Фондова лекція

з дисципліни «Сталий розвиток та безпека регіону»

Тема 1. Теоретичні основи сталого розвитку та економічної безпеки регіону

Навчальний час 2 години

Для студентів економічного факультету

Обговорено та ухвалено на засіданні кафедри “29” серпня 2013 р., протокол №1.

Львів 2013

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: вивчення понятійного і категоріального апарату сталого розвитку та економічної безпеки регіону як базису для освоєння наступних тем дисципліни та формування у студентів уяви про зовнішнє середовище діяльності суб’єктів нижчих рівнів ієрархії управління.

2. Розвиваючі: розвивати увагу, спостережливість та логічне мислення у студентів.

3. Виховні: сприяти формуванню наукового світогляду та моральних якостей особистості.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни «Економічна теорія», «Міжнародна економіка», «Економічна безпека держави», «Державне регулювання економіки»

Забезпечувані дисципліни «Економічна безпека суб’єктів господарювання».

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Поняття сталого розвитку держави та регіону.

2. Економічна безпека регіону.

3. Джерела та чинники загроз сталому розвиткові та економічній безпеці регіонів України.

Рекомендована література:

1. Глобалізація і безпека розвитку / [Білорус О. Г., Гончаренко М. О., Зленко В. А. та ін.]; НАН України, Київ. нац. екон. ун-т. – К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.

2. Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство: монографія / [Геєць В.М., Кизим М.О., Клебанова Т.С., Черняк О.І. та ін.] / за ред. Гейця В.М. – Харків: ІНЖЕК, 2006. – 240 с.

3. Сталий розвиток регіонів України / Науковий керівник М.З.Згуровський. – К.: НТУУ «КПІ», 2009. – 197 с.

4. Сталий розвиток промислового регіону: соціальні аспекти: моногр. / О.Ф. Новікова, О.І. Амоша, В.П. Антонюк та ін.; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2012. – 534 с.

5. Стратегія сталого розвитку регіону: монографія /[І.О. Александров... [та ін.]; Національна академія наук України, Інститут економіки промисловості, Донецький науковий центр, Міністерство освіти і науки України, Донецький національний університет. - Донецьк: Ноулідж, Донецьке відділення, 2010. - 203 с.

6. Кузьменко В.В. Економічна безпека та сталий розвиток: регіональний аспект: монографія / Донецьк. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського; В.В.Кузьменко. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2008. – 145 с.

1. Поняття сталого розвитку держави та регіону

Світове співтовариство дійшло до тієї межі, коли стали суттєво відчутними глобальні проблеми, які можуть призвести його до занепаду й загибелі. Першими звернули увагу на глобальні проблеми людства представники міжнародної неурядової організації «Римський Клуб». Доповіді Римського Клубу стали поштовхом до проведення ряду конференцій та самітів під егідою ООН, які були присвячені глобальним проблемам людства.

Практичним втіленням цієї роботи стало затвердження Генеральною Асамблеєю ООН Декларації, в якій були визначено цілі та завдання тисячоліття.

Виходячи з цілей та завдань тисячоліття, ООН вважає глобальними проблемами людства такі:

- бідність і голод;

- нерівний доступ до початкової освіти;

- гендерну нерівність в освіті;

- розповсюдження ВІЛ/СНІД та інших захворювань;

- дитячу смертність та здоров’я матерів;

- погіршення екологічної ситуації та скорочення природних ресурсів;

- зростаюче розшарування країн світу як за економічним розвитком, так і за якістю життя населення.

ООН рекомендувала всім країнам світу при визначенні стратегії їх розвитку зважати на глобальні проблеми людства та враховувати задекларовані цілі та завдання тисячоліття.

Протягом останніх десятиріч наростаюча деградація довкілля поступово веде до розуміння того, що економічний розвиток має межу, обумовлену екологічним станом планети. Конференція ООН, присвячена проблемам навколишнього середовища, що відбулась в Стокгольмі в 1972 р., стала початком діяльності із захисту довкілля в планетарному масштабі.

