням і радістю. На його лекції ходили як на свято.

Михайло Пилипович був членом управи Київського інституту народної освіти, деканом факультету професійної освіти, організатором першої в Україні математичної олімпіади школярів (1935).

Людина високої культури і неабиякої ерудиції, М. Кравчук вільно володів кількома мовами (французькою, німецькою, італійською, польською та ін.), підтримував наукові й особисті дружні зв'язки з відомими математиками світу - Ж. Адамаром, Д. Курантом, Ф. Трікомі, Д. Гільбертом та ін. Як справжній син свого народу, М. Кравчук завжди розглядав власну наукову діяльність як справу патріотичну, громадянську. Більшість його наукових праць написано рідною мовою, а Кравчукова мова - це зразок українського науково-математичного стилю.

Михайло Пилипович був членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка (Львів), німецького, французького, італійського математичних товариств (з 1925 p.).

М. Кравчук - автор понад 180 наукових праць, в т. ч, 10 наукових монографій. Його двотомна фундаментальна монографія "Застосування способу моментів до розв'язання лінійних диференціальних та інтегральних рівнянь" (1932-1936 pp.) стала основою для побудови першого у світі електронного комп'ютера американським вченим Дж. Атанасовим.

Огляд та аналіз наукових праць М. Кравчука виявляє його унікальний математичний талант, широчінь його наукового кругозору, здатність аналізувати складні питання в розмаїтих розділах математики, фізики, історії, методики математики, хімії та ін.

Самовіддана праця М. Кравчука в ім'я розбудови української науки, його непересічний педагогічний хист і авторитет серед студентської та наукової молоді не могли залишитись непоміченими органами тоталітарного режиму Радянської України. М. Кравчука арештовано 21 лютого 1938 p., 23 вересня того ж року засуджено на 20 років тюремного ув'язнення та на п'ять років заслання і відправлено на Колиму, а 9 березня 1942 р. він залишився вже на віки вічні у колимській мерзлоті.

15 вересня 1956 p. M. Кравчука було посмертно реабілітовано, а 20 березня 1992 р. поновлено у складі дійсних членів Академії наук України.

Пам'ять про М. Кравчука живе у серцях математиків, зокрема в серцях київських політехніків, де він викладав вищу математику з 1921 р. і був завідувачем кафедри вищої математики (1934-1938 pp.).

КПІ з 1992 р. вже провів 10 міжнародних наукових конференцій імені академіка М. Кравчука, відкрито аудиторію імені академіка М. Кравчука (2002), видано його "Науково-популярні праці" (2000), "Вибрані математичні праці" (2002), книгу "Розвиток математичних ідей Михайла Кравчука" (2004), відкрито пам'ятник М. Кравчуку (20 травня 2003 p.), створено фільм "Голгофа академіка Кравчука" (2004).

Ім'я М.П. Кравчука повернулось в український науковий пантеон і є зразком для наслідування та продовження його досліджень у працях сучасних і прийдешніх науковців в Україні й далеко поза Україною.Так, минають роки, та формули безсмертні.

Кравчук пережив свою дочасну смерть - життя його триває й далі: у формулах і теоремах, у суцвітті математичних символів та чисел. На небосхилі математичної науки ім'я Михайла Кравчука завжди сяятиме яскравою зіркою.

 

«Книги Олександра Степановича, є моїми настільними книгами; читаючи їх, я відчуваю живу розмову з автором», – відзначав проф. В.С. Мартиненко.

_______ (1896–1969)__________

Видатний український математик, талановитий педагог Олександр Степанович Смогоржевський працював у Київському політехнічному інституті з жовтня 1930 року і до кінця життя. Пройшов усі педагогічні щаблі: асистент, доцент, професор, завідувач кафедри вищої математики, а пізніше – завідувач кафедри математичної фізики. Його наукові дослідження в галузі геометрії, зокрема, в теорії геометричних побудов на евклідовій та гіперболічній площинах, у розв’язанні складних конструктивних задач геометрії Лобачевського, конструктивних задач за допомогою обмежених засобів тощо набули всесвітньовідомого визнання. Його книги «Геометрические построения в плоскости Лобачевского», «Метод координат», «Линейка в геометрических построениях», «Основы геометрии» та деякі інші перекладено англійською, японською, болгарською, китайською, чеською мовами. Під його талановитим керівництвом кафедра вищої математики КПІ виросла у могутній колектив фахівців.

О.С.Смогоржевський почав працювати на посаді асистента кафедри вищої математики хіміко-технологічного інституту (одного з інститутів, які були утворені тоді на базі КПІ) з 1 жовтня 1930 р. На кафедру його запросив тодішній завідувач академік Всеукраїнської академії наук (ВУАН) Михайло Пилипович Кравчук.

