Види фінансово-правових норм

Фінансово-правові норми, з яких складається фінансове право як галузь права, об’єднуються у певні групи залежно від різних підстав. Необхідність класифікації диктується завданням більш глибокого вивчення норм фінансового права. Класифікація фінансово-правових норм здійснюється за такими критеріями:

1) За предметом (змістом) правового регулювання:

- Норми бюджетного права;

- Норми податкового права;

- Норми емісійного права;

- Норми валютного регулювання і валютного контролю;

- Норми правового регулювання публічного боргу;

- Норми правового регулювання публічного загальнообов'язкового страхування тощо.

2) За конкретизацією правового припису фінансово-правової норми:

- норми загального змісту, які встановлюють вихідні принципи та основи фінансово-правового регулювання і поширюються на всіх суб’єктів фінансового права (норми визначення (дефініції), установчі (відправні) норми, норми-принципи, норми-цілі);

- конкретні.

3) За характером приписів, які в них містяться:

- імперативні – категоричні фінансово-правові норми, які не допускають відступу від приписаних ними правил (наприклад, імперативною нормою ст. 13 Бюджетного кодексу встановлено, що створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається. Відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи власні надходження бюджетних установ) органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим,
органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами
забороняється, крім випадку, передбаченого частиною восьмою статті
16 цього Кодексу, а також крім розміщення закордонними
дипломатичними установами України бюджетних коштів на поточних
рахунках іноземних банків у порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України, та розміщення вищими і професійно-технічними
навчальними закладами на депозитах тимчасово вільних бюджетних
коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам
законом надано відповідне право;

- диспозитивні – норми, які допускають регулювання відносин за згодою сторін (наприклад, диспозитивною нормою ст. 107 Бюджетного кодексу визначено, що субвенції на виконання інвестиційних проектів надають з одного місцевого бюджету іншому на підставі договору між надавачом субвенції та її отримувачем).

4) За територією дії:

- норми, які діють на усій території України (загальнодержавні);

- норми, які діють на території Автономної Республіки Крим, або окремих органів місцевого самоврядування (місцеві) (наприклад, положення про місцеві податки і збори, місцеві бюджети, тощо).

5) За терміном дії:

- норми, які діють протягом необмеженого терміну (постійні);

- норми з обмеженим терміном дії (тимчасові) (наприклад, Закон України «Про державний бюджет України на 2013 рік, Рішення Про місцеві бюджети тощо).

Більшість фінансово-правових норм діють протягом невизначеного терміну. Норми з обмеженим терміном дії застосовується у тих випадках, коли замість одного правового акта обов’язково повинен бути прийнятий інший або коли такий акт прийнято, але ряд положень його не може бути негайно реалізовано.

6) За колом осіб, на які норми поширюють свою дію:

- загальні (діють на широке коло осіб);

- спеціальні (діють на певне коло осіб);

- виняткові (усувають дію норми щодо певних суб’єктів);

- виключні норми, які приймаються як доповнення до загальних або спеціальних правил, що містяться в них.

7) За призначенням у механізмі правового регулювання:

- матеріальні – передбачають зміст дії з правового регулювання фінансових відносин, тобто вказують на те, що потрібно робити для їх здійснення. Ці норми закріплюють зміст суб’єктивних прав і юридичних обов’язків учасників фінансових правовідносин: склад фінансової системи, види фінансових зобов’язань юридичних та фізичних осіб, види доходів та видатків бюджету тощо.

- процесуальні – визначають форми реалізації матеріальних норм, тобто як, яким чином і в якому порядку їх слід застосовувати. Вони встановлюють порядок діяльності учасників фінансових правовідносин у сфері розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Бюджетний кодекс установлює процедуру складання проекту закону про Державний бюджет України, розробки бю­джетної резолюції, складання бюджетних запитів; розгляду й затвердження акта про бюджет парламентом; його виконання; складання, розгляду і затвердження звітності про виконання дер­жавного бюджету.

Розуміння ролі процесуальних норм та їх значна кількість (навіть поза межами бюджетного права) дали змогу вченим го­ворити про включення до фінансового права фінансового про­цесу. У вузькому розумінні фінансовий процес — це врегульова­на фінансовим процесуальним правом сукупність послідовних процесуальних дій державних органів, органів місцевого само­врядування, інших суб'єктів фінансових правовідносин у сфері управління публічними фінансами, що виконуються за певною процедурою, мають певні стадії, установлені фінансовими про­цесуальними нормами, за допомогою яких реалізуються матері­альні норми фінансового права

У фінансовому праві і матеріальні, і процесуальні фінансово-правові норми, як правило, містяться у одних і тих же правових актах і залежно від призначення цих актів у них можуть переважати ті чи інші.

