Закон України про вищу освіту 1 страница

ЗАКАЗАТЬ ЖЕВАЧКУ МОЖНО НА ОФИЦИАЛЬНОМ САЙТЕ – ЗАКАЗАТЬ!

ЗАКАЗАТЬ ЖЕВАЧКУ МОЖНО НА ОФИЦИАЛЬНОМ САЙТЕ – ЗАКАЗАТЬ!

ЗАКАЗАТЬ ЖЕВАЧКУ МОЖНО НА ОФИЦИАЛЬНОМ САЙТЕ – ЗАКАЗАТЬ!

ЗАКАЗАТЬ ЖЕВАЧКУ МОЖНО НА ОФИЦИАЛЬНОМ САЙТЕ – ЗАКАЗАТЬ!

ЗАКАЗАТЬ ЖЕВАЧКУ МОЖНО НА ОФИЦИАЛЬНОМ САЙТЕ – ЗАКАЗАТЬ!

ЗАКАЗАТЬ ЖЕВАЧКУ МОЖНО НА ОФИЦИАЛЬНОМ САЙТЕ – ЗАКАЗАТЬ!

ЗАКАЗАТЬ ЖЕВАЧКУ МОЖНО НА ОФИЦИАЛЬНОМ САЙТЕ – ЗАКАЗАТЬ!

(нова редакція)

Цей Закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі вищої освіти. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих кадрах.РОЗДІЛ IЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:1) автономія вищого навчального закладу – сукупність прав та відповідальності щодо здійснення освітньої, наукової, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів тощо відповідно та в межах, визначених законодавством про освіту;

2) акредитація - процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного (освітньо-наукового) рівня відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення;

3) акредитована спеціальність - спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного (освітньо-наукового) рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу пройшов процедуру акредитації та отримав право видавати державні документи про здобуття вищої освіти встановленого зразка; 4) вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту освіти, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації;5) вищий навчальний заклад - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні (освітньо-наукові) програми вищої освіти за певними освітньо-кваліфікаційними (освітньо-науковим) рівнями, забезпечує навчання, виховання осіб, здобуття ними кваліфікації відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність; 6) вищий навчальний заклад державної форми власності - вищий навчальний заклад, заснований державою, що фінансується з державного бюджету і підпорядковується відповідному центральному органу виконавчої влади; 7) вищий навчальний заклад комунальної форми власності - навчальний заклад, заснований органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, що фінансується з місцевого бюджету і підпорядкований органам влади Автономної Республіки Крим, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування; 8) вищий навчальний заклад приватної форми власності - навчальний заклад, заснований на приватній власності і підпорядкований власнику (власникам);9) вищий військовий навчальний заклад (вищий навчальний заклад з особливими умовами навчання) - вищий навчальний заклад державної форми власності, який з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, Міністерства внутрішніх справ здійснює за певними освітньо-кваліфікаційними (освітньо-науковим) рівнями підготовку курсантів (слухачів, студентів) для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу;10) галузь освіти – це група спеціальностей, споріднених за ознакою спільності основ знань, на яких базується освітня і професійна підготовка;11) ліцензування - процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов'язану із наданням вищої освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного (освітньо-наукового) рівня відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення;12) ліцензована спеціальність - спеціальність, за якою вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із наданням вищої освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного (освітньо-наукового) рівня;13) рівень професійної діяльності - характеристика професійної діяльності за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов'язків (робіт), які виконує особа з вищою освітою;14) нормативний термін навчання - термін навчання за денною формою, необхідний для засвоєння особою відповідної освітньо-професійної (освітньо-наукової) програми і встановлений стандартом вищої освіти;15) освітня діяльність - діяльність, пов'язана з наданням освітніх послуг вищими навчальними закладами з видачею відповідного документа;16) освітньо-кваліфікаційний (освітньо-науковий) рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості професійної компетентності особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності;

17) спеціальність – складова галузі освіти, в межах якої здійснюється освітньо-професійна підготовка молодшого спеціаліста, бакалавра та магістра і освітньо-наукова підготовка докторів філософії та докторів наук за певним видом діяльності;

18) спеціалізація – складова спеціальності, що передбачає вузькопрофільну спеціалізовану освітньо-професійну або освітньо-наукову підготовку;рівень професійної діяльності - характеристика професійної діяльності за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов'язків (робіт), які виконує особа з вищою освітою;19) спеціальні здібності – сукупність вроджених і набутих особливостей особи, які дозволяють досягти успіху в окремих видах діяльності, зокрема, музичній, образотворчій, педагогічній тощо;20) тест на виявлення рівня загальної навчальної компетентності – комплекс тестових завдань, які дозволяють оцінити рівень загальної навчальної компетентності осіб, які мають намір здобувати вищу освіту на базі повної загальної середньої освіти;21) якість вищої освіти - сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства;

22) якість освітньої діяльності - сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових, яка визначає її здатність задовольняти встановлені і передбачені потреби окремої особи або(та) суспільства.

