Учебно-методические материалы 2 страница

У роботі необхідно звернути увагу на різні аспекти розуміння трудового договору наукою трудового права, оскільки його розглядають як головну форму реалізації права на працю, як юридичний факт – підставу виникнення й існування трудових правовідносин у часі, а також як основний інститут трудового права, тобто систему правових норм, які регулюють прийняття на роботу, переведення та звільнення з роботи. Важливо зосередити увагу на умовах, встановлених законодавством про працю, а також тих, що визначаються угодою сторін трудового договору.

Законодавство про працю встановлює єдині вимоги до порядку укладання трудового договору і оформлення прийняття на роботу. Під час їх аналізу мають бути розглянуті такі питання, як оформлення прийняття на роботу, особливості укладання трудового договору з певними категоріями працівників, установлення випробування при прийнятті на роботу. Крім того, необхідно дати класифікацію видів трудового договору, докладно розглянути декілька з них.

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Кодекс законів про працю України. // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1971. – № 50. – Ст.375.

2. Ротань, В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю [Текст] / В.Г. Ротань, І.В. Стичниський, О.І. Сонін. – К.: Атіка, 2008. – 680 с.

3. Прокопенко, В.І. Трудове право України [Текст]: підручник / В.І. Прокопенко. – Х.: Консум, 1998. – 528 с.

4. Трудове право України. Академ. курс. [Текст]: підручник / за заг. ред. Н. М. Хуторян. – К.: А.С.К., 2004. – 567 с.

5. Трудове право України. Академ курс. [Текст]: підручник / за заг. ред. П. Д. Пилипенка. – К.: Ін Юре, 2004. – 536 с.

Тема 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

РОБОЧОГО ЧАСУ

П л а н

1. Поняття робочого часу.

2. Нормативи робочого часу.

3. Види тривалості робочого часу.

4. Поняття, види режиму робочого часу, порядок його встановлення.

5. Облік робочого часу.

6. Надурочні роботи.

7. Ненормований робочий день.

8. Чергування.

При викладенні цієї теми насамперед необхідно розкрити поняття робочого часу, визначити його структуру, а також родові та видові ознаки робочого часу. Слід мати на увазі, що нормативом робочого часу вважається встановлена законом (чи на його основі) норма постійної тривалості робочого часу, якої необхідно дотримуватися протягом певного календарного періоду. До таких нормативів потрібно віднести: робочий день, робочий тиждень і похідні від них – робоча зміна, робочий місяць, робочий рік тощо.

В основу регулювання робочого часу покладено встановлену законом і колективним договором його нормальну тривалість, яка суворо охороняється. З урахуванням характеру умов праці та фізіологічних особливостей окремих категорій працівників законодавець встановлює скорочений робочий день. Від скороченої норми робочого часу слід відрізняти неповний робочий день (неповний робочий тиждень), який встановлюють за погодженням між працівником і роботодавцем.

Необхідно розрізняти нормування тривалості робочого часу, встановлення його норми та режиму. Режим робочого часу – це розподіл робочого час для нормальної організації трудового процесу й забезпечення вільного часу працівників протягом певного календарного періоду.

Чинне законодавство передбачає поденний, тижневий і сумарний облік робочого часу. Висвітлюючи дане питання, слід урахувати, що облік робочого часу є основним засобом контролю за виконанням працівником і роботодавцем встановленої норми тривалості праці та засобом організації оплати праці.

В окремих випадках законодавство допускає відхилення від нормального робочого часу в бік його збільшення: надурочні роботи, ненормований робочий день, чергування. Необхідно розглянути умови та порядок їх застосування, коло осіб, яких можна (чи не можна) залучати до роботи в умовах збільшення робочого часу.

Висвітлюючи питання ненормованого робочого часу, бажано викласти порядок та умови його встановлення для тих чи інших категорій працівників. Треба мати на увазі, що термін «чергування» у трудовому праві охоплює три різних явища: чергування як робоча зміна; чергування поза робочим часом для виконання загальних справ і прийому інформації; чергування за місцем проживання.

