Порушення мислення та мови

Розділ 4

Важливість оцінки порушень мислення визначається місцем мислення в пізнавальній діяльності людини, неможливістю у випадках порушення мислення прогнозувати свою діяльність, робити її цілеспрямованою і продуктивною.

Значущість порушень мислення в діагностиці психічних захворювань обумовлює загальну мету вивчення даної теми: уміти виявляти патологію мислення для подальшої діагностики психічних розладів.

Конкретні цілі – уміти:	Цілі вихідного рівня – уміти:
1. Визначати порушення мислення шляхом цілеспрямованого клінічного дослідження.	1. Збирати скарги, дані анамнеза, проводити клінічне дослідження хворих (кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб).
2. Визначати порушення мови і співвідносити їх з розладами мислення.	2. Проводити патопсихологічне дослідження мислення та інтерпретувати отримані результати (кафедра ООЗ, цикл медичної психології кафедри психіатрії та медичної психології).
3. Інтерпретувати порушення мислення та мови як відхилення у психічному здоров’ї.

Перевірити ступінь своєї підготовки Ви можете, вирішивши запропоновані завдання.

Завдання №26. У процесі дослідження методикою “Виключення зайвого” випробуваний із групи предметів (термометр, годинник, окуляри, ваги) виключив термометр, пояснюючи це тим, що той необхідно “тільки хворим”. Визначите тип мислення:

A. Наочно-діючий

B. Наочно-образний

C. Конкретний

D. Паралогічний

E. Абстрактний

Завдання № 27. При поясненні переносного значення прислів’я “Яблуко від яблуні недалеко падає” випробуваний сказав, що “яблуко завжди падає поруч з гілкою, на якій висіло”. Визначите тип мислення:

A. Наочно-образний

B. Абстрактний

C. Наочно-діючий

D. Конкретний

E. Паралогічний

Якщо Ви утруднюєтесь в рішенні завдань, зверніться до еталонів відповідей, наведених у додатку 3. Якщо Ви вирішили завдання невірно, зверніться до літературних даних:

1. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К.: “Здоров’я”, 1994. – С.52-291.

2. Абрамов В.А. та інш. Медична психологія. – Донецьк, 2008. – 289 с.

Тільки після засвоєння попереднього матеріалу можна переходити до вивчення нової навчальної інформації.

Зміст навчання.

Порушення мислення, незважаючи на їхню різноманітність та складність, можна звести в дві великі групи – кількісні розлади (порушення темпу мислення) і якісні, серед яких представляється можливим виділити формальні порушення мислення (патологія асоціативного процесу) і патологічні ідеї (патологічні судження й умовиводи).

Порушення мислення виявляються у такій специфічній сфері діяльності людини як мова. При цьому багато розладів мови кваліфікуються так само, як і розлади мислення.

Порушення мислення
Симптоми дезінтеграції мислення	Продуктивні розлади мислення (патологічні ідеї)
Порушення темпу мислення	Порушення структури мислення
Прискорення, «скачка ідей»	Розірване (атактичне) мислення:	Нав'язливі ідеї
Уповільнення	зісковзування	Маячні ідеї
Затримки мислення (шперунг), зупинка мислення, «обрив думок»	розірваність	Надцінні ідеї
«Напливи думок» (ментизм)	шизофазія
	Резонерствування
	Паралогічність
	Символічність
	Стереотипії мислення:
	персеверації
	вербігерації
	Докладність
	Патологічна деталізація
	Амбівалентне мислення
	Аутистичне мислення
	Інкогерентне мислення

Темп мислення може бути прискорений чи уповільнений (брадіфренія), що виявляється у відповідному порушенні темпу мови.

Якісні порушення мислення можуть бути представлені, у першу чергу, втратою контролю над плином асоціацій, що може виявлятися або в насильній зупинці асоціативного процесу, почутті “обриву думок” (шперрунг), або у мимовільному, часто насильному, напливі думок, що здобувають для хворого відчужений характер (ментизм). У мові ментизм (напливи думок) і шперунги (обриви думок) виявляються мутизмом (німотою), оскільки й у першому, і у другому випадках хворий втрачає здатність до вольового контролю мови.

Порушення асоціативного процесу виявляються також у змінах граматичної і логічної структури мислення і мови. Розлади асоціативних зв’язків можуть досягати виразності незв’язності мислення і мови, при якій граматичний і логічний зв’язок у судженнях цілком відсутні. Мова хворого в таких випадках являє собою безглуздий набір слів та вигуків.