Стаття 2. Законодавство України про вищу освіту Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів.Права державного вищого навчального закладу, передбачені цим Законом, що визначають його автономію, не можуть бути обмежені іншими законами. Стаття 3. Становлення системи професійної підготовки Пошуки освітньої парадигми вчителів української мови і літератури на початку третього тисячоліття вимагають ретроспективного осмислення шляхів становлення і розвитку системи професійної підготовки таких фахівців.Підготовка вчителів словесності в кінці ХІХ ст. – у 30-х р. ХХ століттяРівень філологічної освіченості протягом століть визначав соціальний статус, розвиток держави в політико-культурній, економічній сферах. Елементи підготовки вчителя на основі використання рідної слов'янської мови виразно простежувалися ще в Київській Русі, а витоки цього процесу знаходимо в Євангелії від Іоана. Починається Біблія такими рядками: "Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Вимоги до професійних якостей вчителя словесності осмислювалися видатними освітянами-науковцями М.Драгомановим, В.Науменком, О.Лотоцьким та ін. За працями філологів, методистів, письменників дев′ятнадятого століття вибудовуються обриси моделі учителя-словесника, головним професійним кредо якого освітяни вважали виховання національно свідомих особистостей молодих громадян. Палким патріотом упровадження української мови в національній школі був український педагог, громадський діяч, літературознавець В.Науменко (1852-1919).Пробудженим інтересом до національної ідентичності, відродженням українського культурного ренесансу, початком формування найважливіших складових національної системи підготовки вчителів української мови і літератури й водночас певною штучністю заходів українізації називають період 1917-1928 pр. Для вищої школи цього періоду були характерні внутрішня єдність, систематичність навчання, високий рівень вимогливості, зв′язок з наукою. Діяльність здійснювалася у трьох напрямках: науковому, науково-навчальному, просвітницькому. Основними формами навчального процесу у вищій школі цього часу було визнано лекції, практичні заняття, практикуми. Увага приділялася самостійній роботі, семінарам, диспутам, студіюванню студентами науково-навчальної та популярної літератури. Фольклорна, діалектологічна практики спрямовувалися на ознайомлення студентів з культурною спадщиною України.Основи педагогічної підготовки студенти здобували за однойменним навчальним підручником відомого педагога і методиста С.Чавдарова.Одним із ефективних шляхів підвищення якості професійної підготовки стало створення студентських наукових товариств і проблемних груп. 3. 1. Професійна підготовка в 40-60 - х рр. ХХ століттяІснуюча до нападу німецько-фашистських загарбників (у 1940 році в Україні функціонувало 47 вищих педагогічних навчальних закладів, 6 державних університетів) і фактично зруйнована в період окупації система вищої освіти почала відновлюватися з 1943/1944 навчального року. А вже в 1945/46 н. р. мовно-літературні факультети відкрилися у Вінницькому, Сумському, Херсонському, Львівському, Мелітопольському, Миколаївському, Ніжинському, Одеському педагогічних інститутахВимагала поліпшення психолого-педагогічна підготовка вчителя-вихователя, котрий в умовах школи мав проводити пошукову роботу з учнями з урахуванням їх вікових і психологічних особливостей.. Головним принципом лекцій, семінарських занять, наскрізною лінією книг, присвячених творчості українських дожовтневих і українських радянських письменників, був принцип марксистського літературознавства, за яким кожне явище письменства оцінювалося насамперед із тематичних позицій та з погляду "відданості" письменника класовим ідеям.Навчальний план спеціальності "українська мова і література" 60-х років ХХ ст. підпорядковувався насамперед потребам радянського індустріального суспільства. Характерними ознаками цього часу стали пошуки застосування системного підходу до кожної із складових системи професійної підготовки майбутніх учителів-словесників, наголос на професійну спрямованість викладання.