Запитання

Юридичне оформлення СРСР

У грудні 1922 р. процес юридичного оформлення СРСР вступив у завершальну фазу. 10 грудня у Харкові відкрився VII Всеукраїнський з’їзд рад, який схвалив Декларацію про утворення Союзу PCP і проект Конституції СРСР. Дириговані з одного центру ЦК РКП(б) — подібні рішення прийняли також з’їзди рад інших радянських республік.

І з’їзд рад СРСР відбувся 30 грудня 1922 р. З доповіддю про декларацію і договір про утворення СРСР виступив И. Сталін. Ці документи були прийняті делегатами з’їзду. Так було утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька Федерація (створена у березні 1922 р. з трьох закавказьких республік: Грузії, Вірменії, Азербайджану).

Завершення оформлення СРСР було пов’язане з прийняттям Конституції. Для її підготовки ЦВК СРСР створив комісію, яку очолював М. Калінін. У липні 1923 р. сесія ЦВК СРСР схвалила і ввела в дію Конституцію. Остаточне її затвердження відбулося 31 січня 1924 р. на II з’їзді рад Союзу PCP.

1. Поясни, чому юридично незалежна Україна фактично не була суверенною державою у 20-х роках?

2. Охарактеризуй двосторонній договір між РСФРР й УСРР,

3. У чому суть суперечностей між УСРР і РСФРР?

4. Охарактеризуй план «автономізації».

5. У чому суть ленінського плану утворення СРСР?

6. Охарактеризуй позицію X. Раковського. Порівняй її з ленінським і сталінським планами. Зроби висновки.

7. Коли і як відбувалося конституційне оформлення СРСР?

§44. Статус України у складі СРСР.

1. Повноваження України у складі СРСР.

IX Всеукраїнський з’їзд рад, який відбувся у травні 1925 р., вніс зміни в текст Конституції УСРР. Закріплювалося входження України до складу СРСР. Конституція СРСР 1924 р. регламентувала повноваження союзних республік, у тому числі й Української СРР. Уряд республіки одержав права на керівництво внутрішніми справами, юстицією, сільським господарством, освітою, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням.

Що ж до продовольчої справи, фінансових питань, робочої сили, промисловості, то вони підпадали під спільне управління союзно-республіканських наркоматів. Політику цих наркоматів визначав центр. У виключному віданні союзного уряду перебували зовнішньополітичні відносини, армія і флот, зовнішня торгівля і засоби зв’язку (в тому числі й транспорт). Конституція СРСР передбачала право виходу союзних республік зі спільного державного утворення.

З утворенням СРСР суверенні права України ще більше звузилися. Право на вихід було фікцією, бо залежало виключно від позиції ЦК ВК1І(б). По суті, Союз Радянських Соціалістичних Республік був псевдофедеративною державою.

Однак проголошення СРСР закріпило деякі завоювання українського народу. Було визнано територіальну цілісність України, існував власний адміністративний апарат. Деякі права на національно-культурне життя отримали і представники національних меншин, котрі здавна компактно проживали в Україні.

2. Територіально-адміністративний устрій УСРР.

Українська СРР була другою за чисельністю населення і територією республікою Радянського Союзу. В 1925 р. тут налічувалось 28 млн чол, з них 22 млн — українців, 6 млн — росіян, євреїв, поляків, греків, молдаван, представників інших національностей. У цей час у республіці впроваджувалась триступенева система управління: центр—округ—район. Було утворено 41 округ, 706 районів. У місцях компактного проживання національних груп неукраїнського населення існувало12 національних районів і 538 сільських рад — болгарських, грецьких, єврейських, німецьких, польських, чеських тощо.

3. Невдоволення в Україні утворенням СРСР.

Уже в 20-х роках в Україні проявилося невдоволення централізаторською політикою ВКГІ(б), нерівноправним становищем України у складі СРСР. За умов повної монополії більшовиків на політичну діяльність це невдоволення могло проявлятися в більш-менш відкритому вигляді лише в середовищі КІІ(б)У й торкатися питань «удосконалення» національної політики з метою забезпечення зростання впливу комуністичних ідей в Україні.

У 1926 р. нарком освіти УСРР О. Шумський піддав критиці політику більшовиків в Україні, спрямовану на насадження на вищих державних і партійних посадах республіки неукраїнців, котрим були байдужі прагнення мас до національного відродження. В листі И. Сталіну Шумський застерігав, що внаслідок цієї політики українці, які й раніше не надто прихильно ставилися до радянської влади, можуть відвернутися від неї як від іноземного режиму. Нарком звинуватив Л. Кагановича, тодішнього генерального секретаря ЦК КП(б)У, в хибній кадровій політиці і рекомендував відкликати його з України.

На початку 1928 р. з критикою економічної політики ВКП(б) в Україні на сторінках офіційного теоретичного журналу КП(б)У «Більшовик України» виступив молодий комуніст М. Волобуєв. Аргументовано, спираючись на конкретні факти, він доводив, що за радянської влади, як і в умовах царату, Україна залишається економічною колонією Росії, а промислове будівництво на її території ведеться в інтересах російського центру й не враховує потреб республіки. Молодий учений стверджував, що українська економіка може вижити за рахунок власних можливостей та ресурсів і навіть стати органічною частиною світової економіки без посередницької ролі центру.

Виступи О. Шумського і М. Волобуєва були проявом національно-комуністичних поглядів, які поширювалися в 20-х роках і прихильники яких прагнули примирити комуністичні ідеї із завданнями національного розвитку України. Ці погляди не дістали підтримки керівників більшовицької партії. Виступи О. Шумського і М. Волобуєва були засуджені. Централізаторський курс ВКП(б) залишався незмінним.

Входження Української СРР до складу Радянського Союзу — єдиної багатонаціональної держави із сильними централізаторськими тенденціями, орієнтацією на інтереси Росії,— на багато десятиліть поставило долю українського народу в залежність від політики центру, який уособлювався ЦК ВКП(б) і союзним урядом.

Дата добавления: 2015-05-23