Тема 2. Особливості фінансування підприємництва різних форм організації бізнесу

Теми рефератів

1. Порівняльна характеристика різних теоретичних концепцій капіталу підприємства.

2. Проблематика розмежування функціональних обов’язків фінансиста та бухгалтера на вітчизняних підприємствах.

3. Місце фінансових служб в організаційній структурі підприємств: вітчизняна практика та зарубіжний досвід.

4. Різні підходи до класифікації джерел та форм фінансування підприємств.

5. Аналіз джерел фінансування українських підприємств

6. світові тенденції у галузі фінансування суб’єктів господарювання

7. Практичні аспеким використання концепції оптимізації портфеля інвестицій (Г. Марковіц).

8. Практичне значення моделі оцінки дохідності капітальних активів (САРМ).

9. Протиріччя та позитиви теореми іррелевантності (Міллер, Модільяні).

Рекомендована література

1. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника-Центр. 1999. - Т.1. – С. 11-51.
2. Терещенко О.Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник.– К.: КНЕУ, 2003. С.11-55.
3. Фінанси підприємств: Підручник / За наук. ред. А.М.Поддєрьогіна. – 5-е вид. – К.: КНЕУ, 2004. С. 5-22.
4. П(С)БО № 4.
5. Філіна Г.И. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.С. 8-28
6. Ковалев В.В. Финансы предприятий. Учеб.пособие. – М.: ООО «ВИТРЭМ», 2002. С.18-29; 145-149; 267.

При вивченні даної теми перш за все необхідно враховувати, що фінансова діяльність господарюючих суб'єктів в першу чергу залежить від форми організації бізнесу. Приймаючи рішення що­до створення нового суб'єкта господарювання чи реорганізації іс­нуючого, перед власниками і менеджментом постає питання щодо вибору найприйнятнішої з погляду оптимізації фінансової та ін­вестиційної діяльності організаційно-правової форми ведення біз­несу. Класифікація суб'єктів господарювання за правом власності та організаційно-правовою формою ведення бізнесу в Україні на­ведена в табл.1.

Таблиця 1

Право власності   Форма	Приватне	Колективне	Державне
Юридичні особи	- Приватне підприємство -Селянське (фермерське) господарство	- Колективне підприємство - Спільне підприємство - Кооператив - Господарські товариства (АТ, ТОВ, товариство з додаткової відповідальністю, повне товариство, командитне товариство)	- Державне підприємство - Державне комунальне підприємство
Без створення юридичної особи	Приватний підприємець	Договір про спільну діяльність	Договір про спільну діяльність
Об’єднання	Асоціація	- Асоціація - Корпорація - Консорціум - Концерн	- Асоціація - Корпорація - Консорціум - Концерн

За правом власності в Україні можуть діяти суб'єкти господа­рювання, що належать до приватної та комунальної, колективної та державної форм власності. Господарська діяльність, реалізація пев­ного інвестиційного проекту може здійснюватися зі створенням юридичної особи в результаті об'єднання ресурсів згідно з догово­ром про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Отже, в Україні можуть діяти під­приємства таких видів:

• приватні, засновані на власності фізичної особи;

• колективні, у т. ч. господарські товариства, кооперативи;

• комунальні, засновані на власності відповідної територіальної громади;

• державні, засновані на державній власності, в т. ч. казенні;

• суб'єкти господарювання з іноземними інвестиціями.

До основних законів, що регулюють фінансову діяльність, відносяться:

1. Закони, що регулюють підприємницьку діяльність і її організацію.

Конституція України, «Цивільний кодекс України», «Господарський кодекс України», Закони України «Про господарські товариства», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про оренду майна», «Про заставу», «Про оплату праці», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про банки і банківську діяльність», «Про страхування», «Про аудиторську діяльність» та ін.

2. Закони, що забезпечують фінансову політику держави.

«Бюджетний кодекс України», «Податковий кодекс України», «Про податок на додану вартість», «Про плату за землю», «Про акцизний збір», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» «Про місцеві податки і збори» та ін.

3. Декрети КМ України та інші нормативні акти конкретизують закони і уточнюють різні аспекти фінансової діяльності з вказівкою юридичної відповідальності за порушення окремих норм.

Фінансова діяльність окремих підприємств будується виходячи з особливостей організації їх фінансів у вигляді фінансів комерційних (прибуткових) і некомерційних (неприбуткових) підприємств.

Існує тісний зв'язок між організаційною формою підприєм­ництва та структурою капіталу, можливостями його фінансування та вартістю мобілізації фінансових ресурсів, формою організації менеджменту, оподаткуванням, рівнем накладних затрат, можливо­стями виходу на ринок капіталів тощо. Отже, правильний вибір форми організації бізнесу має для подальшої діяльності суб'єкта господарювання стратегічне значення.

Нижче наведені основні критерії та чинники, які слід проаналізувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу.

1. Рівень відповідальності власників та їх кількість.

2. Можливості участі в управлінні справами суб'єкта господарю­вання та контролю за ним.

