Посилення соціально-економічного і політичного гніту царизму в Україні в 1-ій пол. XIX ст. Антифеодальний рух під керівництвом У. Кармалюка

Варіант 22

Городельска унія

У роки “Великої війни” (1409-1411 рр.) Польща й Литва виступили союзниками у боротьбі проти Тевтонського ордену. Кульмінаційним моментом цієї війни стала Грюнвальдська битва (1410 р.). Союзне військо, у складі якого були і полки з українських земель, розгромило хрестоносців. Після Грюнвальдської битви посилилося прагнення Литви до державної незалежності від Польщі. У 1413 р. було підписано Городельську унію, за якою ВКЛ визнавалося незалежною державою, хоча зверхність Польщі над ним зберігалася: обрання великого князя контролювалося і затверджувалося польським королем. Литовська католицька знать урівнювалася в правах із польською шляхтою.

3.

Вкажіть керівника Академії наук України у 1946 - 1962 рр:

• О.Палладін.

4.

Встановіть послідовність подій: А. Створення Спілки письменників України; Б. Судовий процес над учасниками організації "СВУ"; В. Заснування Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО); Г. Початок політики українізації; Д. Татарбунарське повстання.

Г, Д, В, Б, А

5.

Найбільш вірогідний автор "Літопису Самовидця":?

Р.Ракушка-Романовський

На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) належали Російській імперії. В аграрній сфері перебувало ядро феодально- кріпосницької системи: основний засіб виробництва — земля, що належала поміщикам, і основна виробнича сила — залежне від феодала чи держави селянство. Для розвитку аграрних відносин у цей період характерне посилення експлуатації селян. Селянство поділялося на дві основні групи — поміщицькі та державні (крім них існувала ще незначна кількість удільних селян). Поміщицькі селяни переважали в Східній Україні, Правобережжі, а державні — на Лівобережжі та Півдні України. Відробіткова, грошова і натуральна ренти були основ ними формами експлуатації. Незважаючи на те, що закон 1797 р. офіційно встановлював 3-денну панщину, на практиці вона становила 4—6 днів на тиждень. Селяни відробляли і додаткові повинності (будівельні дні) та сплачували натуральний та грошовий оброки. На ефективність сільськогосподарського виробництва суттєво впливали рутинний стан техніки та технологічно відстала традиційна система землеробства. Перша половина XIX ст. — це період визрівання глибокої суспільно-політичної кризи в Російській імперії, складовою якої були українські землі. Ця криза зумовила виникнення суспільних рухів, які намагалися знайти вихід із скрутного становища. Своєрідним феноменом у межах селянського руху першої половини XIX ст. були народні виступи під проводом Устима Кармелюка. Його боротьба з пануючим режимом та кріпосницькими порядками розпочалася ще 1812 р. відрізнялася тривалістю, інтенсивністю та безкомпромісністю. За цей час у повстанському русі під проводом Кармелюка брало участь майже 20 тис. осіб, повстанці здійснили 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Особливо інтенсивними були дії кармелюківців 1830—1835 pp., коли селянський рух охопив не лише Поділля, а й частину Бессарабії та Київщини. Лише загибель лідера дала змогу владним структурам придушити цей виступ. Протягом 1826—1847 pp. відбулося 250 селянських виступів, а 1849—1854 pp. — 104. Тому, селянський рух наростав та набирав розмаху, але через неорганізованість, локальність тощо він був більшою мірою свідченням поглиблення суспільно-політичної кризи в суспільстві, ніж реальною загрозою пануючому режимові.

Дата добавления: 2015-05-23