Перша світова війна і створення Союзу визволення України

Союз Визволення України (СВУ) створила в серпні 1914 у Львові група українських еміґрантів-соціялістів з Наддніпрянщини (Дмитро Донцов, Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Микола Залізняк, Маріян Меленевський і Олександер Скоропис-Йолтуховський). СВУ проіснував до кінця червня 1918 і провадив широку видавничу й інформаційну діяльність,

особливо в Центральних державах, і культурно-національну роботу серед українців — полонених російської армії в Австрії і Німеччині.

І НАША ПЛЯТФОРМА

Українські землі по обидва боки австро-росийського кордону є не тільки одним з головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметом війни.

Українцї добре розуміють, що у війні сїй ходить головно о їх долю, ходить о те, чи в результаті війни український Піємонт в Австрії буде знищений, чи українське житє розцвіте також по той бік Збруча, аж за Днїпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставати ся нїмими свідками теперішних подій, а голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність.

Обєктивна історична конечність вимагає, аби між західною

Европою і Москівщиною повстала самостійна українська держава. Потрібне се для осягнення і утревалення європейської рівноваги, є се в інтересі народів австро-угорської держави, а передовсім в інтересі німецького народу в обох цїсарствах, а для українського народу булоб се здійсненнєм вікових його мрій і зусиль.

В зрозумінню сеї історичної конечности росийські Українцї покликали до житя центральну загально-національну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національно-полїтичних і соціяльно-економічних інтересів українського народу в Росії. Організацією сею є Союз визволення України. В Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищи державної самостійности українського народу, а

реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлїнь в даний момент звязують з розбиттєм Росії у війнї.

Національно-полїтичною плятформою Союза є державна самостійність України. Формую правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, з демократичним внутрішним устроєм політичним, однопалатною системою законодавства, горожанськими, язиковими і релїґійними свободами для всїх національностей і віроісповідань, з самостійною українською церквою. На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українсько-російської території буде Союз обстоювати за створеннєм з

усїх земель, заселеним українським народом в Австрії, осібного автономного краю. Одночасно зі збудованням самостійної української держави має бути переведена радикальна аграрна реформа на користь селянства. Є се основний економічний постулят Союзу визволення України.

Практичною своєю задачею ставить Союз визволення України:

1. Організацію українських суспільних сил для переведення в

житє постулятів Союза.

2. Переведеннє національної громадсько-політичної організації українсько-росийських земель, о скільки вони будуть окуповані у війні з Росією.

3. Приготовленнє скликання українського національного конгресу, якийби заняв становище про форму правно-державної організації відібраних від Росії в наслідок війни, чи на основі

рішення міжнародної конференції українських земель, про внутрішний політичний устрій, аграрну справу і пр.

4. Виступи в обороні інтересів українського народу і його національно-державних змагань перед правительствами воюючих держав і перед міжнародними конференціями.

5. Популяризацію української справи в Европі через видавництво публікацій, кореспонденцій і пр.

Союз визволення України в своїй діяльности стоїть в контакті з австрийськими Українцями. Вірячи в остаточну побіду австро-угорської і німецької армій в розбиттє Росії, вірять Українці і в те, що на руїнах росийської імерії, сеі тюрми народів, встане.

Вільна Самостійна Україна.

ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В РОСІЇ!

Люті часи настали для нас! Щойно десять років минуло від японської війни, а вже маємо нову! — За мало стало цареви грошей і крови власних підданих. Цілий світ захотїв він загарбати під своє ярмо! А передусім австрийську Галичину, де живе більш як 4 мілїони таких самих Українців що й ми. Кровю хотів він заляти сей край. — Вкрити його тюрмами і шибеницями. Щоб і наших братів з закордону закувати в московські кайдани.

Тому на Росію лише паде вина за сю війну. Коли тисячі наших людей ляжуть трупом — знайте, що се є вина Росії!

Коли голод і холєра завитають до нас — се є вина Росії! Коли старцями і каліками вкриєть ся Україна — се є також вина Росії!

