Фрейдизм та неофрейдизм (З. Фрейд, К.Юнг, Е.Фромм) 2 страница

про природу і сутність людини;

про її походження і положення в світі;

про сенс і цінності людського життя.

Справа в тому, що обираючи певний варіант вирішення своєї конкретної життєвої задачі, людина одночасно з необхідністю позначає свою позицію і у ставленні до зазначених філософських питань, хоч далеко не завжди усвідомлює цю обставину.

41.Зміст та співвідношення понять «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність».

Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».

Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин. Особистість - це ознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконує певні соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями у психіці, або той, що виріс поза людським оточенням, не зможе стати особистістю. Але це дуже рідкісні випадки. Набагато частіше трапляються, випадки, коли в людини недостатньо чітко сформована позиція особистості - стала система її ставлень до тих чи інших характеристик дійсності, яка виявляється у певній поведінці й вчинках.

Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки.

Багатство індивіда як особистості зумовлене сукупністю її зв'язків з іншими членами суспільства, її активною життєвою позицією. Особистість у суспільстві перебуває під постійним впливом багатьох факторів: економічних, політичних, культурних, національних тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єкт суспільних відносин. Особистість перебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду та соціальних установок. На психіку особистості впливає і психологія тієї соціальної групи, до якої вона належить: сім'я, навчальний або виробничий колектив тощо. Водночас, особистість, як свідомий індивід, вибирає при цьому той чи інший спосіб життя.

42.Природне, соціальне та духовне в людині.

З одного боку, людина - істота фізична, тілесна. З іншого боку, людська природа являє нам свідомість, розумність, здатність ясного розуміння і осмислення обставин. Свідомість, розум і свобода властиві людині. Саме ця двоїстість завжди змушувала філософів шукати сутність людини. Під проблемою людини у філософії розуміється: проблема добра і зла, душі і тіла, свободи людини, пошук місця людини в навколишньому світі і т.д. У різний час увагу філософів зверталося до різних аспектів даної проблеми, вони розглядалися з різних точок зору в залежності від переважаючого світогляду даної епохи.

В античній філософії сформувався особливий підхід в осягненні природи і людини-космоцентризм. Розуміння космосу знаходиться в центрі розуміння світу. Відповідно до цього трактується і природа людини. Людина-мікрокосм, звідси і гармонія людини, світу, розум людини, мислення.

Починаючи з класичного періоду (з Сократа), проблема людини висувається на центральне місце. Для середньовічної філософії характерним було вирішення питань відповідно до розуміння Бога, його сутності. Філософія Відродження є гуманістичної, тобто в центрі філософії - проблема людини. Філософи пов'язували свободу людини, сенс її життя з її власною внутрішньою активністю, творчою діяльністю, яка виступала як головний фактор самореалізації особистості, індивідуалізації.

Західноєвропейська філософія XVII століття розглядала головним чином проблему пізнання. Розробка проблеми призвела до виникнення двох протилежних пізнавальних концепцій: емпіризму і раціоналізму. Проблема людини, її пізнавальної здатності та свободи в цей період вирішувалася за допомогою раціоналістичної установки. Однією з найважливіших філософських проблем, пов'язаних з людиною, є проблема співвідношення природного і соціального в її історичному та індивідуальному розвитку. Соціоантропогенез пов'язаний з тим, що предчеловек в процесі трудової діяльності змінював свої руки, пристосовуючи їх до примітивних знарядь праці, формував свою мову і мова, призначені насамперед для спілкування з людьми. Важливими етапами на шляху становлення людини з'явилися прилучення її до вогню, видобутку вогню, а також приручення тварин, яке збільшило її сили в її відносинах з природою. Остаточно сформувалася людина вже володіла всіма біологічними і соціальними якостями, необхідними для здійснення свого суспільно-історичного розвитку. Головним двигуном суспільного розвитку є боротьба за існування і природний добір. Виживають тільки найсильніші, гинуть або повинні гинути всі слабкі і непристосовані до середовища.

43.Людина як соціальний суб’єкт та суб’єкт економічних відносин.

Суспільство – надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм.

Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес, пізнати закономірності його функ-ціонування розвитку – це головне завдання соціальної філософії.

Головною детермінантою сусільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Поняття “ сфера суспільного життя” відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори (матеріальні і ідеальні, об’єктивні і суб’єктивні).

