Навчальна екскурсія

Факультативні заняття

В чому значення факультативних занять і навчальних екскурсій? Методика проведення екскурсій.

Факультатив (лат. facultatis — необов'язковий) — навчальний курс, не обов'язковий для відвідування.

Факультативні заняття впроваджено в шкільну практику як форму диференційованого навчання. Для факультативів розроблено варіанти програм, навчальні посібники.
За освітніми завданнями виділяють такі види факультативів: з поглибленого вивчення навчальних предметів (позапрограмове поглиблення знань з метою вступу до вищого навчального закладу); з вивчення додаткових дисциплін; з вивчення додаткової дисципліни з одержанням спеціальності; міжпредметні факультативи. Кожен з видів факультативу може поділятися залежно від дидактичної мети на теоретичні, практичні, комбіновані.
Теоретичні факультативи організовують для поглибленого вивчення окремих тем, розділів, висвітлення складних теоретичних проблем, узагальнення й систематизації знань. Структура теоретичних факультативів передбачає обґрунтування актуальності теми, теоретичного й практичного значення питань, що розглядаються, створення проблемних ситуацій. Розкриття проблеми здійснюють у формі викладу матеріалу вчителем, виступів учнів з рефератами, доповідями. Теоретичні факультативні заняття проводять у формі лекцій, семінарських занять, науково-теоретичних конференцій.
Практичні факультативні заняття проводять для формування пошукових навичок і вмінь у процесі розв'язування технічних задач. Структура практичних факультативів передбачає постановку завдань, обґрунтування їх актуальності, практичного значення; розв'язування задач та конкретизацію результатів роботи; обговорення результатів, підбиття підсумків заняття.
Комбіновані факультативні заняття проводять у формі науково-практичних конференцій, комбінованих, лекційно - практичних, семінарсько-практичних, практичних уроків. їх структура залежить від дидактичних завдань і допускає різноманітне поєднання компонентів. На початку заняття учні самостійно розкривають опрацьовані теоретичні питання, потім індивідуально виконують дослідження. Під час обговорення результатів роботи учні підбивають підсумки заняття загалом.
Факультативи доручають, як правило, найдосвідченішим педагогам. Можливе запрошення для ведення факультативів фахівців з вищих навчальних закладів, наукових інститутів.

Навчальна екскурсія (лат. excursio — прогулянка) — форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання.

Екскурсія є складною формою навчально-виховної роботи, триває 45—90 хв. Вона відкриває можливості для комплексного використання методів навчання, збагачує знаннями учнів і самого вчителя, допомагає виявити практичну значимість знань, сприяє ознайомленню учнів з досягненнями науки, є ефективним засобом виховання учнів, зокрема їх емоційної сфери.
Екскурсії поділяють: за змістом (виробничі, біологічні, історичні, географічні, краєзнавчі, мистецькі); за часом (короткотермінові, тривалі); за черговістю під час навчального процесу: попередні, або вступні (на початку вивчення теми, розділу програми), супровідні, або проміжні (в процесі вивчення навчального матеріалу), заключні, або завершальні (наприкінці вивчення теми, розділу), за відношенням до навчальних програм (програмні та позапрограмні).
Об'єктами навчальних екскурсій є промислові підприємства, лабораторії НДІ, вищі навчальні заклади, установи культури і мистецтва (музеї, виставки), храми, історичні місця і пам'ятки тощо. Планують їх заздалегідь у межах урочного часу (екскурсії з виховною метою належать до позакласних заходів, їх проводять в позаурочний час).
Для ефективного проведення екскурсії необхідне чітке визначення освітньої та виховної мети, вибір оптимального змісту, об'єкта екскурсії з урахуванням рівня підготовки учнів.
Проведення екскурсії поділяють на декілька етапів:
1. Теоретична та практична підготовка передбачає опанування учнями мінімумом необхідних знань. Учитель заздалегідь знайомиться з об'єктом, домовляється з екскурсоводом про дидактичний зміст екскурсії.
2. Інструктаж, завдання якого полягає в ознайомленні учнів з метою і змістом екскурсії. Учитель характеризує об'єкт, зацікавлює ним, повідомляє про план екскурсії, за потреби — накреслює маршрут-схему.
3. Проведення екскурсії, що передбачає послідовний розгляд об'єктів екскурсії, визначення головного для отримання необхідної інформації про об'єкт. Учні запитують, спостерігають, запам'ятовують, роблять нотатки. Завершується екскурсія відповідями на запитання щодо її змісту.
4. Опрацювання матеріалів екскурсії передбачає уточнення, систематизацію, узагальнення одержаних під час екскурсії вражень, спостережень. Обов'язковим є аналіз підсумків навчальної екскурсії — усне опитування, використання даних під час наступних уроків. За потреби наслідки екскурсії оформлюють у вигляді стенда, плаката чи альбому. Календарні плани екскурсій складають на півріччя, їх затверджує керівництво школи. Теми екскурсій визначені в програмах навчальних дисциплін.

13. Поясніть думку С.Л.Рубінштейна про те, що дитина не розвивається і виховується, а розвивається, виховуючись і навчаючись.

Трактування того чи іншого принципу як ключового визначає вибір висхідної «клітинки» психічного. Так, С. Л. Рубінштейн у різний час відводив головне місце то принципові єдності психіки і діяльності (1946), то принципові детермінізму (1957). Саме йому належить спроба вичленити вузловий, ключовий принцип психологічної науки. Виділяючи як основні в системі радянської психологічної науки принципи психофізичної єдності, розвитку, Історизму, єдності теорії і практики, С. Л. Рубінштейн відзначав: «Нитки, що ведуть від усіх цих основних принципів, сходяться в єдиній

Принципи психології виконують властиві їм функції, які за своїм значенням не можуть бути підведені під рубрики «головні», «підпорядковані». Жоден з них не може бути названий домінуючим, оскільки кожен з них розкриває одну з істотних граней (особливостей) психіки і шлях її пізнання. В силу сказаного сама постановка питання про субординацію принципів некоректна.

вузловій точці — положенні про єдність свідомості і діяльності».

Прагнення С. Л. Рубінштейна виділити вузловий принцип свідчить про розуміння ним цієї сукупності принципів як центрованої навколо певного «начала» — висхідного принципу. Визнаючи в цілому перспективність такого підходу до систематизації принципів психології, відзначимо, що положення про єдність свідомості і діяльності не можна без обумовлень розглядати як висхідне при побудові системи психологічних знань в силу того, що воно є в певному смислі наслідком положень про причинну зумовленість психічних явищ (принципу детермінізму) і про активну відображальну природу психіки (принципу відображення). Сам С. Л. Рубінштейн у більш пізній праці «Буття і свідомість» не повторює положення про домінуюче становище принципу єдності психіки (свідомості) і діяльності. В цій праці ключовим виступає принцип детермінізму (хоч ця думка тут не розгорнута).

На прикладі згаданих робіт С. Л. Рубінштейна підкреслимо один важливий наслідок, до якого підводить визначення вузлового принципу психологічної науки, а саме: вибір висхідного принципу в системі психологічних знань зумовлює вибір висхідної, елементарної «клітинки» аналізу психічного. В «Основах загальної психології» С. Л. Рубінштейн як таку «клітинку» пропонує взяти дію: «В дії, як «клітинці» чи осередку, представлені зачатки усіх елементів чи сторін психіки. При цьому особливо важливе те, що в ній вони представлені не у зовнішніх штучних відношеннях... У дії всі сторони психіки виступають у тих взаємозв'язках, в яких вони реально існують насправді».

Дата добавления: 2015-03-31