Теоретичне обґрунтування емпіризму

Глобальные проблемы, причины их возникновения и основные признаки. Классификация глобальных проблем

Возникновение глобальных проблем, возрастание опасности их последствий ставят новые задачи перед наукой в прогнозировании и способе их решения. Глобальные проблемы — это сложная и взаимосвязанная система, которая оказывает воздействие на общество в целом, человека и природу, поэтому требует постоянного философского осмысления.

К глобальным проблемам, в первую очередь, относятся:

предотвращение мировой термоядерной войны, создание ненасильственного мира, обеспечивающего мирные условия для социального прогресса всех народов;

преодоление возрастающего разрыва в уровне экономического и культурного развития между странами, устранение во всем мире экономической отсталости;

обеспечение дальнейшего экономического развития человечества необходимыми для этого природными ресурсами (продовольствие, сырье, источники энергии);

преодоление экологического кризиса, порождаемого вторжением человека в биосферу:

прекращение стремительного роста населения (рост численности населения в развивающихся странах, падение рождаемости в развитых);

своевременное предвидение и предотвращение различных отрицательных последствий НТР и рациональное эффективное использование ее достижений на благо общества и личности.

Философское осмысление глобальных проблем — это изучение процессов и явлений, связанных с проблемами общепланетарной цивилизации, всемирно-исторического процесса. Философия анализирует причины, которые привели к появлению или обострению глобальных проблем, изучает их социальную опасность и обусловленность.

В современной философии сложились основные подходы к пониманию глобальных проблем:

все проблемы могут стать глобальными;

число глобальных проблем необходимо ограничить числом насущных и наиболее опасных (предотвращение войн, экология, народонаселение);

точное определение причин возникновения глобальных проблем, их признаки, содержание и методы быстрейшего разрешения.

Глобальные проблемы имеют общие черты: затрагивают будущее и интересы всего человечества, для их разрешения требуются усилия всего человечества, они требуют неотложного разрешения, находясь в сложной взаимосвязи между собой.

Глобальные проблемы имеют, с одной стороны, естественно-природный характер, с другой, — социальный. В этой связи их можно рассматривать как влияние или итог человеческой деятельности, оказавший отрицательное влияние на природу. Второй вариант возникновения глобальных проблем — кризис в отношениях между людьми, который затрагивает весь комплекс взаимоотношений между членами мирового сообщества.

Глобальные проблемы объединяются в группы по наиболее характерным признакам. Классификация позволяет установить степень их актуальности, последовательность теоретического анализа, методику и последовательность решения.

Наибольшее распространение получил метод классификации, в основе которого стоит задача определения остроты проблемы и последовательность ее решения. В связи с этим подходом можно выделить три глобальные проблемы:

между государствами и регионами планеты (недопущение конфликтов, установление экономического порядка);

экологические (защита окружающей среды, охрана и распределение топливных сырьевых ресурсов, освоение, космоса и Мирового океана;

между обществом и человеком (демография, здравоохранение, образование и др.).

Глобальные проблемы современности порождены в конечном счете именно всепроникающей неравномерностью развития мировой цивилизации, когда техническое могущество человечества неизмеримо превзошло достигнутый им уровень общественной организации, политическое мышление явно отстало от политической действительности, а побудительные мотивы деятельности преобладающей массы людей и их нравственные ценности весьма далеки от социального, экологического и демографического императивов эпохи.

Згідно з теорією двоїстої істини Бекон здійснює розрізнення чуттєвої та розумної душі людини. Розумна душа входить у людину за божественним провидінням, вона є предметом теології, а чуттєва душа має всі характеристики тілесності, вона є предметом філософських досліджень. Таким поділом він створює для науки концепцію, яка дає змогу вивчати людину, її вчинки. Вихідним моментом пізнавальної діяльності він визнає чуттєвість. Тому Бекона часто називають засновником емпіризму — філософського напряму, що будує свою гносеологію, аналізуючи чуттєве пізнання і досвід. Головна теза емпіризму полягає в такому трактуванні:

«немає нічого в розумі, що до цього не пройшло через чуття».

