Методичні додатки

Як цар повелів

Доводилось чути мені: «Навіщо ті коми дурні? – Казав п’ятикласник-хлопчак. – Зі слів зрозуміло і так!» На це я сказав у одвіт: «Є притча старезна, як світ, Переказ про вирок царя, Коли привели бунтаря. Слузі він диктує в ту мить: «Карати не можна простить». Той пише, як цар повелів, А коми не ставить між слів. І ось на майдані для страт ­–

Бунтар у кайданах. І кат, Що мав за царя відомстить. «Карати, не можна простить». Слуга об’явля рішенець. Аж руку підносить мудрець (Усі шанували його): - Не так прочитав ти, слуго. – Бо встиг зазирнуть тайкома, Що коми у тексті нема. Взяв вирок, поправив умить: «Карати не можна, простить». Побачив, що кома змогла? Така колись притча була!» (Д.Білоус)

Модуль самостійної роботи: 1. Поставити наголос у словах. Підкресліть слова з дублетним наголосом.

Упритул, упритиск, вприснути, вщипнути, розгул, цінний, цінник, цінника (Р.в), зрівняний, зрівняти, рукопаш, позичити, позичковий, позичка, позичання, витрата, витратити, доп’яна, доп’яну, розстріл, теплопровід. водомісткий, водомісткість, володар, утридешева, форзац.

2. Переклад слів і словосполучень (с. 12). З виділеними словосполученнями скласти речення з прямим і зворотним порядком слів.

Розділові знаки членують текст на речення та виділяють певні синтаксично-смислові частини в тексті (однорідні члени речення, відокремлені члени речення, вставні слова та конструкції, частини складного речення та ін.). Вони полегшують сприйняття і правильне розуміння написаного. (Для прикладу використайте вірш Д.Білоуса «Як цар велів» і текст О.Каневського «Про користь розділових знаків».)

Пунктуаційна грамотність (як і орфографічна) вимагає певних знань про використання розділових знаків. Розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків називається пунктуацією (від лат. punctum – крапка). Пунктуація – це, також, система правил уживання на письмі розділових знаків. Основною одиницею пунктуації є пунктограма – пунктуаційне оформлення речення в цілому або окремих його елементів; закономірно вжитий розділовий знак, вид якого і місце визначається пунктуаційними правилами (нормами). Наприклад, тире між підметом і присудком, кома при відокремленні членів речення, двокрапка в безсполучниковому складному реченні. Отже, пунктуаційна норма – це один з елементів системи правил, що встановлює вживання (чи не вживання) певного розділового знака в письмовому тексті. Наприклад: між однорідними членами речення ставиться кома, якщо вони не з’єднані неповторюваними єднальними сполучниками.

Українська пунктуація ґрунтується на трьох основних принципах: граматичному (структурному), логічному (смисловому) та інтонаційному.

Граматичний (структурний) принцип характеризується тим, що в ньому розділові знаки є показниками граматичної структури, синтаксичної будови речень або тексту. За цим принципом ставиться такі розділові знаки:

1) крапка в кінці речення;

2) в реченнях з однорідними членами;

3) в реченнях з відокремленими означеннями та прикладками в позиції після означуваного слова;

4) в реченнях зі вставними, вставленими компонентами, звертаннями і вигуками;

5) функція яких – виділення частин складних речень.

Логічний (смисловий) пов'язаний з уживанням розділових знаків, коли враховується значення окремих структурних частин речення та зв’язки між ними з метою розуміння писемного тексту (логічний принцип пов'язаний зі структурним). За цим принципом, крім 5-ти перерахованих вище випадків, ставляться:

1) три крапки в кінці або в середині речення;

2) розділові знаки на позначення логічно завершених частин тексту.

Інтонаційний принцип – допоміжний до двох попередніх, коли розділові знаки вживаються з метою відтворення інтонації речення або тексту, а також є показниками ритмомелодики мови. Розділові знаки:

1) крапка, три крапки, знак оклику, знак питання в кінці речення;

2) позначення коротких пауз комою, довгих – крапкою, крапкою з комою, тире,; незакінченої думки – трьома крапками;

3) знак оклику для позначення емфатичної (почуттєво-виразної) паузи після вигуків і звертань.

У пунктуаційній системі сучасної української мови функціонують такі розділові знаки: крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, дужки, лапки.

Розділові знаки бувають двох типів:

1. Віддільні, які відділяють окремі речення одне від одного в тексті, частини складного речення, однорідні члени речення. Це одиночні (крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, двокрапка) та повторювані (кома, крапка з комою) розділові знаки.