У судженнях хворого може зберігатися граматична структура при відсутності логічного зв’язку між окремими поняттями чи реченнями. Таке порушення мислення і мови називається розірваністю. Наявність необгрунтованих висновків і висновків, що не відповідають причинно-наслідковим зв’язкам між предметами і явищами, зветься паралогічністю мислення. Одночасно з розірваністю і паралогічністю мислення у мові хворих можуть використовуватися випадкові, другорядні асоціативні зв’язки, що визначається як символізм мислення. Нерідко символізм мислення приводить до використання в мові нових понять і слів, зміст яких зрозумілий тільки хворому і не може бути поясненим (неологізми). Відсутність логічного зв’язку у мові може супроводжуватися граматично правильними конструкціями, що зветься шизофазією, при якій безглуздий набір слів складає граматично правильне речення.

До порушень асоціативного процесу відносять також втрачання цілеспрямованості суджень, порожнє марне міркування, що супроводжується великими та витіюватими формулюваннями – резонерство. Якісно близькою до резонерства є розважність (статечність) мислення, при якій хворий не здатний відділити головне від другорядного, застряє на несуттєвих деталях, у зв’язку з чим втрачає кінцеву мету своїх міркувань. Застрявання може привести до постійного повернення до однієї й тієї ж думки (слова, словосполучення), що зветься персеверацією, повторенню цієї думки, її частини (вербігерація).

Оскільки мислення є основою пізнавальних здібностей людини і разом з пам’яттю й увагою є складовою частиною інтелекту, розлади мислення обумовлюють порушення інтелекту. Патологія (зниження) інтелекту виявляється в зміні всіх операцій мислення (зниження рівня узагальнення, порушення абстрагування, опора на несуттєві ознаки в судженнях та інш.), зниженні темпу мислення, бідному словниковому запасі (олігофагія) та інш. Зниження інтелекту може бути природженим (олігофренія) і придбаним, обумовленим найчастіше органічною поразкою головного мозку (деменція).

Зокрема формальних, до якісних порушень мислення, як відзначалося раніше, також відносяться патологічні ідеї, серед яких виділяють нав’язливі, понадцінні та маячні.

Нав’язливі ідеї – думки, виникаючі недовільно, поза бажанням хворого, мають суб’єктивно неприємний чи індиферентний характер, не зв’язані безпосередньо з попередніми думками чи переживаннями, супроводжуються прагненням них позбутися, розумінням їхнього хворобливого характеру, тобто критичним відношенням.

За механізмами виникнення нав’язливі ідеї розподіляються на:

- ситуаційні – виникають в результаті психогеній, їх зміст психологічно зрозумілий, конкретний, відображає психотравмуючу ситуацію;

- автохтонні – з’являються без наявної зовнішньої причини, їх зміст нерідко психологічно малозрозумілий, відірваний від реальності, абстрактний. Іноді вони виникають у психотравмуючій ситуації, але зміст психогенії звичайно не відображають або швидко від нього відриваються.

У сфері мислення виникають тільки ідеаторні нав’язливості, які розподіляються на наступні категорії:

- нав’язливі сумніви – невідчепні думки із нестерпною невпевненістю у правильності та закінченості своїх дій. Хворі постійно прагнуть перевірити себе, але це їх мало заспокоює.

- абстрактні нав’язливі думки – форма нав’язливих ідей, зміст яких носить не пов’язаний з ситуаціями характер. Звичайно зустрічаються два варіанта: аріфмоманія (невідчепне думкове маніпулювання цифрами) та “думкова гумка” (марне, виснажливе мудрування на відірвані теми).

- контрасні думки – афективно насичені думки, зміст яких протилежний до світогляду та морально-етичних принципів особистості. При цьому хворий страждає не тільки від самої нав’язливості, але і від її змісту. Зустрічаються в виді ганебних (лайка) та кощунних думок, зміст яких відображає не справжнє відношення хворого, а діаметрально протилежне.

- нав’язливі спогади – неодолимі, непотрібні та неактуальні на даний момент спогади про нейтральні або ганебні події із власного життя. Як правило, супроводжуються почуттям сорому та розкаяння.

Нав’язливості розподіляються за сполученням із патологією інших психічних процесів (афективними, вольовими розладами), що будуть розглядані в структурі обсесивного чи обсесивно-фобічного синдромів.

