Правове регулювання поняття та видів банківських операцій

Національний банк України має право визначати своєю постановою інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення. Додатковий капітал не може бути більшим 100 відсотків основного капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 мільйонів євро.Учасниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) є банки і філії іноземних банків, які включені до Державного реєстру банків, який веде Національний банк України, та мають банківську ліцензію на право здійснення банківської діяльності.

Участь у Фонді банків і філій іноземних банків є обов'язковою.

ЗУ «Про банки та банківську діяльність»

Стаття 47. Банківські операції

На підставі банківської ліцензії банки мають право
здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних
осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і
банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих
рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів
на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних
умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій,
має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за
дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого
імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від
третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання або відчуження права вимоги на виконання
зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані
послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом
платежів (факторинг); { Пункт 6 частини другої статті 47 в
редакції Закону N 1533-VI (1533-17) від 23.06.2009 }

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду
сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів
та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій
з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо
банківських операцій.

Операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті,
належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у
сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають
банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати
операції, визначені пунктами 2-3 частини першої цієї статті, на
підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а
інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть
здійснювати у порядку, визначеному законами України.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку
України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших
юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження)
державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та
відсотках;

з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за
договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів
власників іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам
дозволу на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини
другої цієї статті. Дозвіл надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам
Національного банку України, що підтверджується незалежним
аудитором;

2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку
діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має
достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для
здійснення такої діяльності.

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із
законодавством України.

Національний банк України має право встановити спеціальні
вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного
капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного
виду діяльності, передбаченого у цій статті.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та
комісійну винагороду по своїх операціях.

66 Фінансово-правові аспекти інституту банківського рахунку.