У 1992 р. Конференція ООН з питань довкілля та розвитку (UNCED) в Ріо-де-Жанейро визначила цілі та пріоритети політики довкілля та розвитку, які треба втілювати в рамках міжнародного співробітництва. Десять років потому (2002 р.) країни-учасники зустрілись в Йоганнесбурзі, щоб оцінити прогрес в питаннях сталого розвитку.

Існує велика кількість визначень концепції сталого розвитку. Кожний автор, залежно від власної сфери знань (економіка, екологія та ін.), дає своє визначення або версію.

Сталий розвиток - це:

- ситуація, коли вектор розвитку постійно зростає. Можна сформулювати потрібні умови (для сталого розвитку) як наявність запасу природного капіталу (1988р.).

- підтримка росту загального рівня економіки, що визначається як рівень економічного благополуччя на одну людину (1989р.).

- рівень споживання, що може залишатись незмінним протягом тривалого часу, без негативного впливу на основні фонди (1991р.)

- комплекс дій, що, як очікується, покращать життя людини та залишать його на досягнутому рівні (1995р.).

- процес управління соціальними потребами без зниження якості соціальних механізмів забезпечення рівня життя (1997р.).

- раціональний підхід до економічної політики, що показує повагу до майбутніх поколінь, додаючи екологічний аспект до процесу прийняття рішень, та націлений на постійне збільшення участі всіх зацікавлених сторін (2000р.).

Найбільш розповсюдженим та загальноприйнятим визначенням сталого розвитку залишається визначення з доповіді Світової комісії з питань навколишнього середовища та розвитку (WECD, 1987 р.) – «Наше спільне майбутнє»:

Сталий розвиток – це розвиток, що задовольняє потреби сьогодення і гарантує таку ж можливість майбутнім поколінням.

Таке визначення фокусується на:

- концепції потреб, особливо бідного населення світу, яким потрібно надати найвищий пріоритет.

- концепції обмеження можливостей оточуючого середовища у задоволенні теперішніх і майбутніх потреб.

Сталий розвиток сприймається як процес, що гармонійно поєднує використання ресурсів, напрямки інвестування, аспекти технологічного розвитку та інституційні зміни з потребами теперішнього і прийдешніх поколінь.

Рис. 1. Підходи до визначення сутності сталого розвитку

Отже, сталий розвиток- це процес управління глобальними ресурсами, результатом якого має бути їх збереження, що, в свою чергу, призведе до збереження природного та культурного багатства. Це визначення підкреслює потребу зберігати природну та культурну спадщину, і в той же час приділяє увагу раціональному управлінню природними ресурсами.

Виміри сталого розвитку:

- соціальний, що показує взаємозв’язок людей, зокрема рівність та повагу до прав інших;

- економічний, тісно пов’язаний із системами, що забезпечують виживання людини (робота та гроші);

- екологічний (природний), який фокусується на системах, що підтримують життя планети;

- політичний (інституційний), що означає демократичне правління і прийняття рішень з питань використання природного та створеного людиною середовища.

Пріоритетним напрямом сталого розвитку є оптимізація життєдіяльності людства в умовах безпечного природного середовища і гармонійних відносин як усередині суспільства, так і між окремими спільнотами.

Одним з основних чинників сталого розвитку України є її природні умови і ресурси. Для істотного зменшення техногенного навантаження на довкілля, припинення процесів його деградації необхідно докорінно змінити існуючу практику господарювання шляхом відмови від "нульової" вартості природних ресурсів, що створить фінансові передумови для збалансованості соціально-економічного розвитку. Критерієм сталого розвитку повинен бути не приріст обсягів виробництва, а потенціал його зростання в умовах збереження та переходу до покращення якісних показників навколишнього природного середовища.