8) Залежно від суб’єктів, що прийняли нормативно-правовий акт:

- фінансово-правові норми, прийняті представницькими органами та органами виконавчої влади загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування);

- фінансово-правові норми, прийняті органами виконавчої влади спеціальної компетенції – міністерствами, відомствами та іншими органами (Міністерство фінансів України, Міністерством доходів та зборів, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління і відділи органів місцевого самоврядування, Державною казначейською службою України та її регіональні органи, органи Державної податкової служби та органи Державної митної служби України, Національний банк України та його територіальні відділення, Рахункова палата України, органи управління цільових позабюджетних фондів тощо).

9) За характером впливу на учасників фінансових правовідносин:

- уповноважувальні – визначають права суб’єктів фінансових правовідносин на здійснення дій по розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Уповноважувальні фінансово-правові норми допомагають приймати самостійні рішення у сфері публічних фінансів, дають право вибору поведінки, але у певних межах, надають право суб’єкту таких правовідносин на здійснення певних дозволених законом дій. Наприклад, фінансово-правовою нормою ст.. 202 ПКУ. Звітні (податкові) періоди

202.1. Звітним (податковим) періодом є один календарний
місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом,
календарний квартал, з урахуванням таких особливостей:

а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня,
ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим)
періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та
закінчується останнім днем першого повного календарного місяця;

б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день,
ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним
(податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня
такого місяця та закінчується днем такого анулювання.

202.2. Платники податку, які відповідно до підпункту "б"
пункту 154.6 статті 154 цього Кодексу мають право на застосування
нульової ставки податку на прибуток, на період з 1 квітня
2011 року до 1 січня 2016 року можуть вибрати квартальний
податковий період. Заява про вибір квартального податкового
періоду подається податковому органу разом з декларацією за
наслідками останнього податкового періоду календарного року. При
цьому квартальний податковий період починає застосовуватися з
першого податкового періоду наступного календарного року.
У разі якщо протягом будь-якого періоду з початку
застосування квартального податкового періоду платник податку
втрачає право на застосування нульової ставки податку на прибуток,
передбачений підпунктом "б" пункту 154.6 статті 154 цього Кодексу,
такий платник податку зобов'язаний самостійно перейти на місячний
податковий період, починаючи з місяця, на який припадає таке
перевищення, що зазначається у відповідній податковій декларації
за наслідками такого місяця. У разі якщо платник податку, який застосував спрощену систему оподаткування, переходить на сплату інших податків і зборів, встановлених цим кодексом, такий платник податку зобов’язаний самостійно перейти на місячний податковий період, починаючи з першого місяця переходу на сплату інших податків і зборів, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.

- зобов’язувальні – покладають на суб’єктів обов’язки здійснювати певні дії, передбачені цими нормами, вибирати той варіант поведінки, який відповідає їх вимогам. Вони містять юридичну владну вимогу до учасників фінансових правовідносин здійснити відповідні дії. Слід сказати, що більшість фінансово-правових норм є зобов’язальними, що обумовлено переважанням імперативного методу фінансово-правового регулювання. Так, відповідно до ст. 67 Кон­ституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збо­ри в порядку і розмірах, установлених законодавством. Згідно з п. 4. ст. 85, до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішень щодо звіту про його виконання. Відповідно до ст. 111 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного зако­нодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно дер­жавного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не перед­бачено законодавством. Або, наприклад, фінансово-правова норма, що міститься у ст. 31 ЗУ «Про Національний банк України» містить припис про зобов’язання Кабінету Міністрів України зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку України на рахунках Державної казначейської служби України.

- заборонні – містять заборони на здійснення передбачених у них дій. Їх сутністю є державно-владний припис, який вказує на недопустимість (заборону) вчинення відповідних дій щодо розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Так, відповідно до п. 2. ст. 15 Бюджетного кодексу України заборонено використовувати емісійні кошти національного банку України; а ч. 6 ст. 15 Бюджетного кодексу Украї­ни конкретизує це положення, забороняючи використовувати емісійні кошти НБУ на фінансу­вання дефіциту Державного бюджету України. Або, наприклад, бюджетна уста­нова не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридич­ним та фізичним особам, окрім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України (ч. З ст. 21 Бюджетного кодек­су). Фінансово-правова норма ст. 32 ЗУ «Про Національний банк України» забороняє випуск та обіг на території України інших грошових одиниць (крім грошової одиниці України - гривні).

Слід зазначити, що кількість заборонних фінансових норм, порівняно із зобов'язувальними, незначна. Причина — перевага зобов'язань, що містяться у приписах уповноважувальних норм. Оскільки у нормі є чіткий припис дотримуватися встановлених правил поведінки, немає потреби запроваджувати додаткові за­борони.

Дата добавления: 2015-04-24