Повстання в с.Кліщинці та Турбаї

Повстання в Кліщинцях — виступ селян і козаків села Кліщинці Жовнинської сотні Лубенського полку (тепер Чорнобаївського райну Черкаської області), який тривав з 1767 по 1770роки.

Генеральний суддя Лисенко при підтримці свого родича генерального писаря Туманського перетворив кліщинецьких козаків на своїх підданих, примушував їх відбувати панщину й намагався привласнити їхні землі. Починаючи з 50-х років козаки скаржилися лубенському полковникові, Малоросійській колегії та її президентові Румянцеву, але всі інстанції приймали рішення на користь поміщика.

Тоді у травні 1767 року на чолі з Опанасом Вороною та Григорієм Білимом козаки й селяни, які до них приєдналися, перестали коритися поміщикові, озброїлись, напали на будинок Туманського і спорудили укріплення навколо села. Протягом 1767—1768 років вони відбили шість нападів військових команд, захопили дві гармати та багато рушниць.

В повстанні брав участь також козак Максим Огієнко, предок українського митрополита Івана Огієнка. Після повстання родина Максима переїхала на Київщину і з часом оселилася у м.Брусилів.

Повстанцям співчували козаки, послані на придушення виступу. Лубенський полковник І.Кулябка, якому навесні 1768 року Малоросійська колегія доручила придушити виступ, повідомляв, що багато козаків карального загону таємно відвідували повстанців, а частина їх самовільно роз'їхалася по домівках.

Тільки в 1769 році властям вдалося придушити повстання. Згідно з судовим вироком мешканці Кліщинців віддавались у кріпатство, 120 найактивніших повстанців було засуджено до ув'язнення і довічного заслання, 185 — до покарання канчуками. Крім того, селяни і козаки мусили компенсувати матеріальні збитки, заподіяні поміщикам під час повстання.

Проте, коли 21 вересня 1770 року у Кліщинці прибув каральний загін для здійснення вироку, кліщинці напали на нього. Опір селян був настільки великим, що Малоросійська колегіямусила надіслати підкріплення. Однак сили були нерівні, і повстанці зазнали поразки. Сім мешканців села було вбито, понад 60 закатовано. Репресії щодо учасників повстання тривали ще протягом 1771 — 1774 років

Це повстання мало великий відгук серед народних мас України.

Посилення феодально-кріпосницького гноблення посполитих, позбавлення козаків їх прав і вольностей стало причиною виступу селян і козаків у с.Кліщинці Жовнинської сотні Лубенського полку. Козаки Кліщинець багато років підряд протестували проти незаконного позбавлення їх права на землі, що їм дісталися в спадок, навернення їх в посполиті. Але на їх скарги ніхто не реагував.

У листі до імператриці жителі Кліщинець жалілись на Федора Лисенка, бувшого генерального суддю, який захопив козацькі хутори, млини, громадські землі козаків кліщинських та га-лицьких з їх угіддями, насильно в своє підданство навернув. А після його смерті цими хуторами заволодів його син Йосип Лисенко та його зять генеральний писар Василь Туманський. Катерина ІІ у відповідь на чолобитну селян наказала (20.05.1670р.) покарати бунтівників. Село було спалено, повстанці втекли. Пошуки їх тривали декілька років, а протягом цього часу дух непокори Туманським і Лисенкам витав над селами і містами Подніпров΄я та Посулля.

Впродовж ХVІІІ ст. розвиток нашого краю відбувався в непрості, іноді суперечливі часи, по-в’язані з втратою автономії України. По-новому склався адміністративно-територіальний устрій: на зміну сотням і полкам прийшли губернії, повіти і волості, що були частиною єдиного російського державного устрою. Незважаючи на труднощі зовнішнього і внутріполітичного, економічного життя, відбулися помітні зрушення в сільському господарстві, промислах, ре-меслі, торгівлі. Йшов процес складання ринкових відносин. Зростання великого землеволоді-ння за рахунок обезземелення та закріпачення селян і козаків приводило до соціальних протистоянь у краї. незважаючи на наявні труднощі, відбувався процес розвитку культурних надбань народу, становлення системи освіти, на жаль, недоступної переважній частині населення краю.

Таким входив наш край в ХІХ століття.