Понадцінні ідеї - являють собою судження (умовиводи, думки), що виникають на підставі реальних обставин, однак займають у переживаннях хворого домінуюче, невідповідне до їхньої реальної цінності, положення, що досягається за рахунок вираженої афективної насиченості таких думок, їхнього емоційного переживання. Виділяють слідуючи варіанти понад цінних ідей:

1. Понадцінні ідеї, пов’язані із переоцінкою біологічних властивостей своєї особистості, мають чотири варіанта: дісморфофобічні ( впевненість хворого, що його косметичний або фізіологічний дефект настільки виражений, що веде до виродливості, робить пацієнта непривабливим у очах оточуючих, на усунення цієї вади спрямовані всі життєві інтереси та вольові зусилля хворого), іпохондричні (характеризуються перебільшенням важкості соматичного захворювання, що має місце у хворого), сексуальної неповноцінності (проявляються впевненістю у тяжких медичних та соціальних наслідках незначних тимчасових або епізодичних невдач у сексуальній сфері), самовдосконалювання (проявляються перебільшенням ролі та значущості загальновідомих та спірних поглядів на роль фізичних вправ та психологічного тренування для здоров’я, формування особистості, її гармонії, світогляду, життєвих настанов, ця впевненість стає самоціллю, для її реалізації використовуються відомі системи або створюються нові).

2. Понадцінні ідеї, пов’язані з переоцінюванням психологічних властивостей особистості або її творчості, мають три варіанта: винахідництва (характеризуються перебільшенням хворим значущості зроблених їм винаходів, рацпропонов та т.п., що поєднується з прагненням до їх загального визнання), реформаторства (виникають на основі упередженої, частіше дилетантської ревізії існуючих наукових, соціальних, економічних, культурних та інших концепцій та систем із хворобливою переконаністю у необхідності докорінних їх змін, звичайно хворі пропонують власні концепції та реформи, здійснення яких стає ціллю їх життя), талановитості (характеризуються переконаністю хворого в тому, що він особливо обдарована особистість, досягнення загального визнання стає ціллю його життя).

3. Понадцінні ідеї, пов’язані з переоцінкою соціальних факторів, мають три варіанта: звинувачення (проявляються перебільшенням соціальної значущості реальних вчинків хворого), еротичні (звичайні знаки уваги або кокетування осіб протилежної статі розцінюються хворим як ознаки пристрасної закоханості та викликають у нього відповідні поведінкові реакції, тут же розглядаються понадцінні ідеї ревнощів – впевненість у невірності сексуального партнера, заснована на реальних фактах, що не мають характера вірогідних доказів), сутяжництва (кверулянтства) (виникає впевненість у необхідності боротьби з реальними загальновідомими або малозначущими недоліками, які хворий виводить в ранг соціальної несправедливості, ця боротьба стає ціллю життя пацієнтів).

Понадцінні ідеї можуть існувати як самостійний психопатологічний розлад, у формі реакцій акцентуйованих особистостей та при розладах особистості, а також на початкових етапах маячних синдромів.

Маячні ідеї - помилкові умовиводи, не засновані на реальних обставинах, не піддаються переконанню та цілком визначають поведінку хворих, тобто супроводжуються порушенням критики до них.

За структурою маячення розподіляється на систематизоване та несистематизоване. Систематизоване маячення характеризується існуванням логічної структури та системи доказів. Воно має внутрішню суб’єктивну логіку, відповідно якої факти трактуються хворим однобічно та викривлено. Це первинне, інтерпретативне маячення. Входить в структуру хронічних маячних синдромів. Несистематизоване маячення характеризується пильними хворобливими твердженнями та відсутністю достатньо розроблених логічних побудов. Джерелом інформації найчастіше з’являється все те, що знаходиться у межах чуйного сприйняття хворого. Думки не пояснюються хворими, можуть бути непослідовними та фрагментарними, оскільки вони не з’являються продуктом раціонального осмислення та послідовного міркування. Входить в структуру багатьох складних психотичних станів – делірія, галюцинозів, галюцинаторно-маячних, параноїдних, афективно-параноїдних, кататоно-параноїдних, парафренних синдромів.