Розвиток професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури в 70 – 80-х рр. ХХ ст. Теоретичною основою лекцій, практичних і лабораторних занять, науково-дослідної роботи слугували підручники з методик викладання української мови і літератури в середній школі В.Голубкова, Є.Дмитровського, Т.Бугайко і Ф.Бугайка, В.Неділька, М.Рибникової, К.Сторчака. У навчальних книгах методисти прагнули синтезувати не лише досягнення літературної науки, дидактики, а й вікової психології.На початку 80-х років ХХ ст. основними завданнями підготовки вчителя української мови і літератури згідно з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про дальший розвиток вищої школи і підвищення якості підготовки спеціалістів" (1979) було визначено піднесення ідейно-теоретичного, наукового і професійного рівня. 3.2. Тенденції професійної підготовки в 90-х роках ХХ ст. та на початку третього тисячоліттяУтвердження нових соціально-педагогічних цінностей і пріоритетів, проголошення державного суверенітету України, прийняття Законів "Про мови в Українській РСР", "Про освіту", Державної національної програми “Освіта” (Україна XXI ст.), Концепції національного виховання в 90-х роках ХХ століття стимулювали відродження національної політики в галузі вищої освіти.Актуальним напрямом наукового пошуку стали проблеми народної педагогіки та етнопедагогіки, історії української етнопедагогіки (В.Бондар, П.Ігнатенко, О.Любар, Т.Мацейків, Л.Петрук, Ю.Руденко, Р.Скульський, М.Стельмахович, Є.Сявавко та ін.). В аналізований період з'явилися дослідження з дитячої та педагогічної психології, в яких утверджувався гуманістичний підхід до людини, визнавалася її природна цінність, здатність до самостійного особистісного зростання. Виникла гостра потреба у відкритті лабораторій етнопсихології та психології виховання в дітей національної самосвідомості.90-і рр. ХХ ст. ознаменувалися запровадженням ступеневої структури підготовки вчителів. У більшості вищих педагогічних навчальних закладів ІІІ –ІY рівнів акредитації, серед яких у кінці 90-х ХХ ст. – на початку ХХІ ст. функціонувало 106 університетів, 120 інститутів [99, с.100], почала здійснюватися підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями "бакалавр", "спеціаліст", "магістр". На початку ХХІ ст. підготовку майбутніх учителів української мови і літератури здійснюють класичні і педагогічні університети, педагогічні інститути України. В більшості педагогічних ВНЗ студенти отримують, окрім спеціальності "українська мова і література", низку спеціалізацій.Таким чином, процес становлення і розвитку національної системи професійної підготовки майбутнього вчителя української мови і літератури характеризується такими етапами й тенденціями: 1)ХYІ ст.- 1918 р. – тенденціями фундаментальності й культурологічності; 2)1918 – кін. 20-х рр. ХХ ст. – орієнтацією на високу нацiональну свiдомість і самосвiдомість, ґрунтовні знання, досконале володiння укpаїнською лiтеpатуpною мовою, методичні вміння; 3) поч. 30-х рр. ХХ ст. – поч. 70-их років - усталенням моноідеології, масової денаціоналізації, русифікації, утвердження авторитарної системи, поглибленням комуністично-ідеологізованого змісту вищої педагогічної освіти, для якої був потрібний учитель - взірцевий виконавець партійних указів і постанов; 4) поч. 70 - поч. 80-х років – підготовкою вчителя-дослідника; 5) сер. 80-х років - 90-і роки – поч. ХХІ ст. - модернізацією професіограми вчителя в умовах багаторівневої освіти, формуванням педагога, здатного прилучити учнівську молодь до духовного багатства і краси рідного слова. Характерною особливістю вищої школи початку третього тисячоліття стали акцент на активний розвиток особистості майбутнього вчителя, розширення інтеграційних процесів у царині духовного буття людини і людства, якість освіти, посилення дослідницької складової. Стаття 3. Державна політика у галузі вищої освіти1. Державна політика у галузі вищої освіти визначається Верховною Радою України. 2. Державна політика у галузі вищої освіти ґрунтується на принципах:

доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти та Європейській простір вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи;наступності процесу здобуття вищої освіти;державної підтримки підготовки кадрів з вищою освітою для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень; гласності у формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки кадрів з вищою освітою. 3. Реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом:збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості;розширення можливостей для здобуття вищої освіти;створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти;дотримання автономії вищих навчальних закладів та їх академічної свободи;

надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки кадрів з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб, з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад;

надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством;

належної підтримки підготовки кадрів з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій.

Стаття 4. Право кожного на вищу освіту 1. Громадяни України мають право на здобуття вищої освіти.Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний (освітньо-науковий) рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі вищого навчального закладу, форми здобуття вищої освіти і спеціальності.Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі за певним освітньо-кваліфікаційним (освітньо-науковим) рівнем не вперше у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України.

2. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні або статус закордонного українця, мають право на здобуття вищої освіти нарівні з громадянами України.

Всі інші іноземці та особи без громадянства можуть здобувати вищу освіту за кошти фізичних (юридичних) осіб, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, а також яким надано статус біженця в Україні або статус закордонного українця, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають права і обов’язки студентів відповідно до законодавства України.

Стаття 5. Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах

Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах визначається відповідно до Конституції України та Закону України «Про мови». РОЗДІЛ II

СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ. ДОКУМЕНТИ ПРО ВИЩУ ОСВІТУ Стаття 6. Структура вищої освіти 1. До структури вищої освіти входять освітньо-кваліфікаційні та освітньо-науковий рівні:1) освітньо-кваліфікаційні рівні:молодший спеціаліст;бакалавр;магістр.2) освітньо-наукові рівні:доктор філософії;доктор наук.

2. У вищих навчальних закладах здобуття вищої освіти за спеціальностями всіх освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукових) рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними (освітньо-науковою) програмами ступенево або неперервно залежно від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю професійних компетенцій, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Стаття 4. Особливості викладання літератури у ВНЗ

Мета літературної освіти студентів-філологів – виховання високої естетичної культури, ознайомлення з найновішими пріоритетами в галузі українського і зарубіжного літературознавства, формування здатності осмислювати нові наукові парадигми, цілісне сприйняття літературної спадщини, розвиток у майбутніх учителів творчих здібностей до аналізу та інтерпретації художніх творів.

Пропедевтичний курс "Вступ до літературознавства" покликаний допомогти першокурсникам опанувати специфіку літературознавчої науки, сформувати у початкуючих дослідників розуміння й потребу аналітичного підходу до художнього тексту, переконання щодо різноманітності наукових позицій, культуру дослідницького мислення. Узагальнення теоретико-літературознавчої підготовки відбувається в завершальному на ступені спеціаліста курсі "Теорія літератури".

У діалозі з іншими слов’янськими культурами вивчається курс українського фольклору. Практичні заняття, самостійну роботу спрямовуємо на формування умiнь аналiзувати твори української усної народнопоетичної творчості, зiставляти їх жанрові особливості з огляду на етико-філософські, соціальні, психологічні проблеми, через дослідження текстів, історико-культурологічні корені слів-фольклоризмів відкривати особливий світ народного художнього мислення. На ознайомлення з культурною спадщиною та усною народною творчістю регіону, діяльністю місцевих письменників, підготовку до фольклорної та літературно-краєзнавчої практики спрямовується курс літературного краєзнавства.

У взаємозв'язку з теоретико-методологічними, методичними і психолого-педагогічними курсами читається курс "Історія української літератури". Вивчаючи його, майбутні словесники опановують вагомий перелік складних історико-літературних явищ, студіюють значний обсяг емпіричного матеріалу, виробляють цілісний концептуальний погляд на історико-літературну епоху, українську літературу як літературу світового рівня. На семінарських, практичних заняттях показуємо рух літературно-естетичної думки, підкреслюємо її значення в розвитку художнього слова, у виході нашого письменства на європейські обшири.

Література часто не розглядається як наука людського спілкування, майстерня художника слова, не розвивається креативна функція мовної особистості. Отже, одне з найважливіших завдань практичних занять з історії літератури полягає в тому, щоб навчитися уважно, осмислено, з нотатками на полях читати текст: заглиблюватися у внутрішній світ, психологію мови героїв, з'ясовувати місце художнього твору у спадщині письменника, літературному житті епохи, в історії національної і всесвітньої літератури, набути вмінь виконувати відповідні зіставлення художніх явищ і водночас показувати неповторні особливості індивідуального стилю літератора. Розглядаючи твори митців у єдності їх змісту і форми, в широкому літературно-мистецькому контексті, синтезуючи зроблені спостереження над художнім текстом, студенти оволодівають навичками філологічного аналізу.

Серед головних завдань практичних занять – поглиблений аналіз художніх творів, цілісне вивчення літератури, в яких знайшли б місце діалоги-зістрічі з письменником: питання індивідуальності письменника, поетики, “рух” твору в часі, моральний, естетичний, емоційний вплив літературного твору.