Доцільно виділити такі сфери соціального життя:

а) матеріальна – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання і ін.;

б) соціально-політична – соціальні і політичні стосунки людей у суспільстві – національні, групові;

в) духовна – широкий комплкс ідей, поглядів, уявлень, весь спектр виробництва свідомості;

г) культурно-побутова – охоплює вироб-ництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім’ї, освіта, виховання.

Суспільство – це реальні люди, які об’єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об’єднання та злагод. Суспільство існує об’єктивно, незалежно від свідомсоті та волі людей, хоча вони є головними дійовими особами соціально-історичного процесу.

Вирішальний чинник виникнення суспільства - це труд, це людська діяльність в різних її видах, що створює і що об'єднує суспільство (матеріально-виробнича діяльність). У процесі труда виникають суспільні відносини. Їх відображення суспільна свідомість. Існування суспільства зумовлює наявність прогресивної спрямованості. Матеріально-рушійна сила суспільства має первинний і визначальний характер. Рух суспільства класова боротьба.

Основні тенденції розвитку суспільства:

посилення ролі суспільного характеру діяльності людей;

вдосконалення суспільних відносин;

підвищення міри організованості.

Основний закон суспільства створення матеріальних благ на основі поліпшення зроблених відносин і засобів виробництва, а основний закон природи виживання найсильнішого.

44. Визначте «цінності». Покажіть роль цінності в житті людини.

Для людської індивідуальності велике значення мають ціннісні орієнтири. Поняття ціностей позначає не стани чи властивосі речей самих по собі, а їх якісні прояви щодо людини. Цінність – це значущість чогось для людини. Цінність постає як цілісний, інтегральний мотив діяльності та характеристика людських вчинків у тому сенсі, що вчинок вказує на те, що для певної людини постає її справжніми цінностями. З одного боку, це тому, що людина досить часто не може раціональними аргументами довести, чому певні речі є для неї цінностями. З іншого боку, реальні ситуації життя досить часто можуть виявити, навіть несподівано для самої людини, її справжні, глибинні ціннісні орієнтири, які можуть не збігатися із свідомими уявленнями про них. Хоча цінності мають індивідуалізований характер, до найголовніших людських цінностей відносяться: 1) насамперед найвищу цінність – саме людське життя, визначення життя людини найвищою цінністю постає вихідним принципом сучасного гуманізму (людина – завжди мета, але не засіб) 2) із такого визначення органічно випливає у значенні другої за важливістю цінності право людини на вибір життєвого призначення. Це означає, що перше право розпорядитися життям належить самій людині 3) якщо це так, то наступною цінністю для людини є свобода.

45.Переосмислення концепту людини в контексті сучасних цивілізаційних зрушень.

Критика концепції цілісного суб'єкта в рамках структуралізму постструктуралізму відштовхувалася від декартівського «Я мислю, отже, існую», що ототожнив суб'єкта з самосвідомістю людини і проголосив суверенною суб'єктивність особи. З погляду постструктуралістів представлення суб'єкта", що "говорить, про незалежність і автономність своєї свідомості і самоценности свого «я» не більш як ілюзія. Використовуючи цю ілюзію як право управління текстом, нав'язування тексту сенсів або форми, суб'єкт припускає, що сам він вільний, не підкоряється ніяким законам. Але оскільки «нічого не існує поза текстом» (Дерріда), то і суб'єкт з необхідністю знаходиться усередині тексту, в рамках пануючих норм, у межах певної історичної свідомості. Самосвідомість суб'єкта є лише сукупність різних текстів, відтворюючих мир культури. Підсумком таких міркувань стало уявлення про «смерть суб'єкта».

46. Поняття суспільства та його особливості. Суспі́льство — це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному ступені історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на співпраці людей і зі своєю власною динамічною системою взаємозв'язків його членів, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класови­ми та національними відносинами. У суспільстві існують, як правило власні культурні та історичні надбання, суспільні норми та установи. Елементи сусп.. життя - сфера духовного життя, сфера ідеології, соц.. відносин, політ. Життя, побуту та сім. Відносин, економ. Діяльність.Це все забезпечує задоволення усіх основних потреб людини, утворює цілісність суспільного організма, створює умови для історичного процесування суспільства, дає змогу зрозуміти що саме змінюється у суспільній історії.

Перші уявлення про суспільство, як систему співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Великий внесок в визначення суспільства внесли стародавні мислителі, китайський філософ Конфуцій, античні мислителі Платон та Арістотель, їхні учні та послідовники. У теоретично-філософській уяві стародавніх мислителів суспільство у буквальному розумінні цього слова ототожнювалося з державою. Арістотель вбачав людину, як політичну, або державну істоту.