За змістом розрізнюють чотири основні форми маячення:

1. Маячення зі зниженою самооцінкою – характеризується перебільшенням тих що є або приписуванням собі неіснуючих психічних, соматичних, біографічних недоліків або неприємностей. Виділяють форми маячних ідей: самозвинувачення (хворі можуть звинувачувати себе у нездійснених правопорушеннях, зараженні інших людей невиліковними хворобами, створенні страшних соціальних і природних катаклізмів), самоприниження (хворі принижують свої фізичні, моральні, інтелектуальні та інші якості), іпохондричне маячення (хворі виказують ідеї ураження сифілісом, СНІДом та іншими тяжкими недугами; стверджують, що не мають шлунка, їжа кудись “провалюється”, і тому у них немає випорожнень, їхні внутрішні органи давно згнили, немає дихання, пульсу – нігілістичне маячення; впевнені в зміні форми і величини тіла, обличчя – ідеї дисморфофобії).

2. Маячення із підвищеною самооцінкою – характеризується перебільшенням реальних властивостей власної особистості або приписуванням собі неіснуючих видатних якостей. Виділяють форми маячення: альтруістичне (міссіанства) (думка про високу політичну, релігіозну, медичну або іншу міссію, нібито покладену на хворого), високого походження (впевненість у випадковій або навмисній підміні батьків у дитинстві, думка про народження від осіб, що займають високе становище у суспільстві), винахідництва, реформаторства, любовне (еротичне) (впевненість у закоханості певної особи у хворого), багатства, величі (перебільшення своїх психічних, фізичних якостей, соціального стану, можливостей).

3. Персекуторне маячення (маячення переслідування) – виникає впевненість про погрозу або шкоду щодо фізичного або психічного “Я” хворих, що очікуються або заподіляються ззовні. Виділяють форми маячення: переслідування (хворі стверджують, що їх переслідують з наміром покарати, вбити, що вони є об’єктом стеження органів міліції, СНБ, рекетирів тощо), архаїчне (зміст якого відображає реальну погрозу, що актуальна для минулих часів, наприклад, ідеї чаклунства, впливу нечистої сили), впливу (див. синдром Кандинського-Клерамбо), метаморфози (впевненість хворого, що він перетворюється в тварину, іншу людину або бездушний предмет), маячні ідеї збитків – пограбування, крадіжки (хворі, частіше похилого віку, стверджують, що в них украдено різні речі, взуття, гроші, вони їх шукають, звинувачують сусідів, часто перевіряють свої речі, ховають їх, скаржаться в міліцію на уявних злодіїв), відношення (віднесення на свою адресу нейтральних подій, ситуацій, інформації, які трактуються хворобливо, із впевненістю у негативному відношенні до пацієнта, ущемленні його інтересів у побуті, на службі), отруєння (ідея про додання отрути до продуктів, води, їх розпилюванні у повітрі, нанесенні на поверхні тіла з ціллю заподіяння шкоди щодо здоров’я пацієнта або його вбивства), ревнощів (впевненість у подружній невірності з пошуком “доказів” та вимаганням зізнання в зраді щільно до жорстокого знущання), антагоністичне (маніхейське) маячення (уявлення про боротьбу двох партій, ворогуючих угруповань, держав, сил добра і зла за залучення хворого на свою сторону через наявність у нього особливих властивостей особистості або організму, при тому йому загрожують тортурами, знищуються над ним, щоб примусити до переходу на чиюсь сторону).

4. Змішані форми маячення – відрізняються сполученням у фабулі персекуторних ідей з ідеями завищеної або зниженої самооцінки. Сюди відносять маячення: інсценування (хворий вважає, що все навколо нього спеціально підстроєно, розігрується за якимось особливим сценарієм, де кожний із оточуючих виконує визначену роль, приховуючи свої дійсні наміри), звинувачення (осудження) (впевненість, що хворого осуджують та переслідують оточуючі особи, що помилково або спеціально обвинувачують його у здійсненні поганих вчинків або злочинів, до яких він у дійсності не має ніякого відношення, або перебішують свої реальні вчинки у минулому), симптом позитивного двійника (хворі за виразом обличчя, ходом, манерою поведінки у незнайомих людинах “дізнають” близьких або відомих), симптом негативного двійника (хворі за тими ж ознаками “признають” серед родичів та близьких чужих, що загримовані під них), маячення особливого значення (розпізнавання у оточуючому середовищі, предметах, явищах, поведінці людей особливих, зрозумілих тільки хворому знаків, таємного змісту, указань), маяченняінтерметаморфози (впевненість у повному змінюванні оточуючої обстановки, її невідповідальності реальності, перетворенні предметів, перевтіленні людин), поліморфне маячення (маячення із великою кількістю тем, що не об’єднані загальною фабулою).