2. Економічна безпека регіону

Термін „економічна безпека” набув офіційного статусу у 1985 році з прийняттям на 40-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюції „Міжнародна економічна безпека”. Саме в цьому документі зазначено, що необхідно сприяти забезпеченню міжнародної економічної безпеки з мстою соціально-економічного розвитку та прогресу кожної країни. На 42-ій сесії Генеральної асамблеї ООН був зроблений наступний крок - прийнято Концепцію міжнародної економічної безпеки.

Отже, безпека у загальному розумінні - це "стан захищеності найбільш важливих інтересів особистості, суспільства та держави від загроз”, тобто стан, у якому не загрожує небезпека або є захист від небезпек. У широкому науковому розумінні під безпекою розуміється: захищеність природних фізіологічних, соціально- економічних, ідеально-духовних та ситуативних потреб у ресурсах, технологіях, інформації та моральних ідеалах, необхідних для життєдіяльності й розвитку населення.

Особливе місце серед різноманітних видів безпеки (соціальної, екологічної, демографічної, політичної, військової, науково- технологічної, інформаційної, енергетичної, культурної, правової, генетичної, кримінологічної, гуманітарної, психологічної тощо) посідає економічна. Це зумовлено тим, що усі види безпеки так чи інакше не можуть бути у достатній мірі реалізовані без економічного забезпечення.

Економічну безпеку можна розглядати як стан економіки та інститутів влади, при якому забезпечується гарантований захист національних інтересів, соціальна спрямованість політики, достатній оборонний потенціал, навіть при несприятливих умовах розвитку внутрішніх та зовнішніх процесів. У спеціальній літературі наводиться визначення безпеки як стану, при якому кожен суб’єкт знаходиться у надійній захищеності й не наражається на негативний вплив будь-яких факторів. З цього виходить, що суб’єкт, який контролює свою економічну безпеку, спроможний розв’язати усі завдання, що стоять перед ним, і в разі виникнення непередбачених небезпек та загроз може захиститися від них або відновити свою працездатність й рівновагу.

Стан економічної безпеки країни тісно пов’язаний із забезпеченням економічної безпеки її регіонів. Тому важливим рівнем дослідження економічної безпеки є регіональний. Економічна безпека з точки зору регіонального аспекту, має на меті забезпечення захисту особистості й окремих соціальних груп від зовнішніх та внутрішніх небезпек та забезпечення економічної стійкості регіону.

Економічна безпека регіону може бути визначена як можливість дієвого контролю регіональними органами управління за використанням трудових, матеріальних, фінансових та інших видів ресурсів, досягнення темпів економічного зростання, ефективності регіонального виробництва, підвищення якості продукції, демонополізація виробництва, підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання.

Отже, враховуючи аспекти сталого розвитку можна сказати, що економічна безпека регіону - це його сталий розвиток, який сприяє подальшому вдосконаленню соціально-економічної та екологічної сфер, що узгоджується із загальнонаціональними інтересами, та має дієвий, ефективний механізм виявлення і протистояння зовнішнім та внутрішнім загрозам.

Як на державному, так і на регіональному рівні з, метою забезпечення економічної безпеки слід визначити категорію інтересів. Урахування інтересів усіх учасників регіонального розвитку - інтересів окремих підприємств та організацій, галузей, областей та районів - сприяє найбільш ефективному забезпеченню економічної безпеки. Тут тісно перетинаються економічні, політичні, екологічні й інші інтереси, причому чим вище рівень регіонального розвитку, тим більше учасників і ширше коло інтересів.

Носіями територіальних інтересів є суб’єкти, які умовами своєї діяльності пов’язані з певною територією. Таким чином, територіальні інтереси можна визначити як відносини між індивідами та соціальними групами з приводу забезпечення умов свого існування та розвитку на територіальній одиниці. Суб’єктами тут є індивіди та соціальні групи, взаємини яких виникають з приводу забезпечення умов конкретного виробництва. Носіями інтересів є певні соціальні інституції, що з’явилися завдяки розподілу праці. Об’єктом економічної безпеки регіону є його сталий соціально-економічний розвиток.