3. Можливості фінансування.

4. Умови передачі права власності та правонаступництво (порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб'єкта гос­подарювання чи набуття права власності).

5. Умови оподаткування суб'єктів господарювання різних форм організації бізнесу.

6. Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу.

7. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу.

Згідно з положеннями Цивільного та Господарського кодексів України суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути не тільки юриди­чні, а й фізичні особи - громадяни України, а також громадяни ін­ших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Фізична особа, яка має намір провадити підприємницьку дія­льність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка є од­ночасно заявою про державну реєстрацію суб'єкта підприємниць­кої діяльності, та ряд інших документів, передбачених норматив­ними актами України.

Суб'єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та ін­ших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстра­цію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що під­тверджує взяття його на облік v державному податковому органі.

Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збіль­шення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для спо­живання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежу­ються величиною приватного майна, яке він може надати як кредит­не забезпечення.

Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців:

1) оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших по­датків, передбачених законодавством України (традиційне опо­даткування);

2) сплата фіксованого податку з придбанням торгового патенту;

3) сплата єдиного податку.

Приватне підприємство - це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом най­му робочої сили. Фізична особа - засновник приватного підприємс­тва є власником 100% капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у ви­гляді дивідендів. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодавством про господарські товариства чи іншими відповідними нормативними актами.

Приватне підприємство повинно мати статут, власну печатку; складати самостійний баланс, відкривати поточний рахунок у банку, тобто мати всі атрибути юридичної особи.

Згідно з чинним законодавством підприємства - суб'єкти під­приємницької діяльності незалежно від форми власності обов'язко­во повинні мати статутний капітал. Разом з тим, в Україні жоден законодавчий або нормативний право­вий акт не містить вказівок щодо мінімального розміру строків наповнення статутного капіталу приватного підприємства. Отже, зареєстрована сума статутного капіталу приватного підприємства може вноситися засновником нескінченно довго або ж взагалі не вноситися. У разі прийняття власником приватного підприємства рішення про збільшення або зменшення статутного капіталу вне­сення змін до статуту з подальшою державною реєстрацією цієї зміни є обов'язковим.

Переваги форми організації бізнесу у вигляді приватного під­приємства зводяться до наступного:

• максимально повне використання власником права на участь в управлінні підприємством (усі найважливіші питання діяльнос­ті підприємства приймаються власником особисто або призна­ченим ним директором);

• спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;

• власник несе обмежену відповідальність за зобов'язанням під­приємства, тобто лише в межах вкладів у власний капітал (як­що інше не передбачено статутом);

• оплата внесків може здійснюватися як у грошовій, так і майно­вій формах;

• практично повністю відсутні, так звані, агентські ризики та ви­трати, зумовлені конфліктом між окремими власниками та вла­сниками і менеджментом.

До основних недоліків, які перешкоджають ефективній фінан­совій діяльності приватного підприємства, можна віднести такі:

• низький рівень мобільності прав власності на приватне підпри­ємство (позбутися права власності на приватне підприємство можна в результаті його ліквідації або внаслідок продажу під­приємства у повному обсязі іншій особі);

• фактична неможливість залучення власного капіталу від інших, крім власника, інвесторів;

• відсутність детального нормативного регулювання діяльності приватного підприємства, що створює умови для свавілля бю­рократії.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) так само, як і акціонерне товариство, є суб'єктом колективної власності, має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутними документами. Згідно із законодавством України у това­ристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний капі­тал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідаль­ністю кожен з учасників зобов'язаний зробити до статутного капі­талу внесок не менше 5О % зазначеного в установчих документах розміру, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов'язаний внести необхідні кошти у повному обсязі не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цьо­го зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передба­чено установчими документами, сплачує за час прострочення 10 % річних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою від­повідальністю, який повністю сплатив свій внесок, видається сві­доцтво товариства.

Недоліком в організації фінансування ТОВ є складність і витратність передачі права власності на частки. На відміну від акцій акці­онерних товариств, частки товариств з обмеженою відповідальністю є не досить мобільними, оскільки відсутній організований ринок то­ргівлі ними. Окрім цього, операція купівлі-продажу часток має бути нотаріально посвідчена. Якщо фізична чи юридична особа викупо­вує частку у статутному капіталі ТОВ, яка належить іншій особі, та­ка операція оформляється у формі договору купівлі-продажу частки. При оплаті частки у повному розмірі зазначена угода підтверджу­ється не тільки платіжними документами, а й відповідним свідоцт­вом, що видається товариством з обмеженою відповідальністю.

Акціонерне товариство - господарське товариство, статут­ний капітал якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми зобо­в'язаннями всім належним майном. Специфіка фінансової діяль­ності АТ визначається особливостями формування статутного ка­піталу. Згідно з вітчизняним законодавством розмір статутного капіталу ВАТ повинен бути не меншим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мініма­льної заробітної плати, чинної на момент створення товариства.