47. Основні сфери суспільного життя,їх зв'язок та взаємодія.

На сьогодні ми можемо сказати: розвинене суспільство має певну, більш-менш усталену, стуктуру. У її основі лежить необхідність забезпечення основних життєвих потреб та виявлень людини. Сучасний стан суспільства вимагає нормального функціонування у ньому принаймні наступних основних елементів: сфера духовного життя;сфера ідеології;Сфера соціальних відносин; сфера політичного життя; сфера побуту та сімейних відносин;ииекономічна діяльність; матеріально-виробнича діяльність.Названа сукупність елементів суспільного життя:-забезпечує задоволення усіх життєвих потреб людини;-утворює цілісність суспільного «організма»;-створює умови для історичного процесування суспільства;- дає змогу зясувати, що саме та з якими особливостями змінюється у суспільній сфері. З усіх сфер суспільного життя найскладнішою виявляється духовне життя суспільства. Духовне життя суспільства функціоную як складна саморегульована система із її внутрішніми тенденціями і чинниками. До основних елементів духовного життя відносять усю ту сукупність думок, норм, ідей, та принципів, які пов’язані із функціонуванням найважливіших сфер суспільного життя. Тут фігурують: економічна, правова, моральна свідомість, мистецтво, релігійна свідомість, архетипи колективного не свідомого. В духовному життя розрізняють також такі його рівні: -рівень масової свідомості, та рівень суспільної ідеології.

Між всіма названими структурними одиницями духовного життя спостерігається взаємні впливи:наприклад, успіхи науки або великі досягнення мистецтва можуть привести до змін у станах духовного життя, а останні можуть стимулювати розвиток певних напрямів духовних процесів.

48. Проблема спрямованості розвитку суспільства.

Для його дослідження використовувалися різні підходи: цивілізаційний, формаційний, соціокультурний, функціональний та інші.Е. Дюркгейм, наприклад, вважав, що еволюція суспільства проходить від механічної до органічної солідарності. Ним було сформульоване телеологічне розуміння розвитку, згідно з яким суспільство рухається шляхом ускладнення цінностей. Соціальна солідарність, на думку вченого, ґрунтується на спільності моральних цінностей. Традиційне суспільство, зокрема, об'єднує "механічна солідарність" та одні й ті самі священні цінності. В сучасному суспільстві, де існує безліч різноманітних інтересів та цінностей, але бракує ресурсів, розвивається конкуренція між індивідами, виникають складні суспільні структури. Тут, як вважає Дюркгейм, необхідна органічна солідарність, яка в такому складному світі може бути сформована лише системою освіти та виховання. Основним інститутом політичної соціалізації та досягнення суспільної згоди виступає школа, завданням якої є формування моралі нації, розвиток колективної свідомості та підтримання таким чином органічної солідарності...Дещо інше трактування проблеми соціально-політичного розвитку пропонував П. Сорокін. Він взагалі відкидав ідею цілеспрямованого поступу цивілізації та обґрунтовував ідею циклічності соціальної динаміки. В культурі людства Сорокін вбачав багато різноманітних за обсягом культурних систем: мову, філософію, релігію, мистецтво, етику, право. Вплив цих систем, на його думку, знаходить конкретне відображення в поведінці та способі життя конкретних народів, конкретних сфер суспільства. Типи політичного устрою, зокрема, не є постійними та не розвиваються лінійно, а безперервно коливаються між полюсами тоталітаризму та свободи і демократії. Перехід до нового інтегрального циклу культури має забезпечити подолання основної суперечності сучасного суспільного розвитку - між небаченим розквітом науки, технологій, освіти та загостренням протиріч - війнами, конфліктами, терором та знеціненням людського життя.

Теоретики світ-системного аналізуТ. Хопкінс та І. Валлерстайн за результатами власних досліджень роблять висновок про поширення глобального системного хаосу суспільства. З цього хаосу, на їхню думку, має сформуватися новий світовий порядок, риси якого сьогодні ще тільки починають виявляти себе державах. На думку прибічників світ-системного аналізу, сучасний світ зазнає радикальних перетворень, які полягають у переході від капіталістичної світ-системи до якісно нової..

49. Науково-технічна революція та її роль в розвитку людства.