3. Джерела та чинники загроз сталому розвиткові та економічній безпеці регіонів України

Співставлення у світових рейтингах України з іншими країнами дозволило визначити такі глобальні проблеми, які здійснюють на неї вплив і потребують враховування при складанні стратегії розвитку як країни, так і її регіонів.

А. Соціальна сфера:

А.1. Д емографічна складова:

- депопуляція та старіння населення за рахунок скорочення тривалості його життя.

А.2. Д охідна складова:

- поляризація доходів населення всередині країни;

- відставання України від провідних країн світу за рівнем доходів населення;

- незабезпеченість населення власним виробництвом окремих видів харчових продуктів.

Б. Економічна сфера:

Б.1. П риродно-ресурсна складова:

- вичерпання власних запасів паливно-енергетичних ресурсів;

- залежність економіки від подорожчання паливно-енергетичних ресурсів.

Б.2. Н ауково-технологічна складова:

- відставання від провідних країн світу в переході до нового технологічного укладу;

- уповільнення науково-технічного прогресу.

В. Екологічна сфера:

- зміна клімату та глобальне потепління.

Крім того, для економіки України властиві і специфічні національні проблеми, до яких належать такі:

А. Економічна сфера:

- низький рівень конкурентоспроможності економіки;

- низький рівень економічних свобод;

- низький рівень свободи підприємництва;

- високий податковий тягар, відсутність реформ і складність податків;

- невисокий рівень привабливості для прямих іноземних інвестицій;

- низький рівень кредитоспроможності й висока вірогідність дефолту.

Б. Екологічна сфера:

- низький рівень використання поновлюваних джерел енергії;

- відсутність цілеспрямованої політики в області екології.

В. Сфера державного управління:

- політична нестабільність;

- низька якість і ефективність державного управління;

- високий рівень корупції.

Згідно з оцінкою економічної безпеки України по показниках її компонент можна визначити такі проблеми розвитку країни в порядку пріоритетності їх втілення:

- демографічна безпека: від’ємне сальдо природного приросту населення; висока дитяча смертність; депопуляція населення; низька народжуваність; високе демографічне навантаження непрацездатного населення на працездатне;

- науково-технологічна безпека: низька питома вага видатків Державного бюджету на науку; низька частка підприємств, що впроваджують інновації; мала кількість спеціалістів, які виконують науковотехнічні роботи; неефективне співвідношення частки фундаментальних досліджень, прикладних досліджень, науково-технічних розробок і науково-технічних послуг, виконаних власними силами; незначна кількість впроваджених об’єктів промислової власності;

- макроекономічна безпека: значне від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу; низький рівень відношення обсягу ВВП на одну особу до середнього значення в країнах ЄС; невелика частка наявних доходів нефінансових корпорацій у валових наявних доходах; низький рівень відношення обсягу ВВП на одну особу до середньосвітового значення;

- продовольча безпека: недоспоживання населенням овочів і баштанових, фруктів і ягід, молока та молочних продуктів, м’яса та м’ясопродуктів;

- фінансова безпека: низька частка довгострокового страхування; великий обсяг готівки; малий обсяг страхових премій; великі обсяги дефіциту торговельного балансу;

- енергетична безпека: висока енергоємність ВВП; незначні обсяги транзиту нафти; недостатні обсяги інвестицій у підприємства паливно-енергетичного комплексу; малі обсяги видобутку вугілля;

- виробнича безпека: незначні обсяги ліквідації промислових фондів; високий ступінь зносу основних засобів промисловості; низька частка машинобудування в промисловому виробництві.

Наведені вище проблеми розвитку України в більшій або меншій мірі притаманні і її регіонам (з урахуванням їх ієрархії в системі країни).

У передвиборчій програмі Президента України та проекті програми економічних реформ на 2010 – 2014 рр. визначені як глобальні, так і специфічні національні проблеми, які підлягають вирішенню в Україні та її регіонах.