Існує також індуковане (наведене) маячення – поява маячних ідей в особи, що тісно контактує із хворим, «зараження» маяченням, подібним по фабулі й відсутністю критичного відношення до захворювання.

Зустрічаються також інші форми маячення, зміст якого пов’язаний із переважним порушенням інших психічних функцій (сенсорне, конфабуляторне, афективне та резідуальне маячення), тобто кількість форм маячення за змістом не вичерпується викладеними. З іншими формами розладів мислення Ви можете ознайомитися у підручниках, список яких приведено у кінці глави.

У додатку 2 приведено граф логічної структури теми “Порушення мислення та мови”.

Вікові особливості розладів мислення:

Порушення асоціативної діяльності може бути виявлене в дитини із часу появи образного мислення (після 3-4 років). На етапі розвитку абстрактно-логічного мислення (після 12-14 років) порушення асоціацій фактично аналогічні таким у дорослих.

Деякі особливості мислення в дитячому, підлітковому і юнацькому віці спонукають до обережності при клінічній кваліфікації їхніх розладів.

Так, періоди прискорення темпу мислення характерні для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку, особливо під час їх активної ігрової творчості, у той час як у підлітковому і юнацькому віці невмотивоване й стійке прискорення асоціацій може виявитися симптомом гіпоманіакального стану.

Нетривалий мутизм для дитини у віці 3-5 років є однієї з фізіологічних реакцій протесту. У той же час поява стійкого невмотивованого мутизма в більш старшому віці може говорити про хворобу.

Інкогерентне (незв’язне) мислення доводиться спостерігати в підлітків і юнаків. Однак і в молодшому віці поява в мові дитини стійких порушень логічного зв'язку між фразами, також як сполучення несумісних категорій, може виявитися ознакою рудиментарної, стертої розірваності мислення.

У дітей у міру наближення до підліткового віку, структура нав'язливих симптомів стає усе більш повною, моторні нав'язливості переміняються сенсомоторними, чуттєво-образними, а останні ідеаторними. Нав'язливі явища в дітей раннього віку мають переважно руховий (моторний) характер і виступають у вигляді мимовільного, одноманітного посмикування головою, плечима, покахикування, ссання пальця, обгризання нігтів, висмикування волосся або нав'язливих страхів. Надалі відбувається ускладнення клінічної структури нав'язливостей, з'являються елементи розумової переробки переживань, розуміння необґрунтованості нав'язливостей.

Маячення в дитячому віці у формі симптомів, типових для дорослих, не зустрічається. У віці від 7-8 років до 12-14 років можна спостерігати маячноподібні фантазії й варіанти маячення уяви.

У підлітковому віці можна вже говорити про маячення, хоча воно має ряд особливостей. До їхнього числа ставляться: уривчастість, епізодичність, мінливість маячення; рудиментарність, нерозгорнення його фабули; дискретність (переривчастість) виникнення маячніх станів; співіснування епізодів маячення різного змісту протягом навіть одного дня (поліморфізм); відсутність тенденції до систематизації й більша, ніж у дорослих, можливість зупинки подальшого розвитку.

Психофізіологічні й нейропсихологічні основи розладів мислення.

У деяких випадках, зокрема при впливі надмірно сильного подразника або при зіткненні у корі головного мозку процесів збудження й гальмування, у деяких її ділянках може виникнути стан патологічного застійного збудження. При цьому один раз умовний рефлекс, що утворився, не вгасає, а стає досить стійким, незважаючи на відсутність підкріплення ззовні. Цей процес лежить в основі багатьох нав'язливих станів.

Ділянка патологічного застійного збудження, що обумовлює нав'язливість, є настільки стійким, що порушення в інших ділянках кори не в змозі його загальмувати. Разом з тим, він не може загальмувати конфронтуючі йому очаги порушення в інших ділянках кори або дезорганізувати її діяльність. Тому мислення хворого в цілому не порушується, він не втрачає здатність критично оцінювати свій стан. У цьому полягає принципова відмінність нав'язливості від маяних ідей, при якому критичне відношення до свого стану відсутне.