Обов'язковими елементами виробництва виступають результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, автоматизовані системи управління, системи наукової організації праці тощо. Дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосе­реднім виявом цього стану є науково-технічний прогрес (НТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу.Адже щоб успішно здійснювати сучасне суспільне виробництво необхідне знання основних об'єктивних тенденцій розвитку науки і тех­ніки. Окрім того, глибоке розуміння процесів,пов'язаних з НТП, має враховуватися в морально-етичному аспекті виробничої діяльності суспільства, у вирішенні проблем взаємовідносин людини і природи, виживання людства тощо. Сучасний етап НТП прийнято називати науково-технічною революцією (НТР). Насамперед необхідно уточнити співвідношення понять "НТП" і "НТР".Науково-технічний прогрес — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійнодіюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.Науково-технічна революція — це більш вузьке поняття. Вона являє собою одну із стадій чи форм НТП, коли він набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Виявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва. Виробництво перетворюється з простого процесу праці в науковий процес, у технологічне застосування науки..Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до та­ких основних груп: — загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища; — зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка" (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом); — зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих,пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінно­стей між людьми розумової і фізичної праці); — зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеці­алістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси); — підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів; — прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї — в сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості); — "інтернаціоналізації" суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стан дартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці); — втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;

50.Глобалізація та інформаційна революція як чинники трансформації сучасного суспільства.

На даний момент, коли повним ходом йде процес глобалізації,при чому майже у всіх сферах життя питання про вплив цих процесів на сучасне суспільство з кожним днем набуває актуальності.Так відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. Якщо раніше земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, то зараз в багатьох галузях виробництва головною складовою стає інформація. Вісь соціального конфлікту пролягає не по лінії володіння чи неволодіння власністю, а по лінії володіння знаннями та контролю над інформацією. Глобалізація та інформаційна революція сприяє виникненню нових систем: телекомунікаційних технологій та освіти. Телекомунікації визначають комунікаційну та інформаційну спроможності суспільства в цілому, створюють кожній людині можливість безпосереднього спілкування з іншими суб'єктами суспільства, без посередництва жодних груп, ідеологій, підвищують роль кожної людини як особистості. Освіта теж трансформується з інституту в самостійну систему, яка визначально впливає на сферу праці та економіки, є стратегічним ресурсом державних політичних структур, пріоритетним статусом і групоутворювальним чинником. У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічне значення інформаційного сектора, але й його соціальна та політична вага. Стратегічними ресурсами і головними чинниками розвитку цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура — інформаційні мережі, банки, бази даних, масове виробництво інформації. Принципом управління виступає погодження, а ідеологією — гуманізм.

Проте нові технології, що визначають особливості інформаційного суспільства, мають і негативні наслідки, позначені в соціології категорією «дуалістичне суспільство», яке поділяється на тих, хто програв, і тих, хто виграв: одні його сфери процвітають, інші потерпають від труднощів; житлові райони забезпечених мешканців різко контрастують з районами незаможних; соціальна диференціація виявляється у багатьох формах. Тому одні вчені називають таке суспільство «одномірним», вважаючи, що можливість задоволення надпотреб пригнічує потенційні протести проти соціальної системи, робить діяльність і мислення індивіда однобічними, людину одномірною, наділеною «неправильною свідомістю», інші — «захищеною державою», маючи на увазі, що державний апарат контролює всі сфери суспільства; «дисциплінарним» суспільством, твердячи, що соціальні інститути є мережею примусових установ, а ті, хто має владу, підтримують дисципліну і здійснюють контроль за допомогою цих інститутів і систем, роблячи суспільство «холодним та відчуженим»; «суспільством ризиків», якому притаманні розвинуте виробництво, технологічний прогрес, економічне зростання, ефективність. Характеристики мають двоякий зміст: з одного боку, прогрес і добробут, з іншого — скорочення робочих місць, забруднення довкілля, внаслідок чого суспільство стає беззахисним перед природними катастрофами та соціальними проблемами. Але сучасне суспільство, впроваджуючи новітні технології, створює нові ризики, від яких дуже важко застрахуватися (ядерна енергія, виробництво хімікатів, генна технологія, викиди та відходи виробництва тощо).