Правове регламентування банківського рахунку здійснюється на основі значної кількості нормативно-правових актів, які належать до різних галузей законодавства України.
Інститут банківського рахунку включає:
— сукупність правових норм, які регламентують зміст, мету банківського рахунку, пов'язані з ним права і обов'язки різних осіб, систему відносин, що виникають у зв'язку з банківським рахунком;
— договір банківського рахунку, що укладається відповідно до норм цивільного права як угода про встановлення цивільних прав і обов'язків клієнта і банку;
— реальні правовідносини між сторонами договору банківського рахунку, а також здійснювані по рахунку операції.
Теорія банківського права розмежовує поняття банківського вкладу та банківського рахунку, хоч останній є по суті вкладом, що оформлений банківською установою у відповідний вид банківського рахунку. Критерії розмежування базуються на підставах добровільності чи обов'язковості відкриття, мети та порядку функціонування, режиму використання коштів.
Регулюються банківські рахунки загальними нормативними актами держави - Конституцією України, Цивільним кодексом і спеціальними актами банківського законодавства.
На рівні норм спеціальних банківських законів слід вказати статті 47, 51 і 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Так, ст. 51 визначено, що для здійснення банківської діяльності банки відкривають і ведуть банківські рахунки для фізичних осіб в гривні і іноземній валюті.
Правова основа банківського рахунку:
1) Банківський рахунок слід розуміти як один із факторів підприємницької діяльності, реалізація якого вимагає своїх нормативів і правил здійснення. У цьому розумінні банківський рахунок розглядається законодавством як один із компонентів виключної банківської діяльності, що означає неприпустимість ведення банківських рахунків іншими суб'єктами. Належність рахунку до банківської діяльності визначає публічний характер самого договору банківського рахунку, який для банку є обов'язковим.
Згідно з чинним законодавством коло осіб - потенціальних клієнтів банку - не обмежене. Одна і та ж особа звертається в банк з проханням відкрити не один, а декілька рахунків, крім того, вона має право відкривати рахунки і в інших банках.
Належність банківського рахунку до підприємницької діяльності означає стандартизацію умов банківських рахунків, які розробляються на рівні банку в межах діючих нормативних вимог. Ці правила є обов'язковими при умові їх договірного визнання.
У цьому з розумінні банки зобов'язані відкривати рахунки фізичним і юридичним особам за визначеними правилами, з дотриманням встановлених Національним банком України вимог. Ці вимоги відображають режим рахунку і диференціюються в залежності від виду рахунку. Не контролюючи операції клієнтів, банк здійснює по рахунках операції.
Крім того, щодо банківських рахунків у комерційних банках існує публічно-правовий обов'язок повідомляти податковим органам про відкриття рахунку клієнта, а також відсилати повідомлення про відкриття (закриття) рахунку Національного банку України для включення в зведений електронний реєстр власників рахунків.
2) Банківський рахунок можна розглядати як юридичний факт, що породжує правовідносини з великою кількістю учасників з приводу зберігання і руху грошей. У цій їх множині виділяються публічно-правові суб'єкти в особі податкових органів держави і НБУ, після - приватно-правові суб'єкти в особі конкретного банку і клієнтів, що укладають договір. При відкритті банківського рахунку, перш за все, виникають правовідносини між комерційним банком і НБУ, між комерційним банком і податковими органами. Потім другий ряд правовідносин - між клієнтами банку і правовими органами.
3) Обов'язок суб'єктів господарської діяльності зберігати грошові кошти в банку має складну правову природу. Складність полягає в тому, що, з одного боку, цей обов'язок є публічно-правовий і його встановлення обумовлене необхідністю забезпечення єдності руху грошових потоків у державі і контролю за цим процесом. З іншого боку, цей обов'язок реалізується через приватно правову інструкцію - договір банківського рахунку, який в цьому розумінні визначається публічно-правовим регулюванням. Банк - сторона в договорі банківського рахунку. Він виконує свої обов'язки по договору, являє клієнта і реалізує його інтереси у відношеннях з іншими кредитними організаціями і навіть з їх клієнтами.
Види рахунків, що їх можуть відкривати клієнти в установах банків:
— поточні - для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;
— вкладні фізичних осіб - для обліку, одержання готівки, зберігання коштів та здійснення розрахунків;
— поточні бюджетні - для підприємств, яким виділяють кошти з державного або місцевого бюджету для їх цільового використання;
— рахунки із спеціальними режимами - для представництв нерезидентів:
- типу "Н" - для таких, що не займаються підприємницькою діяльністю, використовуються згідно з кошторисом;
- типу "П" - через них здійснюється підприємницька діяльність.
Кореспондентські рахунки відкриваються банку Національним банком України або іншим банком для здійснення розрахунків
- лоро - відкривають банком своїм банкам-кореспондентам, на які вносяться усі суми, що отримуються чи видаються за їх дорученням:
- ностро - рахунки даної банківської установи у банків-кореспондентів, на яких відображаються взаємні платежі.
3. Організація готівкового обігу та регулювання касових правил
Будь-яка держава намагається мінімізувати розрахунки за готівкою. Це невигідно з економічних позицій, оскільки передбачає емісію для заміни пошкоджених банкнот та є досить дорогою іа вартістю операцією для центрального банку.
Готівковий обіг - це обіг законних платіжних засобів, які обслуговують потреби економіки країни.
Готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію і за операціями, які не пов'язані з реалізацією продукції та іншого майна.
Організація і здійснення готівкового грошового обороту реалізується великою кількістю нормативних актів. До основних із них відносяться: Конституція України, Закон України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", Закон України "Про використання електронно-касових апаратів і товарно-касових книг для розрахунків в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг".
Крім основних законів готівковий грошовий оборот регулюється великою кількістю нормативних актів Національного банку України. Основні з них: інструкції "Про організацію роботи по готівковому обігу установами банків України", "Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні".
Основні завдання установ банків в організації готівки:
— повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівці;
— забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і підприємцям на оплату праці, пенсій, допомоги та на інші цілі;
— створення умов для залучення готівки до кас банків;
— сприяння скороченню використання готівки в розрахунках за товари і послуги шляхом впровадження прогресивних форм безготівкових розрахунків.

Дата добавления: 2015-03-31