Кредитні операції комерційних банків

Законодавством України встановлено, що банки -- це установи, функцiєю яких є кредитування суб'єктiв господарської дiяльностi та громадян за рахунок залучення коштiв пiдприємств, установ, органiзацiй, населення та iнших кредитних ресурсiв, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та iнших банкiвських операцiй, передбачених Законом України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть".

Розглянемо детальнiше основу активної дiяльностi комерцiйного банку -- надання позичальнику кредиту, позаяк найбiльша частина активiв банку вкладається саме у кредитнi операцiї.

Кредит -- це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання. Дане визначення кредиту випливає iз самої мети банкiвського бiзнесу, тобто отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечного вкладення банкiвського капiталу. Принцип забезпеченостi надання кредиту означає наявнiсть у банку права для захисту власних iнтересiв, недопущення збиткiв вiд можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможнiсть. Принцип тимчасового користування, повернення та строковостi має на увазi те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не пiзнiше обумовленого при наданнi позики термiну. Принцип платностi за кредит передбачає право банку справляти плату у виглядi процента за користування позикою, котра власне є основним джерелом традицiйних доходiв комерцiйного банку й складає змiст банкiвського бiзнесу. Принцип цiльового використання кредиту визначає вкладення позичкових коштiв у конкретнi цiлi дiяльностi позичальника.

З iншого боку, кредит -- це економiчнi вiдносини мiж юридичними (у данiй роботi ми розглядаємо вiдносини, коли юридичною особою, що надає кредит, є банк), фiзичними особами та державою з приводу перерозподiлу вартостi на вищевказаних засадах.

Загалом кредит застосовується у таких формах:

1) банкiвський кредит -- основна форма кредиту, що надається суб'єктам кредитування усiх форм власностi на певний строк, пiд забезпечення, з нарахуванням процентiв за користування кредитом;

2) комерцiйний кредит -- характеризує кредитну угоду мiж двома суб'єктами господарської дiяльностi щодо реалiзацiї товарiв та послуг з вiдстрочкою їх оплати. Банк приймає участь у данiй угодi шляхом надання кредиту векселедержателю пiд акцептованi платником векселi;

3) лiзинговий кредит -- вiдносини, якi виникають у випадку оренди майна (форма майнового кредиту). Банк придбаває певне майно та згiдно договору оренди передає його клiєнту (з можливим наступним викупом клiєнтом цього майна). Орендна плата складається з двох величин: вартостi майна та комiсiйної винагороди банку за лiзинговi послуги, котра дорiвнює проценту за кредит;

4) iпотечний кредит -- надається пiд заставу нерухомого майна;

5) споживчий кредит -- його можуть отримати фiзичнi особи тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi на придбання товарiв тривалого користування та повертати банку у розстрочку;

6) бланковий кредит -- винятковий вид кредиту, що надається особливо надiйним позичальникам без забезпечення кредиту пiд вищу процентну ставку;

7) консорцiумний кредит -- надається кiлькома банками.

Якщо кредитором є комерцiйний банк, то можна виокремити наступнi види економiчних вiдносин, пов'язаних iз кредитом:

1. Найпоширенiшi -- кредитнi вiдносини мiж банком з одного боку та пiдприємствами, господарськими органiзацiями i товариствами з iншого. Саме такi вiдносини найкраще вiдповiдають умовам розвинутих товарно-грошових вiдносин, що мають мiсце у ринковiй економiцi.

2. Кредитнi вiдносини мiж банками та державою. У даний час комерцiйнi банки беруть непряму участь у кредитуваннi держави, купуючи облiгацiї державних позик у її генерального агента -- Нацiонального банку України, тобто шляхом iнвестування капiталу у державнi цiннi папери.

3. Кредитнi вiдносини мiж банком та населенням для придбання фiзичними особами споживчих товарiв тривалого користування та послуг.

4. Мiжбанкiвськi кредитнi вiдносини. Зазвичай цей вид кредитних вiдносин використовується банками для пiдтримання необхiдних нормативiв та показникiв банкiвської дiяльностi, а також негайного виконання своїх зобов'язань перед iншими кредиторами.

Комерцiйнi банки можуть надавати кредити всiм суб'єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати вiдсоткiв (комiсiйних) за користування кредитом.

Комерцiйний банк у залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiв самого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями, тобто класифiкацiя кредитiв для полегшення контролю та управлiння кредитним портфелем банку:

- за призначенням та характером використання позикових коштiв;

- за наявнiстю та видом (характером) забезпечення кредиту;

- за методами надання та способами повернення кредиту;

- за характером та способом сплати процента;

Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху котрих сприяла ризикована кредитна полiтика.

Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). У практицi дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань (як правило, векселiв) позичальника.

Кредитний договiр мiж банком та позичальником укладається тiльки у письмовiй формi, в якому визначаються взаємнi зобов'язання та вiдповiдальнiсть сторiн. Договiр може бути укладений як шляхом складання одного документа, так i способом обмiну листами та зверненнями. Вiдповiдно до принципiв кредитування кредитний договiр передбачає такi основнi засади:

1. Визначення призначення кредиту та його розмiр.

2. Визначення строку користування позичальником кредитом.

Датою надання кредиту вважається дата виникнення заборгованостi на позичковому рахунку позичальника.

3. Визначення форми надання кредиту та виду позичкового рахунку.

5. Визначення плати (процентiв) за користування кредитом.

6. Визначення порядку погашання кредиту та процентiв за надану позику.

7. Права i вiдповiдальнiсть сторiн щодо надання i погашення кредиту.

8. Контрольнi та iншi заходи банку щодо повернення наданого кредиту.

У разi прийняття рiшення про продовження спiвпрацi з потенцiйним позичальником пiсля укладання кредитного договору йому надаються позичковi кошти залежно вiд обраного методу кредитування.

Загалом методи кредитування банками суб'єктiв господарювання є складовою частиною кредитного механiзму. Зворотнiй рух кредиту визначається такими факторами, як безпосереднiй процес виробництва та обiгу, а також змiна залишку забезпечення (наприклад, кредитованих цiнностей чи витрат), котра є прямим наслiдком названого процесу. Беручи це до уваги, вирiзняють методи кредитування за оборотом i за залишком, а також оборотно-сальдовий метод. Данi особливостi зворотнього руху кредиту проявляються через окремi елементи методiв кредитування: вид позичкового рахунку, порядок надання кредиту, способи його повернення та органiзацiя банкiвського контролю за дотриманням принципiв кредитування, наведених вище.

Власне змiст кредитних операцiй комерцiйних банкiв полягає в укладеннi та виконаннi договорiв щодо надання кредиту мiж банком та позичальником, якi супроводжуються записами за банкiвськими рахунками з вiдповiдним вiдображенням у балансах контрагентiв кредитного договору, тому значення вказаних елементiв вiдiграє суттєву роль у визначеннi та виборi банком методу кредитування суб'єкта.

Кредити надаються суб'єктам господарської дiяльностi у безготiвковiй формi шляхом сплати платiжних документiв з позичкового рахунку як у нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника (в окремих випадках можливе також надання кредиту у готiвковiй формi для розрахункiв iз здавачами сiльськогосподарської продукцiї).

На даному етапi розвитку банкiвської системи України при наданнi позики банк може вiдкривати для облiку кредиту такi види позичкових рахункiв:

Цi рахунки дають змогу вести облiк утворення та погашання заборгованостi позичальника за кожною окремою позикою. Вiдмiнними рисами рахункiв є особливостi кредитування за оборотом i за залишком.

Кредитування за простим позичковим рахунком у бiльшостi випадкiв передбачає кредитування за залишком. Грошовi засоби тут надаються для покриття здiйснених витрат та пiд фактично накопиченi запаси (залишки) товарно-матерiальних цiнностей. Позичальник в мiру накопичення запасiв повинен заявляти про свою потребу у позичцi та подавати у банк вiдомостi про понаднормовi оплаченi залишки кредитованих цiнностей для визначення розмiру кредиту, оскiльки тiльки за наявностi цих даних банк може встановити реальну потребу у позичцi та величину залишку матерiальних цiнностей, котрi пiдлягають кредитуванню. Оформлення кредиту у такому разi вiдображається у дебетi позичкового та у кредитi розрахункового рахункiв. Кiлькiсть простих позичкових рахункiв одного суб'єкта господарської дiяльностi як правило вiдповiдає числу об'єктiв кредитування, тобто кожен новий кредит вiдноситься на окремий простий позичковий рахунок. Погашання кредитiв, що облiковуються на простому (сальдовому) позичковому рахунку, переважно вiдбувається шляхом списання грошових засобiв з розрахункового або поточного рахунку позичальника. Тобто це є рахунок разових позик.