51. Розкрийте сутність глобальних проблем

сучасної цивілізації. Покажіть їхній вплив та шляхи їх вирішення

Негативні сторони індустріального виробництва: 1) воно зробило людську працю більш одноманітною, механічною, часто майже позбавленою забарвлення людською індивідуальністю 2) машинне виробництво призвело до масового каліцтво людей, масової їх загибелі внаслідок технічних аварій та катастроф, а застосування техніки на війні спричинило небачені жертви під час військових конфліктів. 3) впровадження машин та машинного виробництва зумовило значну раціоналізацію людської свідомості, виникнення механістичного світобачення, ототожнення природних процесів і навіть людини з машинами підвищеної складності. Глобальні проблеми сучасності: соціально-економічні, соціально-екологічні, соціально-політичні, проблеми людини. Соціально-екологічні проблеми: 1) забруднення довкілля, воно настільки інтенсивне, що на землі немає чистих річок, забруднюються не тільки річки, грунт, атмосфера, а й космічний простір, навіть планети. 2) знищення лісів, зеленого шару Землі, через що відбулися зміни у водообмінних процесах планети, у температурному режимі на її поверхні, сучасна наука занепокоєна появою парникового єффекту в земній атмосфері. 3) зменщення площі грунтів, придатних для рільництва внаслідок будівництва міст, шляхів, підприємств, ерозії грунтів. Глобальні соціально-економічні проблеми: ресурсів (енергетичних, сировинних), продовольчих, демографічна, економічна відсталість значної кількості країн. Демографічна проблема повязана з перенаселенням певних регіонів Землі.Серед глобальних проблем соціально-політичного плана це проблема війни та миру. Крім того, до глобальних проблем сучасності відносяться проблеми СНІДУ, онкологічні, серцево-судинні захворювання, діабет, проблеми збереження культурної спадщини, взаємин між людьми, матеріальної та духовної незабезпеченності життя, обмеження прав і свобод громадян, боротьби з міжнародним тероризмом, наркомафією.

52.Основні проблеми філософії історії історичній ретроспективі та в сучасному осмисленні.

Філосо́фія істо́рії або історіосо́фія — розділ філософії, що займається проблемами сенсу історії, її закономірностями, основними напрямками розвитку людства та історичним пізнанням.[1] Філософія історії покликана відповісти на питання про те, що є історія.

З одного боку, філософія історії є незаперечною і повноправною складовою частиною системи філософського знання, з іншого — на вагомих підставах входить до числа форм історичного пізнання і є, у певному розумінні, найпохилішою з усіх теоретичних дисциплін історичного плану.

Предмет філософії історії можна поділити на дві основні сфери. Перша сфера — онтологія історії вивчає питання про рушійні сили, основні етапи історичного процесу, його сенс і мету, роль і місце людини в історії. Друга — гносеологія історії (критична філософія історії, аналітична філософія історії) вивчає умови, можливості, способи і форми історичного пізнання, відтворення історичного процесу таким, яким він відбувався насправді. Онтологія історії досягла найвищого розквіту у ХІХ — на початку ХХ ст., коли була запропонована ціла низка найрізноманітніших за підходами, але однакових за своєю глобальністю моделей «всесвітньої історії». Від 1930-х рр. завдяки працям Р. Арона, А. Данто, Ґ. Вайта фокус дослідницької уваги зсунувся в бік гносеологічної проблематики. Наслідком цього стало формулювання принципової неможливості встановлення об'єктивного перебігу історичного процесу, а лише його умовної, суб'єктивної реконструкції.

53.Субєкт історії,основні чинники та рушійні сили історичного процесу.

У соціальній філософії рушійнимисилами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов'язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об'єктивними та суб'єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або ж є комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насамперед з діяльністю людей.

Адже життя суспільства, його історія є діяльністю людей, тобто діяльністю особистостей, соціальних груп, народів тощо. Тому ця історія має розглядатися саме у контексті діяльності людей: усі закони суспільного розвитку, вся логіка такого процесу існують лише у людській діяльності. Акцентування на тому, що суспільство — це діяльність людей, має глибокий методологічний сенс. Здатність бути рушійною силою — це найсуттєвіша властивість людської діяльності взагалі.

Найважливішими проблемами в широкому спектрі проблематики рушійних сил є аналіз суб'єкта суспільного життя, характеристики його діяльності, її умов, причин, цілей, завдань, її результатів, діалектики об'єктивного та суб'єктивного, творчого і репродуктивного та ін. в цій діяльності, її піднесень та спадів.

Що ж є рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної групи (стану, професійної групи, покоління), суспільства в цілому як соціальної системи; кожного соціального інституту, що функціонує у тому чи іншому суспільстві (держави та її органів, системи освіти тощо); соціальних спільнот людей (сім'ї, роду, племені, нації, народу), нарешті, всього людства?

Дата добавления: 2015-04-24