Серед глобальних проблем можна назвати такі:

А. Соціальна сфера:

- депопуляція та старіння населення;

- поляризація доходів населення.

Б. Економічна сфера:

- висока енергоємність економіки;

- зміна технологічного укладу;

- уповільнення науково-технічного прогресу.

До специфічних національних проблем належать такі:

А. Соціальна сфера:

- низька якість медичних послуг і нерівний доступ до них різних верств населення;

- низький рівень пенсій і нерівні умови пенсійного забезпечення;

- невідповідність якості освіти сучасним вимогам і її недостатня доступність для бідних верств населення;

- низький рівень охоплення бідного населення соціальною підтримкою й низька її адресність.

Б. Економічна сфера:

- високий перерозподіл ВВП через бюджет і позабюджетні фонди;

- високе фіскальне навантаження на бізнес і складність податкової системи;

- високий дефіцит сектора державних фінансів;

- низький рівень розвитку та прозорість фінансового ринку;

- незадовільний і несприятливий бізнес-клімат;

- низький інвестиційний імідж країни;

- низька диверсифікованість експорту;

- висока залежність від імпорту нафти та газу;

- невідповідність якості житлово-комунальних послуг вимогам споживачів і незадовільний стан житлово-комунального господарства;

- низька конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції та невідповідність її міжнародним стандартам якості й безпеки.

Враховуючи наведене вище, були визначені такі глобальні проблеми людства, які відносяться до України та відповідно і її регіонів та визначають цілі їх розвитку:

А. Соціальна сфера:

А.1. Д емографічна складова:

- депопуляція та старіння населення.

А.2. Дохідна складова:

- поляризація доходів населення в країні;

- відставання України від провідних країн світу за рівнем доходу населення;

- незабезпеченість населення власним виробництвом окремих видів харчових продуктів.

Б. Економічна сфера:

Б.1. П риродно-ресурсна складова:

- вичерпання власних запасів паливно-енергетичних ресурсів;

- залежність економіки від подорожчання паливно-енергетичних ресурсів.

Б.2. Н ауково-технологічна складова:

- відставання від провідних країн світу в переході до нового технологічного укладу;

- уповільнення науково-технічного прогресу.

В. Екологічна сфера:

- зміна клімату та глобальне потепління;

- утилізація та переробка відходів;

- забруднення атмосфери;

- вичерпання ресурсів прісної води.

Крім того, для економіки України та її регіонів властиві й специфічні національні проблеми, до яких належать такі:

А. Соціальна сфера:

- низька якість медичних послуг і нерівний доступ до них різних верств населення;

- низький рівень пенсій та нерівні умови пенсійного забезпечення;

- низький рівень охоплення бідного населення соціальною підтримкою й низька її адресність;

- невідповідність якості освіти сучасним вимогам та її недостатня доступність для бідних верств населення;

- невідповідність якості житлово-комунальних послуг вимогам споживачів і незадовільний стан житлово-комунального господарства.

Б. Економічна сфера:

- висока енергоємність і низька енергоефективність економіки;

- висока залежність від імпорту паливно-енергетичних ресурсів;

- значна зношеність транспортної інфраструктури;

- низька диверсифікованість експорту.

Разом з тим для вирішення глобальних і національних проблем в Україні та її регіонах потрібно вирішити проблеми, які притаманні механізму реалізації стратегії розвитку, а саме:

- підняти якість і ефективність державного управління;

- знизити податковий тягар і запровадити реформи зі спрощення податкової системи;

- знизити рівень корупції та тіньового сектора економіки;

- зменшити перерозподіл ВВП через бюджет і вдосконалити міжбюджетні відносини;

- покращити бізнес-клімат;

- підвищити інвестиційний імідж;

- покращити торговельно-економічне співробітництво з Росією.

Укладач, к.е.н., доцент І.Г. Бабець

Дата добавления: 2015-05-06