Разом з М.П. Кравчуком О.С. Смогоржевський працював також в Інституті математики, в Київському державному університеті та ін. За сприяння М.П. Кравчука О.С. Смогоржевський у червні 1934 р. брав участь у роботі ІІ Всесоюзного математичного з’їзду в Ленінграді. Їхня перша спільна стаття вийшла ще в 1927 році. А в 1934 р. було видано 1-шу частину (407 стор.) посібника для студентів і самоосвіти «Вища математика», авторами якого були М.Кравчук, П.Касяненко, С.Кулик, В.Можар, О.Смогоржевський.

Перші наукові праці О.С. Смогоржевського належали до теорії ортогональних та унітарних перетворень. Потім, узагальнюючи відповідні результати академіка М.П.Кравчука, Олександр Степанович досліджував побудову систем ортонормальних поліномів, пов’язаних із деякими імовірнісними схемами.

На початку 40-х рр. минулого століття, під впливом праць Б.Я. Букреєва, Олександр Степанович спрямовує свої наукові інтереси на теорію геометричних побудов у геометріях Евкліда та Лобачевського. В 1939 р. виходить з друку його монографія «Елементи теорії трикутника», яка і сьогодні є довершеною та вичерпною працею за цією тематикою.

Працюючи в КПІ у передвоєнні роки, він одночасно завідував кафедрами математики в Гідромеліоративному та геометрії в Педагогічному інститутах. У 1940 р. О.С. Смогоржевський разом з академіками М.М. Боголюбовим та Б.В.Гнєдeнко сприяв організації кафедри алгебри та геометрії у складі фізико-математичного факультету Чернівецького державного університету та обранні її наукового напрямку. З 1945 року кафедру очолив учень О.С.Смогоржевського М.Г.Бєляєв.

У роки Великої Вітчизняної війни Олександр Степанович працював у Середньоазіатському індустріальному інституті (м. Ташкент). Був нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (1946 р.).

Після повернення з евакуації, у вересні 1944 р., Олександр Степанович захистив докторську дисертацію «Функції Гріна лінійних диференційних та квазідиференційних систем в області одного виміру» і був затверджений у вченому ступені доктора фізико-математичних наук. 2 грудня 1944 р. його було призначено на посаду завідувача кафедри вищої математики КПІ. У 1945–1950 рр. О.С. Смогоржевський був одночасно професором кафедри геометрії механіко-математичного факультету Київського державного університету, якою керував професор Б.Я. Букреєв.

Олександр Степанович читав курси: «Аналітична геометрія», «Математичний аналіз», «Теорія функцій комплексної змінної», «Теорія ймовірностей», «Тензорне числення» та ін.

«1946 рік. У навчальні аудиторії вперше прийшли зовсім різні студенти: і ті, хто пройшов шляхами війни, і зовсім юні, що тільки закінчили середню школу. Олександр Степанович усіх нас тепло привітав Його лекції завжди вражали глибиною думки і яскравістю форми і були для нас серйозною школою», – згадували студенти повоєнних років Ф.П.Яремчук, Т.М. Бартновська та В.Г. Лозовик.

У другій половині 1940-х рр. О.С. Смогоржевський організував та очолив перший математичний семінар в КПІ, основною темою якого була неевклідова геометрія з акцентом на геометричних побудовах. У семінарах брали участь математики багатьох вузів України, а також Росії.

У повоєнний період виходять його книги: «Геометрические построения в плоскости Лобачевского» (1951 р.), «Метод координат» (1952 р.), «О геометрии Лобачевского» (1957 р.), підручник для університетів і педагогічних інститутів «Основи геометрії» (2-ге вид.,1954 р.), «Линейка в геометрических построениях» (1957 р.). О.С.Смогоржевський не тільки вперше розв’язав деякі складні конструктивні задачі геометрії Лобачевського, а й започаткував новий напрям – розв’язок конструктивних задач за допомогою обмежених засобів.

Його праці з геометрії (у співавторстві з О.С. Столовою) «Справочник по теории плоских кривых третього порядка» (1961 р.) и «О некоторых плоских алгебраических кривых» (1965 р.) стали фундаментальними посібниками для науковців.

У 50-60-ті рр. О.С. Смогоржевський був визнаним головою київської школи геометрів. Він висвітлює свої досягнення в цій галузі на ІІІ Всесоюзному математичному з’їзді та на І Всесоюзній геометричній конференції.