2. Видільні, які виділяють окремі компоненти речення безпосередньо в синтаксичних одиницях (відокремлені члени речення, вставні і вставлені компоненти, звертання, вигуки, компоненти прямої мови). Це парні (коми, тире, дужки, лапки) розділові знаки.

Перш ніж розглянути конкретне вживання окремих розділових знаків, варто згадати деякі поняття мовознавчої науки. Синтаксис – розділ граматики, який вивчає словосполучення і речення, їх типи, будову, значення, функції, умови вживання. Адже не можна детально роз’яснити умови вживання пунктуаційних знаків у кінці речення, не знаючи, які бувають речення за метою висловлювання мовця. За метою висловлювання речення бувають:

- розповідні (Мова росте елементарно, разом з душею народу (І.Франко));

- питальні (Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться? (Л.Українка));

- спонукальні (Як парость виноградної лози, плекайте мову! (М.Рильський)).

Усі ці види речень, якщо їх вимовити з особливим емоційним навантаженням, можуть стати ще й окличними.

Крапка ставиться:

1. У кінці розповідного чи спонукального речення, якщо воно вимовляється без окличної інтонації. Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив (Сократ).

2. У кінці рубрик переліку, коли вони досить розвинені й кожна з них становить закінчене речення:

Відзначаючи ювілей видатного українського вченого-сходознавця, одного з засновників Академії наук України, академіка АН України А.Ю.Кримського, загальні збори Академії наук України постановили:

1. З метою відродження й розвитку національної школи сходознавства як важливого наукового компоненту інтелектуального потенціалу України створити в системі АН України Інститут сходознавства ім.А.Ю.Кримського.
2. Видати повне зібрання творів академіка АН України А.Ю.Кримського.
3. Порушити клопотання перед Кабінетом Міністрі України про створення будинку-музею академіка АН України А.Ю.Кримського в м.Звенигородці Черкаської області. (З «Вісника АН України).

3. При ініціалах, при скороченні слова: доцент – доц.; професор – проф.; член-кореспондент – член-кор.

4. У бібліографічному описі. Наприклад, Зубков М.Г. Сучасна ділова мова за професійним спрямуванням: Навч.посіб. – Х.:Факт,2006. – 496 с.

5. При датуванні після кожної пари арабських цифр: 06.02.08. (шосте лютого дві тисячі восьмого року). Зверніть увагу! Крапка ставиться після кожної пари цифр.

Крапка не ставиться:

1. В абревіатурах між складовими частинами: ООН (Організація Об’єднаних Націй), СОТ (Світова Організація Торгівлі).

2. У скороченнях назв метричних мір: г (грам), кг (кілограм), м (метр), т (тонна).

3. У кінці заголовків, на вивісках і штампах.

Знак питання ставиться:

1. У кінці питального речення:

Чи совам зборкати орла?

Чи правду кривді подолати? (М.Рильський)

2. У питальних реченнях з однорідними членами знак питання може ставитися після кожного однорідного члена з метою розчленування питання?

Хіба ж живуть вони? і знають,

Як ви сказали, благодать,

Любов?.. (Т.Шевченко)

3. У складнопідрядних реченнях, коли питання є і в головному, і в підрядному речення. Ставиться і тоді, коли питання містить тільки головне речення.

Знак питання не ставиться:

1. В кінці складнопідрядного речення з непрямими питаннями (хоч інтонація в таких випадках часто мало відрізняється від інтонації питальних речень), коли в головному реченні запитання немає: Скажіть, що для вас значить рідна мова.

Ніхто не запитав

В принишклої блідої Катерини,

Чом на щоці сріблиться сіль крута –

Ще свіжий слід невтертої сльозини (М.Бажан)

Але: Коли головне речення питальне, тоді в кінці складнопідрядного речення з непрямим питанням знак питання ставиться:

Чи знаєте, хлопці, як високо сокіл під небом літає у теплії дні? (Глібов)

Пам’ятаєте, який у мене веселий дід був? (Яновський)

Знак оклику ставиться в кінці речення, що вимовляється з окличною інтонацією. Найчастіше це спонукальні речення: Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого бога, за неї душу погублю! (Т.Шевченко).

Якщо окличне речення починається експресивними словами слава, хвала, ганьба, скільки, як, який, що то за, для чого ж, то в кінці такого речення ставиться знак оклику: Хвала тобі і честь, народе мій великий!

Після однослівних і поширених звертань, що вимовляються оклично, теж ставиться знак оклику: О слово рідне!.. сонцем стань. Вгорі спинися, Осяй мій край… (О.Олесь).

Знак оклику ставиться також після вигуків та слів так, ні, що вимовляються з окличною інтонацією: Так! Я буду крізь сльози сміятись… (Л.Українка).

Дата добавления: 2015-03-29