Акціонерами товариства визнаються фізичні та юридичні осо­би, які є власниками його акцій. Засновники акціонерного товарис­тва здійснюють свої внески у статутний капітал згідно із засновни­цьким договором, решта акціонерів - на умовах договору купівлі-продажу акцій, укладеного із засновниками; при збільшенні стату­тного капіталу - на основі договору з товариством чи фінансовим посередником.

Згідно із законом України «Про цінні па­пери та фондову біржу» в нашій країні можуть випускатися такі види акцій: іменні прості; іменні привілейовані; на пред'явника прості; на пред'явника привілейовані.

Акції акціонерних товариств, що створюються під час прива­тизації, можуть бути лише іменними простими. Фізичні особи мо­жуть бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг іменної ак­ції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, вклю­чаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кіль­кість таких акцій у кожного з акціонерів. По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим у процентах до їх, номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначе­ному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відпо­відного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейова­них акціях провадиться за рахунок резервного фонду. Якщо роз­мір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власни­кам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 25 % статутного фонду акціонерного товариства. Порядок здійснення переважного пра­ва на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного то­вариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім вла­сника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим За­коном, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства. Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним влас­ником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного під­приємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). До­датковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випус­ки акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю акціонерного товариства.

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумка­ми календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонер­ного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпо­рядженні після сплати встановлених законодавством податків, ін­ших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Поряд із суб'єктами господарювання, власники яких несуть об­межену відповідальність за боргами товариства, можуть створюва­тися також господарські одиниці, власники яких несуть необмежену відповідальність. До таких суб'єктів господарювання належать това­риства з повною відповідальністю та командитні товариства. Ці товариства діють на підставі установчого договору.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого ве­дуть спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відпові­дальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Установ­чий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення вкладів, фор­му їх участі у справах товариства.

Командитним товариством визнається товариство, в якому ра­зом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені това­риства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобо­в'язаннями товариства всім своїм майном (комплементаріями), є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкла­дом у майні товариства (вкладників).

Вкладники командитного товариства, які несуть обмежену відповідальність, також називаються командитистами. В установ­чому договорі стосовно командитистів указуються тільки сукуп­ний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Сукупний розмір часток вкладни­ків не повинен перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного в установчому договорі.

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами на засадах добровільного членства та об'єд­нання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. В Україні кіль­кість членів кооперативу залежить від його виду та галузі діяльнос­ті. У Німеччині, наприклад, мінімальна кількість членів будь-якого кооперативу становить сім осіб. Вважається, що головною метою створення кооперативів є не стільки одержання прибутку, скільки фінансове, організаційне сприяння господарській діяльності та задо­волення економічних потреб його членів.

Підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менше 10 %. Рівень відпові­дальності іноземних інвесторів за боргами підприємства з інозем­ними інвестиціями залежить від особливостей обраної організацій­но-правової форми. Зазначені підприємства можуть утворюватися в результаті:

а) часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами;

б) придбання корпоративних прав діючих підприємств;

в) створення підприємств, що повністю належать іноземним інве­сторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю.

Згідно із законодавством України управління майном, що є у загальнодержавній власності, покладено на міністерства та інші під­відомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади. Міністерства та інші відповідні органи виконують такі функ­ції, що прямо чи опосередковано стосуються організації фінансової діяльності державних підприємств:

• приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодер­жавній власності;

• затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень);

• укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;

• здійснюють контроль за ефективністю використання і збере­женням закріпленого за підприємством державного майна;

• дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодер­жавною власністю;

• готують, разом з відповідними місцевими Радами народних де­путатів, висновки та пропозиції КМ України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною і комунальною власністю.

Пряме втручання в господарську діяльність підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, міністерствам та іншим підвідомчим Кабінету Міністрів України органам державної вико­навчої влади забороняється.

На казенне підприємство, за рішенням Кабінету Міністрів України, може бути перетворене державне підприємство, яке відпо­відно до законодавства України не підлягає приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймається за наявності однієї з таких умов:

• підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка, відповідно до законодавства, може здійснюватись тільки дер­жавним підприємством;

• головним споживачем продукції підприємства (більша ніж 50 %) є держава;

• підприємство є суб'єктом природних монополій.

Управління казенним підприємством здійснюють органи, упов­новажені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Спільна діяльність - це господарська діяльність зі ство­ренням або без створення юридичної особи, котра є об'єктом спільного контролю двох або більше сторін згідно з письмовою угодою між ними. Отже, суб'єкти господарювання можуть фі­нансувати спільні інвестиційні проекти чи окремі операції на підставі договорів про спільну діяльність без створення нової юридичної особи. Договори (контракти) про спільну інвестицій­ну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво то­що), не пов'язану зі створенням юридичної особи, можуть укла­датися як між резидентами України, так і між резидентами та іноземними інвесторами. Такі договори бувають як двосторонні­ми, так і багатосторонніми, тобто без обмеження кількості учас­ників спільної діяльності.

Грошові та інші майнові внески учасників такого договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяль­ності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є част­ковою власністю.

Дата добавления: 2014-12-26