На наше щастє військо австрийсько-нїмецьке є дужчим від царського. Вже тікають перед ним царські Генерали! Вже Австрійці вступають на Україну.

Наш слушний час настає! Довго знущали ся над нами царські посіпаки! Довго грали ся нашою кровю і свободою! Пора порахувати ся з ними за нашу кривду і кров!

Не лякаймо ся австрийського війська! Бо є в нїм сотки тисяч галицьких Українців — наших братів. Бо з ними ідуть українські «Січові Стрільці». Се військо поможе нам вигнати з нашої землі всіх царських чиновників і урядників, що сараною вкрили наш край! Поможе розвалити ту прокляту тюрму народів, що зветь ся

імперією царя. Поможе нам стати панами на власній землі. Принесе нам свободу і землю!

Воно принесе нам землю, бо всі землі казьонні, удільні та великих панів-підніжків царя — перейдуть на вічну власть селянам — в усіх краях занятих Австрією.

Воно принесе нам свободу, бо замісць росийських шибинець і тюрм — дістане робочий люд і цілий нарід свободу особи, майна, союзів, зборів, слова і загальне виборче право, рівне як для мужика так і для пана. Воно принесе нам свободу, бо кожда віра є вільною в Австрії! Нікого не силувати муть кидати свою віру, а приставати до иньшої. Православні лишать ся православними, католики — католиками, жиди — жидами. Кождий молитиметь ся і віруватиме так, як схоче, як вірували його дїди.

Воно принесе нам свободу, бо кождий нарід вільний в Австрії! Кождому вільно там говорити, читати і вчити ся на своїй рідній мові. Нї в школі, анї в суді, анї ніде ніхто не силуватиме нас Українців говорити по нїмецьки або по польськи. Бо Австрія шанує права кождого з своїх народів!

Бо вільним і незалежним краєм стане Україна в злуцї з Австрією!

Тому памятайте люде! Не лякати ся, а витати нам треба Австрію! Скиньмо вже раз з себе кляте московське ярмо! Як сього не зробимо тепер, то вже ніколи. Не скорше, як згине Росія, зійде сонце свободи на нашій землї! Не скорше як буде побита Росія, встане вільна Україна.

Надходить час помсти.

Помстимо ся за все! За сльози жінок і дітей наших!

За кров замучених в каторзі і на шибеницях братів неших!

За збезчещений край наш, за його кайдани! Або добути або дома не бути!

«Союз визволення України»

ДО ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ЕВРОПИ!

Безпримірна визиваюча політика Росії спровадила на цілий світ катострофу, рівної якій історія майже не знає. Ми Українцї, сини великого народу, подїленого між Австро-Угорщиною і Росією, і нечувано гнобленого царизмом, ми свідомі, про що розходить ся в сій війні. Зовсїм не про якусь геґемонїю «ґерманства» чи «славянства». Війну веде культура з варварством. Війну ведеть ся тому, щоб остаточно зламати силу ідеї всемосковства, що принесла необчислимі шкоди цілій Европі та загрозила її добробут і культуру.

Використовуючи з злою волею політичну слїпоту славянських народів, зробила Росія ідею, знану під фалшивим назвищем «панславізму», знарядєм своїх агресивних плянів. Ся ідея розто- рощила вже Україну як самостійну державу, розбила Польщу, ослабила Туреччину, а в останних роках кинула своїсїти навіть на Австро-Угорщину. Брамою, через яку мав увійти тріюмфуючий панмосковітизм до Австро-Угорщини, щоб її розторощити, мала бути Галичина. Наш народ, розділений між дві держави, мав служити Росії до того, щоб уможливити царизмови опанованнє Дарданелїв та Константинополя, куди дорога провадить по рецептї росийських дипльоматів через Відень.