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Кодекс законів про працю України // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1971. – № 50. – Ст.375.

2. Ротань, В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю [Текст] / В.Г. Ротань, І.В. Стичниський, О.І. Сонін. – К.: Атіка, 2008. – 680 с.

3. Прокопенко, В.І. Трудове право України [Текст]: підручник. / В.І. Прокопенко. – Х.: Консум, 1998. – 528 с.

4. Трудове право України. Академ. курс [Текст]: підручник / за заг. ред. Н. М. Хуторян. – К.: А.С.К., 2004. – 567 с.

Тема 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ

П л а н

1. Поняття часу відпочинку. Види часу відпочинку.

2. Право на відпустку.

3. Щорічні основні та додаткові відпустки.

4. Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням.

5. Творча відпустка.

6. Соціальні відпустки.

7. Відпустки без збереження заробітної плати.

Написання роботи слід розпочати з розкриття поняття часу відпочинку та розглянути його види, спираючись на норми трудового законодавства України. Обов’язково мають бути висвітлені порядок та умови залучення працівників до роботи у вихідні, святкові та неробочі дні.

У другому питанні потрібно врахувати положення Конституції України, що визначає право працівника на відпочинок, далі зробити аналіз норм трудового законодавства, які встановлюють право працюючих на відпустку. Нині ним користуються усі працівники без винятку, у тому числі сезонні й тимчасові, а також працівники у разі звільнення.

Далі мають бути розглянуті усі види відпусток, що передбачені Законом України «Про відпустки». При висвітленні цих питань слід визначити порядок надання різних видів відпусток. Необхідно також звернути увагу на можливість поділу певного виду відпустки на частини, відкликання з відпустки, а також заміни відпустки грошовою допомогою.

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Закон України «Про відпустки» // Відомості Верховної Ради України. – 1997. –- № 2. – Ст.4.

3. Порядок, тривалість та умови надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості: Постанова Кабінету Міністрів України № 634 від 28.06.1997 р. // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 133-134.

4. Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам: Постанова Кабінету Міністрів України № 346 від 14.04.1997 р. // Офіційний вісник України. –1997. – № 24. – С.78.

5. Про затвердження умов,тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток: Постанова Кабінету Міністрів України № 45 від 19.01.1998. – № 23-24.

6. Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці: Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 7 від 10.10.1997 р. // Бюлетень законодавства і юрид. практики України. – 2000. – № 6. – С. 650.

Тематика контрольних робіт з курсу

«Адміністративне право України»

Тема 1. ДЕРЖАВНА СЛУЖБА

П л а н

1. Поняття та види державної служби.

2. Правове регулювання державної служби.

3. Адміністративно-правовий статус державних службовців.

4. Класифікація посад державних службовців.

5. Проходження державної служби.

6. Стимулювання праці, соціальне забезпечення державних службовців.

7. Дисциплінарна відповідальність державних службовців.

Насамперед, розкриваючи перше питання, слід надати поняття державної служби, визначити її основні ознаки. Далі необхідно визначити види державної служби залежно від сфери та порядку її проходження.

У другому питанні слід окреслити правове забезпечення і органи, що здійснюють управління державною службою в Україні.

Розкриваючи третє питання, необхідно визначити основні обов’язки та права державних службовців, а також обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу.

Широка різноманітність державних службовців обґрунтовано ставить питання щодо класифікації їхніх посад. Отже, слід висвітлити, спираючись на законодавство, категорії та ранги державних службовців. Слід також звернути увагу на питання присвоєння рангів. До того ж необхідно вказати на класифікацію державних службовців виходячи з обсягу та характеру владних повноважень державних службовців. Має сенс у межах цього питання визначити поняття «політична посада» й суб’єктів, що їх займають у державі, та, в свою чергу, виділити види посад у державних органах.