У патогенезі маячних ідей, по І.П. Павлову, лежать два фізіологічних явища – патологічне застійне збудження й ультрапарадоксальна фаза, при якій позитивний подразник викликає в корі гальмування, а негативний, тобто тормозный – викликає реакцію збудження. Навколо ділянки патологічного застійного збудження виникає по периферії сильне гальмування, що виключає вплив на патологічну ділянку іншої частини кори головного мозку, тобто здорової частини мозку, з діяльністю якої зв'язані правильні судження. Це гальмування перешкоджає, таким чином, виникненню критичного відношення до маячних ідей.

Розглянемо клінічний приклад, при якому хворий відмовляється від їжі, приготовленою матір'ю, уважаючи, що вона хоче його отруїти, у той час як мати, переживаючи за сина, проявляє до нього велику увагу й турботу.

З погляду патофізіології необґрунтований умовивід хворого пояснюється якісним перекрученням діяльності кори головного мозку, що перебуває в ультрапарадоксальній фазі: подразники зовнішнього середовища (добрий стосунок матері), замість того, щоб збудити адекватну реакцію, гальмують її, і за законом позитивної індукції збуджують ті ті області кори, які були загальмовані, відбиваючи тим самим судження, протилежні дійсності (мати хоче отруїти). Внаслідок цього фіксується стійка маячна ідея отруєння, що не піддається корекції, тому що навколо патологічного очага збудження по периферії виникає сильне гальмування, що виключає дію всіх подразників, які могли б її виправити або змінити.

Після вивчення дійсної глави посібника і відповідних розділів підручника вирішите самостійно запропоновані завдання. Якщо Ви зазнаєте труднощів у рішенні, зверніться до еталонів правильних відповідей завдань у додатку 3. Якщо Ви вирішили завдання невірно, повторно прочитайте главу посібника та літературу, що приведена в кінці глави. Завдання 29, 30, 32, 34, 36, 37 пропонується вирішити самостійно.

Завдання №28. Хворий Н., 35 років. У відділенні весь час у русі, співає, танцює, збирає навколо себе хворих. У перший же день з усіма познайомився, перейшов на “ти”. Тримається городовито, але в той же час весело посміхається, підморгує, жартує. У бесіду з лікарем вступає охоче, говорить дуже швидко, ковтаючи закінчення. Розповідаючи про своє життя, відразу вигадує різні неймовірні події, а потім зі сміхом заявляє, що він пожартував. Сам почуває, як думки в голові стрімко переміняють один одного. Хворим себе не вважає. Визначити характер порушень мислення:

A. Паралогічність

B. Прискорення темпу

C. Незв’язність

D. Понадцінні ідеї

E. Резонерство

Завдання №29. Хвора Л., 40 років. Доставлена в психіатричну лікарню з родильного будинку, де родила здорову дитину. При надходженні виявила дезорієнтування в місці, часі, навколишнім оточенні, власній особистості, недоступність до мовного контакту. Відбивала окремі фрази, слова, склади (“раз, два, три, що таке? – Звірі...убивають...син...лимон...помер...торт...торг...не вбивайте...”). Іноді повторювала сказані кимось слова, робила хватальні рухи руками. Температура тіла 38,8°С, обличчя гіпереміроване, неприємний запах із рота. Кваліфікуйте порушення мислення:

A. Ментизм

B. Шперунг

C. Незв’язність

D. Паралогічність

E. Резонерство

Завдання №30. Хворий І., 36 років. Доставлений у психіатричну лікарню бригадою “швидкої допомоги”. Повідомив про себе зведення, що відповідають даним паспорта. Правильно назвав дату і місце перебування. Спонтанно заявив, що займається науковими вишукуваннями, процитував фрагмент зі своїх “робіт” наступного змісту: “Розум гайморова поля не є прецедентом математичного обчислення і висунутої гіпотези”. Намагався обґрунтувати передсказанність непередсказуємого, засновуючись на “концепції уваги та інтеграції”. Кваліфікуйте розлади мислення:

A. Розірваність

B. Незв’язність

C. Паралогічність

D. Патологічна деталізація

E. Символізм

Завдання №31. Хвора К., 48 років. Сверджує, що народилася від черв’яка, народилася великою і за чотири дні від роду вже ходила. “Черв’як спочатку зародився в мені, я їла, і він їв, і від цього світило сонце”. Охарактеризуйте висловлення хворої:

A. Символізм

B. Незв’язність

C. Ментизм

D. Паралогічність

E. Розірваність

Завдання №32. Хворий К., 18 років. Замкнутий, нетовариський. На питання, що його турбує, відповів: “Я увесь час думаю: хто я? Чому світить сонце? Чому зростає трава? Я не знаю себе. Я став собі, як вам чужі люди”. Охарактеризуйте висловлення хворого:

A. Резонерство

B.Символізм

C. Розважність

D. Незв’язність

E. Розірваність

Завдання №33. Хворий В., 12 років. Орієнтований правильно, доступний контакту. Увага концентрується з трудом. Розгальмований, непосидющий, легко збудливий, схильний до грубої афектації. Мова бідна, повільна, словниковий запас обмежений. Предмети і явища групує по малоістотних ознаках, не може пояснити переносне значення прислів’їв і метафор. З трудом виконує прості рахункові операції. Визначить порушення мови:

A. Вербігерація

B. Персеверація

C. Олігофазія

D. Мутизм

E. Шизофазія

Завдання №34. Хворий М., 30 років. Протягом останніх 8 років страждає на судомні приступи із утратою свідомості. Дружина помітила, що протягом останніх 4 років став змінюватися характер – з’явилися настирливість, схильність до підвищеної уразливості. На прийомі у лікаря – мова у трохи уповільненому темпі, під час бесіди скрупульозно намагається викласти дані анамнезу, застряє на несуттєвих деталях, повторює по кілька разів ті ж самі фрази. При спробі переключити увагу на основну тему бесіди повертається до викладання колишніх деталей. Наполягає на тому, щоб “вислухали все”. Кваліфікуйте порушення мислення:

A. Паралогічність

B. Резонерство

C. Розірваність

D. Символізм

E. Розважність

Завдання №35. Хворий Г., 14 років. Постійно зайнятий складанням схем, креслень космічного корабля особливої конструкції, а також читанням технічних журналів. Заявляє, що близько до мети – “створення надшвидкісного космічного корабля”, швидкість якого наближається до швидкості світла. У зв’язку з цим припускає: одержить Нобелевську премію за своє відкриття. У розмові зі старшими тримається зарозуміло, говорить повчаючим тоном. З однолітками не спілкується, тримається замкнуто. Визначите характер порушень мислення:

A. Понадцінні ідеї

B. Нав’язливі ідеї

C. Маячні ідеї

D. Розважність

E. Резонерство

Завдання №36. Хвора П., 20 років. На прийомі у райпсихіатра зі скаргами на знижений настрій. Завжди виявляла риси нерішучості, невпевненості у собі, губилася в життєвих ситуаціях, коли в них не було повної ясності та визначеності. Перші ознаки захворювання з’явилися у 19 років. Виникло прагнення постійно рахувати свої кроки. Відмінно розуміла безглуздість такого рахунку, але не могла його позбутися. Намагалася не виходити з будинку, вважаючи, що так їй буде легше позбутися постійного прагнення рахувати. Кваліфікуйте психічні розлади, що виявляються у хворої:

A. Символізм

B. Маячні ідеї

C. Понадцінні ідеї

D. Паралогічність

E. Нав’язливі ідеї

Завдання №37. Хворий С., 45 років. Суттєві риси характеру хворого – чесність, принциповість, схильність до захоплень, що підкоряють собі поводження на тривалий час. Так, зустріувшись у віці 34 років зі своєю майбутньою дружиною, запалився до неї “незвичайною” любов’ю. Переборов ряд труднощів при оформленні шлюбу (прописка, розмін квартири й інш.). Родина зайняла в його житті основне положення на 6-7 років. Потім захопився колекціонуванням монет. Їздить по місту в надії дістати рідкі екземпляри. Займається обміном монет навіть на службі, ризикуючи викликати невдоволення начальства. Жадає від дружини, щоб вона доставала йому монети, коли вона відмовлюється, кричить на неї, може ударити. До пізньої ночі сидить над нумізматичними довідниками. Вважає нумізматику “важливішим ділом життя”. Кваліфікуйте стан хворого:

A. Понадцінні ідеї

B. Маячні ідеї

C. Нав’язливі ідеї

D. Символізм

E. Розважність

Література:

1. Лекція „Патологія пізнавальних процесів” проф. В.А.Абрамова.

2. Загальна психопатологія. Навчальний посібник під ред. проф. В.А.Абрамова. 3-е видання – Донецк, 2005. – с.6-38.

3. Психіатрія. Підручник під ред. проф. О.К.Напреєнко. – Київ, 2001. – с.77-122.

Дата добавления: 2014-12-26