Під керівництвом Олександра Степановича кафедра математики, що складалась у 1944 р. із 7 осіб, виросла в могутній колектив спеціалістів, на базі якого в 1952 р. були створені дві кафедри: математичної фізики, яку він очолив, і вищої математики на чолі з проф. В.А.Зморовичем. Ці кафедри об’єднали понад півсотні математиків.

Він шукав та дбайливо виховував талановиту молодь. До неї належав і український математик Євген Вікторовський, нині відомий усьому світу. За клопотанням Олександра Степановича, у 1956 р. спеціалізована Вчена рада радіотехнічного факультету КПІ одностайно присудила йому науковий ступінь доктора фізико-математичних наук за захист кандидатської дисертації «Интегральные кривые разрывного поля направлений».

Під керівництвом О.С. Смогоржевського закінчили аспірантуру та успішно захистили кандидатські дисертації 15 чоловік. Серед них: М.П.Хоменко, Р.Й.Демаховська, М.В.Скородумов, М.Г.Андрієвська, В.С.Мартиненко, Л.І.Мозкова та ін. Вони стали чудовими викладачами та науковцями.

За плідну науково-педагогічну діяльність та заслуги у підготовці наукових та інженерних кадрів професор О.С. Смогоржевський був нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора (1948, 1953 рр.), у 1966 році йому присвоїли почесне звання заслуженого діяча науки УРСР.До останнього подиху О.С. Смогоржевський працював у КПІ. Пам’ять про нього бережуть у Київському політехнічному.

________(03.03.1919–17.12.2002 рр.)_________

 

Радянський математик. Фахівець в галузі опуклої і диференціальної геометрії, теорії диференціальних рівнянь і теорії оболонок, автор шкільного підручника геометрії, що став класикою й витримав 22 видання багатомільйонними тиражами на мовах народів СРСР. Народився в м. Короча – районному центрі Білгородської області, що в 45 кілометрах на південний схід від залізничної станції Прохорівка.

В 1937 році Олексій Погорєлов став студентом фізико-математичного факультету Харківського університету, але встиг провчитися лише 4 роки – до початку війни, коли його призвали в армію й направили вчитися в Московську Військово-повітряну академію ім. М. Є. Жуковського. Після війни Олексій Васильович протягом двох років працював у Центральному аерогідродинамічному інституті. Тоді ж він пішов учитися на механіко-математичний факультет Московського державного університету імені М. Ломоносова, щоб закінчити останній вузівський курс і серйозно зайнятися геометрією: його цікавила тема опуклих фігур. В 1947 році О. В. Погорєлов почав викладацьку діяльність у Харківському університеті й три роки потому йому було присвоєно звання професора (1950).

Суспільна популярність прийшла до О. В. Погорєлова в тридцятирічному віці, після того, як він (за цикл робіт з розв'язання проблеми однозначної визначеності для великих класів незамкнених поверхонь і дослідження залежності властивостей регулярності опуклої поверхні від регулярності її метрики) одержав Сталінську премію і журнал «Огонек» помістив його фотографію на обкладинку.

Через рік молодий математик був визнаний гідним державної премії СРСР (1950), а потім ще тричі ставав лауреатом різних премій: Міжнародної премії ім. М. І. Лобачевського АН СРСР (1959), Ленінської премії (1962), Державної премії УРСР (1973). В 1951 р. О. В. Погорєлов був обраний член-кореспондентом, а потім і дійсним членом (1961) АН УРСР. Також він обирався член-кореспондентом (1960) і дійсним членом (1976) АН СРСР, а в 1991 р. був обраний академіком РАН. В 1959 році Олексій Васильович почав працювати в Інституті математики АН УРСР і рік потому перейшов у заново створений Фізико-технічний інститут низьких температур імені Б. І. Вєркіна АН УРСР, де й пропрацював 40 років (до від'їзду до Москви в 2000 році).

Вже бувши вченим зі світовим ім'ям, Олексій Васильович почав займатися створенням підручника для школи. Він вважав, що «у школі [є] два головні предмети – рідна мова й геометрія. Одна вчить людину грамотно викладати думки, друга – дедуктивному мисленню». Виходячи з цього О. В. Погорєлов побудував виклад матеріалу у своєму підручнику, поклавши в його основу «строгу й прозору систему аксіом».

На підручнику геометрії О. В. Погорєлова виросло не одне покоління школярів. З моменту масового впровадження в школи (1982) підручник більше двох десятиліть перевидавався багатомільйонними тиражами на різних мовах. У школах України він використовувався до 2008 року.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
А. Плещеев | Диагностика острых лейкозов. Лейкемия (лейкоз) – это системное прогрессирующее разрастание незрелой опухолевой ткани в органах кроветворения с гематогенным распространением в другие
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-26; Просмотров: 2130; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.013 сек.