При розгляді п’ятого питання необхідно виділити стадії проходження державної служби, а далі докладно проаналізувати особливості проходження кожної стадії, зокрема звернути увагу на обмеження щодо участі в конкурсі при прийомі на службу, атестацію у процесі просування по службі, відставку як особливий варіант припинення державної служби.

Досліджуючи стимулювання та соціальне забезпечення державних службовців, доцільно спочатку визначити їх складові компоненти, а далі докладно розглянути кожний з них.

У межах останнього питання слід зазначити підстави та види дисциплінарної відповідальності державних службовців, що визначаються законодавством України.

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Закон України «Про державну службу» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490 (зі змін. та допов.).

3. Адміністративне право України. Академ. курс [Текст]: підручник. Т. 1. Загальна частина / за заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрид. думка, 2007. – 624 с.

4. Адміністративне право [Текст]: підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, В.В. Богуцький та ін. – Х.: Право, 2010. – 624 с.

5. Адміністративне право України [Текст]: підручник / за заг. ред. С.В. Ківалова. – О.: Юрид. літ., 2003. – 568 с.

Тема 2. УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ

П л а н

1. Організаційно-правові засади системи освіти в Україні.

2. Система і повноваження органів управління освітою.

3. Правовий статус учасників навчально-виховного процесу.

4. Державний контроль за діяльністю освітніх закладів.

У першому питанні необхідно визначити правове забезпечення освіти в Україні, а також систему, структуру освіти й освітні рівні. Слід також визначити принципи та мову освіти.

Розкриваючи друге питання, треба назвати органи управління освітою та їх основні повноваження.

Правовий статус учасників навчально-виховного процесу передбачає визначення комплексу їх прав та обов’язків згідно з чинним законодавством.

У четвертому питанні слід визначити основні органи, що здійснюють державний контроль за діяльністю освітніх закладів, окреслити коло їх повноважень.

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Закон України «Про освіту» від 23.03.1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 21. – Ст.84 (зі змін. та допов.).

2. Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. № 2984 –ІІІ (зі змін. та допов.).

3. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 28. – Ст. 230.

4. Закон України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 26. – Ст. 483.

5. Адміністративне право України. Академ. курс [Текст]: підручник. Т. 1. Загальна частина / за заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрид. думка, 2007. – 624 с.

6. Адміністративне право [Текст]: підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, В.В. Богуцький та ін. – Х.: Право, 2010. – 624 с.

7. Адміністративне право України [Текст]: підручник. / за заг. ред. С.В. Ківалова. – О.: Юрид. літ., 2003. – 568 с.

Тема 3. УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

П л а н

1. Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами.

2. Структура органів внутрішніх справ. Основні види управління в МВС.

3. Міліція та основні види її діяльності.

4. Громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

Управління в галузі внутрішніх справ має деякі особливості, зумовлені

специфікою відносин у цій сфері, які вирізняються різноманітністю. Тому, по-перше, слід навести поняття сфери внутрішніх справ як об’єкта управління. Далі у першому питанні необхідно визначити правове забезпечення у сфері внутрішніх справ та органи публічної влади, що здійснюють нормотворчу, представницьку, координаційну,контролюючу, охоронну діяльність.

Структуру МВС слід визначити, враховуючи її багаторівневий, об’ємний багатовимірний характер, що передбачає виділення за різними критеріями сукупності певних структурних елементів і розподіл між ними функцій. Отже, спираючись на чинне законодавство, необхідно виділити основні управлінські рівні МВС, структуру центрального апарату МВС. Така організаційна структура МВС України передбачає наявність різних форм підпорядкованості й певних видів управління, які мають бути чітко окреслені.

При розгляді третього питання слід визначити вирішальну роль органів міліції у забезпеченні громадського порядку. Треба розкрити правову основу діяльності міліції, охарактеризувати її структуру, функції, завдання, а також права і обов’язки згідно із законодавством.