Кредитування за спецiальним позичковим рахунком вiдображає кредитування за оборотом. Позики надаються у виглядi оплати розрахункових документiв за товари та послуги, що надсилаються позичальником у банк. Тому в даному випадку для виконання кредитної операцiї дебетується тiльки позичковий рахунок. Також при використаннi даного методу кредитування немає необхiдностi подавати у банк кiлька строкових зобов'язань про повернення кредиту, а позичальником надсилається одне таке загальне зобов'язання про виконання всiх умов i правил кредитування. Тобто спецiальний позичковий рахунок вiдображає надання позичальнику кредитної лiнiї. Вiн сприяє своєчасному задоволенню потреб пiдприємств у додаткових грошових ресурсах. Погашання кредиту на спецiальному позичковому рахунку вiдбувається таким чином, коли грошовi засоби перераховуються на цей рахунок, нерiдко оминаючи розрахунковий рахунок позичальника. У деяких випадках погашання проводиться шляхом списання грошових сум з розрахункового рахунку.

Окремий позичковий рахунок поєднує риси простого та спецiального позичкових рахункiв i є оборотно-сальдовим. Вiн застосовується тiльки у тому разi, якщо у пiдприємства немає грошей на розрахунковому рахунку.

Специфiчним видом розрахункових та кредитних операцiй банку є вiдкриття контокоренту. Це єдиний загальний активно-пасивний рахунок, на якому вiдображаються всi господарськi операцiї позичальника, оскiльки за наявностi контокорентного розрахунковий рахунок пiдприємства як самостiйний особовий рахунок закривається. Платежi та грошовi надходження на даний рахунок, як правило, неоднаковi, тому сальдо контокоренту може бути як кредитовим (тодi вiн вважається депозитом), так i дебетовим. Дебетове сальдо контокорентного рахунку клiєнта свiдчить про недостатнiсть в останнього у даний момент часу власних засобiв для забезпечення поточних виплат, тому банк надає клiєнту кредит в межах вiд'ємного сальдо (овердрафта), якщо воно не перевищує встановленого лiмiту (величини кредитної лiнiї). Сальдування контокоренту вiдбувається через визначенi промiжки часу, проценти за овердрафт нараховуються щоденно на непогашений залишок.

Отже, основними рисами сучасної структури кредитування є:

1. Кредитнi операцiї здiйснюються банком у межах його кредитних ресурсiв.

2. Дiяльнiсть банку залежить вiд обов'язкових економiчних нормативiв, встановлених Нацiональним банком України.

3. Базування кредитних операцiй на договiрнiй системi. Банк та клiєнт укладають договiр, в якому зазначаються умови та методи кредитування, права та обов'язки сторiн. У разi невиконання вказаних зобов'язань винна сторона несе вiдповiдальнiсть.

4. Перенесення акценту на кредитування суб'єкта, а не об'єкта.

5. Перехiд до таких форм кредитування, котрi забезпечують повернення позик.

6. Значне мiсце займають мiжбанкiвськi позики для пiдтримання банками встановлених нормативiв.

7. У даний час методи кредитування єдинi для всiх галузей.

71 Правові основи ощадної справи в Україні.

Закон України «Про банки та банківську діяльність»

Ощадну справу в Україні здійснює Ощадний банк України та інші комерційні банки.

Ощадний банк України є спеціалізованим комерційним банком.

Керівництво Ощадним банком України здійснює Правління банку.

Україна гарантує збереження вкладів і цінних паперів громадян в Ощадному банку України та їх видачу вкладникам на першу вимогу.

Ощадний банк України несе відповідальність за ефективну організацію ощадної справи в республіці, забезпечує впровадження прогресивних форм розрахунково-кредитного та касового обслуговування населення, розширення безготівкових розрахунків, розповсюдження та погашення цінних паперів, кредитування населення, валютне обслуговування іноземних та радянських громадян, надає різноманітні платні послуги.

Стаття 41. Процентні ставки Ощадного банку України

Ощадний банк України встановлює процентні ставки по вкладах населення в межах максимальних процентних ставок, визначених Національним банком.

Стаття 42. Залучення вкладів населення комерційними банками

Комерційні банки можуть залучати грошові кошти громадян в ощадні вклади. Для забезпечення повернення вкладів банками утворюється міжбанківський фонд страхування вкладів громадян. Порядок утворення цього фонду встановлюється Національним банком.

Вкладниками можуть бути громадяни України та інших союзних республік, іноземні громадяни і особи без громадянства.

Вкладники вільні у виборі банку для зберігання коштів, вони можуть мати вклади в одному або декількох банках. Приймання грошей на вклади здійснюється банками з видачею вкладнику вкладного документа.