Турбаївське повстання 1789-93 — один із найбільших антикріпосницьких селянських виступів у Лівобережній Україні в другій половині XVIII століття. Відбулося у селі ТурбаяхГрадизького повіту Катеринославського намісництва (тепер Глобинський район Полтавської області). Безпосередньою причиною повстання стала спроба селян добитися звільнення від кріпосної залежності.

Після визвольної війни 1648—1654 років село Турбаї, населене козаками й посполитими, вважалося вільним військовим селом і належали до Миргородського полку. Але в 1711 році миргородський полковник Данило Апостол, виписавши турбаївців з козацького компуту, «велів по ревізіях писати їх своїми підданими». З 1776 року Турбаї належали поміщикамБазилевським, і вони експлуатували турбаївців як своїх підданих. Останні почали активно розвивати своє господарство, примушуючи селян відбувати повинності. Турбаївці не хотіли миритись із положенням кріпосних селян й активно домагались підтвердження свого козацького стану, звертаючись у місцеві й центральні адміністративні установи. Борючись проти покріпачення, турбаївці подали позов у сенат.

У червні 1788 року сенат прийняв рішення про визнання козацьких прав і привілеїв лише за 76 турбаївськими родинами (у селі проживало близько 2 тисяч чололовік), які ще у 1738 році були переведені у козаки миргородським полковником Василем Капністом. Ухвала сенату, яку турбаївцям було оголошено 5 (16 січня) 1789 року, викликала невдоволення в частини селян, чиї козацькі права не були визнані. Селяни, вирішивши добитись волі власними силами, вони негайно відмовилися працювати на панщині, перестали коритися Базилевським і створили самоврядування за козацьким зразком на чолі з Назаром Оліфером (отаман), Григорієм Яструбенком (суддя) та Трохимом Довженком (писар). Найважливіші питання вирішувались на загальному сході жителів села.

Для врегулювання «справи про козацтво» і втихомирення селянського заворушення у село в травні 1789 року прибули представники Голтвянського нижнього земського суду разом з військовою командою. Проте суд, під впливом поміщиків Базилевських, визнав козаками лише 29 турбаївців, до того ж з'ясувалося, що судді не мали і списка осіб, визнаних сенатом приналежними до козацького стану.

8 (19 червня) селяни висловили свої обурення проти такого рішення суду і за ініціативою селян Г.Ракші, Стапана і Леонтія Рогачків, Мусія і Манойла Пархоменків, Г.Величка, А.Бондаря, Семена Помазана та інших розпочали збройне повстання. Озброївшись косами, списами, кочергами вони обеззброїли військову команду, побили і заарештувавши членів суду, добилися від них написання документа про «добровільне переведення в козаки» турбаївських селян, напали на панський будинок, вибили вікна й виламали двері, стали розбирати майно, а самих поміщиків — Івана, Степана та Марію Базилевських — забили до смерті.

Запровадивши самоврядування — «Громадську збірню», селяни протягом чотирьох років самостійно вирішували всі громадські справи. За прикладом турбаївців виступили селяни навколишніх сіл Очеретувате, Кринок, Остап'я.

Через ускладнення міжнародного становища (війни з Туреччиною і Швецією, революційні події у Франції) уряд Катерини II тривалий час намагався припинити селянський виступ без застосування військової сили. Проте, зазнавши невдачі, власті вдалися до жорстоких каральних дій. У червні 1793 року у село було введено батальйон піхоти Бузького єгерського полку і 200 козаків на озброєнні яких було навіть дві гармати. Урядові війська провели масові арешти селян. Суд над повстанцями тривав з 11(22 липня) 1793 року до 31 січня (11 лютого) 1794 року. Найактивніших учасників побили канчуками, вирвали ніздрі, зробили на щоках і лобі тавро «вор» і відправили на довічні каторжні роботи в Тобольськ, інших — покарали канчуками. 15 селян після знущань померли. Частину турбаївців виселено у степи Херсонської і Таврійської губерній. Власті змінили навіть назву села Турбаї, перейменувавши його у Скорбне (до колишньої назви повернулись лише у 1919 році).

Виступ турбаївських селян знайшов широке відображення у пісенній народній творчості, художній літературі та легендах.

Дата добавления: 2015-05-23