При викладенні четвертого питання необхідно розглянути засади створення громадських формувань з охорони громадського порядку та державного кордону, їх основні завдання, права і обов’язки.

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 07.12.84 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2005. – № 4. – Ст. 1122 (із змін. та допов.).

3. Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 4. – Ст. 20 (зі змін. та допов.).

4. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 33 (зі змін. та допов.).

5. Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 397 (зі змін. та допов.).

Тема 4. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ РЕЖИМИ

П л а н

1. Поняття й види адміністративно-правових режимів.

2. Поняття й види надзвичайних режимів.

3. Правовий режим надзвичайного стану.

4. Правовий режим надзвичайної екологічної ситуації.

5. Правовий режим воєнного стану.

6. Правовий режим державної таємниці.

Поняття «правовий режим» все більше утверджується як у сфері юридичної науки, так і в законодавстві. Дослідження цього поняття дає змогу виявити специфіку правового регулювання певного об’єкта чи виду діяльності.

Розкриваючи перше та друге питання, слід на підставі аналізу законодавства, навчальної та наукової літератури звернути увагу на своєрідність адміністративно-правового режиму, розглянути різні підходи до класифікації адміністративно-правових режимів і охарактеризувати види надзвичайних правових режимів, визначених законодавством України.

При висвітленні інших питань теми особливу увагу необхідно звернути на підстави та порядок введення певного режиму, сутність режиму та правові засади щодо забезпечення законності органами державної влади під час такого режиму.

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст.176.

3. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 06.04.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – № 28. – Ст. 224.

4. Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – № 42. – Ст. 348.

5. Закон України «Про державну таємницю»: від 21.09.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – № 16. – Ст. 93 (зі змін. та допов.).

Тема 5. УПРАВЛІННЯ МИТНОЮ СПРАВОЮ

П л а н

1. Організаційно-правові засади управління митною справою.

2. Органи управління митною справою.

3. Митний контроль.

4. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил.

Розкриваючи перше питання даної теми, слід визначити правове забезпечення митної справи в Україні, тобто сукупність певних нормативних актів, що регулюють правовідносини у цій сфері. Слід також навести визначення основних термінів і категорій, таких, зокрема, як митні органи, митниця, митна територія, митний кордон, митний контроль, зона митного контролю, митне оформлення, митна декларація.

У другому питанні доцільно охарактеризувати окремі ланки системи органів управління митною справою та визначити їх компетенцію.

У межах третього питання необхідно навести засоби проведення митного контролю відповідно до норм Митного кодексу України (МКУ), звернути увагу на порядок створення зон митного контролю та їх функціонування, а також зазначити випадки незастосування митного контролю, що передбачені МКУ.

При дослідженні четвертого питання, насамперед, слід звернути увагу на ознаки адміністративної відповідальності за порушення митних правил, необхідно також висвітлити види порушення митних правил, за які згідно з МКУ настає адміністративна відповідальність.

Наприкінці роботи слід зробити висновки й дати рекомендації щодо подальшого удосконалення чинного законодавства відносно митної справи в Україні.

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 16. – Ст. 203 (зі змін. та допов.).

2. Закон України «Про митну справу в Україні» від 25.06.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – 44. – Ст. 575 (зі змін. та допов.)

3. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 03.03.2001 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 29. – Ст. 337.

4. Закон України «Про Єдиний митний тариф» від 05.02.92 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 19. – Ст. 259.

5. Указ Президента України «Про державну митну службу в Україні» від 29.11. 1996 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 12. – Ст. 446.

6. Адміністративне право України. Академ. курс [Текст]: підручник. Т. 1. Загальна частина / за заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрид. думка, 2007. – 624 с.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

Тема 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА

План

1. Предмет цивільного права.

2. Метод цивільного права та чинники, що його зумовлюють.

3. Цивільне право в системі права України, його взаємодія з іншими галузями права.