В тій цїли Росія вже від лїт провадить свою кертичну роботу між нашим народом в Галичині. Рахунок був ясний: коли нарід, що в Росії є брутально поневолений, в Галичині буде прихильний Росії, тоді буде незвичайно улекшена задача, заткнути царський прапор на Карпатах. Зате, коли б ЗО мілїонів Українців в цараті під впливом своїх галицьких братів прийшли до властивої оцінки своїх національних і політичних інтересів, тоді збанкрутували би всі експанзивні пляни Росії.

Без відділення українських провінцій Росії бувби й найбільший погром тої держави в тепершній війні лише слабим ударом, з якого царизм в кількох лїтах вилічив ся б, щоби дальше провадити свою давну ролю бурителя європейського мира. Лише свобідна Україна, звязана з тридержавним союзом, могла би через свою далеку територію від Карпат аж до Дону і Чорного моря творити забороло для Европи проти Росії, яке раз на все зробило б нешкідливою експанзію царизму та увільнило б славянський світ від згубного впливу панмосковітизму.

В повній свідомости своєї історичної місії, боронити свою стару культуру перед азійським варварством Москалів, завжди була Україна ворогом Росії, причім вона в своїх визвольних змаганнях шукала помочі Заходу, а особливо Німеччини. Гетьман Богдан Хмельницький, Виговський, Дорошенко, Мазепа та Орлик звертали ся до Німців та Шведів. Навіть за Катерини II. шукала українська шляхта на пруськім дворі помочі проти «московської тиранії». Шевченківські демонстрації в Київі сього року, підчас яких лунали оклики: «Нехай живе Австрія! Геть з Росією!» — свідчать, що українська політична думка знову йде дорогою старих історичних традицій.

Ми — українці з Росії, що злучили ся в «Союз визволення України» — уживемо всіх наших сил для остаточного обрахунку з Росією. В сих важних часах, в котрих наша нація по обох боках кордону готуєть ся до остаточної боротьби з нашим смертельним ворогом — звертаємо ся з сим покликом до цілого цівілїзованого світа! Нехай світ поможе нашій слушній справі! Ми звертаємося з тим глибоким переконаннєм, що українська справа є рівночасно справою європейської демократії. Европа доти не прийде до сили, доки не буде вільна від грози інвазії царизму, доки не буде певна своїх культурних надбань, доки на широких степах України не повстане забороло проти Росії!

Великі жертви, які наш нарід приніс в своїй боротьбі з Росією в протягу соток літ, дають нам моральне право жадати уваги та зрозуміння цивілізованого світу для нашої справи, для незалеж-

ности України!

Щоби в часах — коли на побоєвищах, що на них проливають свою кров тисячі Українців, рішаєть ся судьба народів Европи, не зістало ся чужим для Европи, повне зрозумінє нашої справи, звертаємося з отсим покликом до громадської думки всіх народів, яких політичні інтереси в тій хвилі спільні з інтересами свободи і цивілізації.

25 серпня 1914.

За «Союз визволення України»

Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський,

О. Скоропис-Йолтуховський, М. Залїзняк, А. Жук.

Цит. за: Українська суспільно - політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали/ Ред.Гунчак Т., Сольчаник Р. - Т.1. - Б.м.: Сучасність, - 1983. - 510.– Режим доступу:http://chtyvo.org.ua/authors/Hunchak_Taras/Ukrainska_suspilno_politychna_dumka_v_20_stolitti_Dokumenty_i_materialy_Tom_1/

Література:

1. Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття [Текст]: навч. посібник для учнів гуманітарних гімназій, ліцеїв, студ. іст. фак. вищ. навч. закладів, вчителів [Електронний ресурс] / Я. Й. Грицак. – К.: Генеза, 1996. – 360 с. – Режим доступу: http://history.franko.lviv.ua/gryc_content.htm

2. Грушевський, М. С. Новий період історії України: За роки від 1914 до 1919 [Текст] / М. С. Грушевський; упоряд. А. Ф. Трубайчук. – К.: Либідь, 1992. – 46 с.

3. Гунчак Т. Україна: Перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії [Текст] / Т. Гунчак. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.

