Розподіл ділових ролей у організації

Стадії розвитку групи.

Причини виникнення груп.

Класифікація груп

Загальне поняття груп

ТЕМА 11.: управління групами

Забезпечує високу якість життя

Розрізняють також поняття якості управління.

Якість категорія, що відображає об’єктивну визначеність речей, дій, подій у певній системі зв’язків.

Якість праці - сукупність специфічних дій, спрямованих на досягнення певної матеріальної мети, які відрізняють один вид конкретної праці від іншої.

Якісну сторону прац і характеризують такі показники:

складність;

напруженість;

результативність затрат розумових зусиль.

Якість управління проявляється:

в якості керованих процесів економічної діяльності;

у витікаючій із нього якості цієї діяльності;

у кінцевому підсумку, в тому, наскільки економіка:

1) задовольняє потреби:

людей;

суспільства;

країни;

Існують наступні методи порівняльного аналізу якості управління:

1. Метод статистичних порівнянь:

порівняння параметрів (критеріїв) якості роботи, що оцінюється, і її результатів з аналогічними з змістом показниками, які характеризують попередню діяльність.

2. Метод порівняння запланованих і реальних результатів:

порівняння планових показників з практично досягнутими в результаті виконання прийнятих рішень.

3. Метод аналізу експериментальних результатів:

порівняння показників функціонування суб’єктів в експериментальних умовах за аналогічними показниками, які мали місце допереходу на експеримент.

1.. Будь-яких цілей людина може досягти лише у процесі її спільної діяльності з іншими людьми. Форми такої діяльності багаточисленні. Але все їхнє різноманіття можна звести до таких трьох: група, соціальна організація та спільнота.

У теорії управління, соціології та психології існують різні підходи до об'єкта управління, що порозумівається відмінністю предметів вивчення в кожній науці. Теорія управління як об'єкт управління розглядає соціальну організацію як структуру й систему. Соціологія та психологія розглядають як об'єкт управління соціальну групу з усіма властивими їй феноменами. Інакше кажучи, соціальна організація виступає випадком соціальної групи із властивими їй особливостями. Для психології управління, як і для загальної теорії управління, категорія «соціальна організація» є ключовою. Це поняття зародилось у надрах гуманітарних наук і витиснуло такі невизначені терміни, як «соціальний інститут» і «система».

Улаштованим й загальновизнаним є визначення організації як специфічної форми об'єднання групи індивідів (двох і більше), діяльність яких свідомо координується суб'єктами управління для впорядкування спільної діяльності та досягнення загальної мети або цілей. Суть соціальної організації полягає в тому, що в усіх людей, які об'єднались, передбачається наявність спільних інтересів. Люди поєднуються в організації в ім'я цілей, яких вони не могли б досягти, діючи самостійно, інакше як ціною екстраординарних зусиль.

Чому виникли організації? Що лежало в основі їхньої появи? Очевидно, два соціальних феномени:

· синергія (при об'єднанні зусиль і воль учасників організації досягаються більш високі результати, ніж ті, що можуть бути отримані при простому підсумовуванні зусиль ізольованих індивідів);

· фасилітація (полегшення роботи при будь-якому виді спільної діяльності).

Зазвичай виділяють такі види організації:

· бюрократії, тобто адміністративні органи й установи;

· установи тотального типу (лікарні, в'язниці, монастирі, військові підрозділи тощо);

· добровільні організації (неурядові, комерційні, недержавні тощо).

У рамках нового управлінського мислення будь-яка соціальна система розглядається як соціотехнічна, оскільки в сучасних умовах постійно взаємодіють дві підсистеми:

· технічна, що включає не тільки обладнання та всі види технології тощо, а й управлінські знання, організаційні структури, методи планування, технічні прийоми та навички роботи, рівень підготовки та кваліфікації робочої сили, її професійний склад тощо;

· соціальна, що включає всі форми морального й матеріального стимулювання праці, стиль управління, участь працівників у процесі прийняття рішень, можливості кар'єри та просування по службі, організаційну культуру тощо.

У цих умовах сучасна організація повинна будуватись на таких принципах:

· перспективної діяльності - не можна підлаштовувати організацію до здатностей наявних людей, треба будувати її як інструмент для досягнення чітко позначеної мети та підбирати людей, здатних забезпечити досягнення цієї мети;

· єдиноначальності - жоден працівник не повинен звітувати про свою діяльність більш ніж перед одним керівником і повинен одержувати накази тільки від цього ж керівника;

· спеціалізації управління - усі дії, що регулярно повторюються, варто твердо розподіляти між усіма працівниками та не дублювати їх;

· діапазону управління - на одного керівника не має приходитись більше 6-12-ти підлеглих;

· вертикального обмеження ієрархії - чим менше ієрархічних щаблів, тим легше управляти організацією;

· делегування повноважень - керівник ніколи не повинен сам робити те, що може зробити його підлеглий.

Таким чином, сучасна організація повинна мати:

· невеликі організаційні підрозділи з невеликою кількістю працівників, але працівників з набагато більш високим, ніж колись, кваліфікаційним та освітнім рівнем;

· невелику кількість рівнів управлінської ієрархії, майже повне скасування організаційної піраміди;

· бригадні організаційні структури;

· орієнтацію діяльності на обслуговування споживача;

· гнучкі, швидко мінливі асортименти можливостей;

· мінімум запасів і гнучкі виробничі системи;

· більш високий рівень виробництва та більш низькі його витрати.

Структура соціальної організації. Будь-яка організація має як формальну, так і неформальну структуру. Формальна структура представлена такими різновидами:

· посадова структура. У ній звичайно вказується штатно-посадовий склад організації;

· функціональна структура. Наприклад, керівники, фахівці та службовці апарату управління;

· соціально-демографічна структура. У ній виділяються групи за віком, статтю, соціальним станом;

· професійно-кваліфікаційна структура. У ній звичайно виділяються групи за досвідом роботи, загальною та фаховою освітою тощо.

Знання цих структур дозволяє керівникові побачити плюси та мінуси своєї організації, виявити її соціально-психологічні особливості, а також ті персоніфіковані сили, які здатні підвищити або, навпаки, знизити ефективність його діяльності.

Існує багато підходів до визначення груп, і майже всі автори підкреслюють, що учасники груп повинні, перш за все, психо­логічно усвідомлювати існування один одного і конкретну функцію.

Р.Фалмер подає визначення, яке охоплює характеристики, притаманні для більшості тлумачень. Група визначається як двоє або більше людей, які:

1) взаємодіють з кількома або всіма членами групи безпосередньо через мережу зв'язків;

2) поділяють одну мету або кілька спільних завдань;

3) керуються нормативною системою поведінки та взаємин;

4) підтримують стабільні рольові стосунки;

5) утворюють підгрупи на основі різних мереж притягування та відштовхування.

Інші визначення є більш обмеженими, вужчими і характери­зують лише окремі аспекти груп:

• група - це дві особи або більше, які взаємодіють одна з одною так, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб;

Дата добавления: 2014-12-23