При відповіді на перше запитання необхідно визначити складові предмета цивільного права, дати характеристику особистих немайнових і майнових відносин, що регулюються цивільним правом. Доцільно проаналізувати критерії, на основі яких певні відносини включаються до предмета цивільного права. Слід визначити особливості цивільного права як права приватного.

Висвітлюючи друге питання, потрібно охарактеризувати метод, тобто прийоми та засоби, за допомогою яких відносини регулюються цивільним правом. При цьому важливо мати на увазі, що чинниками, які його зумовлюють, є юридичний статус суб'єктів, особливості виникнення правових зв'язків між ними, специфіка вирішення суперечок, особливості заходів впливу на особу, що порушила права.

Відповідь на третє запитання має містити аналіз взаємодії цивільного права як права приватного з публічним правом, з такими його галузями, як цивільне процесуальне право, трудове, адміністративне право тощо.

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Азімов, Ч.Н. Про приватне і публічне право [Текст] / Ч.Н. Азімов // Право України. – 1995. – № 1. – С. 32-34.

2. Азімов, Ч.Н. Поняття і зміст приватного права [Текст] / Ч.Н. Азімов // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1998. - № 3. – С. 50-58.

3. Борисова, В.І. До чинників, що характеризують цивільне право України як галузь приватного права [Текст] / В.І. Борисова // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – №2. – С. 105-116.

4. Братусь, С.Н. Предмет и система советского гражданского права [Текст] / С.Н. Братусь. – М.: Юстицинформ, 2005. – 208 с.

5. Яковлев, В.Ф. Принуждение в гражданском праве [Текст] / В.Ф. Яковлев // Пробл. соврем. гражд. права: сб. ст. – М.: Городец, 2000. – С. 211-222.

Тема 2. ФІЗИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

План

1. Правоздатність і дієздатність фізичної особи.

2. Місце проживання фізичної особи.

3. Безвісна відсутність. Визнання особи померлою.

4. Опіка та піклування.

При відповіді на перше запитання важливо розкрити поняття правоздатності, вказати момент набуття правоздатності й проаналізувати її обмеження, а також необхідно визначити її основні види, підстави та порядок обмеження, визнання особи недієздатною.

Далі слід визначити поняття місця проживання фізичної особи, його структурні складові, розглянути співвідношення місця проживання та місця реєстрації, а також значення місця проживання для забезпечення правової охорони прав та інтересів суб'єктів цивільних правовідносин.

Відповідь на третє запитання має містити умови визнання фізичної особи безвісти відсутньою, порядок установлення, а також правові наслідки визнання особи безвісти відсутньою. Необхідно також показати особливість, умови, порядок установлення та правові наслідки оголошення фізичної особи померлою.

Четверте питання потребує визначення та чіткого розмежування понять "опіка" та "піклування". Важливо розглянути суб'єктний склад і визначити права і обов'язки осіб, над якими встановлюється опіка та піклування, а також коло повноважень опікунів і піклувальників.

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 p. № 1382-IV // Відомості Верховної. Ради України. – 2004. – № 15. – Ст. 232.

2. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402 - III зі змінами та допов. // Офіц. сайт Верхов. Ради України. Законодавство України. – Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua / cgi-bin / laws / main.cgi.

3. Правила опіки та піклування: Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. № 34/166/131/88 // Офіц. вісн. України. –1999. – № 26. – Ст. 115.

4. Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 32-33. – Ст. 508.

5. Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним: Постанови Пленуму ВСУ від 28.03.1972 р. № 3 // Цивільний кодекс. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах / відп. ред. П.Л. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 262-265.

6. Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення: Постанова Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 5 // Цивільний кодекс. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах / відп. ред. П.Л. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 425-433.

7. Братусь, С.Н. Субъекты гражданского права [Текст] / С.Н. Братусь. – М.: Госюриздат, 1950. –364 с.

8. Цивільний кодекс України: Наук.-практ. коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) / за ред. І.В. Спасибо-Фатєєвої. – X.: Страйд, 2009. – Т. 2. – Фізичні особи. – 296 с.