Вимоги сьогодення модернізують і форми перевірки набутих знань. Звичні запитання і завдання, які легко виконувалися шляхом конспектування певного розділу підручника чи статті, на вимогу часу замінюємо на літературні коментарі. Вони потребують уважного ставлення до індивідуального авторського стилю, поетики жанру, ретельного опрацювання рекомендованих джерел, енциклопедій і словників, пошуку обов'язкових текстових ілюстрацій, які допомагають розкрити найважливіші відтінки авторської думки й авторського замислу. Багатогранна діяльність вчителя-словесника прямо залежить від того, наскільки він уміє “володіти собою”, “здатний до самооцінки”, самовиховання, має високий рівень активності, самостійності, прагнення до самовдосконалення.

Отже, курси літературознавчого блоку сприяють розвитку літературної компетенції, удосконаленню педагогічних і психологічних компетенцій, набутих у психолого-педагогічній підготовці.

Завданням вищої школи є підготовка фахівців, рівень професіоналізму яких визначається не лише сукупністю набутих професійних знань і новинок, а й умінням мислити творчо, критично та самокритично, відповідально, грамотно і аргументовано висловлюватись, здійснюючи таким чином науково-виробниче і службове спілкування.

Найбільш прийнятним у викладанні української літератури є поєднання елементів класичної лекції та семінарського заняття з інтерактивними методами і прийомами.

Звичайно ж, інтерактивні методики не мають сенсу при відсутності у студентів базових знань. Потрібно пропонувати студентам опрацьовувати якнайбільше інформації з різноманітних джерел, викладати протилежні думки, щоб вони змогли «бачити» художній твір крізь призму особистісного сприймання.

Сьогодні стоїть проблема якісного використання Інтернету на заняттях. Даючи завдання знайти потрібну інформацію в Інтернеті, потрібно пропонувати сервери з українською тематикою – Мета, Шерлок Холмс, Український портал. Сучасний урок української літератури вимагає від викладача застосування добре продуманих методів і прийомів навчання, спрямованих на вивчення і закріплення матеріалу, а також і ефективних засобів перевірки знань.

Звичайно, в одне заняття складно вмістити навіть основне про письменника і його творчість. Оскільки за навчальною програмою є обов’язковим вивчення напам’ять поетичних творів, то кожен студент за вибором вчить вірш. Викладач рекомендує той чи інший твір поета, враховуючи можливості студентів, їх особистісні та акторські здібності. Таким чином, в одному занятті максимально зайняті всі студенти і труд кожного оцінено.

Стаття 7. Освітньо-кваліфікаційні і освітньо-наукові рівні вищої освіти 1. Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі повної загальної середньої освіти і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо-професійною програмою та набуття компетенцій для виконання виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою молодшого спеціаліста на основі повної загальної середньої освіти становить два-три роки.Освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста може здобуватися на основі базової загальної середньої освіти із одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти.Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою молодшого спеціаліста на основі базової загальної середньої освіти становить чотири роки.Підготовку молодших спеціалістів здійснюють професійні коледжі.

2. Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі повної загальної середньої освіти і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо-професійною програмою та набуття компетенцій для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою бакалавра на основі повної загальної середньої освіти становить три-чотири роки.

Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра може здобуватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Термін навчання може зменшуватися на один-три роки для денної форми навчання або на два-чотири роки заочної чи вечірньої форм навчання.

Підготовку бакалаврів здійснюють університети, академії, коледжі.

3. Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо-професійною програмою та набуття компетенцій для виконання завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою магістра на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра становить півтора-два роки.

Підготовку магістрів здійснюють університети, академії.

5. Доктор філософії - освітньо-науковий рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо-кваліфікаційного рівня магістра і передбачає засвоєння особою відповідної освітньо-наукової програми, набуття компетенцій, володіння методологією й методикою дослідницької роботи, проведення наукових досліджень, результати яких мають суттєву наукову новизну та практичне значення, їх опублікування у наукових виданнях та підготовку і в установленому порядку публічний захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії.

Нормативний термін навчання за освітньо-науковою програмою доктора філософії становить чотири роки.

Підготовка докторів філософії здійснюється в аспірантурі університетів, академій, наукових установ за денною формою навчання. Особи з числа наукових і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів та наукових установ можуть навчатися в аспірантурі за заочною формою навчання.

6. Доктор наук - освітньо-науковий рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо-наукового рівня доктора філософії і передбачає набуття особою високого рівня компетенцій у галузі розробки і впровадження методології й методики дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які в сукупності розв’язують важливу наукову проблему або забезпечують розв’язання значної прикладної проблеми і мають загальнонаціональне і світове значення, їх опублікування у наукових виданнях та підготовку і в установленому порядку публічний захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.

Дата добавления: 2015-05-06