Теоретичне обґрунтування емпіризму, дане Беконом, визнається найдовершенішим серед різних напрямів філософії та серед природознавців.

Емпірія — досвід, спирання на експериментальне дослідження (а не на ізольоване чуттєве сприйняття) — є для нього вихідним пунктом нового наукового методу, який доповнюється систематичною логічною роботою. Саму логіку він розуміє як знаряддя пізнання — органон. Однак запропонована і детально опрацьована Беконом логіка кардинально відрізняється від арістотелівської, що спиралася на теорію силогізму. Критика Беконом силогістики базується на виявленні того факту, що дедуктивна логіка не здатна відійти від знаків, слів до понять. Жодна освічена людина не може сумніватися у тому, що два терміті, які збігаються у середньому терміні, збігаються взаємно. Однак, вважав при цьому Бекон, силогізми будуються з суджень, судження — зі слів, а слова є лише знаками понять. Для істинного пізнання важливо мати справу з самими поняттями та їх джерелом.

Чотири ідоли

Створення нової науки та філософії, вважав Бекон, можливе тільки після усвідомлення причин, що ведуть до помилок. Головну ваду він вбачає у застосуванні традиційних форм мислення, які базуються на логічній науці Арістотеля, розповсюдженій серед європейців християнством. Така логіка створює своїх ідолів (розповсюджені помилки). Бекон вирізняє чотири види ідолів: ідоли роду, ідоли печери, ідоли ринку (площі), ідоли театру.

1. Ідолів роду та печери він визнає вродженими, такими, що випливають з природних властивостей душі, тоді як ідоли ринку та театру є набутими в інтелектуальному розвитку людини. Ідоли роду криються в самих чуттях людини. Усі чуттєві сприйняття, думки відносяться до властивостей людини, а не до дійсності. Людина як криве люстерко змішує свою природу та природу речей, не вирізняючи їх чітко. Подолання вад людської природи полягає у послідовному дотриманні правил нової індуктивної логіки, яку запропонував Ф.Бекон. Головне з цих правил полягає у постійній емпіричній перевірці уявлень людини: відповідають наші уявлення дійсності чи ні.

2. Ідоли печери — це особисті вади конкретної людини, причина яких може бути різною: погане виховання, психічна неврівноваженість, власні уподобання, власні упередження тощо. Якщо ідоли роду є обумовленими загальною для усіх людей природою — створювати судження за аналогією з власними здібностями, то ідоли печери обумовлені індивідуальною природою особи, властиві лише відповідним групам, індивідам.

3. Ідоли площі — перешкоди, що виникають внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів.

У багатьох випадках значення слів були встановлені, не виходячи із сутності речей, а на основі випадкового враження від зустрічі з предметом. Ідоли театру — перешкоди, що народжуються серед вчених з причини некритичного засвоєння помилкової думки.

4. Ідоли театру не властиві людині від народження, вони виникають внаслідок підкорення розуму хибним уявленням.

10. Філософія Р.Декарта, Сугність правил методу Декарга.

Декарт був основоположником раціоналізму, установки, за якою наші знання складаються в основному або винятково з апріорного знання, ідей, які у нас уже є. Він поставив розум на перше місце, а роль досвіду звів до простої перевірки умовиводів інтелекту. Декарт вважав, що розум спроможний пізнати світ, проте, потребує правильного застосування, тобто методу[5]. Він поставив собі мету наново обґрунтувати знання з огляду на нові досягнення в природничих науках тієї епохи, які він порівнює із частинами дерева: коріння — метафізика, фізика — стовбур, механіка, медицина та мораль — різні гілки. Останні з перелічених наук потрібні людині для опанування природи. Декарт сподівався припинити суперечки духовної еліти, якій він ставив у провину війни того часу. Його метод базується на індукції та дедукції:

Дата добавления: 2015-04-24