Запорозька Січ в 30-70-х роках XVIII ст.. та ліквідація ії царизмом

10 липня 1774р. було підписано Кучук – Кайнарджийський мир, внаслідок якого Росія здобула вихід до Чорного моря. Тоді ж зменшилася небезпека турецько-татарських наскоків, а нові кордони пролягли далеко на південь від Запорізької Січі. А вже в травні 1775р. на засіданні Ради при Височайшому Дворі при участі Г.Потьомкіна, канцлера М.Паніна та президента Малоросійської колегії П.Румянцева було прийнято рішення про ліквідацію Війська Запорозького Низового.

Долю Запорозької Січі було вирішено, залишалося втілити план її ліквідації у життя. Для цього необхідно було знайти сумлінних та відповідальних виконавців. Ними мали стати вищі офіцери, які мали значний військовий досвід. Згідно з наказом, отриманим наприкінці травня 1775 р. зі столиці, це завдання покладалося на тимчасового (замість П.Румянцева) головнокомандувача російських військ на Півдні (1-ї та 2-ї армій) генерал - поручика О.Прозоровського та на генерал - поручика П.Текелію. Російські війська розпочали просуватись на північ та через землі Війська Запорозького захоплюючи запорозькі укріплення та паланкові центри.

4 червня 1775р. угрупування російських військ під командуванням П.Текелії в складі ескадрону Сербського гусарського полку та Інгерманландського піхотного полку підійшло до Січі. Ці війська блокували всі шляхи з Січі, її форштадт та навколишні зимівники. Запорозькій військовій старшині, яка під час останньої війни з Туреччиною отримала відповідні армійські чини, було запропоновано з'явитися на рапорт до генерал-поручика. П. Текелії. Відмову російське командування могло розглядати винятково як державну та військову зраду.

Впродовж кількох хвилин на січовому майдані зібралася загальна військова рада, яка проходила у надзвичайно бурхливий спосіб. Кількість козаків. яка пропонували чинити збройний опір була значною, але вистачало й таких, хто не вбачав біди у тому, щоб підкоритися волі уряду. Січовій старшині та духовенству вдалося вмовити козаків не чинити опору і через годину брами січової фортеці відкрилися й до П.Текелії з хлібом-сіллю вийшли кошовий отаман П.Калнишевський, суддя, писар, січові діди та курінні отамани разом із рештою січовиків.

Наступного дня - 5 червня 1775р.- січовиків було додатково приведено до присяги на вірність імператриці Катерині II. Згодом, 3 серпня, Катерина II видала маніфест, де проголошувала ліквідацію Запорізької Січі. Там же говорилося і про те, що саме тільки вживання назви «запорозькі козаки» буде розцінено, як образа її царської величності. Військо Запорозьке було розпущене, військові клейноди було одібрано, а січові укріплення зруйновано.

Керівників останньої Запорозької Січі було засуджено на заслання. Військового писаря Івана Глобу та військового суддю Павла Головатого було заслано на Сибір з конфіскацією майна, де вони й померли в монастирях Туруханська та Тобольська. Останнього кошового отамана Петра Калнишевського заслали на Соловки з конфіскацією майна. У Соловецькому монастирі його протримали в ямі 25 років і тільки в 1801 р. звільнили за наказом царя Олександра І. Помер П.Калнишевський на Соловках у 1803 р., коли йому було 113 років.

Дата добавления: 2015-05-23