Тема 3. ЮРИДИЧНІ ОСОБИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

План

1. Поняття і ознаки юридичної особи.

2. Види юридичних осіб.

3. Створення й припинення діяльності юридичної особи.

Спочатку потрібно зупинитись на дефініції юридичної особи як організації, проаналізувати її змістовні ознаки. Слід також зосередити увагу на основних теоріях відносно юридичної особи, що сформувалися в юридичній науці.

Відповідаючи на друге запитання, необхідно дати визначення видових особливостей юридичних осіб публічного та приватного права, товариств і установ, підприємницьких і непідприємницьких товариств. Варто дослідити й інші види юридичних осіб.

Нарешті, слід проаналізувати порядок створення та державної реєстрації юридичної особи, способів і порядку її припинення (як з правонаступництвом, так і без нього).

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 р. // Офіц. сайт Верхов. Ради України. Законодавство України. Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin / laws / main.cgi.

2. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 p. № 514-VI з наст. змінами та допов. // Офіц. сайт Верхов. Ради України. Законодавство України. Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin / laws / main.cgi.

3. Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України: Лист ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 // Вісн. госп. судочинства. – 2008. – № 3.

4. Спасибо-Фатєєва І. Деякі розсуди про юридичні особи та їх організаційно-правові форми // Право України. – 2007. – №2. – С. 118-122.

5. Цивільний кодекс України: Наук.-практ. комент. (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) / за ред. I.B. Спасибо-Фатєєвої. – X.: Страйд, 2009. – Т. 3. Юрид. особа. – 736 с.

Тема 4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

План

1. Поняття особистих немайнових прав та їх значення в цивільному праві.

2. Класифікація особистих немайнових прав.

3. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав і способи їх захисту.

Розкриваючи перше питання теми, необхідно звернути увагу на коло особистих немайнових прав, їх ознаки, з приводу яких виникають особисті немайнові права, навести дефініцію особистих немайнових прав і визначити їх місце в цивільному праві.

Класифікація особистих немайнових прав має важливе теоретичне і практичне значення, а тому всі особисті немайнові права залежно від певних критеріїв необхідно поділити на групи та розглянути окремі види особистих немайнових прав у другому питанні теми.

Далі слід зупинитися на понятті "охорона особистих немайнових прав" і "захист особистих немайнових прав", надавши перевагу охороні особистих немайнових прав, що розуміють як сукупність засобів, які забезпечують як розвиток цивільних правовідносин в їх непорушному стані, так і відновлення порушених або оспорюваних прав. Доцільно навести способи захисту особистих немайнових прав, що застосовують у випадках порушення цих прав.

Н о р м а т и в н і а к т и і л і т е р а т у р а

1. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Постанова Пленуму ВСУ від 27.02.2009 р. № VІ // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 3.

2. Братусь, С.Н. Предмет и система советского гражданского права [Текст] / С.Н. Братусь. – М.: Госюриздат, 1962. – 196 с.

3. Стефанчук, P.O. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту) [Текст]: моногр. / P.O. Стефанчук / відп. ред. Я.М. Шевченко. – К: КНТ, 2008. – 626 с.

4. Толстой, B.C. Личные неимущественные правоотношения [Текст] / B.C. Толстой. – М.: Элит, 2006. – 200 с.

Тема 5. УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ

План

1. Поняття і ознаки держави й територіальних громад як суб'єктів цивільних відносин.

2. Правові форми участі держави, територіальних громад у цивільних відносинах.

3. Відповідальність держави, територіальних громад у цивільних правовідносинах.

Перш за все необхідно розкрити поняття держави як суб'єкта цивільних правовідносин. Для цього слід виділити основні ознаки і особливості участі держави в приватних (цивільних) відносинах, а також особливості участі в цивільних правовідносинах такого суб'єкта цивільних правовідносин, як територіальні громади.

Дата добавления: 2014-12-27