Вкладники можуть розпоряджатися вкладами, одержувати по них доход у вигляді процентів та в іншій формі, запропонованій банком, здійснювати безготівкові розрахунки.

Неповнолітній, який сам вніс вклад на своє ім'я, розпоряджається цим вкладом самостійно.

Вкладами, внесеними будь-якою особою на ім'я неповнолітнього, розпоряджаються:

до досягнення неповнолітніми 15 років - батьки або інші законні представники неповнолітнього;

по досягненні неповнолітніми 15 років - самі неповнолітні, але за згодою своїх батьків або інших законних представників.

Доходи по вкладах не підлягають оподаткуванню. Фізичні та юридичні особи при оформленні документів про перехід вкладів у спадщину звільняються від сплати державного мита.

Вклади, одержані в порядку успадкування, не підлягають оподаткуванню.

Вкладники мають право зробити заповідальне розпорядження банкові про видачу вкладу в разі своєї смерті будь-якій особі, організації або державі відповідно до законодавства.

Вклад, по якому не зроблено заповідального розпорядження, в разі смерті вкладника банки видають спадкоємцям у порядку, встановленому законодавством України.

Грошові кошти, залучені Ощадним банком України, передаються за плату Національному банку, а також використовуються ним для кредитування населення та здійснення інших банківських операцій.

Розділ V втратив чинність (згідно із Законом України
від 20 травня 1999 року N 679-XIV)

72 Відповідальність за порушення банківського законодавства.

Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування Національним

банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» N 369 від 28.08.2001

Рішення Адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

«Про затвердження Положення про застосування заходів впливу до банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» 14.11.2002 N 11

Рішення Адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

«Про затвердження Положення про порядок проведення перевірок банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» 14.10.2002 N 7

Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» № 368 від 28.08.2001

Банківські правопорушення	1) В сфері банківської діяльності (Закон про банки): Національний банк застосовує до банків заходи впливу, до яких належать (ст. 73 Закону про банки, п.1.2. Положення про заходи): а) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій; б) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку; в) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо; г) розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; ґ) розпорядження щодо встановлення для банку підвищених економічних нормативів; д) розпорядження щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами. е) розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; є) розпорядження щодо заборони надавати бланкові кредити; ж) розпорядження щодо накладання штрафів на: керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду; з) розпорядження щодо тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку, використовувати право голосу придбаних акцій (часток/паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку; и) розпорядження щодо тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку; і) розпорядження щодо примусової реорганізації банку; ї) розпорядження щодо призначення тимчасової адміністрації; й) відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку. Підстави застосування заходів впливу передбачені також в Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні: - У разі недотримання нормативу Н3 (нормативне значення нормативу Н3 має бути не менше ніж 9 відсотків) банк зобов'язаний ужити заходів для приведення його у відповідність до вимог пункту 2.5 Інструкції(п.2.6.). - недотримання нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)(п.2.8); - недодержання нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)(п.4.7.); - У разі порушення економічних нормативів, розрахованих на підставі консолідованої фінансової звітності, заходи впливу застосовуються до материнського банку/центрального кооперативного банку; - У разі порушення порядку залучення коштів на умовах субординованого боргу або порядку врахування до регулятивного капіталу банку залучених коштів на умовах субординованого боргу, або порядку погашення субординованого боргу відповідне територіальне управління Національного банку (Департамент безвиїзного банківського нагляду) подає Комісії Національного банку пропозиції щодо скасування Дозволу. Виявлені порушення є також підставою для застосування до банку-боржника адекватних заходів впливу (п.6.2). 2) В сфері гарантування вкладів фізичних осіб: Підставами для переведення банку - учасника Фонду до категорії тимчасового учасника є(п.3.1.1. Рішення Ради Фонду): а) невиконання банком - учасником Фонду економічних нормативів мінімального рівня регулятивного капіталу (Н1), адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2) та/або адекватності основного капіталу (Н3) відповідно до інформації Національного банку України, яка надається Фонду щомісяця, крім випадків повідомлення Національним банком України про прийняте рішення щодо капіталізації банку; б) зупинення та припинення для банку здійснення банківських операцій щодо залучення вкладів (депозитів) фізичних осіб та/або відкриття і ведення поточних рахунків фізичних осіб, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них відповідно до розпорядження Національного банку України; в) порушення банком вимог Закону про Фонд, нормативно-правових актів, у тому числі стандартів Фонду, та неусунення банком порушень, зазначених у пункті 2.8 розділу 2 цього Положення. Заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені (п.1.5 Положення про заходи). Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: o характеру допущених банком порушень; o причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; o загального фінансового стану банку; Порядок застосування кожного заходу передбачений окремим розділом у Положенні про заходи.
Органи контролю	2) Контроль за виконанням банком вимог, що містились у листі-попередженні, здійснюється Фондом шляхом (п.2.6 Рішення): o перевірки та аналізу виправленої звітності; o перевірки надходження до Фонду за звірками розрахунків сум зборів та донарахованих сум зборів та пені за результатами інспекційних перевірок; o проведення планових (позапланових) інспекційних перевірок банків - учасників (тимчасових учасників).
Попередні заходи	У разі виявлення порушень Закону про Фонд та нормативно-правових актів Фонду Фонд може направити до банку лист-попередження (П. 2.1.Рішення Ради ФГВФО).
Акти реагування	1) Заходи впливу застосовуються Національним банком на підставі (П.1.3.Положення про заходи): результатів інспекційних (планових та позапланових) перевірок діяльності банків чи їх філій; результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо; результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення; пропозицій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) у разі порушення банком норм Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб"; результатів перевірок дотримання банками валютного законодавства, здійснених уповноваженими працівниками Національного банку, що містять виявлені порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. 2) Заходи впливу застосовуються Фондом на підставі (П. 1.4. Рішення Ради ФГВФО): а) результатів аналізу дотримання банками - учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду вимог Закону про Фонд та нормативно-правових актів Фонду; б) результатів планових та позапланових перевірок банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, що здійснюються Фондом; в) інформації Національного банку України про застосування до банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду заходів впливу; г) подання Національного банку України про відкликання банківської ліцензії. у разі виявлення допущених банком порушень норм Закону про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має право вносити пропозиції про застосування Національним банком України до такого банку заходів впливу (П.1.4. Рішення Ради ФГВФО) А також, у разі неусунення банком порушень, виявлених Фондом, у встановлені терміни Фонд має право вносити пропозиції про застосування Національним банком України до такого банку заходів впливу, передбачених статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (п.3.3.1. Рішення Ради Фонду). Пропозиція Фонду оформлюється у вигляді листа Фонду до Національного банку України із обов'язковим зазначенням найменування банку-порушника і норм Закону про Фонд, які були порушені банком.
Органи накладення	1) Заходи впливу до банків та осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, застосовуються o Правлінням Національного банку України, o Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, o заступником Голови Національного банку України за поданням та висновками структурних підрозділів центрального апарату і територіальних управлінь, а також o начальниками територіальних управлінь Національного банку України або o їх заступниками, комісіями з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальних управліннях Національного банку України відповідно до наданих їм повноважень. У разі накладення штрафів на банки за ініціативою інших структурних підрозділів Національного банку (крім банківського нагляду), у тому числі тих, що не підпадають під дію статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", застосування яких відповідно до чинного законодавства у визначених випадках є обов'язковим, але може спричинити суттєве погіршення фінансового стану банку, Правління Національного банку або Комісія Національного банку в індивідуальному порядку та за окремою постановою (окремим рішенням) може дозволити поступову сплату банком штрафу протягом певного проміжку часу. 2) Національний банк України розглядає звернення Фонду в терміни, установлені Законом про Фонд (2740-14), та повідомляє Фонд про прийняте рішення (п.3.3.3 Рішення Ради Фонду). 3) Фондмає право застосовувати до банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду такі заходи впливу (П. 1.3. Рішення Ради ФГВФО): а) переводити банки до категорії тимчасових учасників Фонду;( П.1.6. Переведення банків - учасників Фонду до категорії тимчасових учасників Фонду та виключення із числа учасників (тимчасових учасників) Фонду здійснюється на підставі рішення адміністративної ради Фонду за поданням виконавчої дирекції Фонду. ) б) виключати банки із числа учасників (тимчасових учасників)Фонду; Заходи впливу, що застосовуються Фондом до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені.
Зняття заходу	У разі виконання банком прийнятих зобов'язань та покращення показників діяльності банку Національний банк може достроково відмінити застосовані заходи впливу на визначений строк (частково або зовсім). Рішення про відміну застосованих заходів впливу має прийматися Комісією Національного банку (Комісією Національного банку при територіальному управлінні) або Правлінням Національного банку, або особою, яка прийняла рішення про застосування заходу впливу (п.1.6. Положення про заходи).