Найпростіше укриття–щілини

Найбільш доступними найпростішими укриттями є щілини – відкриті й особливо перекриті.

Якщо, приміром, люди укриються навіть у простих, відкритих щілинах, то імовірність їхнього ураження ударною хвилею, тепловим та радіаційним випромінюванням зменшиться в 1,5–2 рази порівняно з розташуванням на відкритій місцевості; можливість опромінення людей у результаті радіоактивного зараження місцевості зменшиться в 2–3 рази, а після дезактивації заражених щілин – у 20 разів і більше. Якщо ж щілини перекрити, то захист від теплового випромінювання буде повним, від ударної хвилі збільшиться в 2,5–3 рази, а радіоактивного випромінювання при товщині ґрунтового обсипання поверх перекриття 60–70 см – у 200–300 разів. Перекриття щілини буде охороняти, крім того, від безпосереднього попадання на одяг і шкіру людей радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів, а також від ураження уламками будинків, що руйнуються.

Треба, однак, пам'ятати, що щілини, навіть перекриті, не забезпечують захисту від отруйних речовин і бактеріальних засобів. При користування ними у випадках хімічного й бактеріологічного зараження варто застосовувати засоби індивідуального захисту органів дихання та шкіри.

Довжина щілини визначається кількістю людей, що укриваються в ній. При розташуванні людей, що укриваються сидячи, довжина щілини визначається з розрахунку 0,5–0,6 м на одну людину. У ряді випадків у щілинах можуть передбачатися місця для лежання з розрахунку 1,5–1,8 м на людину. У щілині на 10 чоловік, наприклад, можна рекомендувати 7 місць для сидіння і 3 місця для лежання. Така щілина буде мати довжину 8–10 м. Нормальна місткість щілини – від 10 до 15 чоловік, найбільша – до 50 чоловік.

З метою ослаблення вражаючого впливу ударної хвиля на перекриту щілину роблять зигзагоподібною чи ламаною, довжина прямої ділянки повинна бути не більше 15м.

Рисунок 20 – Відкрита щілина

Місце будівництва щілини потрібно вибирати переважно на ділянках без твердих ґрунтів і покриттів. У містах найкраще будувати щілини в скверах, на бульварах і у великих дворах, у сільській місцевості – у садах, на городах, пустирях, а також на інших вільних сухих і добре провітрюваних ділянках. Не можна будувати щілини поблизу вибухонебезпечних цехів і складів, резервуарів із сильнодіючими отруйними речовинами, біля електричних ліній високої напруги, магістральних газо – і теплопроводів та водопроводів. При виборі місця для щілини потрібно враховувати, крім того, вплив рельєфу й опадів на характер можливого радіоактивного зараження місцевості; майданчик для неї варто вибирати на незатоплюваному ґрунтовими, паводковими і зливовими водами ділянці, у місці зі стійким ґрунтом (виключаючи зсуви).

Відстань між сусідніми щілинами повинна бути не меншою за 10 м. Будівництво щілини варто починати з розбивки і трасування її – позначення плану щілини на обраному місці. На границях майданчика й у місцях зломів її забивають коли; між колами натягають трасирувальні шнури, вздовж яких лопатами відриваються канавки. Планування щілини повинне бути зроблене з таким розрахунком, щоб поверхневі води вільно стікали в сторони, не потрапляючи в щілину. Якщо щілину розташовують на схилі, то вище неї варто відривати канаву для відводу вод.

Потім із майданчика знімають дерен, якщо він є. Дерен складають осторонь від щілини, щоб пізніше використовувати його для закріплення брустверів чи обсипання перекриття щілини.

Відриття щілини необхідно починати не по всій її ширині, а трохи від-ступивши всередину від ліній трасування (приблизно на 20 см). По мірі за-глиблення в землю поступово розширюють щілину до потрібних розмірів, поверху до трасирувальних ліній. Одночасно ведеться обробка (вирівнювання) стін щілини. У твердих ґрунтах стіни роблять крутішими, у слабких – пологими.

При відритті щілини ґрунт викидають в обидві її сторони, на відстань не ближче 50 см від крайок щілини. Це дасть можливість у наступному укласти елементи перекриття щілини на твердий, стійкий ґрунт.

В одній зі стін щілини на глибині 130–140 див роблять сидіння шириною приблизно 35 см. Сидіння бажано обшити дошками (тесом). По дну щілини відривають водовідвідну канавку з ухилом у бік входу до щілини, а перед входом – прямо для збору води (водозбірний колодязь). У стінах щілини відриваються ніші (поглиблення) для збереження запасів продуктів харчування і води.

У хитких (слабких, сипучих) ґрунтах стіни щілини варто обладнати “одягом крутості”. Для цього можна використовувати дошки, тес, жердини, хмиз (у виді фашин) та інші наявні на місці матеріали. З метою закріплення матеріалу, використовуваного для “одягу крутостей”, встановлюють стійки і розпірки між ними; відстань між стійками 2–2,5 м. У стійких ґрунтах закріплювати щілини не обов'язково.

Підлогу в щілині бажано робити дощатою, однак можна обмежитися і земляною.

У щілині на 10–20 чоловік, як правило, влаштовують один вхід; у щілині більшої місткості необхідно влаштовувати два входи, по обидва боки її. Входи варто розташовувати з боку, протилежної центру чи міста іншого об'єкта, по якому можливий удар супротивника із застосуванням ядерної зброї. Входи в щілину доцільно робити довжиною 2–2,5 м східчастими (5–6 сходинок розмірами приблизно 30–40 см кожна), під прямим кутом до прилягаючої ділянки щілини.

ЗМІСТ ЗВІТУ

Практичне заняття студенти виконують самостійно під керівництвом викладача. На початку занять доводиться до відома тема заняття, питання які необхідно розглянути під час занять, ставиться відповідна задача. Викладач постійно знаходиться у прямому спілкуванні із студентами, при необхідності надає практичну допомогу.

Робота виконується в учнівському зошиті, який має титульний лист із назвою прізвища студента, групи та факультету, де навчається студент.

Виконана робота вважається: студент розібрався з поставленими завданнями, занотував у конспекті основні терміни і визначення, навів відповідні графіки, схеми, які відповідають темі заняття. Робота захищається студентом по закінченню заняття або під час консультацій по контрольним питанням, які знаходяться в кінці даних методичних вказівок

Дата добавления: 2015-03-31