4. Дорошенко Д. I. Нарис історії України. – Том II (від половини XVII століття). – Вид. 2-е. – К.: Глобус, 1992. – 349 с.

5. Історія січових стрільців: воєнно-історичний нарис / В. Кучабський, М. Безручко, Є. Коновалець, ін. – Репринт. відтвор. вид. 1937 р. – К.: Україна, 1992. – 347 с.

6. Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 448 с. (Альма-матер).

7. Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – 1056 с.

8. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: у 2 т. / І. Лисяк-Рудницький. – К.: Центр досліджень історії ім. Петра Яцика Канадського ін-ту українських студій Альбертського ун-ту, 1994. – Т.ІІ – 573 с.

9. Миллер А. Империя Романовых и национализм: Эссе по методологии исторического исследования / Алексей Миллер. – М.: Новое литературное обозрение, 2008. – 248 с.

10. Миллер А. Украинский вопрос в Российской империи / Алексей Миллер. – К.: Laurus, 2013. – 416 с. (Серія «Золоті ворота»; вип. 3).

11. Монолатій І.С. Разом, але майже окремо. Взаємодія етнополітичних акторів на західноукраїнських землях у 1867–1914 рр. Монографія [Текст] / Іван Сергійович Монолатій. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. – 736 с.

12. Плохій С. Великий переділ. Незвичайна історія Михайла Грушевського / Сергій Плохій. Авторизований переклад з англ. Миколи Климчука. – К.: Критика, 2011. – 600 с.: іл.

13. Плохій С. Козацький міф. Історія та націєтворення в епоху імперій / Сергій Плохій. Авториз. пер. з англ. Миколи Климчука. – К.: Laurus, 2013. – 440 с.: 40 іл., 4 карти – (Серія «Золоті ворота», вип. 5).

14. Полонська-Василенко Н. Д. Історія України: у 2 т. / Н. Д. Полонська-Василенко. – К.: Либідь, 1995. – Т. 2: Від середини XVII століття до 1923 року. – 606 с.

15. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. / НАН України. Ін-т історії України; Редкол.: О. П. Реєнт (голова) та ін. – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – Вип. 6. – 445 с.

16. Реєнт О.П. Україна XIX-XX ст. Роздуми та студії історика [Текст] / О. П. Реєнт. – К.: [б.в.], 2009. – 486 с.

17. Романцов В. О. Український етнос: на одвічних землях та за їхніми межами (XVIII – XX століття) / В. О. Романцов. – К.: Вид-во ім. О.Теліги, 1998. – 183 c.

18. Салтовський О. І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя) [Текст]. [Електронний ресурс] / Олександр Іванович Салтовський. – К.: ПАРАПАН, 2002. – 396 с. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/salto/salt.htm

19. Світленко С.І. Українська модерна нація: чинники формування та становлення наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. (Частина друга) / С.І. Світленко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Історія та археологія. Випуск 17; відп. ред. С.І. Світленко. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського національного університету, 2009. – С. 3–15. – (Вісник / Дніпропетровський нац. ун-т; Т.17). – Бібліогр.: 34 назви.

20. Україна в ХХ столітті. 1900-2000 [Текст]: Зб. док. і матеріалів: Навч. посіб. для студ. іст. спец. вищих навч. закл. / упоряд. А. Г. Слюсаренко [та ін.]; ред. Н. М. Шевченко. – К.: Вища школа, 2000. – 352 с.

21. Українська державність у ХХ столітті: історико-політологічний аналіз / В. Адамський, Б. Андресюк, Є. Бистрицький. – К.: Політична думка, 1996. – 434 с.

22. Українські політичні партії кінця ХIХ – початку ХХ ст.: програмові і довідкові матеріали [Текст] / Упоряд. В.Ф. Шевченко. – К.: Фенікс, 1993. – 336 с.

23. Шевчук В. П. Історія Української державності: Курс лекцій [Текст]: навч. посібник / В.П. Шевчук, М.Г. Тараненко. – К.: Либідь, 1999. – 480 с.

Дата добавления: 2015-05-23